У нього на столі стоїть чимала книжка в новій і ще блискучій (недорогій) обкладинці. В той момент, коли я сіла на чиєсь місце навпроти і кинула оком на стіл, подумала, що то Біблія. Це тому, що Біблію тут зустріти природньо, як друковані кодекси.
Але ні. То була книжка волинянина Максима Кривоша. Того самого, якого світ (не применшую) знає за іменем Максим Плохой. Відкриваєш, а там автограф автора, написаний ручкою трохи неакуратним почерком: «Сергію, ти можеш. М. Пл».
Ми поговорили з лучанином Сергієм Тиможинським, який не так давно (а схоже, надовго) став адвокатом «луцького терориста». Спитали, чи тисне він йому руку при зустрічі, чи прочитав уже «Философию преступника», які перспективи у цієї справи і як йому живеться в ролі захисника того, який не одну годину тримав в напрузі всю країну, а Луцьк то й поготів.
Тут – матеріали справи Кривоша
...О 16.37 21-го липня в редакцію «Першого» вдруге подзвонили з луцького автобуса з терористом. Ми опублікували розмову з лучанкою Русланою Думанською. Вона миттєво розлетілася в медіа і дала зрозуміти, що ж відбувається всередині автобуса за затуленими шторами вікнами. Ми спілкувалися з Кривошем. Ми чуди його голос у телефоні. Він слів не добирав, просто «на зв’язку» лунали вибухи. Ми питали у Руслани: «Ви живі?». Згодом знайшли її і записали одну з найдраматичніших розмов на цю тему.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Поговори зі мною. ПостРОЗМОВА із Русланою з луцького автобуса з терористом
...Записати розмову із адвокатом Кривоша Сергієм Тиможинським є не менш важливо та актуально. Далеко не для того, щоби дати можливість Кривошу знову говорити через медіа, чого він постійно прагне (а він, як скаже згодом адвокат, дуже здивувався і розчарувався, бо не побачив журналістів у судовій залі на засіданні у вересні), а для того, щоб розуміти більше обставини справи. Бо світ уже забув про терориста і його дивний теракт. Ми так само не знаємо, що відбувається «за шторками» - тільки в Луцькому СІЗО. Там перебуває наразі підозрюваний у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258 (терористичний акт), ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю та вибуховими пристроями), ст. 348 (замах на життя працівника правоохоронного органу), ст. 147 (захоплення заручників) Кримінального кодексу України.
Зваживши на те, що результати низки експертиз, які зараз проводять у контексті цієї справи, будуть готові за кілька місяців, 10 вересня суд продовжив Кривошу строк досудового розслідування ще на 6 місяців - до 21 січня 2021 року. Адвокат луцького терориста просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Однак Волинський апеляційний суд відхилив цю скаргу.
Сергій Тиможинський на інтерв’ю погодився. Розмовляємо у його офісі.
«Будь-хто із 22-х міг стати адвокатом Кривоша»
- Як ви стали адвокатом Кривоша?
- Власне, я з цього й почав би. Це не та історія, коли хтось «стає адвокатом». Це історія про те, коли держава призначає адвоката.
- Ще цікавіше. Про що ви подумали в ту секунду, коли дізналися, кого судилося захищати?
- Про те, що мені, м’яко кажучи, не пощастило. З іншого боку – одразу ж всі колеги почали казати: от, мовляв, підфортунило, заздримо... Якби я міг обирати, то не хотів би цього.
Зараз мені навпаки закидають, що я нібито став на сторону свого підзахисного. Мовляв, він мене заразив своєю філософією. Хоча в душі я завжди був в принципі таким же бунтарем. Але коли вже мене навіть недавно в міжнародний день тероризму запросили на юридичний факультет університету, щоб виступити, то вже їм так і сказав: «Привіт, молоді терористи…».
- Те, що ви стали адвокатом Кривоша – абсолютна випадковість?
- Я в той день просив Господа, щоб мене пронесло. Просто тоді за графіком чергував. Бачив ті всі події в телевізорі чи в соцмережах. І вже 22.00, потім 22.15, я вже навіть роздягнувся і кажу: «Ну все, вже не повинні покликати». І тільки 22.30 – центр телефонує: «Сергію Анатолійовичу, виїжджайте…».
- А все відбувається просто: злочинцеві дістається той, хто в цей день закріплений за графіком?
- Так. Є графік, який розробляє центр безоплатної правової допомоги. Це 22 адвокати, які заключили контракти з міністерством юстиції і мають живий графік чергувань. Тобто кожен знає свій день.
Якраз та доба була моя, вона закінчувалася опівночі. Чому я думав, що вже пронесе, бо в нас є правило: після 23-ї того, хто відчергував фактично, не чіпають, тому що це чергування може затягнутися ще на одну добу. У мене практично так і сталося. Виїхав о 22.30, а прийшов додому в 4-й ранку.
Багато хто думав, що я його друг чи ще щось таке. Але ні. Будь-хто із тих 22 адвокатів міг стати адвокатом Кривоша. Правда, мій колега адвокат Олексій Чайка каже: «Господу Богу видніше, хто там мав бути». Мовляв, не тіш себе, нічого просто так не буває.
