У березні 2022-го бійці 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ ім. князя Романа Великого привели до командира Олександра Охріменка полонених на Київщині росіян. “Командире, що з ними робити?” – “Як що? Їсти!” – відповів полковник.
росіяни, звісно, лишилися нез’їдені й живі та поповнили обмінний фонд. “Чотирнадцятка” відтоді встигла повоювати на Миколаївщині, Запоріжжі, Харківщині, Донеччині (ті три місяці Охріменко називає пекельними). Нині – знову на Харківщині. Комбриг так само любить пожартувати. І сповнений оптимізму. За його висновком, українські війська готові до наступу за рівнем підготовки.
Про те, що Україні потрібно для перемоги, про системне перетворення росіян на “хороших”, наші втрати та інструктаж для родини на випадок надзвичайних подій та чи буде перемога України у війні швидшою, аніж думає більшість українців – в інтерв’ю з 38-річним полковником Олександром Охріменком розповіла Новинарня.
“Поразка Росії на полі бою вже відбулася. Потрібно завершити її розпад як держави”
– Я знав, що буде війна, – каже тепер Олександр Охріменко.
– Я знав це до того, як мене призначили командиром бригади (у жовтні 2021-го – “Н”). Були всі ознаки того, що це нас не мине, що росія зайде. Власне, було зрозуміло ще в 2014-му році: почалась антитерористична операція, потім активні бойові дії були призупинені, а отже, росія планувала наступ, оскільки не досягла своїх політичних і військових цілей.
У тому, що ми виграємо, однозначно впевненість є. Минуло вже 400 днів, як росія “за три дні бере Київ”. Війна закінчиться найближчим часом. Навіть можу передбачити, коли. Але не хочу бути Вангою…
– Буде ще в нас бій, який стане останнім для росіян. І на цьому ми завершимо роботу з виходу до державних кордонів, включно з Кримом. Але Крим буде трохи пізніше. Я не називатиму дати, бо скажуть, що здаю державні таємниці. Якщо я цю дату назву, одним здасться, що це дуже довго, інші скажуть, що це не може статися так швидко.
Олександр Охріменко каже, одна ситуація випливатиме з іншої. Пояснює: поразка на полі бою у них уже відбулася.
«Достатньо тільки завершити знищення росії як держави, її збройних сил, а процес щодо зміни влади, розпаду держави піде сам собою», – прогнозує офіцер. – Для нас необов’язковий наступ “в лоб”, штурми з втратами, не дай Боже, особового складу, техніки. Насамперед нам потрібно перехитрити противника, розкрити його задуми. І можна виграти війну.
Для Перемоги, каже полковник, потрібне насамперед прагнення перемогти, підготовлений та мотивований особовий склад і забезпечення: боєприпасами, зброєю, іншими засобами, які можуть бути використані для виконання бойових завдань.
«Артилерія, танки, безмежна кількість боєприпасів – це все ні про що, якщо в тебе нема людини, яка хоче воювати, досягати мети», – уточнює.
Комбриг і військкомати
На думку Олександра Охріменка, центри комплектації – це орган, який мав би просто вести облік військово навчених ресурсів, потенційних кандидатів, які самі мають приходити, бо розуміють – спільними зусиллями треба виконувати завдання й обороняти нашу державу.
«Я вважаю формулювання “забрали в армію” неправильним. Пішов до війська, а не забрали. Це величезна різниця, – наголошує Охріменко. – Бо якщо “забрали”, то таким буде і результат роботи цієї людини. Поки в кожного не буде усвідомлення, що, якщо не він, то крім нього – ніхто, доти буде проблематика в якості постачання військових ресурсів, назвемо це так», – висловив думку командир.
«Місяць тому в ворога мала бути ротація. Ми виявили колону, навели артилерію, і їхня ротація не відбулася”
Охріменкові, за його словами, пощастило – після того, як його призначили комбригом 14-ї, мав запас часу доукомплектувати особовий склад, підготувати людей, техніку.
– Станом на лютий 2022-го бригада була готова, ми відпрацювали злагодження батальйонів і бригади загалом із бойовою стрільбою, розгортанням пунктів управління, застосування новітніх систем озброєння типу Javelin, NLAW. Підлеглі отримали потужний досвід під час навчання. Це дозволило швидко й ефективно виконати завдання під час повномасштабного вторгнення на Київському напрямку.
– Ви воювали фактично вдома. За спиною – сім’я, оселя. Важко?
– Це мотивує. Знаєш, що ще крок – і вони перейдуть цю трасу, і це вже буде навіть не проблема, а серйозна загроза, катастрофа. Із завданням ми впоралися.
Бої на Київщині були складними, каже офіцер. Однак особовий склад був злагоджений і ще не втомлений. Найважчими ж були три літні місяці на Донеччині.
– Дуже складно виконувати завдання проти маси підготовлених військових компаній. Дуже непросто, коли ворог має перевагу в кількості. Хоча якість і мотивація значно вищі в нас. Тим не менше, на одного нашого військового на тому напрямку було сім-вісім із їхнього боку.
