До волинської «сотки» Микола Анатолійович, який зараз служить стрільцем, приєднався ще 26 лютого 2022 року, попередньо провівши цілий день у черзі до ТЦК та СП в Ківерцях.
Історію захисника розповідає видання «Нова доба».
– Строкової служби я не проходив, тільки навчався два тижні в Маневичах у 2017 році на зборах загону територіальної оборони, – розповідає наш захисник. – Коли після повномасштабного російського вторгнення мобілізувався в ЗСУ, то відразу був направлений під Ірпінь та Чорнобиль. Після цього до весни 2023 року ніс службу на українсько-білоруському кордоні, а затим у складі бригади був переведений для виконання бойових завдань на Схід України. Майже рік прослужив у Лимані, перебував і в Покровську, Торецьку, а потім ще чотири місяці – в Костянтинівці. Нині з поваги до мого віку – в листопаді я зустрів свій 59-ий день народження – переведений в запасний батальйон і перебуваю на Ковельщині.
Микола Сокол за освітою інженер-механік, а своє професійне життя присвятив місцевому самоврядуванню. Неодноразово обирався головою Чорнижівської сільради, очолюючи її понад 20 років.
– Тільки з 2010 по 2015 рік я не був сільським головою. Мій опонент випередив мене на чотири голоси, а всього виборців була тисяча, – крізь усміх згадує він.
Спочатку служби у ЗСУ в пана Миколи позивний був за прізвищем – «Сокол». Коли ж зустрів у Лимані своїх знайомих із рідного краю – військовослужбовців з Рудник та Холоневич – й вони сказали: «О, голова!», то це підхопили й всі інші, і «Голова» став його позивним. Зауважує Микола Анатолійович, що після реорганізації бригади тероборони у механізовану дуже змінився склад її військовослужбовців, і все частіше тут йому зустрічаються не волинські хлопці, а з інших областей.
У листопаді цього року в нашого захисника спливе граничний вік перебування на службі, тож він демобілізується. Але дуже хотілося б, аби до того часу війна скінчилася і всі українські воїни повернулися до своїх родин, за якими вже дуже скучили.
Перемогти російського агресора – основне прагнення, а вже тоді можна буде помріяти й про особисте, наприклад про те, щоб стати дідусем, адже троє ще молодих синів поки не подарували своєму батькові такого «статусу».
Юлія МУЗИКА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
