Це шоста і остання публікація (за винятком підсумкового загального матеріалу, який вийде завтра) спецпроекту «Чи класно в луцьких хостелах», який Перший реалізовує спільно з мережею цілодобових луцьких кав’ярень AROMA KAVA. Журналістка Людмила Яворська у ролі звичайної відвідувачки перевірила якість послуг найпершого луцького хостелу «Софа».
Читайте інші публікації про життя в луцьких хостелах:
Ніч у хостелі «Парасолька». Королівський прийом без туалетного паперу
Ніч у хостелі «Затишок». «Ключі ховайте в труси чи ліфчик»
Ніч у хостелі «Друзі». «Я вас туди не поселю, там… якийсь кореєць»
Просто переночувати. Закрити очі, заснути, а вранці – тільки перший промінчик чи перша пташечка, чи ще який добрий знак – і відразу додому…
Хвилин п’ять я вела внутрішній діалог і переконувала себе виконати це просте редакційне завдання: переночувати в хостелі «Софа». Паралельно починала відчувати нудоту. Розкладала запах, який впевнено «стояв» в кімнаті, на окремі «аромати»: чийсь перегар, часник або цибуля (хоча, ні: тут і часник, і цибуля), китайські гумові тапки, шкарпетки…
«Та ти не валнуйся. Ми тебе не обідим!» – спробував пожартувати один із п’яти ситуативних сусідів.
«Жарт» обірвав мій внутрішній діалог. Я заправила нічну сорочку в джинси і пішла додому.
Як добратися?
Луцький хостел «Софа» розташований на вулиці Богдана Хмельницького неподалік міської ради. Розташування – дуже привабливе, адже близько до Старого міста, яке найбільш цікаве туристам, і до центру.
Добиралася в пізню пору і зорієнтуватися допомогло лише те, що знала, де цей хостел. Вивіска – без підсвітки, вхід – у закутку, тож немісцевій людині, ймовірно, доведеться добре пошукати потрібні двері.
Як зустріли?
Поруч із дверима – домофон, натисла кнопку. Відчинили дуже швидко. Хостел – на другому поверсі.
Зустріла мене жінка, яка назвалась Олею, і відразу розгублено заявила: «Але жити будеш з чоловіками!»
«Ну, це ж хостел, тут так і живуть», – зі «знанням» справи відповіла я. Хоча вже зовсім скоро доведеться зрозуміти: жодних знань про хостели у мене немає, а адміністраторка Ольга знала, чого попереджала…
За ліжко попросила 150 гривень і ще 10 гривень – туристичного збору. При цьому кілька разів перепитала, чи я точно не бронювала місце на букінгу і чи нікуди не телефонувала… Думаю, вирішила мене впустити «зайцем».
Яка кімната?
Хостел, схоже, раніше був звичайною трикімнатною квартирою. Вітальня тепер виконує функцію «ресепшина», зони відпочинку біля телевізора і спального місця адміністраторки Олі.
Дві спальні кімнати щільно заставлені двоповерховими ліжками: в одній кімнаті – два, в іншій – три. Розвернутись ніде.
Ольга довго розмірковувала, до кого мене підселити. У кімнаті з двома ліжками вільним було лише одне місце зверху, і спершу мені запропонували саме його.
Проте жінка щось зважила і відразу «переселила» мене в іншу кімнату. Тут окрім мене жило два чоловіки. Як запевнила Ольга, «вони спокійніші». До слова, жили – в прямому сенсі слова, бо не просто ночували день-другий, а були тут вже місяць. Познайомитись ближче і розпитати, як і чому – не довелося…
«Навіть чаю не поп’єте?»
Попри те, що прийшла до хостелу не дуже пізно – за кілька хвилин по десятій, у кімнатах вже не світилося.
«А якщо я ще не хочу спати, можна десь посидіти, почитати книжку?» – моє просте запитання ввело пані Ольгу в ступор. Здалося, що слово «книжка» в цій обителі сну прозвучало вперше.