«На останній суд він прийшов з плакатом»
- Сам підзахисний як сприйняв новину про адвоката Тиможинського?
- Він спочатку мене не хотів. Не те, що мене особисто, а адвоката взагалі. По-перше, він був під дією заспокійливих засобів. Дуже багато їх ковтнув. Там і гідезепам (медичний препарат, який застосовують як транквілізатор, - авт.), і ще всякі корвалоли та барбовали. Він, бідолашний, не розумів, що робиться, він падав і взагалі…
Ми зустрілися тоді, і він мені: «Ну що, ще висить на сайті Президента його виступ?». Кажу: «Та ні, як тільки тебе взяли, його зняли». «От…» - відповів він, а далі матами, не перекажеш.
- А де ви вперше зустрілися?
- Уже в СБУ, коли його затримали. Точніше - ніби як затримали. Бо він в принципі йшов на смерть. Він навіть не думав, що його затримають. Він був глибоко переконаний у тому, що його ліквідують, і на це йшов.
- Ви сказали, вам дорікають в тому, Максим Кривош «заразив» вас його філософією. В чому вона?
- Його філософія у внутрішній свободі. Нашим правоохоронним органам це важко розуміти, але це не дивно: вони системники. Вони ж працюють зовсім в іншому напрямку: захищають інтереси держави і людей, якій їй служать. Він їх у більшості називає рабами.
- Десь у ваших слова я почула «бідолашний». Є у вас співчуття до цієї людини?
- Зараз немає. Зараз я бачу деякі навіть маніпуляції з його сторони. Він хоче, щоб ним завжди цікавилися. Раніше вимагав більше до себе уваги, більше зустрічей, щоби це все висвітлювалося у ЗМІ.
Тепер коли була апеляція, він прийшов навіть з плакатом, а не було жодного журналіста. Після того він «присів». Це не зовсім відповідало його якомусь баченню процесу.
Після того, як нам продовжили досудове слідство на пів року, то практично йому нічого не лишається, як сидіти. Від слідчих дій будь-яких ми відмовляємося, бо є моменти, з якими ми незгідні. Наприклад, з кваліфікуючими ознаками, які викладені в підозрі.
Слідчим що треба показати? Тероризм, важкість злочину. А якщо це розкладати юридично і по совісті, а не так, як держава в обвинувальному своєму ухилі (він ще нікуди не дівся від дідуся Леніна) накручує, нагромаджує, наче канатами скручує, то нічого не було. Зараз слідчі дуже сильно працюють з потерпілими, аби хоч хтось сказав, що було якесь фізичне насилля чи ще щось. Але от (киває на товсту папку з матеріалами справи, - авт.) - від цивільного позову всі відмовилися. Ну, хіба ще дотиснуть кого за пів року. Навіть правоохоронці, яких нібито виставляють потерпілою стороною, й ті сказали, що не будуть писати ніяких цивільних позовів.
- А як ви думаєте, чому – так?
- Ну, це питання… (задумався, - авт.) Якщо знати деталі, то виходить, що він нікому зла не хотів. Він обійшов не один автобус, він підбирав транспортний засіб, в якому не мало бути дітей, не мало бути хворих… Він заходив у різні автобуси… Це не є якось сплановано саме з цим автобусом, а не іншим. Чому й стався, власне, прикрий випадок, що на трасі біля «Каравану» спинили цей автобус, мама зайшла високим 15-річним хлопчиком (Руслана Думанська, героїня публікації «Першого», – авт.). У масці не зразу було помітно, чи це дитина, чи не дитина. А йому вже заднього ходу не було, бо він встав з автоматом, а тут вони заходять. Ну, куди?
Відтак тут якраз і постають такі кваліфікуючі ознаки, як діти, вагітні… Але якщо дивитися на покази цих всіх потерпілих, то в принципі жоден із них не має претензій якогось майнового характеру чи матеріальних збитків. Слідчих цікавило, чи ходили ці люди в туалет, чи хотіли вони в туалет, чи він знущався над ними. Тобто мали бути моменти знущання. А ніхто, абсолютно ніхто про таке не каже. Всі сиділи як миші і виконували його вказівки. Зрештою, все це перетворилося максимум у моральну шкоду, яку ніхто не хоче пред’являти.
З карного розшуку – в адвокати
- Розкажіть про ваш професійний досвід. Як ви прийшли в адвокатську справу?
- Я лучанин. Скажу так: у мене в родині – всі гуманітарії. Батько все життя завуч в музчилищі, брат мій – заслужений діяч мистецтв і композитор Віктор Тиможинський. В принципі і я мав би йти десь у той бік. Але так склалося в житті, що я пішов в армію, а після неї трохи був вчителем (перша моя вища освіта – то факультет фізвиховання), потім років два-три я працював в тому ж музучилищі, що й батько.
А згодом друзі якось кажуть: «Та що ти там робиш? Та що тобі дає викладацька діяльність?». А це ж були 90-ті, десь між 92 і 94-м. Спробував влаштуватися на роботу в міліцію. Взяли. Вступив на стаціонар Львівської академії внутрішніх справ, здобув ще одну професію і працював у сфері карного розшуку, займався розшуком злочинців та безвісти зниклих.
