Для неї 1943-й пахне суницями, або Баба Янка - донька поляка. СВОЯ ІСТОРІЯ

Для неї 1943-й пахне суницями, або Баба Янка - донька поляка. СВОЯ ІСТОРІЯ
Тетяна Горбач (Яніна Казимірська) із села Ситниця Маневицького району

Її у Ситниці кличуть просто: баба Янка. У цьому невеликому селі під Колками чи не всі знають, що Янка – полька.

Янкою її назвав батько. Він був вже старим, коли в нього вона народилася. Але вона досі пам’ятає його «високим і красивим». …І як з ним танцювала, як в лісі ховалася, як носила йому суниці на низочках з трави. Вважає, що саме ті суниці батька й видали.

 

Після страшних українсько-польських подій, що розгорнулися на Волині у 43-му, більшість польських родин виїхали за Буг. Уже потім дехто зміг подати вісточку друзям, що тут лишилися. Тільки за незалежної України про потребу порозуміння і примирення заговорили вголос. І досі ця розмова – непроста.  ...Але є багато й таких членів польських родин, які нікуди не виїжджали. Які досі живуть в Україні, все життя працюють на неї, люблять своє село чи місто, виростили тут дітей і внуків, живуть у мирі й злагоді із сусідами, хоч і мають важкі спогади. Як-от Тетяна Горбач із села Ситниця на Маневиччині.

 

Літо 43-го на Волині було моторошним і для українців, і для поляків, котрі тут з тих чи інших причин жили. Усі польські родини з хуторів довкола Ситниці виїхали. Лишився тільки Кость Казімірський. Був уже старим, мав поле, хату, садок на півсотні груш, внуків і… малих дітей від другої жінки-українки. Як він опинився у селі під Колками, сьогодні вже розповісти – нікому. 

Напочатку липня вона бачила, як прийшли за батьком, «бо він лях». У 71-му ходила на совєтські суди і вперше почула, як його вбили. Весь вік Янка прожила в Україні. З сусідами в злагоді.  Після війни ніколи не стрічалася зі своєю польською родиною. Каже: навіть у найстрашніші дні були ті, хто вбивав чи грабував, а були й ті, хто рятував і шкодував.

Яніна Казимірська із Ситниці є донькою поляка та українки

Янка, яка стала Тетяною

Баба Янка досі живе у тій хаті, яку поставив її батько Кость Казімірський на хуторі. Тут він хотів пересидіти 43-й на горі. Тут у порозі однієї з кімнат стояв і просив лишити живим...

Уже по війні, в 53-му, совєти натхненно зганяли людей з хуторів у село. Приїхали, скинули з хати солом’яний дах і подалися геть. Янка з мамою та малим братом все літо жили у тому зрубі. Коли йшов дощ, води в ньому було в коліна. А мати оббивала поріг райкому, щоб змилувалися і допомогли перевезти хату в село.  Під зиму колгосп перевіз.

На грубі – ще теплі баняки. Під грубою – кошик з брикетом, маленький ослінчик. Баба Янка вмощується попід грубу і нарікає, що ніч не спала (на столі помічаю пачечки з-під ліків). Цікавимося, чи не через те, що ми мали приїхати (попереджали ж). Ні, відповідає. Дуже вже хворіти стала.

У 43-му їй було 10 років. І події того року вона пригадує часом ліпше, ніж те, що було недавно

У документах вона мало не все життя Горбач Тетяна Казимирівна, народжена 1 травня 1936 року.

- Ви не вірте тому. Бо насправді я роджена у 33-му і не 1-го травня, -  поправляє сиві коси на голові наша співрозмовниця.

Насправді і роджена не того року, і звати не Тетяна. Документи Яніні Казимірській оформляли вже при радянській владі, перехрестивши Янку на Тетяну, виписали їй путівку в радянське життя.

- І на тому квит, - скаже вона.

Цю фразу баба Янка буде повторювати після кожного вилитого нам на диктофон чергового її життя.

Вона досі живе у тій хаті, з якої в 43-му місцеві хлопці, які називали себе повстанцями,
забрали її батька і повели в нікуди… 

Носила батькові суниці і його видала

У 43-му їй було вже 10 літ. Діло йшло до жнив. Під хатою «білий налив» достиг. Того літа так рясно вродили синиці…

Янка була татова доня. Він брав її з собою на танці і любив з нею танцювати. Коли стало небезпечно через загострення українсько-польських конфліктів, всі виїхали на пляцувку в Пшебраже, батько ховався у місцевому лісі й іноді з ним там ночувала Янка.

- Муй батько був поляк. Перша жінка була полячка. Її спаралізувало, вона була лежача, то він взяв за наймичку мую матира, українку. Вона була не дуже розвитая. Родом з Копилля (сусіднє село Маневицького р-ну, - авт.), но її так батько бив, що вона оглохла. Там була десь у пана якогось наймичкою. Він узнав і поїхав її звідти забрав. А далі до наймички підліз і наробив дітей, - розказує Яніна Казімірська.