Непроста ситуація була на ділянці Бахмут-Соледар – сім діб майже без сну на пункті управління під час активних бойових дій, коли противник пішов там широким наступом. Ми наступ зупинили. Втрати противника були настільки великі, що він зупинився і пішов на інші напрямки. На жаль, на сусідню бригаду – бо не зміг прорвати оборону 14-ї бригади, – не без гордості згадує полковник.
– А розкажіть про якісь успішні випадки перетворення росіян на тих, яких у тепловізор не видно.
– Ну, ми це системно робимо, – посміхається Охріменко. – Успішних випадків було багато. Ще на Київщині група наших розвідників в ейфорії знищила колону техніки, набрала повний автобус полонених, привезла і каже: “Командире, що з ними робити?” А вони сидять із зав’язаними очима. Кажу: “Ну, що робити? Будемо їсти!” Жартували, звісно. Ми люди гуманні, передали полонених компетентним органам, що далі з ними – не нам вирішувати. Вони, звісно ж, розказували, що “не туди заїхали”. Ага, “не туди”, на танках.
– А про успішні випадки знищення російської техніки?
– Їх дуже багато. У нас потужно виконувала і виконує завдання артилерія, протитанкісти на комплексах “Стугна”, “Корнет”, “Корсар”. У багатьох військовослужбовців на рахунках по кілька знищених одиниць техніки противника.
Найбільше – на Донецькому напрямку. За день розрахунок “Стугни” два-три танки знищував, – у голосі Охріменка чути гордість. – Буквально місяць тому в ворога мала бути ротація. Ми виявили колону, навели артилерію, у потрібний момент відпрацювали, і ротація не відбулася.
Приємно дивитися на такі результати. Робота артилерії – це приблизно в 90% випадків успішного знищення противника.
Бойова техніка від західних партнерів неабияк допомагає у роботі армійцям, визнає комбриг. Крім того, після участі в контрнаступі на Харківщині бригада збагатилася трофейною технікою і боєприпасами.
– Ми ще два місяці після деокупації цих земель воювали проти них їхніми ж снарядами і на їхній техніці, – посміхається комбриг. – Фактично нам у стрій після ремонтних робіт і доукомплектування радіостанціями стала танкова рота (10 танків – “Н”), механізована рота БМП-2
“А ця дача в Криму тепер кому?”
Полковник Олександр Охріменко, коли має час, читає новини, стежить за найпалкішими дискусіями. Іноді зазирає на ресурси окупантів, розповів, як на одному з найпопулярніших російських ресурсів, ТАСС, не оминули увагою 14-ту бригаду і його.
«Дуже переживають: у мене є гарна дача в Криму. Тому і переживають. Завдяки їм я дізнався про це. Після перемоги я її знайду», – кпинить комбриг 14 омбр із пропагандистів.
На запитання чому ж тоді Крим повернемо пізніше, командир посміхаючись відповідає:
– Не хочеться, щоб дуже розбомбили. Крим сам попроситься. Я в цьому впевнений. Це буде за таких же умов, як у 1954-му, коли він перейшов до складу України.
Людей, переконаний він, час допоможе перевиховати.
«Після деокупації всіх територій, звичайно, не один рік піде на фільтраційні заходи. Це системна робота. І все залежить від того, скільки їх тут залишиться. Думаю, їх залишиться небагато. Багато тікатимуть у “рідну гавань”. А ми допоможемо», – міркує Охріменко.
Командир 14-ї бригади вважає: Україна готова до наступу за рівнем підготовки особового складу. Забезпечення технікою і боєприпасами теж у принципі задовільне. Втім, усе залежить від масштабу цього наступу.
– У якому це буде форматі, на яких ділянках – буде видно, – каже комбриг. – Найближчим часом це завдання втілюватимемо у життя.
Журналістка попросила назвати хоч якусь дату.
– 30 лютого, – каже з серйозним виразом обличчя. –
“Всередині все горить”
Охріменко – перший військовий у родині. Він не мріяв про камуфляж із дитинства, а вирішив вступати до військового вишу вже в 11-му класі. Із рідної Вінниччини поїхав до Одеси, там закінчив інститут сухопутних військ (нині Військова академія).
– Син вирішив вступати до військового ліцею імені Богуна, продовжить династію, – посміхається полковник. – Мирославу в травні буде 15. Він вирішив сам, але запитав у мене: “Тату, як ти ставишся до того, що я піду в ліцей?” Я сказав, що позитивно.
В Олександра є ще донька Катруся, їй 4. Дружина Інна – вчителька української мови та літератури.
24 лютого 2022 року Олександр зателефонував дружині о пів на п’яту ранку. Вона не відповідала. Вдалося додзвонитися до сусіда: “Сергію, все гаразд, але беріть малих – і швиденько”. Уже сусід розбудив дружину. Вона зібрала дітей, і о шостій в авто вже їхали в бік Умані. Дорогою чули ракетні удари по місту. Коли вони доїхали, Катруся сказала мені по телефону: “Бабах-бабах”.
На запитання, що зробить після перемоги, Охріменко відповідає:
– Будемо служити. Готуватимемо наші Збройні Сили, підлеглих, щоб не повторилася ситуація, яка в нас уже була в 14-му, 22-му роках. Роботи в нас буде дуже багато.
Анастасія ФЕДЧЕНКО.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я просто волонтер. І на тому все». Лучанин Ігор Шевчук про свій рік війни
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