Далі трапився один випадок, коли я, вчергове виконуючи свої професійні обов’язки, «наїхав» на одну службу, що займалася контрабандою. В результаті мені почали «ліпити» кримінальні справи, потім вони дивним чином зникли. Після того я прийшов (а вже працював у податковій) і кажу: «Готовий служити». На що почув від керівника УПМ: «Ты что? Ты должен судится с областной прокуратурой, что такого не было!». І це після того, як вони вже отримали всі медалі та ордени за ту справу, а мене як рядового солдата – під танки.
Написав рапорт на звільнення за власним бажанням. То було десь у 2000-му. Працював у безпеці на одній фірмі. В якийсь із моментів, коли мені було дуже тяжко, я звернувся до Господа і сказав: «Боже, якщо я викручуся з того всього, то я помагатиму людям». Цього я й стараюся дотримуватися. Багато років займався юридичною практикою. Але довго, років 9, ніяк не міг переналаштуватися з людини системи на людину просту.
- Це типова історія, коли з правоохоронців йдуть в адвокати чи радше – нетипова?
- Зараз, напевне, типова. А на той час ніхто з колег, з якими я служив, не став адвокатом. Більшість пішли на заслужений відпочинок і все. Зараз як добрий день: куди? в адвокати?
На той період мені просто було психологічно важко. Я ловив себе на думці, що лячно просто знаходитися на вулиці, бо я не маю при собі службового посвідчення. Настільки я звик ходити зі службовою зброєю, посвідченням і впевнено себе почувати. Отак займаєшся боротьбою зі злочинністю, серйозно займаєшся, а потім раз – і ти ніхто, от просто ніхто.
Тільки через років три я почав відчувати, що є ж паралельний світ, паралельне життя десь поза системою, і воно – прекрасне. Настільки система в мені вбивала це відчуття життя. Система вчила нас ставитися до людей як до потенційних злочинців. В кожному я бачив підозру. І було неймовірно важко це витрусити з голови.
Те, що я – адвокат, заслуга друзів. Я послухав поради. Тоді просто юристів перестали допускати до справ (було рішення Конституційного суду про те, що до участі в кримінальному процесі мають право допускати тільки адвоката). Я почав до цього готуватися. Було страшно спершу. Але якось звершилося, з 2008-го року я адвокат. Поступово вчився, набивав гулі. Вважаюся кримінальним адвокатом. Хоча, як і всі, починав із господарських справ.
Звичайно, мені допомогло те, що я працював в органах. Я знав, що таке слідчі і що таке опери, куди зайти і кудою вийти, я знав ту систему зсередини. Більшість людей, які закінчують, наприклад, наш вуз, - гуманітарії. Цивільне і господарське право – то для них. А коли вони лізуть в кримінал – то слідчі з них просто сміються і тихенько потирають руки. Слава Богу, мовляв, що в нас такі адвокати.
«Пів року дали на книжку»
- Ви дивилися момент затримання Кривоша тоді, коли це власне й відбувалося.
- Так.
- Як екс-правоохоронець розуміли, чому його затримання відбулося саме так? Коли пересічні лучани згодом побаченому в основному обурювалися, то часто їм відповідали інші пересічні лучани: мовляв, чекайте, ви ж не правоохоронці, можливо, все саме так і мало бути.
- Багато людей сміялися з того всього. Я – не сміявся. Я відчував, що тут не все так просто. Те, що сталася ця комічна ситуація з цим БТР… То правоохоронці самі ж відверто кажуть, що «треба було ж показати роботу». Це коли я спитав, нащо було кидати ту гранату, там же й так люди бідні висиділи вже 10 годин, а ви їм ще й гранату…
Пізніше, коли я, вже знав матеріали справи, поговорив про це з Максимом. А він каже: «Ні-і-і… Я сам здався. Я поклав зброю після того, як я порозмовляв з президентом». Він президенту дав слово, а той – йому. Це реально так було, це підтверджують потерпілі. Мовляв, тільки Кривош побачив у своєму планшеті оцю фразу: «Всем смотреть фильм «Земляне», він фактично розтоптав свій планшет, по-моєму, навіть стрельнув у нього. І все.
Сказав людям: «Ви не хвилюйтеся. Все буде добре. Все сталося майже так, як я хотів. Я зараз складу зброю, отут на переднє сидіння все кладу – і виходжу здаватися. А за кілька хвилин вас заберуть». Фактично він сам розблокував автобус. Вийшов. Ну, а далі ви вже все бачили.
Хоча зараз у матеріалах справи дуже фігурує інше: що його затримали, в результаті затримання вилучили в нього купу зброї, та це неправда. Я на суді, поки що при обранні запобіжного заходу, стараюся це зауважувати, але ж машина їде в один бік… Кажу: «Ви розумієте, що вся Україна була свідком того, що він стояв вас чекав, потім ви нічого не вилучали?». І протоколи говорять про те, що він добровільно здався, ніхто його не захоплював, не ліквідовував і так далі. Хоча, чесно кажучи, краще для всіх було б, якби його все таки ліквідували.
Він абсолютно не боявся того, що його ліквідують. Це була в принципі його мета. Але сталося так, як сталося, і він абсолютно не боїться тюрми.
