Прямий ефір «Луцького радіо»

Ніч у хостелі «G84». Екскурсія від «наглого» кота

Ніч у хостелі «G84». Екскурсія від «наглого» кота
Хостел «G84» у Луцьку

Це четверта публікація спецпроекту «Чи класно в луцьких хостелах», який Перший реалізовує спільно з мережею цілодобових луцьких кав’ярень AROMA KAVA. Журналістка Наталя Хвесик у ролі звичайного відвідувача перевірила якість послуг хостелу «G84».

Інші публікації про життя в луцьких хостелах читайте ТУТ:

Ніч у хостелі «Парасолька». Королівський прийом без туалетного паперу

Ніч у хостелі «Затишок». «Ключі ховайте в труси чи ліфчик»

Ніч у хостелі «Друзі». «Я вас туди не поселю, там… якийсь кореєць»


Я – зануда: якщо подорожую, то зазвичай по роботі. Тож для мене оселитись на ніч в хостелі було рівноцінним мандрівці в інше місто.

Збираючись у «G84», я була готова до найгіршого. У цьому районі я раніше не бувала, тож мені здавалось, що він на кінці світу і їхати туди треба довго і на таксі.

А ще чомусь уявляла, що ніч буде безсонною, а сусіди по кімнаті злющими.

Але ніт. Все було трохи не так.

Як заїхати? 

Спершу я обурювалась: як можна було назвати хостел «G84»? Геть не романтично. Але потім зрозуміла: це практична назва. Особливо для забудьків.

Бо, як виявилось, хостел розташований на Гнідавській, 84. Як тут забудеш адресу?

Питаю в Гугла, як туди заїхати. Той каже, що дев’яткою. Але згодом я застрибую у 28-му маршрутку, а по дорозі дізнаюсь, що даремно пропустила тролейбус № 1 – він теж туди їде.

Їду від ЦУМа, тож вже за хвилин 10 я на місці.

Виходити треба на зупинці «на вимогу»

Телефон вирішив, що далі я дорогу знайду сама і не захотів завантажувати мені маршрут.

Іду навмання. Біля «кільця» вирішую повернути направо.

Біля кільця треба повернути направо

Іду, доки не натрапляю на ще один поворот. Теж направо.

Мій хостел! Зустрічає мене ірисами і ще не розквітлими півоніями.

«Не так вже й далеко», – думаю я і дзвоню у двері.

...потім ще раз направо
А ось і хостел!
Хостел зустрічає мене ірисами та нерозквітлими півоніями

Як у хостелі?

Зустрічає мене привітна жіночка. Веде кудись на другий поверх.

Я для себе назвала це місце вахтою, бо з холу поблизу долинали звуки якоїсь телевізійної програми. Геть, як на вахті у студентському гуртожитку. Тільки тут гарніше.

У холі біля «вахти»

Привітна жіночка реєструє мене і веде кудись вниз. Тут інтер’єр трохи інакший, тьмяніший чи що.

Як у кімнаті?

Я – мінімаліст, тож номер мене тішить. Ніяких шпалер з квіточками чи зигзагами чи (боронь Боже!) рябих килимів на підлозі. Однотонні стіни, майже однотонна підлога. Світлі меблі. На стіні – картина. Картини я теж люблю.

У кімнаті все мінімалістично

Трохи прохолоди серед літа

У тумбочці хтось залишив кульок, а в столі – монетки.

Мабуть, хтось хоче повернутись сюди))

У шафі є постіль і річ, схожа на білий рушник. Одноразові тапки тут дають, але треба доплачувати 20 гривень. Добре, що я зі своїми.

Як у санвузлі?

З санвузлом все підозріло добре: і чисто, і мило є, і туалетний папір. 

Тут чисто. І митись не страшно

Селфі в дзеркалі – то святе))

Як на кухні?

На кухні чути метушню, чоловічі та жіночі голоси, звук ввімкненого чайника.

Але коли я туди врешті потрапляю, там вже нікого нема.

Тут чисто. Посуд помитий, акуратно складений. Є мікрохвильова піч та холодильник.

Чи з ними все гаразд, я так і не перевірю. Їжі з собою не брала, аби приготувати вечерю, а для сніданку мені треба лише трішки гарячої води – для вівсянки та кави.

Посуд помитий і акуратно складений

У коридорі є симпатичні картини і не дуже симпатичні штучні квіти.

Милота))
Імітація живого бузку, але трохи невдала

«Якщо ви курите, з коридору є вихід на подвір’я», – пригадую слова працівниці хостелу.

