Це п’ята публікація спецпроекту «Чи класно в луцьких хостелах», який Перший реалізовує спільно з мережею цілодобових луцьких кав’ярень AROMA KAVA. Журналіст Юрій Ричук у ролі звичайного відвідувача перевірив якість послуг арт-хостелу «Адреналін».
Читайте інші публікації про життя в луцьких хостелах:
Ніч у хостелі «Парасолька». Королівський прийом без туалетного паперу
Ніч у хостелі «Затишок». «Ключі ховайте в труси чи ліфчик»
Ніч у хостелі «Друзі». «Я вас туди не поселю, там… якийсь кореєць»
Легенда легендою, але треба бути природнім. Тому я вчинив, як типовий Ричук: «забув» паспорт. Інтернету не вивчав. Букінгом не користувався. «Відстав від поїзда», мушу десь переночувати. Товариш порадив «Адреналін».
Ну з ким не буває? Хіба виженуть? Не вигнали.
Як я добирався
Недовго: від центру міста – 20 хвилин маршруткою. На її табличці було написано: «Адреналін Сіті». Дрібними, правда, буквами. Але кольоровими - не помітити складно. (До речі, назад їхав тролейбусом аж 45 хвилин. Врахуйте,якщо що).
Вказівники всюди. Вони тебе зустрічають відразу – ось перший вже через дорогу, біля входу на територію. Перепиняють на кожному повороті, тицяють стрілочкою напрямок. Ще й відстань щоразу називають «400 м», 350 м», «300 м».
Відчуваєш себе бажаним гостем. От би ще дощ на голову не капав… Але то вже претензія не до «Адреналіну».
Перед центральним входом в розважальний космплекс зупиняєшся розгублений… Агов, стрілочки, ви де??? Підсліпувато у вечірніх сутінках вдивляюся в написи. Боулінг. Зброярня. Картинг-центр. Теніс. Більярд. Стрічковий лабіринт. Мотузковий парк. Автодром. І ще добрий десяток назв. Ознак хостелу нема.
– Вам треба обійти це зданіє з того боку, – пояснює адміністратор «Адреналіну», якого знаходжу всередині.
Я втішений двічі. По-перше, підказали дорогу. По-друге, уздрів продуктовий магазин! Я ж з дороги, грошей обмаль (інакше, чого б хостела шукав?), немісцевий… А значить голодний.
А тут – «Spar». І кава, і закуски, і молочка, і не найгірший вибір алкоголю. Ну, як… Не «дьюті фрі», але з крафтовим пивом і Jack Daniel's. Годиться.
Великий, от просто веееличезний фінальний вказівник зустрічає мене майже мокрого перед рогом будівлі.
(Вже потім, блукаючи територією комплексу я знайду ще одну табличку – на паркані арт-парку «Містерія». Але вона далеко, ще й у сутінках – не помітив би аж ніяк).
Заходжу за ріг. Стоїть величезний туристичний автобус. Світиться вивіска. Радісне: «Ура знайшов!!!» змінюється тривожним: «Буде, певно, шумно - автобус мінімум 40-місний».
Як я поселявся
– Добрий вечір! У вас можна переночувати?
– Так, звісно! Є вільний двомісний номер. Якщо без підселення – то 270 грн.
– Мені б щось максимально бюджетне…
– Ну тоді є 10-місний за 160 грн. Там тільки один чоловік. Водій автобуса. Дітей зі Львова привіз.
– О, добре. Раз водій – значить буянити не буде…
– Та ви що! То він сам переживає, аби йому сусід галасливий не попався. Йому треба добре виспатися перед поїздкою.
Озираюся. На поличці біля рецепції – довідники, путівники, розклад сеансів кінотеатру. Диван. Сходи на другий поверх. Афіша «арт-променаду» (гостював у хостелі 28 травня). Оригінали картин на стінах. З підписами, де назва, автор і спосіб створення. Як в музеї.
Бо ж то не просто хостел. То «арт-хостел». Така собі філія Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.
– Дайте, будь ласка, паспорт – відволікає від розглядання Наталія.
(Забігаючи наперед скажу: адміністраторка Наталя – то одне з головних достоїнств «Адреналіну». І ввічлива, і стримана, і компетентна, і небалакуча. Те, що називається – «на місці»).
– Ой, знаєте, не маю… Забув. Може знайомий підвезе, то я вам вранці покажу (дуже вже я не хотів, аби побачили луцьку адресу у паспорті. Вибачте мені, Наталю!)