- Ну, але люди, які сиділи в автобусі з ним, найдужче якраз боялися оцієї ймовірної «ліквідації». Вони про це відверто говорили потім…
- Люди боялися вистрілів. Він навіть попереджав людей, казав: «Закрийте вуха, я буду зараз стріляти». Це нетипово для терориста взагалі. Бо й терористичного акту як такого взагалі не відбулося. Ніхто не загинув. Так, він намагався ввести правоохоронців в оману, казав, що щось десь заміновано. Але це був, його словами ж, перформанс.
Я тоді як почув десь в новинах про те, що затримання Кривоша називають перформансом, то аж у вікіпедію «пішов» подивитися, а що ж воно достеменно означає. Раптом щось не те, що ми всі думаємо. А якщо серйозно, то в принципі я би все-таки назвав це перформансом теж уже.
Я не можу сказати, що це був терористичний акт. Так, захоплення заручників – стовідсоткове, тут нема куди діватися. А от з терористичним актом тут складніше, тому що його фактично доліплюють. І кому це вигідно - це ще велике-велике питання.
- Зі сторони думається, що правоохоронцям і тим людям у погонах, які причетні до цієї справи, за честь довести історію до кінця, щоби злочинець отримав заслужене покарання, хіба ні?
- Ні. Поліція вже відхрестилася від терориста, справу передали в СБУ. А СБУ впроваджує класичну протокольну форму розслідування. От коли люди практично не мають таких гучних справ (а в нас вони їх не мають), а тут раз – і такий масний шматок. І вони його вилизують, вичесують, щоби не дай Боже не зірвалося обвинувачення в суді. Вони нікуди не спішать, їх ніхто не гонить, в них не горять строки, тепер їм ще дали пів року.
- А чому, на вашу думку, термін досудового розслідування продовжили на пів року? Весь цей час Максим Кривош сидітиме в СІЗО, а українців потроху забуватимуть, хто він і що накоїв…
- Пів року дали, власне, на книжку (бере поруч на столі книгу Максима Плохого, гортає, - авт.). А раптом тут є інформація, яка закликає до насилля. І тоді вони зможуть ще одну статтю йому доліпити. Є така стаття – 300-та.
Це називається судово-лінгвістична експертиза. Я на суді казав: «Ваша честь, одна справа, коли є якийсь фактаж, якісь дії – і ми тим діям виносимо оцінку, й це потім відображаємо у підозрі. А книжка, яка в 2015-му році видана?! Де ви були 5 років? Вона гуляє по світу, тут – бац, а раптом це ще одна стаття, якщо щось десь провалиться?». Це я так думаю як людина, яка знає процес зсередини. Якщо щось десь прогорить, то це буде такий запасний аеродром.
От (читає, - авт.): «Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість до дискримінації». Це маячня в цьому випадку. Але він настільки налякав систему, що вони додумалися до такого.
Це все яскраво демонструє, що ні область, ні правоохоронна система загалом неготова до таких викликів. Є логіка у словах Макса, який каже: «Хто ви такі, щоб ви мене судили? Ви всі у цьому злочині винні». Хоча на суді він спитав: «Я так розумію, що ви мене не випустите?». Така пауза… Він далі: «Ви ж Надію Савченко випустили. Є прецедент».
- Ви прочитали книгу «Философия преступника»?
- Ні. До кінця ще не встиг.
«Система дивиться на все, як Жиглов»
- Чому ви заявляли про відвід судді на останньому засіданні?
- Я вважаю, що із суддею нам не зовсім пощастило. Він – цивіліст за суттю. На ту пору наш слідчий суддя Андрій Сівчук був у відпустці, і справу дали розглядати Андрію Олексюку. Нічого проти нього не маю, але він цивіліст. Саме тому він зробить так, як скаже СБУ. Коли я заявив про відвід, а відвід мій не задовольнили, то це означало практично, що вже все. Система дивиться на це все дуже однобоко. Так приблизно, як Жиглов у фільмі казав: «Вор должен сидеть в тюрьме». Тобто вони не розглядають цю справу в жодній іншій площині.
Мені дуже цікаво, що буде після психіатричної експертизи. Я був присутній на експертизі, й здалося, що це він їх тестував, настільки глибокі у нього знання. Він не має класичної академічної освіти, але самоосвіта у нього на високому рівні. Цитував лікарям їхніх класиків, яких вони мали б знати, щоб стати психіатрами чи психологами.
Але під час експертизи він практично від усього відмовлявся.
- Слухала один із ефірів, коли обговорювали перше судове засідання в Луцьку. Тоді Степан Гавриш у якості експерта-юриста висловлював здивування тим, що захист Кривоша не пішов «натоптаним» шляхом: визнати підзахисного психічнохворим. Адже, за його словами, в Україні всього двоє людей судили за тероризм, обоє визнані неосудними, обоє нині на примусовому лікуванні в психіатричних клініках. То чому ви не пішли таким шляхом?
