Волинянин Дмитро Клекоцюк, старший сержант Держприкордонслужби з перших днів повномасштабного вторгнення боронив Донбас: служив у прикордонній комендатурі швидкого реагування.
Суспільному 21-річний військовий розповів: після поранення служить на українсько-польському кордоні, але досі не може звикнути до тутешньої тиші.
"От зараз я прямую в наряд і у мене таке, що зараз щось прилетить, десь може бути постріл. Страшно, бо я не можу звикнути, що не стріляють і немає таких бойових дій", – говорить боєць.
Про те, що 24 лютого в Україні розгорнулася повномасштабна війна, Дмитра Клекоцюка повідомила дружина:
"Збудила о третій ночі і каже: дивися, на передовій усе світиться від вибухів. Я вийшов на балкон, виглянув і зрозумів, що почалася війна. Буквально через пів години до мене передзвонив начальник і сказав прибувати на відділ, щоб далі оперативно висуватися на оборону та охорону міста Волноваха".
На той час чоловік уже служив в складі першого прикордонного загону міста Маріуполь, коли його підрозділ вів ближні бої під час оборони Волновахи. Це місто – побратим Луцька. Зі слів Дмитра Клекоцюка, оборону військові зайняли в старому гуртожитку.
"Було дуже страшно. Перші вибухи, гради. Перший раз побачив, як помирають люди. Перший раз стріляв у людину, було дуже тяжко. Але, як сказали: або ти, або тебе. Як ми приїхали на захист міста, Волноваха була ще ціла", – каже прикордонник.
Після того, як минуло чотири-п'ять днів, розповів чоловік, Волноваха була вщент розбомблена:
"Це був жах, що зробили з містом. Місто було розвалене. Будинки усі горіли, багато постраждало цивільних людей, військових".
6 березня, коли вибивали ворога з території залізничного вокзалу Волновахи, Дмитро отримав численні осколкові поранення і контузію.
"Я пам’ятаю спалах і вибух. Далі мене відкинуло, очі осколками заліпило. Я нічого не бачу, повзу. Просто повзу на руках і потім ще один вибух! Я думав, що все, вже не виживу після цього. Потім мене хтось за бронежилет тягне. Це був мій начальник застави", – каже старший сержант.
Після поранення військовий пробув у підвалі ще добу, перш ніж його змогли вивезти до лікарні. Дмитро Клекоцюк каже: втрачав свідомість, нічого не бачив і не відчував ніг, тож подумав, що ноги йому відірвало. Сподівання втрачалися, каже боєць, однак 7 березня до їхньої позиції підійшли військові 53-ої бригади.
Дмитра вивезли спершу в Курахове, потім у Покровськ, а згодом – у Дніпро. Бійцеві частково зробили пересадку шкіри на обличчі, витягнули всі осколки. Після операції і лікування у госпіталі чоловік повернувся на фронт: спершу півтора місяця воював у місті Курахове Донецької області, згодом відправили на ротацію у Черкаси. Пізніше чоловік пройшов додаткове лікування в госпіталі в Києві.
"Я ж хлопців не покину, поїду до них. У місто Курахове – теж обстріли, прильоти, артилерія, гради. Потім я написав рапорт на переведення у зв’язку з пораненням і сімейними обставинам. У мене жінка вагітна", – розповів прикордонник.
Поки Дмитро Клекоцюк боронив Волноваху, дружина теж перебувала на лінії фронту у селищі Новотроїцьке Херсонської області. Виїхати евакуаційним коридором змогла 11 березня.
"Я чекаю, найголовніше сина, син у мене народиться у серпні. Це для мене найголовніше. Я за це найбільше переживаю, щоб родився здоровим", – зазначив військовий.
Волинянин Дмитро Клекоцюк зазначив: хоче боронити державу й здобувати перемогу.
"Нам треба іти вперед і вперед. Ми стільки людей втратили, і військових, і цивільних, стільки міст знищених. Треба йти до кінця!" – додав прикордонник.
Читайте також: Подолати 5 країн, щоб повернутися в Україну: історія переселенки з Донеччини
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