Адміністраторка спершу порадила все ж лягати спати, бо після десятої вимикає світло і – «яка тут може бути книжка?..» Проте швидко змінила думку і з якоюсь навіть трохи пафосною ноткою в голосі запевнила, що «взагалі-то світло вона може вимикати в 23.00, тому я можу спокійно читати» і включила люстру в одній з кімнат.
Мені хотілось оглянути ще кухню, але Ольга сказала, що в разі чого сама мені зробить чай і взагалі – «нашо мені та кухня здалася». На кухні тим часом двоє сусідів щось готували, проте чулося звідти не їжею, а швидше міцними напоями. Вирішила все ж обійтись без чаю.
Шок у душі
Розмістивши речі на ліжку, питаю в Ольги, де можна перевдягтись. Картина, яку побачила у ванній кімнаті, наштовхнула на думку про комунальні квартири в далекому радянському минулому наших предків. Чомусь здалося, що саме отак – серед чужих трусів і шкарпеток – і жили в «комуналках»…
Ванна кімната – доволі простора. Туалет, умивальник, душова кабіна, завішена целофановою шторкою. На батареї – чиїсь шкарпетки, поруч із душем – гори рушників сумнівної свіжості. На підлозі – потерта доріжка. Навіть якби від цього залежало моє життя, я б все-одно стояла перед цією душовою кабіною і ніяк не наважувалася ступити крок вперед.
Вдягнула нічну сорочку. Джинси знімати не стала. Вернулась в спальню і спробувала почитати.
Майже по-англійськи
Розбуджені моєю появою сусіди тим часом активізувались і пробували жартувати: «Та ти не валнуйся. Ми тебе не обідим!»… Краще б не жартували.
Зайнявши своє місце, боролася з тривожними думками: чужі чоловіки, очевидно – далеко не всі тверезі. Адміністраторка Ольга – без переконливих важелів впливу на ситуацію… проте ситуацією не особливо і переймалася: лягла собі спати.
А поки я в голові прокручувала своє сумне «і що я тут взагалі роблю?», характерний «чоловічий»… навіть не так – характерний «холостяцький» запах, яким був просякнутий кожен міліметр простору – почав викликати нудоту. Цибуле-часник, якісь свіжі алко-суміші і несвіжий перегар, невипраний одяг… Спробувала врятуватися від цього аромо-міксу. Підійшла до вікна, щоб відкрити його. На шибці штучним снігом красувався напис «2019»… а саме вікно виявилося і без того настіж відчиненим.
Я взяла сумку, заправила нічну сорочку в джинси і навіть не стала шукати шкарпетки… Додому!
А туристичний збір?
Сказала Ользі, що знайшла кращий варіант і прошу повернути гроші. Адміністраторка навідріз відмовилась. Мовляв, вже повідомила про мене «хазяйку» і тепер не може скасувати моє замовлення.
«Так я ж нічим навіть скористатись не встигла, на ліжко раз присіла… Поверніть хоч частину грошей», – обурилася я і отримала назад 100 гривень.
«А туристичний збір?» – спробувала пожартувати на дорогу (від рішення про капітуляцію настрій в мене помітно покращився), проте Ольга жарту не зрозуміла. Або ж була просто засмучена, що в «Софі» мені помітно не сподобалась.
Висновок
Розумію, що мої претензії до умов в цьому хостел і обставин, які склалися – дуже суб’єктивні. Та й хлопці-сусіди цілком могли виявитися прекрасними людьми… Але ці стіни прийняли стількох «прекрасних людей» і таке враження, що кожен із них так і залишив тут свій запах і свою присутність.
З одного боку, якщо ви – чоловік, є шанси, що реакцією на проживання тут буде: «хостел як хостел». Проте, з іншого боку, у «Софі» беруть таку ж плату, як і в інших луцьких хостелах, де набагато просторіше, комфортніше та спокійніше.
Моє резюме: якщо раптом всі хостели Луцька будуть зайняті і зовсім-зовсім не буде де переночувати, «Софа» – прийнятний варіант. Прийнятний, але дуже крайній.
Оцінка
Розташування: 9
Чистота: 3
Кімната: 3
Ліжко: 5
Ванна, туалет: 3
Кухня: ?
Персонал: 6
Текст: Людмила ЯВОРСЬКА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