- Він не хоче. По-перше, це його дуже ображає. Згадайте його реакцію, коли Арсен Аваков заявив, що він психічнохворий. Так, у нього батько лікувався, бо в того був певний важкий період життя. Він зловживав з того всього алкоголем. Але, до речі, Максим про нього дуже гарно відгукується. Каже, що це унікально розумна людина. Дуже високої думки про нього. У рідного брата Максима Кривоша – епілепсія, він точно перебуває на обліку в психіатричній лікарні. Чому мені цікаво, яким буде висновок психіатрів? Бо якщо вони його випустять без психіатрії, то це доведе недолугість правоохоронної та судової системи. А так буде шанс сказати: «Ну, ненормальний пацан…»
- А що означає «випустять без психіатрії»?
- Маю на увазі пустять в загальний суд. Я вважаю, що в суді з часом багато статей відпаде. Якщо не тут, то у вищих інстанціях. Уже зараз очевидні сценарії – їхати на Рівне чи кудись туди. А хто його тут взагалі може судити?
Ми зараз реально думаємо про суд присяжних. Все-таки я хотів би, щоби був справедливий суд, щоб дійсно дати оцінку саме його діям. Не як злочинця. А власне юридичну кваліфікацію, щоб люди зовні дивилися і сказали: чи дійсно він є терористом, чи дійсно він феномен, який хотів чогось досягнути. Хоча він вважає, що досягнув своєї мети.
Психіатри запитували його, для чого він оце все робив. Він відповів: ні для чого, просто зрозуміти, наскільки він вільний. Наскільки може високо піднятися над собою.
«Можливо, у мене така доля – бути в тюрмі. Але щоб зрозуміти, що я вільний, можливо, треба втратити свободу фізично», - каже Кривош.
«Він дуже вільний»
- Для чого Кривош заявляє про голодування? Він реально голодує?
- Треба розуміти, що він дуже вільний. Він взагалі безстрашний. Зараз він уже непогано виглядає і легко голодує. Це таке специфічне голодування: хліб і вода. А оголошує голодування тому, що адміністрація СІЗО відноситься до нього як до терориста.
Хоч і вироку немає, але є певні вимоги до утримання таких людей. Фактично його мучать. Поки до мене приведуть, оглянуть з усіх сторін і всюди заглянуть. Він гуляє з конвоєм у наручниках. Час прогулянок обмежений. Йому не дозволяють стільки мати часу, як всім іншим. Його в суд приводять – 20 людей навколо стоять. Мені навіть смішно: Бен Ладен нервово курить, якби він то все пережив. Але то реальний терорист. А тут дивишся: чоловік просто хоче, щоб його зрозуміли, нема в нього політичного мотиву…
- Багато хто вважав (особливо одразу, коли це сталося), що в цій історії є «російський слід». Ви як думаєте?
- Це така маячня. Так зараз слідство і говорить. Шукає сліди… Я наголошував у суді: два місяці пройшло, невже хтось думає, що за цей час спільники не могли знищити зброю чи вибухівку, що вони ждуть, поки їх хтось знайде? Отакі-от парадокси, але вони є у мотивувальній частині різних клопотань. Мовляв, ми працюємо, ми вишукуємо щось. А все це відпаде ось чому: тому що в нього ніколи не було ніяких спільників, взагалі не було!
Чувак вільний у своїх думках. Він собі спланував – і пішов!
Це так, як він про буйки у своїй книжці розказує. Коли він поїхав в Одесу, вперше в житті пішов на море – і зрозумів, що там, за буйками, відкривається інший світ. Оце власне те саме.
На одному з останніх засідань він сказав: «Сергію, а я тебе тільки зараз відкрив. Я не думав, що ти так можеш». Він взагалі вважав, що йому не потрібний адвокат. Казав: «Давайте, я підпишу, що треба і ми цей цирк закінчимо». Але я почав пояснювати, що це важкі злочини. Й чи хотів би він, чи не хотів цього, а держава все одно мусить надати адвоката.
«Ну, тоді будь», - сказав Кривош, демонструючи, що йому в принципі все одно. А вже зараз ми стали непоганими знайомими. Ми вже жартуємо, я його жарти розумію. Він мені часто каже: «Ти тільки не здайся!».
- Але для всіх це злочинець. Двічі сидів за гратами. Для адвоката – ні, виходить, не злочинець?
- Злочинець. Але ну й що. Сидів за те, що не здав нікого, що не визнав свою вину – так. І в досить жорстких умовах сидів. Саме це його й зробило сильним.
Розумієте, я з 1993 року працюю з кримінальними злочинцями. Це стрілянина, трупи, бо практично я займався розшуком злочинців чи безвісти зниклих, бо всі вони постійно були в розшуках чи ще десь. І я вам скажу, що це реально паралельний світ. Зі своїми законами, своїм розумінням, і їм глибоко все-одно, в якому світі ми живемо. Нам вони це нав’язують як модель, матрицю.
Там у них своє суспільство зі своїми законами. І власне, він відноситься до тих, кого поважають, кого там знають.
- Не він так себе уявляє, а реально так є?
- Так, реально. Там «уважуха» суттєва. В мене ж багато клієнтів, які там теж сидять, то вони кажуть: «О, нас уже защищает адвокат терориста». Бо раніше: Тиможинський, та й Тиможинський. Це ж Луцьк, а терорист для Луцька – то як мавзолей Леніна для Красної площі.
- Були публікації у ЗМІ про те, що Максим Кривош уже добре відомий правоохоронцям як злочинець. Ви чули про такого раніше?
