80-річний волинянин Анатолій Буренко планує відкрити музей історії мотоспорту. Він - заслужений тренер України.
У своєму будинку дідусь понад 60 років збирає експонати для того, щоб показати їх відвідувачам. В його сім’ї четверо чоловіків мають звання майстра спорту, пише «Суспільне».
«Ківерецька дітвора приходить, я пускаю, вони кажуть - то золота кімната, вони думають що то золото», - розповідає заслужений тренер України з мотоспорту Анатолій Буренко.
87 "золотих" і "срібних" кубків – це лише частина колекції спортивних нагород родини Буренків. Решта кубків, медалей, дипломів, грамот і інших нагород поки зберігаються у ящиках, розповідає господар дому Анатолій Буренко.
Заслужений тренер України з мотоспорту Анатолій Буренко:
«Я з 57-го року в мотоспорті. А то свідоцтво 1-ше місце наш клуб зайняв».
Найцінніше, розповідає Анатолій Буренко, – це учні, яких він зміг виховати. Звання заслуженого тренера отримав у 1985-му. Родина Буренків переїхала на Волинь з Київської області, дитинство в повоєнні роки було важким, говорить чоловік.
«Нас пухлих майже сюди привезли, в нас був голод у 46-47 роки. Мати, покійна, ходила сюди на Захід, мішок шелухи з проса принесе, бо нічого купити не можна було, а ми лазили по полям, шукали мерзлу картоплю, жарили млинці на воді, масла тоді такого не було», - пригадує Анатолій Буренко.
В музейній кімнаті Анатолія Буренка манекен спортсмена та один із мопедів, які він робив власноруч. Каже, декілька десятків років тому купити потрібну техніку для дітей було неможливо.
«Шоломів тоді не було, в танкошоломі їздив. Це - самодільний мотоцикл. Діти в 57-му році були бідні», - каже заслужений тренер України з мотоспорту Анатолій Буренко.
Крім мотоспорту, Анатолій Буренко займався гонками. Для цього, говорить, зварював з окремих деталей автомобілі.
«Кубок і золота медаль на зимовій спартакіаді СРСР. - І ви зайняли 1 місце? - Да! - А на чому їхали?- На Москвичу, 412му, зробив його своїми руками», - розповідає чоловік.
Двоє синів Анатолія Буренка – Юрій та Ігор - тренувалися на мотоциклах, які тато зробив сам.
«Батько зробив маленькі мопеди. Мені робились вони по віку, потім вони зробили більший. Я пам’ятаю 4 мопеди, це рідко хто мав. Батько молодець. Кожен елемент був окремий, переднє колесо було від велосипеда, від Зайчика, заднє було від картінга і рама вся була саморобна і моторчик був Д5, і бак теж був мініатюрний, практично все було саморобне. І це така річ яку, я дійсно не забуду. В радянські часи не було зовсім нічого такого, ніякої дитячої техніки, все навіть одяг шився саморобний, добре, що в нас були майстри і вони могли також мотоботи пошити», - розповів син, майстер спорту України Ігор Буренко.
Старший онук родини Андрій Буренко має звання майстра спорту міжнародного класу. Молодші - Микола та Катерина розповідають, що також з дитинства люблять спорт.
«А ми з сестрою, я от бігаю марафони різні, приймаю участь, вона теж хоче бігати приймати участь. - А мотоцикли ви хочете і які? - Я б на мотоциклі хотів би навчитись їздити», - каже онук Микола Буренко.
«А я б не хотіла на мотоциклі або на машині, мені краще пішком або на велосипеді поїхати», - зазначає онучка Катерина.
Обладнати ще одну стіну полицями для експонатів і зробити вихід на вулицю з кімнати-музею, щоб не лише сусіди й родичі, але усі охочі могли дізнатися про історію мотоспорту Волині – це, каже чоловік, його мрія.
Читайте також: У Торчині просять зберегти народний музей
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