– Ми без документів не маємо права селити… Може хай ваш знайомий фото зробить і пришле? Це теж не зовсім за правилами, але так ми хоча б побачимо, що документ є, і прізвище - ваше .
Домовилися. З телефона дістав скан першого розвороту паспорта, показав. Підійшло.
– З вас 161 гривня.
– Можна карткою?
Незручна пауза…
– Ну, можна, але нам керівництво каже, аби ми брали готівкою…
Дав купюри. В обмін отримав приємний бонус – «триєдиний» квиток: безкоштовно у Музей Корсаків, за 50% - у Робологікум, і 50 % «на другий квиток» - у кінотеатр. «Отоварити» можна будь-коли.
Наталія провела у номер, дорогою показала, де душ і туалет. Навіть відрекомендувала сусідові: «Це пан Роман, це пан Юрій, будете разом проживати. Приємного вам перебування».
Моя кімната
Велика кімната з двоярусними ліжками під стінами. Вікон нема (потім це зіграє зі мною злий жарт – я до 7 ранку крізь сон буду думати, що «ще темно»). Окремо – полички для взуття, вішалки для одягу. Теплий салатово-жовтий колір стін. Підлога в матовій плитці.
Сусід отаборився в кутку, половина його ліжка ховається за іншим, приставленим з боку. Така собі нора. Зручно, я б теж вибрав.
– Ви звідки?
– Та зі Львова! Привіз дітей на екскурсію.
– Я думав, тільки з Луцька у Львів на екскурсії їздять...
– Та де! То ж у вас тут цікаво. І замок дивилися, і в підземеллі були, і оцей ваш розважальний центр – дітей за вуха було не відтягнути…
Ага, присоромив мене львів’янин. Не цінуємо свого, є таке…
Сказавши у трубку «Да, Наталя Іванівна!», мій сусід Роман пішов у «нору». Хвала Богові, ще й з розмовами не буде чіплятися. Подарунок долі, а не сусід.
Я став вибирати свою нору.
Треба максимально далеко від Романа – на випадок, якщо хропітиме.
Присів на ліжко. Усе нове. М’який матрац, чиста і пахуча постіль. Рушник (швидше для «вмитися», ніж «помитися», та все ж). Ширми ліжко не має, втім, якось і не проситься.
Два світильники на гнучкій «шиї» біля кожного ліжка. Хоч в один бік лягай, хоч в інший – і так, і так будеш зі світлом.
Цілих чотири розетки. Відриваюся на повну: в одну вмикаю ноутбук, в другу - зарядку телефона, в третю –павербанк.
Душ-«класика»
Мило і шампунь? «Тільки на продаж. Два п’ятдесят». Ех, ще б тапочки…
Душові кабінки тіснуваті. Закриваються поліетиленовими шторками. У душовій таких - чотири. «Просто закрийтеся за замок, тут зараз людей мало».
Лійка – вгорі, пригвинчена до стелі. Зверху ллє – підставляйся сам. У кабінці – поличка, біля кабінки – гачок.
Класика: у крані з червоною позначкою – холодна вода)) Ще й підкручувати довелося постійно – хитрий кран сам все поривався економити на мені воду.
Озираюся – чисто. І новеньке усе (ще б пак, всього два місяці тому відкрилися). Цікаво, чи було б тут так кльово, якби УСІ ліжкомісця «Адреналіну» були зайняті? Навряд чи. Бо їх тут 101! Втім, оцінюю, що бачу .. А бачу чистоту, акуратність, і білий (!) папір у туалеті.
Нічний щоденник
Я погано сплю у несвоєму ліжку. Як заєць, нашорошую вуха на кожен новий звук. Вивчаю подушку на предмет 19-ти різних способів її згорнути, зім’яти, підбити так, аби було зручніше. Вмію лежати на боці, одночасно затикаючи обидва вуха вказівними пальцями (самозахист від хропливих сусідів). Нервуюся через кожен новий згин простирадла, який муляє, зараза, як принцесу на горошині.
23:20
Влігся. Не сплю. Тішуся на диво помірному хропу сусіда. Від такого і вуха затикати не доведеться. Раптом – що це? Ллється вода! Аж схопився. Це за стіною. Хух, схоже просто труба каналізації за тонкою гіпсокартонною перегородкою. Цей «водопад» за ніч повториться разів 40. Нічого дивного: нагорі оселилася юрба львівських школярів. І туалет в них, схоже, один на всіх. Хоча іншого шуму від них я не почув – треба визнати.