- Я вам скажу так: з тими хлопцями, з якими я служив, ми такого не знали, не застали. Я вже на той час працював у податковій службі. Хтось щось згадує з колег. Але згадують його як режисера, який планував постановки певні.
Він завжди діяв на грані фолу, але насилля з його боку не було ні разу. Щоби він когось побив чи ще щось. Він настільки комбінував ситуації, що диву даєшся. І брали його випадково, колись десь палився.
«Є людина, яка готується бути єдиним видавцем книги Макса»
- Чи спілкуєтеся ви з рідними Максима Кривоша?
- Тільки через інтернет. Брата я бачив, але він не підходив до мене.
- А дружина?
- З дружиною мені заборонено спілкуватися. Він не хоче взагалі, аби це якось стосувалося дружини.
- А він спілкується з нею? Тому що у книзі Кривоша можна почитати про те, що саме їй він передавав рукописи свого твору під час побачень. Передавав частинами, а вона складала те все вдома. Цікаво, наскільки вони однодумці?
- Навряд чи вони спілкуються зараз. А щодо цього епізоду в книзі, то це було однозначно. Власне, й одне з питань психіатрії було про те, де він бере гроші.
Він посміявся і відповів: «А як ви думаєте? Я 8,5 року в тюрмі. З дружиною познайомився там же. У мене виріс син. Вона ні дня не працювала. Що ви хочете почути? І так буде зараз». Він вважає, що не варто більше своє життя присвячувати зароблянню грошей. Можливо, має якийсь задум. Можливо, ось він (Сергій Тиможинський киває на книгу у чорній палітурці поруч. Ту саму «Философию преступника». – авт.)
Тому що вже є людина, яка готує документи, щоби бути єдиним видавцем цієї книги, отримати від Макса право на публікування цієї книги. Я її знаю, але не буду називати прізвище.
- Це людина з Луцька?
- Так. Ця людина мене попросила взяти автограф. І я мусив робити це через суд. Тому що охорона не пускала. Я дав для автографу дві книжки, він спитав, кому – друга. Він тут принципово не хоче її давати будь-кому. Кажу: «Давай, хай буде мені». Мені він погодився підписати, сказав: «Окей, ну мені ж треба з тобою якось розраховуватися. Тільки я тобі українською напишу…». Так у мене з’явився автограф Кривоша.
- Якою мовою Кривош спілкується з вами?
- Українською. Але все чомусь цитує – винятково російською. Чомусь вважає, що його «Философия преступника» краща російською, і так має бути. Він не хоче, щоб її хтось перекладав.
- Після першого судового засідання і онлайн-трансляції суду волинські журналісти обурювалися тією прес-конференцією, яку фактично влаштували Кривошу в суді інші медійники. Мовляв: та хто дає терористу змогу так виступати і красуватися собою? це ж те, що він хотів? навіщо? Що ви думаєте про це?
- Та просто спочатку він був усім цікавий. Це справило враження, бо він перший, бо то феномен луцького тероризму. Він не є терорист у класичній формі.
Степан Бандера теж був терористом скільки років. А тепер йому - вулиці і пам’ятники. Я не здивуюся, якщо через 20 років Кривошу пам’ятника поставлять чи День антисистеми запровадять. Але я думаю, що нам світить немаленький строк.
- У вас був шанс відмовитися вести цю справу?
- Ні. Поки що не можу. Якщо я зміню запобіжний захід, то я тоді автоматом «вилітаю». Тоді мені, якщо би Кривош захотів, треба було б заключати з ним угоду.
- Прочитала в цій книзі таку фразу: «Серед мотивів більшості злочинів користь відіграє найменшу роль, а найбільшу – «скука». Який мотив був у Кривоша?
- Так, це він. Нудьга. Сірість. Він хотів світ розворушити.
- Чи можете спрогнозувати, коли світ почує вирок Максиму Кривошу?
- Думаю, я не помилюся, якщо це буде кінець 2021-го чи початок 2022-го року. Це процес. За найкращих розкладів справа зайде в суд хай у лютому 2021-го. Підготовчий процес. Поки почитають той обвинувальний акт, він буде довжелезний. Потім призначать судове слідство. А тоді почнуться гойдалки: свідок прийшов-не прийшов, потерпілий прийшов-не прийшов. Їхні права будуть порушені, якщо без них розглядати. Тому це обмежиться продовженням запобіжних заходів. На два місяці, ще на два місяці. Потім відпустки у суддів почнуться… І це буде дуже довга пісня. А якщо ми ще затребуємо присяжних, то… Може, й 2022 рік збіжить.
«Стрілянина на Набережній теж моя справа»
- Які ще резонансні історії з відомими кримінальними «героями» траплялися у вашій практиці?
- Саме зараз заходить у суд справа про те, як вчинили розбійний напад на валютника в Луцьку на Степана Бандери. Приїхали миколаївські та сімферопольські хлопці, троє злочинців. Теж цікава справа: класичні злочинці, які на свободі були менше, ніж у тюрмі. І дуже цікаво з ними вести справу.