З першою дружиною у Костя Казімірського було дві доньки (Полька і Манька), вже дорослі. Одна з них, Марія Ольшевська, мала семеро дітей і жила там же, на Рудні. Саме в її хату сходилася ситницька молодь на танці, на які іноді з татом потрапляла і Янка. Від другої дружини Казимірський мав трьох дітей: першу «назвав собі Янкою», другу «мати назвала собі Катею», а третій - Стас і «вродився якраз у 43-му».

Янка, Килина і Стас Казимірські. Єдине фото з мамою

- Пам’ятаю, як до нас приїхала баба з Копилля і привезла батькові дві пари постолів. Дає йому і каже: «Казимірський, оті постоли взувай і втікай звідси! Бо тебе заб’ють». Тоді вже батькова дочка жила на Завєтному (раньш Пшебраже). Батько ни втікав. Думав, шо він старий, посивілий, і його не заберуть… В нас перед хатою ліс великий був, соснина, то він все ходив там. І спав в тих корчах в болоти. Але шо то вже стара людина, то ходив-ходив по тому лісі, а потім прийшов додому і заліз на гору.

 А мені то так шось було шкода батька, як то душа одчувала. Я побіжу в ліс, нарву трави (а саме суниці) – і ті суниці на низалку, на низалку…. Бага-а-а-ато низалок нанижу, їдненьки в рот ни возьму, а несу до батька на гору.

Він все каже: «Янка, не ходи ти, бо як бандіти побачать…». Я кажу, що коли несу, то нікого не видно. І от я ті суниці носила до тої пори, а єдного дня під’їжджають: ці-і-і-і-ла хура чоловіків, – згадує вона.

Усе життя вона картає себе за ті суниці. Переконана, що хтось таки побачив, як вона на гору шастає.

Скільки живе баба Янка, стільки й докоряє собі тими суницями...

«Батько отут в порозі стояв і просився»

Ті, хто прийшли за батьком, були всі місцеві хлопці. Хто вони, їй розказали, коли виросла. А одного впізнала й тоді.

- Всі в чорному одягнуті. А один був у чоботєх і галіфе. Як тепер бачу. То наш сусід, його земля біля нашої була. Звали Іван Кракуша. Потім при совєтськуй власті його називали Сталін, - розказує.

Саме Сталін скинув батька згори. Всі інші хлопці посідали на ліжках. Баба Янка показує, де ліжка стояли, бо все ж відбувалося просто в тій хаті, де ми й говоримо.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Про те, що батько - ройовий УПА, мені розказали журналісти», - донька вояка з Волині. СВОЯ ІСТОРІЯ

- Батько отут на цьому порозі стояв і просився: «Синочки, оставте мене в живих. Він був плотнік, він обувку шив, він дівчитам багато ятрувок шив (такі босоножки колись були на дерев’яних пудошвах), він вози робив… Просився: «Я вам все буду робити, шо скажете. Шо ж вона буде робити з тими дітьми? Дітей жалко». То ше Сталін прикладом дав – і тако кров потикла  з лоба. Я стояла коло матері, притулилася. А та меншенька дівчина (на рік менша од мене) Катя як побачила, що з батька кров іде, стала вищати і бігти до нього. А він взяв, копнув її в живіт, вона полетіла отуда (показує в сусідню кімнату, - авт.). І пушла носом кров. Полижала дитина і вмерла. Отаке я дитино знаю за цюю Україну, - плаче.

«Він був плотнік, він обувку шив, він дівчитам багато ятрувок шив
(такі босоножки колись були на дерев’яних пудошвах), він вози робив…» 

Додому батько Янки вже не повернувся.

Рідні чули, як стріляли у лісі. Дочка від першого шлюбу Манька потім сходила той ліс вздовж і впоперек: «скрізь городником копала», шукала, чи нема там якої могили або тіла у корчах.

Потім вона забрала з собою на Пшебраже і Янку, щоб вивезти в Польщу. Але дівчинка так плакала, тужила за мамою і братом, що перестала їсти. Відтак привезли її назад у Ситницю.

«Власюки нас шкодували, а тиї повстанци навіть охраняли»

Їхню хату по тому не раз грабували. З комори винесли все. І мішки з сушкою, і сир з маслом на зиму засолені… А з мамою після того всього, як щось сталося: вона кричала кричма і не хотіла нічого робити.

- Якось сплю, чую: вже гримає комора. Мати глуха і ни чує, но я їй не кажу, бо боюся, шо її заб’ють. Як встали рано, мати пішла в комору, а там порожньо. Вичитала на всю ту Рудню! А по сусідству стояло вже повстанське начальство (зайняли одну хату). Були сусіди Власюки, які крепко шкодували нас і розказали повстанцям, що нас грабують.  То вже тиї повстанці (а то вже не наші були хлопці, а якісь чужі) нас навіть охраняли, - каже баба Янка.

