Прямий ефір «Луцького радіо»

Ніч у хостелі «Друзі». «Я вас туди не поселю, там… якийсь кореєць»

Ніч у хостелі «Друзі». «Я вас туди не поселю, там… якийсь кореєць»

Це третя публікація спецпроекту «Чи класно в луцьких хостелах», який Перший реалізовує спільно з мережею цілодобових луцьких кав’ярень AROMA KAVA. Журналістка Олена ЛІВІЦЬКА у ролі звичайного відвідувача перевірила якість послуг хостелу «Друзі».

Інші публікації про життя в луцьких хостелах читайте ТУТ:

Ніч у хостелі «Парасолька». Королівський прийом без туалетного паперу

Ніч у хостелі «Затишок». «Ключі ховайте в труси чи ліфчик»

 


«Це ненормально спати одній дівчині з невідомими мужиками», - пише у коментах читачка одного з репортажів про луцькі хостели. Цей допис викликає у мене хіба… усмішку.

…Вона зміряла мене очима. Не питала, що мене привело в цей хостел о 22-й, звідки я і де мій паспорт. «Тако: ви бронювали на букінгу 10-місний номер, але там якийсь кореєць ночує чи хто. То я вас туди не поселю. Давайте у 7-місний. Там спортсмен. Але такий нормальний, бо казав, що хоче, щоб йому не заважали… Він хоче виспатися».

Її звати Руслана. Чому вона вирішила, що я точно не заважатиму «нормальному спортсмену», лишається тільки здогадуватися))

 *  *  *  

Найприкольнішим в усій цій історії був не кореєць, не сусід-спортсмен, не зіжмакані тюлі, ніч неспання, дивні крики за вікнами і жахлива подушка, а те, що я на все життя запам’ятаю, як воно – спати в колишньому своєму редакційному кабінеті, спати з відчуттям, що ти знаєш про ці стіни значно більше. Знаєш, що двері тут нормально не закриваються, що розетки отам і отам і вони роздовбані, що паркет рипить, що колись в підвалі цього будинку знайшли старий скелет, що напроти свого часу був кабінет Святослава Зелінського, а за однією із версій, в сусідньому крилі поверхом нижче був…  будинок розпусти.

Пригадую, якось я пробувала перевірити ці плітки і спитала у краєзнавця Вальдемара Пясецького: «А правда, що в тому будинку, де «Волинська газета» (там я свого часу і працювала) був будинок розпусти?».

Пясецький усміхнувся, кілька секунд подивився кудись в далечінь і каже:

«Дитино, там на тій вулиці така історія, що який будинок не візьми, то скрізь міг бути будинок розпусти…».

На тому моя цікавість і вдовольнилася. З такими думками я добиралася до луцького хостела «Друзі»… Зовсім з іншим – вибиралася звідти і ще ніколи так не раділа ранковому місту і можливості йти додому.

Хостел «Друзі» не прогавиш: яскрава вивіска і букінг так щиро переконує, що він – 
один із найкращих у Луцьку...

Ну, привіт, «Друзі»: 180 грн за ніч у колишній редакції

Редакційний експеримент мені приготував сюрприз. На папірці, який витягнула я (так-так, ми влаштували собі лотерею) було написане одне слово: «Друзі».

«Ого, я знаю, як там все починалося», - подумала я тієї ж миті

Хостел «Друзі» відкрили років 4 тому на 3-му поверсі того приміщення, де знаходилася і досі знаходиться редакція «Волинської газети» (колись моя редакція). Ще раніше там був кабінет редакції, кабінет місцевого відділення Нацради з питань телебачення і зв’язку та офіс архітекторської кантори. Будинок старезний. З тих, які пам’ятають не одну війну. Вічний – сирий підвальний запах на сходовій клітці: чи то каналізації, чи то просто історії…

Але часу активної роботи хостелу я вже не застала. Тому перевірити його – навіть цікаво.

Що пише букінг? Каже: «Це помешкання пропонує найкраще співвідношення ціни й якості у Луцьку! Порівняно з іншими помешканнями в місті, тут гості отримують більше за ті ж гроші». Ціни за ліжко в номері гуртожитського типу: 171 грн за одного дорослого або ж 180 грн (з можливістю безкоштовно скасувати бронювання та оплатити за номер готівкою після прибуття на місце). Двомісний номер (зі спільною ванною кімнатою) вартує 304 грн і 320 грн відповідно.