Найперше, цікаво з ними спілкуватися: настільки вони інші. Якщо пробувати їх зрозуміти, то з одного боку – вони ніби й прості хлопці, а з іншого – мають свою міміку, свої знаки, звуки, якими вони, до речі, користуються, щоб передати один одному інформацію. В кожного за спиною – десятка. До речі, дуже молоді, по 30 років приблизно, а судимостей в кожного як у собаки бліх.
Але вони пройшли насилля, з яким з них вибивали покази. І першим ділом, коли мене так само вночі покликали на цю справу, один з них запитує: «Меня бить будут?». Відповідаю: «Тут Європа, в нас не б’ють! В нас доводять!». «А-а-а… Ну, тогда панятно…» - і росзлабився.
Однак знову ж таки: жодних показів, жодних свідчень, вони глибоко переконані, що до кінця слідства справа може розвалитися. Тому що багато епізодів (їм пробують повісити епізоди з Ковеля). Якщо зануритися глибоко в суть захисту, то вони діють дуже професійно. Тому що суд, коли буде вже розбиратися у справі по суті, досліджує докази безпосередньо. Те, що до цього слідчий лопотів, – це все «мартишкін труд». І то є моменти щодо доказів отримання джерел, десь порушення право на захист, десь без адвоката щось зробили – купа різних нюансів, які в принципі тільки криміналіст може видивитися і вищупати, але вони дуже орієнтуються у цьому. Настільки сильно, що я був вражений. У них стільки досвіду… Так, це досвід злочинця. Але вони не збираються здаватися, ще тішать себе тим, що прорвуться.
Стрілянина на Набережній – це теж моя справа, до речі. Це я випустив одного з перших підозрюваних. Потім вже за цією схемою рухалися всі інші.
- А є справи, за які Тиможинський не взявся б ніколи?
- Дуже багато адвокатів роблять помилку, коли відносяться до підзахисних як до злочинців. Це велика помилка. Я так думаю, принаймні. У будь-якому випадку, яким би не було твоє внутрішнє відчуття, в першу чергу ти захищаєш людину, ти захищаєш її права. Ту мусиш тримати лінію клієнта. Якщо не можеш, краще ці стосунки перервати.
Але в мене є категорії справ, які я просто ненавиджу. Не люблю справ про наркоманів і гвалтівників. Це для мене катастрофа. Я вже приходжу і готовий його сам задушити. Бути об’єктивним потім – нереально. Побороти сильні внутрішні емоції – дуже складно. А система якраз дуже гарно цим користується. Є така приказка російською: «Бесплатный адвокат – хуже прокурора».
Нас, тих, хто надає безоплатну вторинну правову допомогу, вважають безплатними адвокатами. І часто слідчі теж роблять помилку, коли вважають, що ми мусимо їм допомагати, раз нам держава платить, угоди нема – давай роби, щоби він в усьому зізнався, і до побачення…
- Не тільки слідчі. Певне, так думає багато хто в суспільстві… Вважають же, що безплатний адвокат – це неефективно, краще платити зі своєї кишені. Ні?
- Це дуже велика помилка. Реально дуже велика помилка, бо з нас вимагають дотримання стандартів якості. Нас інспектують. І не кожен адвокат, який працює з підзахисним за угодою, робить те, що робимо ми. Тут хочеш, не хочеш, а мусиш апелювати, виконувати все, що передбачає законодавство, щоб максимально використати резерв, наданий державою.
- Яка заробітна плата у таких адвокатів? Відповідає вимогам, зусиллям?
- Це залежить від різних факторів. Скажу, щоб ви зрозуміли: я за цей рік заробив 26 тисяч всього-на-всього. Але є різні ситуації. Є справи, які тривають роками. Я старався, щоб у мене все було максимально лаконічно і швидко. Можливо, в силу своєї недосвідченості у цій системі.
Я вважав, що якщо все ясно в тій чи іншій історії, то нема чого тягнути кота за хвоста. А в кожній системі є прогалини, і деякі адвокати розтягують це задоволення на більшу кількість засідань, тощо. А все ж це оплачується. Тобто чим довше, чим страшніше, чим більша кількість епізодів – все накручується і накручується.
У принципі інформація про зарплату доступна на сайті ВДПД. Щоб ви розуміли, цифра скаче від 200 тисяч за 9 місяців до таких, як я - 26 тисяч. Все залежить від навантаження, від ступеня важкості. От у мене є справи, які тривають другий рік, я застрягнув на роки, не можу з них вийти. Бо: то карантин, то переносять, то недоносять, то хтось захворів… Багато свідків взагалі кажуть: та ну вас, ми більше не будемо в суди ходити.
«Я ж міліції вийшов. Гумор жорсткий»
- Коли ви анонсували у себе на сторінці у фейсбуці суд над Кривошем 10 вересня, то поширили заразом і ролик з «Дизель-шоу» з сюжетом про луцького терориста. І написали «поржемо?». Жартували?
- Ну, так. То моє таке почуття гумору, але декому воно не подобається. Дехто його не розуміє, робить мені зауваження, каже: «Анатолійовичу, в тебе такий жорсткий гумор, що молоді колеги ображаються. Заміни на якусь «печаль». Але то їхні проблеми. Я ж з міліції вийшов, гумор тут хоч-не-хоч буде жорсткий, не можу інакше (сміється, – авт).