Потім були жнива. Мати так боялася, що вперлася і не йшла жати. Щоб діти не пропали, збіжжя помогла зібрати рідня з іншого села.

У хаті баби Янки

Згодом мати захворіла і вмерла. Маленького брата довелося ставити на ноги їй, Яніні. Держава платила за нього 5 рублів у місяць, і то були єдині їхні гроші. А далі його забрали в дитячий будинок аж у село Боратин під Луцьком.

Дітям поляка Казимірського у війну було гірко. Однак попри величезний конфлікт, попри кров, яка лилася з обох сторін у той час на Волині, баба Янка все одно каже, що вижити їм вдалося через те, що повсякчас знаходилися люди, які їм помагали і шкодували мало не божевільну вдову Килину Казимірську з її двома дітьми. Як оті сусіди Власюки, українці, які навіть у повстанців просили захисту для осиротілих дітей. Як дід Кичун, який після чергового наклепу вороже налаштованих земляків, котрі після смерті батька, намагалися вкласти у вуха повстанцям, що він таки живий і контактує з рідними, фактично врятував життя їм, бо розповів, що на власні очі бачив, як його кидали у Стир…

«На суді я розповіла про Сталіна, але ничого не доказала»

Так це було чи ні, сьогодні не знає ніхто. Янка так і лишилася у Ситниці, тільки перебралася з хутора. Совєти розгорнули на цих землю свою затяту боротьбу проти тих українців, які під час Другої світової боролися за незалежність своєї держави. І навіть судили тих, хто ніби був причетний до вбивства поляків із тамтешніх сіл.  Баба Янка пригадує, як у 71-му її возили на суди у Будинок культури в Колках…

- То вже тоді справжніх повстанцив, тих, які коло нас стояли, і сліду не було. Погинули, певне. А лишилися так… бандіти. Був такий Кирил Зінчук із Годомич (сусіднє село, - авт.), Хвесан по-вуличному, то він на тому суді розказав, як муй батько загинув. Що він його не катував. Його привезли з Ситниці, кинули в клуню над Стиром. Експерименти робили на такуй старуй людині: повикручувани руки, повиколювани очі… Ой…

Казав Хвесан, що батько вельми крепкий був. Бо лежав у тій клуні такий цілу  ніч і ще був живий. Я тоді саме була меншим сином беременна. Той суд тиждень ішов. Я розказувала там на суді, як Сталін батька з гори знімав. Але ничого не доказала, бо він став кричати, що то не він. І на тому квит! – затихає.

«І на тому квит!..»

 P. S...

У баби Янки п’ятеро дітей. Чоловік, каже, був п’яничка. Тому і з ним прожила-намучилася.  Хата в рушниках, у вишитих картинах. Баняки на грубі. Коти на порозі… Весь свій вік із земляками прожила в мирі та ніколи не приховувала того, що має в родині і польське коріння.

- Знаєте, що ни так? Он батька колись вбили, бо поляк, а мої діти нияк вже ни доведуть, що вони мають там рідню. Бо як писали мені метрику, то вже і рік там інший, і все… А документів про моє народження нема: згоріли в польському костьолі в Колках. Його якраз у войну спалили. А я ше там хрещена.

Ой, як зараз бачу, як нас із сестрою батько хурою до костьолу везе, до Христа. Одна хресна була полька, інша українка. Та, шо полька, пошила платтячка нам білесенькі в складочку і розмарини на грудях понашивала… Я по-польськи говорила, навіть «Отченаш» польськею молилася, бо батько з нами говорив своєю мовою, а мама – українськею. Тепер вже ничого ни знаю. То но кілько слів. 

Зі своєю польською родиною ні баба Янка, ні її діти-внуки ніколи після 1943-го не бачилися. Хто зна, а раптом це ще попереду?..

Показує старі фотографії. Єдине фото мами Килини (світлини батька у неї – жодної). Сини. Донька з внуками. Одна з онучок в Італії, інша в Америці: бабуся тішиться щиро… І зізнається: зараз би й пожити можна було, а - нема здоров’я.

- Та й де воно могло взятися? Ви ж чули…

Олена ЛІВІЦЬКА, Іван СИНЮК

Фото Ірини КАБАНОВОЇ

Після 43-го Яніна Казимірська більше ніколи не спілкувалася з тією частиною родини, яка виїхала до Польщі
Стала Тетяною і вийшла заміж за Христофора Горбача, місцевого парубка
Такою Янка була в юності
Донька та онуки Яніни

Баба Янка каже, що вже зараз можна було б і пожити в Україні, та нема здоров’я… 

Та сама хата, яку колись поставив на хуторі Рудня Кость Казимірський

 


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина У центрі Луцька відкрився новий магазин-кав’ярня «Сім23». ФОТО
Наступна новина У Луцьку вкрали пакет з виборчими документами та печатку в голови дільниці
Останні новини
Схожі новини