Депутати в темі - Микола Яручик: Якщо люди скажуть мені йти в мери, то, певно, доведеться

Депутати в темі - Микола Яручик: Якщо люди скажуть мені йти в мери, то, певно, доведеться

Микола Яручик вже давно зарекомендував себе як принциповий депутат Луцької міської ради: своїм голосом він не підтримає жодний проект, який не йде на користь лучанам. Фігурантом скандальних справ чи політичних ігор його теж не назвеш, адже Миколі Яручику більше до душі господарські питання.

То ж чи збирається балотуватися в мери Луцька, коли одружиться і чому байдужий до політики - читайте у чи не найвідвертішому серед обранців громади інтерв’ю Миколи Яручика для рубрики «Депутати в темі».

Микола Яручик

Щасливим мене робить не депутатське посвідчення, а спілкування з людьми.

- Ви вже двічі обиралися депутатом міської ради – у 2010 та у 2015 роках. Для чого Вам – успішному бізнесмену, знадобилося депутатство?

- Я б не сказав, що воно мені було потрібне. Мене спонукали до цього певні речі. Але як такої потреби в депутатстві у мене не було.

Почавши підприємницьку діяльність, почали йти люди, які потребували матеріальної допомоги на лікування… Я створив власний благодійний фонд. З його появою до мене почало йти ще більше людей і в якийсь момент я зрозумів, що не справляюся з тими завданнями, які вони ставлять. Для цього мені був потрібен депутатський мандат.  Але щоб він мені приносив щастя… Я б так не сказав.

Щасливим мене робить не депутатське посвідчення, а спілкування з людьми. Я й подумати не міг, навіть коли балотувався, що це – моє! Та й люди, певно, побачили у мені того, хто може вирішити їхні проблеми, раз обрали мене вдруге. Довіра людей ще більше підсилює і я почав з ще більшим задоволенням ходити на сесії міської ради.

- Не завжди власники благодійних фондів хочуть афішувати їхню діяльність, мовляв, на доброчинності не варто піаритися. Що Ви думаєте?

- Я афішую діяльність фонду тоді, коли для доброї справи треба зібрати більшу кількість спонсорів. Є заходи, які я сам не можу «витягнути» фінансово. І для мене не важливо, хто і як це назве – піар чи не піар. От, наприклад, напередодні Дня Святого Миколая, саме завдяки спільній роботі та афішуванню через мережу Facebook нам вдалося придбати сто канцелярських комплектів, в кожен з яких входить 20 одиниць різного приладдя, для діток, які хворіють ДЦП.

А дитячі свята, які ми періодично влаштовуємо на окрузі?! Якби ви бачили їхні очі!.. Дітлахи радіють, танцюють, займаються цікавими речами.

- Від яких політичних сил Ви балотувалися до міської ради?

- У 2010 році – від «Свободи», а в 2015-му – від БПП.

Микола Яручик
Микола Яручик дорогою до Луцької міської ради

- Чому змінили політичні вподобання?

- У мене не було політичних вподобань ні першого, ні другого разу. Закон такий – треба балотуватися від певної політичної сили. Хто слідкує за моєю діяльністю, той знає, що я не є членом жодної партії і жодної фракції.

Я багато разів казав, що мене політика взагалі не цікавить. Розумію, що все ж я є в політиці, але не в захваті від неї ні раніше, ні зараз. Мені більше подобається наводити лад на окрузі, вдома, на роботі. Скрізь має бути порядок і для цього не треба створювати диктаторські умови. Просто треба чути людей і спілкуватися з ними. Мене цікавлять господарські питання – благоустрій, комфорт…

- Саме тому не берете участі у скандальних «розбірках», які періодично трапляються в міській раді?

- Ви певно маєте на увазі останню сесію, на якій майже 2 гектара міської землі віддали в оренду без аукціону. Я вже казав, що у мене є совість і голосувати за це рішення я не буду.

Пішов суспільний резонанс, мене взяли сумніви і я не голосував. Якщо міська земля і має йти в чиїсь руки, то тільки з аукціону, щоб були надходження до бюджету.

- Невдовзі після смерті Миколи Романюка Ви заявили, що міська рада стала не дієздатною. Досі так вважаєте?

- Така заява у мене дійсно була, я вже тоді казав, що треба йти на перевибори. То одна сесія не зібралась, то друга, бардак розвели, робота зупинилася… Я до такого не звик! Я за те, щоб місто жило і вважаю, що потрібні перевибори.

- Тим не менше більше року місто живе без міського голови, а виборами і не пахне. Яка Ваша думка щодо цієї ситуації?

- За тієї інформацію, якою володію, то дійсно виборами і не пахне. Мені це дуже не подобається, бо усвідомлюю, що нам терміново потрібні не тільки вибори міського голови, а й перезавантаження всієї міської ради.