- Є такий термін «адвокат диявола». Коли захищаєш те, у що не віриш…
- …Це не я. Я завжди находжу прогалини (стараюся знайти) і максимально зменшити ступінь вини свого клієнта, вишикую. Але щоб я продався заради слави – нецікаво.
Так, з появою справи Кривоша було щось початку таке, на салют схоже: все, мовляв, Тиможинський, ти відомий. А потім заходиш «за угол» і думаєш: чекай, а що з цим робити? І так до цих пір, все затихло. Був у Києві, спілкувався з колегами і почув: «А что ты с него делаешь идола? Бандит он и в Африке бандит. От в нас в новостях вот так говорили: бандит и все он!». Пояснюю, що не все так просто.
А розбиратися було нікому нецікаво. Зовсім по-іншому починають розуміти і сприймати цю історію, коли читають його книжку.
- Ви йому руку тиснете при зустрічі?
- Так. Без проблем.
- Наостанок запитаю таке: чому ви погодилися на це інтерв’ю? Ви могли сказати: «Ні, не так, як треба, напишете…»
- …Ага, і грошей попросити? Я просто хотів скористатися нагодою показати те все в реальному світлі, розказати, хто ж той Кривош. Я до цього відношуся абсолютно просто. Отак як, я з вами поговорив, відверто і щиро, так воно і є. Не можна тут щось додати.
Казати, що він класичний злочинець у мене язик не повернеться. Навіть після тієї книжки. Є ознаки. Якщо говорити про метод, який він застосував, то він – злочинець. Але якщо розбиратися в мотивах (ми наше судочинство не буде перейматися абсолютно), то це зовсім інше.
Думаю під час дебатів з його сторони буде спроба достукатися до свідомості людей, щоб люди зрозуміли, чому, власне, він це зробив, і що хотів досягнути. Він сам себе засуджує. Він просить вибачення постійно за це. «Ну, так сталося. Я не хотів. Я вибирав ті автобуси… Штук 5 перебрав», - каже він.
Тобто Максим Кривош у першу чергу є людиною. Людиною, яка не боїться боротися з системою.
Коли я вчився ще на фізкультурному, ми проходили Історію КПСС. І був там такий професор Степанов. Я ходив у бібліотеку, конспектував це все – то був жах. Але Степанов у свій час нам казав: Ви дурники! (і стукав по дерев’яному столі). Це Володимир Ілліч Ленін – найрозумніша людина своєї епохи, яка змогла зробити оте, оте і оте. А ви – йолопи!. Потім була така праця «Держава і революція», по-моєму. Так там було написано, що держава – інструмент для гноблення людей. Це казав Володимир Ілліч Ленін. І от нічого на сьогоднішній день не змінилося, якщо дивитися на класичну модель держави.
Класично, будь-яка держава намагається правлячий клас максимально обставити силовими структурами. Гляньте на Білорусь. І нічого не змінюється. Кривош – людина, яка це все аналізує.
«Дивився «Земляни» ще до Кривоша»
- Чим він відрізняється кардинально від інших кримінальних злочинців, ваших підзахисних?
- Просто божевільним інтелектом. Навіть боюся інколи з ним розмовляти. Знаєте, як нас вчили: не важливо, чи ти все знаєш, важливо, щоб ти знав, де це знайти. А в нього це все – в голові.
Але зараз, повторю, починає пробувати маніпулювати ситуацією. Тільки навряд чи йому все вдасться. Бо не все так стається, як він собі мріяв. Є певні юридичні нюанси, про які він вже не знає. Коли він сидів, був зовсім інший кодекс. Зараз він – зовсім інший, і це – його прогалина. Він все розрахував, спираючись на іншу основу, на кодекс 1963 року. А тут він вже не розуміє процеси абсолютно.
Він не розуміє, наприклад, чому я не можу заключити договір тільки з ним. Я тоді йому пояснюю: правила гри змінилися. Мовляв, як тільки я заключу з тобою угоду як адвокат, то мене автоматом викидають зі справи. А він зразу: «Ні-і-і… Я тобі грошей платити не буду. Весь світ знає, що в мене тільки безплатний адвокат. Ніякої угоди».
Тобто у нього є мета, до якої він навіть там іде.
Я просив всього-на-всього, щоб його випустили з клітки. Він має право на необмежену кількість побачень зі мною. Суд розглядав можливість продовження строку перебування Макса під вартою, я попросив 10 хвилин на розмову з ним. 20 людей охороняє: які питання? Слідчий не заперечував, прокурор не заперечував. Суддя – ні, «він під вартою, суд не задовольняє ваше клопотання». Тоді я змушений був заявити відвід, бо порушені його права як підозрюваного.
- Не запитала про ще одне: бачили фільм «Земляни»?
- Так. Але я його бачив ще до історії з Кривошем. Син у мене цікавиться веганством, то порадив. Там багато жорстоких сцен з тваринами. Тяжкий. Треба дивитися вранці, а не ввечері.
* * *
Сергій Тиможинський – один із тих лучан, які дивилися «Земляни» не тому, що фільм «Земляни» розпіарив той, кого він не називає луцьким терористом. Себе він вважає бунтарем. І був час, коли він вийшов із «системи».
От і вір тепер у випадковість. Але це так і є.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
(передрук з дозволу редакції)
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