00:25
Після безуспішних спроб заснути йду ...гуляти. Нє, ну а чого? Може нічний «Адреналін» чимось цікавіший за денний.
Знаєте, а тут файно! Світять ліхтарі, кумкають жаби у ставку. Сквер, лавки. Повно зелені. У вечірньому світлі ще чудернацькішими видаються дерев’яні фігури у парку «Містерія». Тіні падають так, що химери інколи то підморгують, то сердяться. А, може, то мій невиспаний мозок так собі уявляв?
Людей нема, повітря після весняного дощу прохолодне і свіже.
Далі – розмальовані стіни. І теж химерами. Принагідно оцінюєш якість нічного освітлення території «Адреналіну» – малюнки можна роздивитися до деталей.
Прогулятися, та ще й у приємному товаристві – і зовсім перестанеш дивуватися, чого це хостел у такому незручному місці відкрили. Колись здавалося – на краю світу. Ні житлових будинків поруч, ні нормального транспортного сполучення. А тепер цей «край світу» – як «нова земля», обжита, оцивілізована і жива. Тут точно є чим зайнятися. Навіть уночі)
00:36
Виявляється, центральний вхід «Адреналіну» ще відкритий. Зазираю туди. При вході, у «предбанніку» - два термінали, кавомат і автомат, де типу-можна-щось-виграти.
– Ми не завжди до цієї пори двері відкритими лишаємо – пояснює охоронець. – То просто сьогодні люди у боулінгу засиділися. А так – часто вже в «ноль-ноль» двері на замок.
Не дуже й хотілося. Я краще територією погуляю.
02:30
Кухня!!! Я ж не був на кухні! Куплений у «Спарі» багет з кавою заточив просто там – і потреба відпала…
Бреду на другий поверх. Ходити вночі на кухню – це так по-моєму…
Тут відчинено, навіть світло хтось не виключив. Холодильник (не надто великий, як на хостел з сотнею місць). Два чайники. Бутель з питною водою. Мікрохвильовка. Кружки, тарілки, ложки. Паперові серветки. Мультиварка навіть. Цікаво, тут хтось куховарить? .
Невинесений смітник. Чотири столи. Під стіною – ще один, довгий, а-ля бар. На стінах – картини (арт же ж).
04:10
Вирішую почитати. Світла у мініатюрному світильнику – цілком. Повернути можна так, як тобі зручно. Чотири сторінки подарованого колегою Вітою Сахнік «Залишку дня» – і залишок ночі я провів таки у сні))
…Хоч до моменту остаточного просинання і будився ще разів зо три. Втім, щоразу суцільна темрява безвіконнної кімнати казала невиспаному мозку лише одне: «Ще ніч, спи собі».
Додумався глянути на годинник вже о сьомій ранку. В коридор – сонце!
Мушу ще раз вибачитися перед адміністраторкою Наталею: схоже, я її розбудив.
– А де у вас тут можна поснідати?
– У кафе «СтопКадр» Але тільки з 9 ранку. І сніданок треба було з вечора замовити…
На прощання пробую пожартувати.
– Можна, дам вам пораду, як зробити ніч у вашому хостелі ще комфортнішою? Без додаткових витрат.
– Буду вдячна...
– Радьте своїм гостям не лягати ногами до того боку ліжка, де прикріплені сходи на верхній ярус. Я щоразу вночі встаючи, гепався об цю драбину ногами))
– Дякую, ми це обов’язково врахуємо.
Чи то знов моїх жартів не зрозуміли (в моїх колег таке часто трапляється...), чи адміністраторський вишкіл у Наталі настільки ідеальний – для мене так і лишилося загадкою...
Вийшов, озираюся на фасад. Він – яскрава латка на великій заводській стіні. Цікаво, скільки ще прихованих можливостей заховалося у величезній будівлі колишнього комбінату синтетичних шкір? Почалося все з картингу і кінотеатру в далекому 2009-му. А виріс «Адреналін» он до якої імперії розваг і корисностей.
Далі буде?
Оцінки
(максимальний бал – 10)
Розташування: 6
Чистота: 10
Кімната: 10
Ліжко: 10
Кухня: 9
Гігієна: 8
Персонал: 10.
Текст і фото Юрія Ричука
Спецпроект «Чи класно у луцьких хостелах» підготовано у партнерстві з мережею цілодобових кав’ярень Луцька AROMA KAVA. Заходьте у будь-який час доби на смачну каву в кав’ярню на вулиці Лесі Українки, 55 (біля магазину «Мисливець»), а також у кав’ярню поряд з «Там Тамом».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