- Балотуватися в депутати знову будете?

- Певно, що так. Але якщо чесно, то я про це і не думав. Все залежить від думки людей, якщо вони захочуть бачити мене в депутатах знову, я отримуватиму від них сигнали, то звичайно, що буду балотуватися. А вже в яку раду, на які вибори піду – ще не визначився.

- А на посаду міського голови не думаєте йти?

- Люди в Facebook періодично нагадують мені про це... Як кажуть, поганий той солдат, який генералом не хоче стати. Але бути мером – такого бажання у мене поки не виникало. А зробити щось для міста – таке бажання є.

Чи вмію я наводити лад? Не можу себе оцінити, це видніше людям, і якщо вони скажуть мені йти в мери, то доведеться, певно, йти.

Я байдужий до депутатського крісла, воно не є пріоритетом. У 2015 році після закриття виборчих дільниць мені зателефонували і сказали, що я програв вибори. Програв та й програв. Я спокійно пішов спати з думкою привітати вранці переможця. В 4-ій чи 5-ій ранку мені телефонують, кажучи: «Миколо, ти все-таки виграв!». Я подякував і далі ліг спати (сміється, - Авт.).

Питання статусу та політики для мене неважливі.

Людська дяка цінніша, ніж тисяча чи дві доларів, які, як говорять в кулуарах, платять за певні питання.

- А що ж тоді для Вас важливе?

- Важливе – бути щасливим у своїй роботі, а найважливіше, щоб щастя отримали люди. Людська дяка цінніша, ніж тисяча чи дві доларів, які, як говорять в кулуарах, платять за певні питання.

Були випадки, коли люди хотіли віддячити мені за голосування, то я завжди кажу, що мені дякувати не треба, краще поставте в дворах лавочку для пенсіонерів... Від цього буде більше користі, ніж винагорода мені. Якщо рішення буде корисним для лучан, я й так проголосую, не треба для цього мене «купувати».

Кошти лише тимчасово можуть піти людині на користь, а потім повернуться бідою. Гроші теж мають свою енергетику.

Мені вистачає усього, що заробляю сам, щоб бути в зоні комфорту. Фінансові апетити у мене не великі.

- У 2002 році Ви розпочали власну справу – відкрили ТзОВ «Апельсин», яке займається продажем комп’ютерної техніки. Маючи за плечима 16-річний досвід ведення бізнесу, скажіть – бути власником бізнесу в Україні важко?

- Дуже важко... Конкуренція дуже сильна, податки великі, багато витрат йде на оренду, електроенергію, зв’язок, доставку товару... Бували такі місяці, що я працював «в мінус», але треба було продовжувати почату справу заради рейтингу, авторитету компанії.

Але у мене завжди в пріоритеті працівники, які повинні вчасно отримувати заробітну плату. Навіть у важкі часи, коли доводиться кредитуватися у бізнесменів чи друзів, мої працівники, колеги отримують заробітну плату вчасно. До роботи я ставлюсь серйозно та відповідально – це наш хліб.

Я працюю не те щоб заради грошей, а просто, щоб бути щасливим у своїй сфері. За гроші не купиш задоволення від успіху, який мене стимулює рухатись далі.

Заробив велику суму чи отримав спадщину – не дурій від того, а подумай краще, куди ті кошти вкласти, щоб вони працювали в майбутньому.

- Думаєте, гроші псують людину?

- Так, якщо їх неправильно використовувати. Грошима можна наробити як багато біди, так принести багато добра. Все залежить від людини, її виховання. Зла людина нічого доброго з грошима не зробить.  Якщо глобально дивитися, то яка причина усіх воєн, – територія та гроші...

Але вважаю, що до грошей треба бути готовим. Бо у житті може настати час, коли прийдуть «великі» гроші, а людина виявиться до них не готова і зійде з глузду!

Заробив велику суму чи отримав спадщину – не дурій від того, а подумай краще, куди ті кошти вкласти, щоб вони працювали в майбутньому.

Микола Яручик
Микола Яручик у сесійній залі

- Якщо не гроші роблять Вас щасливим, то що тоді?

- Мене щасливим робить результат, виконане завдання. У мене зараз на окрузі заасфальтовані усі прибудинкові території – я щасливий від цього? Так! Я мріяв про це. Відмив вдома бруківку від болота – я щасливий? Так!

Щастя – як в глобальних, так і в елементарних речах.

Мені подобається усе автоматизовувати, це ніби як в шахах, якими я почав нещодавно захоплюватися, - стратегічно розставляти «фігури».

Щасливим мене роблять знайомства з людьми. До речі, Рокфеллер казав, що чим більше у тебе знайомих, тим більше грошей. Я зрозумів, що він мав на увазі, бо ті люди, з якими знайомлюся, рано чи пізно стають моїми клієнтами з купівлі комп’ютерів, заправки картриджів...