Ні-і-і-і-і… 304 – то для слабаків. Мій варіант – «гуртожитського типу».

Бронюю швидко. В суботу 25 травня, щоби хоча б чуть відчути себе втомленим луцьким туристом, іду на екскурсію Олександра Котиса. Дві години бродимо містом і слухаємо цікавезну історію луцьких Кронштейнів, найбагатшої родини, яка з кінця 19 ст аж до початку Другої світової мешкала в Луцьку і набудувала чимало розкішних приміщень. Далі – треба шукати хостел…

Сайт для бронювання хостелів так показує розташування і оцінку цього закладу

Як знайти?  

Якісно оцінити переваги розташування хостела «Друзі» заважає те, що я із заплющеними очима знайшла б це місце, бо більше 10-ти років виходила сюди на роботу. Як на мене, то чи не найзручніше розташування серед усіх існуючих луцьких хостелів. Від центрального майдану Луцька – метрів 400.

Якщо зважити, що заїжджі люди найчастіше саме на центр міста орієнтуються у своїх мандрах —маршрутах, то дістатися від Театрального майдану до хостелу «Друзі» - раз плюнути.

Дорогою заодно можна оцінити і луцькі родзинки. Напочатку Леся Українки саме вирили широчезну траншею)) На Кривому Валу натовп галасливих юнаків у спортивних костюмах вишикувався в чергу заселфитися біля пам’ятника Костеві Шишку. Для них: то прикольний дядько за прикольним столиком. Навпроти: мами вивели дітей помити ноги у… фонтані. Типовий луцький вечір, словом.

Скоро 22-го. Вулиця Лесі Українки порожніє
Мостяться на сон навіть бездомні пси...

Велокав’ярні уже роз’їжджаються «по хатах». Ближче до площі Воз’єднання – вул. Лесі Українки, 9. То і є хостел «Друзі. Вивіска яскрава. У сутінках підсвічується. Тому знайти – просто.

Плюси: поруч продуктовий маркет «Сім23». Для гурманів – Центральний ринок. Майже навпроти – нова луцька кав’ярня «Це кава». Поблизу – кілька аптек, зупинка громадського транспорту. Хостел знаходиться фактично на півдорозі до Старого міста.

Підходжу. Піднімаю голову: о Боже, на 2-му поверсі, у моїй колишній редакції ще горить світло. З думкою про те, що скажу, коли зустріну на сходах когось зі своїх колишніх, піднімаюся вгору. Памороки забиває до болю знайомий запах сирого підвалу. Папірці зі стрілочками «ведуть».

Хух, не зустріла)

Більше 10-ти років виходила сюди на роботу

Мій номер. «Давайте у 8-місний. Там спортсмен»

Адміністраторку на рецепції не застала. Йду на пошуки. З кухні назустріч виходить симпатична дівчина. Як потім виявиться, це Руслана.

Поки я згадую, де ж мій паспорт, з подивом виявляю, що ніхто його тут не питає. Вірять на слово.

Руслана бере з мене 180 грн, люб’язно попереджує, що раптом що – назад не повертають.

«Тако: ви бронювали на букінгу 10-місний номер, але там якийсь кореєць ночує чи хто. То я вас туди не поселю. Давайте у 8-місний. Там спортсмен. Але такий нормальний, бо казав, що хоче, щоб йому не заважали… Він хоче виспатися», - всміхається.

Ну, ок. Як скажете)

7 ліжок. Букінг обіцяв письмовий стіл – нема...
Рушники чисті, хоч і не дуже біленькі

Вона ще щось привітно щебече про пароль від Wi- Fi, а я згадую, що на сайті Букінг хостел «Друзі» розповідає усім: «Ми розмовляємо вашою мовою».

«Співробітники хостелу розмовляють польською, англійською, українською та російською мовами і будуть раді надати гостям туристичну інформацію про регіон», - каже рекламний текст. Про корейську – тут ні слова, правда.

