Чекає з війни чоловіка, двох синів та рідного брата. Світлана Федонюк із села Скірче Торчинської громади, що на Волині, не стримує сліз, коли мова заходить про її чоловіків. Ще в перші дні вторгнення вони вирушили захищати Україну від загарбників.
Про те, як жінці вдається триматися і що допомагає не падати духом, – розповіли журналісти 12 каналу.
«Я їх чекаю з нетерпінням додому живими й здоровими», – каже вона.
Без сліз говорити про війну не може. Адже чекає з поля бою чоловіка Михайла, синів Назара та Івана й рідного брата Володимира. Триматися важко, адже серце болить за кожного. До 24 лютого у війську служив лише молодший син.
«Він зараз захищає. Брат пішов одразу на наступний день. Чоловік пішов у понеділок після того як почалася війна. І ще один син пішов 28 лютого. Отак вони всі пішли і захищають неньку-Україну», – розповідає Світлана Федонюк.
Усі чоловіки родини Федонюків – патріоти. Жінка каже, її хлопці ламали стереотипи про те, що ніхто не хоче в армію. Служили усі. А коли росія нахабно почала бомбити українські міста, не роздумуючи, пішли у військкомат. Ще й мобілізацію не встигли оголосити, як вони були там.
«Старший син пішов у тероборону, але його те не влаштувало, і він перейшов у ЗСУ. Такі патріоти», – зазначає Світлана Федонюк.
З початку повномасштабної війни кожен день Світлана живе від дзвінка до дзвінка. Не без істерик, плачу і безсонних ночей за молитвами.
«Один дзвонить зранку, другий – ввечері. Інколи буває по дві доби не виходять не зв’язок… Взагалі важко», – ділиться жінка.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Нам один шлях – в ліс». Репортаж із волинських сіл, де через городи – Білорусь
Найбільшим щастям за останні дні війни був сюрприз від синів. У День матері вони приїхали додому. Каже, це був ковток свіжого повітря. Потому знову щодня на телефоні. Звичайні слова «все добре» або повідомлення із цифрами «4.5.0» – і можна видихнути.
Допомагає жінці триматися її робота. Світлана – сільська староста. У її підпорядкуванні кілька сіл Торчинської громади. Попри війну, каже, треба дбати і про те, щоб село жило й виконувати те, що запланували. Крім того, активно займаються гуманітарною допомогою.
«Приходиш на роботу – і зразу включаєшся у якісь клопоти», – розповідає вона.
Крім постійних справ, рятує жінку від смутку сім’я. Нині біля неї мама та невістка з маленьким онуком. Дворічний Захар тимчасово виконує обов’язки головного чоловіка у родині і є втіхою для бабусі.
Є у Світлани й невелике, але домогосподарство, за яким також треба доглядати.
Робота й домашні клопоти допомагають триматися фізично. Моральний дух же тримають добрі новини від її героїв. Та найбільше пані Світлана чекає звістки про те, що її захисники живі та здорові повертаються додому з перемогою.
Читай усі важливі новини в телеграм-каналі ВЕЧІРНІЙ ЛУЦЬК!