Не курю, але подвір’я шукаю. Тут так затишно! Але в альтанках відпочивають люди, біля столу ходить якийсь котик і хоче поцупити шматок ковбаски.

Незручно тут ходити поміж чужими людьми, тож іду спати.

«Тобто ковбаска не для мене?»
«Дайте мені ковбаски...»

Як тут спиться?

Я спершу не могла зрозуміти, чого мені не вистачає в кімнаті. А коли мені за звичкою захотілось перед сном провітрити кімнату, я зрозуміла: нема вікна!

Згодом виявилось, що я не можу здійснити ще один ритуал – читання перед сном Біблії.

Освітлення не настільки хороше, щоб без напружень читати моє маленьке книженятко, яке колись подарував незнайомий дядечко з луцької кірхи. Мене вистачає на кілька сторінок. Мабуть, хостели не призначені для читання. 

Моє книженятко завжди зі мною
Тільки в хостелі його читати неможливо...Темнувато. 

І от коли я майже засинаю, у сусідів тільки починається життя.

У кімнаті я сама, сусіднє ліжко пустує. А от інші кімнати, вочевидь, переповнені людьми. Крізь стіни доволі добре чути, як вони метушаться, гріють воду на чай, вечеряють, шукають покривала, миються… На щастя, триває це недовго, тож попереду ціла ніч тиші і спокою.

А ще тут добре тим, що нема мого рижого кота, який кілька разів за ніч будить, щоб його погодували, взяли на ручки, випустили на вулицю чи забрали звідти.

Шкода, що в моїй кімнаті нема вікна, щоб помилуватись цією красою перед сном

Які ціни?

Проживання у моїй кімнаті обійшлося у 350 гривень. Дорожчими були тільки тримісні кімнати за 500 гривень та чотиримісні за 600 гривень.

Тут також є ліжка за 140 гривень у 6-місному або 8-місному номерах, але на момент бронювання (за тиждень до експерименту) вони були вже зайняті.

Як на подвір’ї?

Сніданок тут не передбачений, а я боюсь не встигнути на роботу, тож нічого не готую.

Наостанок вирішую прогулятись затишним подвір’ям. І тут мене зустрічає той самий котик, який вчора хотів вкрасти у відпочивальників ковбаску!

«Ти ж прийшла з ковбаскою?»

Він, мабуть, голодний, бо дуже вже ніжно лащиться до мене.

«Мабуть, ковбаска там!»

Потім кудись іде і нявкає – кличе йти за ним.

Веде мене в альтанку. Я вже уявила, що там сидить багато голодних кошенят і що мені стане їх шкода, і я не знатиму, що з ними робити.

«Дивись, що тут є!»
«Та ну, які кошенята, мені самому нема що їсти...»

На щастя, в альтанці пусто. Тоді веде мене в іншу, де вчора на столі була всяка смакота.

«Іди за мною, людино без ковбаски, покажу тобі свій дім». 

«Це ще не все!»
«Так, так, це все моє!»
«Що ти знаєш про мої улюблені альтанки?»

Потім кіт ходить подвір’ям туди-сюди і врешті звертає в сторону хостелу.

Хостел з іншого боку
«Ти не ти, коли не дають ковбаски!»
«Скільки можна фоткати?»

Тут поміж дерев є столик для побачень для куріння.

Чи то курців багато, чи то персонал не встиг прибрати недокурки
«От ми й прийшли».
Задній вхід у хостел
«Я цілу екскурсію провів і не заслуговую на ковбаску?»

«Як його звати?» – питаю згодом у жіночки з «вахти».

«А хто його знає. Прибився чийсь кіт. Такий наглий – у всіх їсти просить», – відповідає вона.

Прощаюсь. Перш, ніж застрибнути у «дев’ятку», ще встигаю помітити на зупинці плакат з Олегом Винником і усміхнутись.


ОЦІНКИ: 

Розташування: 8

Чистота: 10

Кімната: 8

Ліжко: 10

Кухня: 8

Гігієна: 9

Персонал: 10.


Текст та фото: Наталя ХВЕСИК

Спецпроект «Чи класно у луцьких хостелах» підготовано у партнерстві з мережею цілодобових кав’ярень Луцька AROMA KAVA. Заходьте у будь-який час доби на смачну каву в кав’ярню на вулиці Лесі Українки, 55 (біля магазину «Мисливець»), а також у кав’ярню поряд з «Там Тамом».


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Лекція «Інновації в маркетингу» у Луцьку. Встигніть зареєструватись
Наступна новина У ЖК «Струмочок» «ростуть» нові таунхауси. Показали відео з будівельного майданчика
Останні новини
Схожі новини