Мій номер – то мій колишній кабінет. По обидва боки по чотири односпальних ліжка, біля них тумбочки. Над ними картинки у дешевих рамочках. Стола, як обіцяли на букінгу, нема.

На вішаку – правила. «Гостя» тут пишуть з великої букви!

У кутку – вішак для верхнього одягу. Перевагою цілого кабінету завжди були великі вікна на всю стіну. Вікна є. Затулені добряче вим’ятими (а очевидно, просто колись виправними не в тому режимі) тюлями.

«Беріть, яке на вас дивиться», - всміхається мені Руслана.

То вона про ліжко. Я помічаю, що тюлі з одного боку відірівалися від карнизу. І думаю: «То знак, беру це».

Старий паркет, дешеві двері, які толком не закриваються...
І дуже випрасувані тюлі

Поки нікого нема, бігом фотографую «хороми». Постіль чомусь у всіх хостел з однаковими візерунками. На ліжку – чистий, але праний-перепраний рушник (Руслана попередила: якщо мені треба більший, то принесе, бо «дехто просить»).

«А ці кросівки під ліжком навпроти тобі не заважають», - жартує колежанка у відповідь на відправлену в редакційний чат фоточку.

Нарешті і я помічаю кросівки. Від думки про те, що спатиму тут удвох з незнайомцем, стає трохи моторошно. Ех, як з’ясується згодом, йому теж було трохи моторошно))

О Боже, навпроти кросівки… 

Ванна, туалет, кухня і «Хуже чем смерть»

Поки мого сусіда нема (Руслана каже: пішов пройтися містом), вирішую зробити ревізію хостелу. На кожне клацання камери свого мобільного, здригаюся: «Що вона подумає?».

Обіцяна ванна кімната – не зовсім і «ванна». Умивальник, дзеркало (в я кому я бігом роблю своє єдине селфі), душова кабінка зі шторкою. Зазираю у кабінку – на підлозі видно, що хтось тут недавно душ приймав. Гаряча вода є.

«Скільки тієї ночі, посплю немита», - вирішую. 

Поруч пральна машина. На ній – фен.

Обіцяна ванна кімната це – душова
З туалетним папером – все в нормі))
Із замками в душевій – теж)

Туалет – на кілька кабінок. Тут теж є умивальник з милом. Чисто. Туалетний папір – на місці)

Найсимпатичніше, що є у хостелі – то кухня. У червоно-сірих тонах з яскравими малюнками на стінах. Настрій на кухні одразу піднімається. Чисто. Є широкий стіл із лавками на більшу компанію. Є стільці і вузенький столик при стіні. Чистий умивальник, миюче, тарілки і чашки у шафці зверху. Невеликий холодильник. Мікрохвильовка. Чайник. …Видерта із живим розетка під столом.

«Можете, брати собі чай, цукор… Якщо треба, то є каструлька. Будьте, як вдома», - Руслана всі мої «хостельні страхи» спростовує своєю привітністю.

Але серце відпочиває… в кухні) Там – найгарніше!

У хостелі «Друзі»

Роблю собі чай. Вечеря «не лізе». Заїдаю чай бананом. З коридору чую, як повернувся з прогулянки мій сусід. Він уже помітив мене в кухні. З подивом дізнається від Руслани, що вже ночує не сам, чути, що не дуже радий…

Стає так образливо. Бачте, не та компанія)

На столі збоку помічаю книжку. «Хуже чем смерть» називається…

Пробую читати – не йде
Є у кухні і телевізор, і чтиво. 
«Хуже чем смерть» – такі-сякі розетки...

«Вибачте, якщо буду хропіти»

Коли я повернулася, мій сусід вже вмостився спати. Тут мені нарешті дійшло, що я ж прийшла сюди навіть без зайвою футболки, щоб перевдягнутися. Теж мені, експериментаторка.

Ми мовчки лежимо і «втикаємо» у телефони. Я переписуюся з друзями та колегами. Він – дивиться відео. Тихенько, щоб мене не тривожити.

За дверима рипить стара підлога. Хтось поселяється ще. Час від часу з розетки за тумбочкою вивалюється моя зарядка, бо «розетка» – не першої свіжості.

Скромний дизайн 7-місного номера. Тут чисто

«Алло-о… Я не сам», - мало не шепче у трубку мій сусід.