- Ваша перша освіта – вчитель початкових класів. Чому пішли освоювати не зовсім звичну для хлопця професію?

- Мої старші брат і сестра отримали педагогічну освіту і я пішов їхньою дорогою, певно, іншого вибору не було... Мої батьки не були педагогами: мама працювала техпрацівницею у луцькій 14-ій школі, а тато – оператором котельні на дріжджовому заводі в Боратині. Мабуть, батькам так хотілося, щоб діти пішли в педагогічну сферу.

Мій брат Сергій, поки його не обрали Боратинським сільським головою, певний час працював у школі вчителем... Що долею визначено, того не минути. І у нього, і мене так склалося, що нас обрала громада.

- А теоретично Ви могли б працювати у школі?

- Так, звичайно... Я ж практику проходив у школі – вільно, спокійно себе почував з дітьми.

Ніколи не забуду перші справжні уроки, коли довелося залишитись з дітьми сам на сам. Це було в боратинській школі. Я провів чотири уроки підряд, наговорився, набрав купу зошитів на перевірку і, повернувшись додому, просто «відключився» від втоми. Спав до вечора. В житті не міг подумати, що вчительська робота так вимотує. Я був в шоці. За кілька тижнів я адаптувався, але оці перші уроки енергетично були дуже затратними. 

- Та все ж вчителем Ви не залишилися працювати. Чому?

- Бо на той момент вчительська праця мало оплачувалася, часи були складні... На другу вищу освіту у мене не було коштів, тому довелося піти на роботу. Кілька років я працював менеджером в малому приватному підприємстві «Медіа» – це досить потужне підприємство. Я продавав комп’ютери, спілкувався з людьми...

На цій роботі був не менш шокований, як від перших уроків. Що я бачив до того? Ходив собі вчився, а тут бізнес – цинізм та  зверхність клієнтів... Багатьма речами був шокований, але це було цікаво, своєрідна школа виживання. Як то кажуть, вирвався хлопець з села. (посміхається, – Авт.). Тоді зрозумів, як мало я ще знаю, який малий у мене досвід і який жорстокий світ.

Зрештою я освоївся, сформував свою клієнтську базу, бо завдяки педагогічній освіті вмів комунікувати з клієнтами. Міг продати щось людині, сам не знаючи, що то таке (сміється, - Авт.).

Дядя Коля, включіть, будь ласка, нам гарячу воду...

- Якщо вчителювати Вам подобалося, отже дітей ви любите...

- Я багато спілкуюся з різними віковими категоріями діток, організовую їм різноманітні свята... З дітьми цікаво, тому я їх люблю.

Якось на мій день народження діти на окрузі подарували мені вітальні сердечка. Одне привітання мене насмішило – хлопчик назвався і просто написав: «Дядя Коля, включіть, будь ласка, нам гарячу воду». То було влітку два роки тому і якраз в той період «Луцьктепло» ремонтувало лінію, хлопчик написав про наболіле... Воду ввімкнули...

- Добре – дітей любите, чому ж тоді не одружуєтесь, щоб мати власних?

- Можна було б пожартувати: чекаю, коли старший брат одружиться.

Напевно доля така, не прийшов час ще... Знаєте, у мене якось так складалося, що все приходило із запізненням. Відкрив фірму і десь років три у мене не було мобільного телефону – аж друзі сміялися. Врешті-решт купив я ту мобілку і всі заспокоїлися.

Потім вже всі мої знайомі бізнесмени їздять на машинах, а я – маршруткою (сміється, - Авт.). Ну мені так дешевше було.  

Я тоді квартиру купив, бо для мене пріоритетом було власне житло. Автомобіль я не купував дуже довго, але настав час, коли роботи побільшало і я зрозумів, що маршруткою вже не встигаю, а на таксі – дорого і не завжди комфортно. Спочатку купив скутера. Поїздив тиждень, раз впав і продав його, після чого пішов таки в салон і придбав автомобіль.

Тобто поступово я розумів, що потребую певних речей. Певно, у мене має з’явитися і відчуття того, що я хочу одружитися. Але останнім часом я ловлю себе на думці, що, мабуть, таки вже пора.

Микола ЯручикМикола Яручик

- А родичі не дістають Вас своїми запитаннями – коли весілля?

- Та дістають! Традиційно на днях народженнях, родинних святах – та ж сама картина. Але я вже звик і не звертаю на це уваги.

Тескт: Ірина КОСТЮК (Перший)

Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Як лучанка продавала спиртне у власній квартирі. ФОТО
Наступна новина Водій намагався провезти сигарети в Польщу всередині колеса


Останні новини
Схожі новини