«Мамо, ти в тому хостелі, да? А зранку прийдеш, да?» - і собі штурмує мене дзвінками на мобільний 9-річна донька.

«Може, вже виключити світло? - каже він. - …Раптом що, то вибачте, якщо я буду хропіти».

Жартую у відповідь: дивіться, щоб я, мовляв, не захропла. Виключити – то виключити. Я так і сплю: в штанях і в сорочці, згорнувшись клубком на своєму ліжку. Кожної години прокидаюся, намацую телефон біля себе (чи є ще) і дивлюся у вікно, чи ще не ранок. Спати дуже незручно, подушка – так собі.

Хтось картини добирав на свій смак?
Принаймні на голову не падають

Періодично мене будять дикі і дивні крики з вулиці.

«Ухаді-і-і-і!!!» - розпинається хтось під вікнами посеред ночі.

Кидаюся: а раптом то на сходах? Ні, за вікном. Навпроти мирно сопе собі спортсмен. То сусідський бар живе гучним нічним життям.

Десь о 7-й я вирішую підніматися. З першим поглядом в дзеркало стає ясно: треба втікати додому, поки сусід мене не побачив. Баньки під очима. М’ята сорочка. Розпатлана голова. Втім, можливість привести себе в порядок уранці в хостелі таки є (фен працює, гаряча вода біжить).

Давно я так не чекала ранку…
Але більше за незручну подушку тут дошкуляли крики за вікном

У під’їзді чисто, але незмінно тхне сирістю віків

 *  *  *

Снідаю… чаєм. З двомісного номера виходить молодий чоловік. Кладе ключі на рецепцію, дякує. Корейця не видно. Тихо. Дуже хочеться додому. Десь на рецепції прокидається Руслана.

«Ой, ви вже йдете?» - чомусь дивується.

Кажу, що спішу. Дякую за гостинність. Розглядаю карту Луцька на стіні. Зі стенду з фотографіями біля рецепції до мене сміється колись скандально відомий луцький активіст Олександр Волянюк поруч із з луцькою журналісткою Мар’яною Метельською на фоні вивіски «Друзі». І ще – маса невідомих обличь.

«То наші мешканці. Кому подобається – фоткаються і надсилають нам, - пояснює Руслана. Раптом змінює  тему: - Вам пощастило: нікого вночі не було».

Упс. Серед почесних «друзівців» Олександр Волянюк і Мар’яна Метельська

Зізнається, їй з клієнтами щастить більше, ніж напарниці. Що найбільш гамірні мешканці чомусь трапляються посеред тижня, а не у вихідні. Їй же випадає субота-неділя, а відтак є можливість вночі поспати. Бо «знаєте, які бувають?».

«Піде надвір, а приходить – і просто по стінах іде. Курив щось. Уявляєте?! Мусили виселити».

«Така старша жіночка, а їжу крала».

«Я вже навіть і її прізвище глянула собі, щоб знати. А навпроти написала: «Дура»

Я усміхаюся. Десь промайнула думка: хоч би навпроти мого прізвища тут ніхто й ніколи не написав: «Дура». Хоча…

«Приїжджайте ще, - каже мені в дорогу привітна Руслана. І раптом додає: – Ви якась прикольна».

Хух. Ну, хоч не дура)) 

 

Стомлена, невиспана йду додому

 

Ночувати в хостелі задля експерименту, схоже, трудніше, ніж би просто так
Хоча – вижити можна))

ОЦІНКИ:

(максимальний бал – 10)

Розташування: 10

Чистота: 8

Кімната: 6

Ліжко: 7

Кухня: 9

Гігієна: 9

Персонал: 10.


Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА.

Спецпроект «Чи класно у луцьких хостелах» підготовано у партнерстві з мережею цілодобових кав’ярень Луцька AROMA KAVA. Заходьте у будь-який час доби на смачну каву в кав’ярню на вулиці Лесі Українки, 55 (біля магазину «Мисливець»), а також у кав’ярню поряд з «Там Тамом».


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Показати коментарі (1)
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина У Луцьку змінять схему руху через міст на Шевченка: буде три смуги
Наступна новина Партію Вакарчука на Волині координуватиме відомий луцький айтішник
Останні новини
Схожі новини