Роман, позивний "Хом’як", – 26-річний боєць, який уже два роки боронить Україну. За його плечима – бої за Бахмут, служба пліч-о-пліч із батьком і опанування дронів. Він не будує ілюзій щодо майбутнього, але мріє про дітей, агродрони, мир, поле і просто жити.
Історію захисника розповіли у 104 бригаді.
Хлопець родом з Рівненщини. У 2014-му перебрався до Києва, згодом — в Ірпінь. За освітою — політолог.
"Історія, мова — це було моє. Хотілося в Київ. Хотілося вибору. Хотілося майбутнього. Але війна все підкоригувала", – каже боєць.
До війська Роман вже мав досвід строкової служби — пройшов за приписним, обрав рід військ, але через стан здоров’я його списали.
"Повернувся додому. А через кілька тижнів — почалось повномасштабне вторгнення. І ми з моєю дівчиною Олею пішки вийшли з Ірпеня до Києва", – згадує "Хом’як".
До Збройних сил України захисник долучився у лютому 2023 року. Розповідає:
"Спочатку були спроби знайти себе в цивільному житті: таксі, підробітки, пошук стабільності. Але зрозумів: усе одно прийде час — усе вдасться. Краще самому вирішити, куди саме йти. А ще — тато. Він уже служив у першій роті. І я пішов туди ж. Просто в інший взвод. Ми поруч, і це добре. Хоча водночас важко".
Про походження свого позивного говорить: "Не знаю точно, чому. Просто, коли я нервую — я їм. А нервую я часто. Мене цей позивний і сам почав смішити. І прижився".
Спершу Роман думав, що потрапить на кордон із Білоруссю, але вже за кілька годин дізнався, що їде в Бахмут. Перші дні були пеклом, але підтримка побратимів допомогла вистояти.
"Перші дні були пекельними. Мене підтримували троє побратимів: “Смайлік”, “Зевс” і “Грифон”. Без них би не витримав. Просто був шок. Але вони змогли розрулити ситуацію.
Моральна стійкість — штука хитка. Її не передбачиш. На війні все розкривається по-справжньому. Комусь треба добу, комусь — тиждень. Мені знадобилось три доби, щоб прийти до тями", – згадує він.
Сьогодні він — пілот. Від липня 2023 року керує дроном.
"Починав із піхоти, але зрозумів, що авіація — це моє. Тут усе залежить від тебе. Ти — очі підрозділу. Ти можеш попередити, виявити, скоригувати. І це цінно!”
Найважче у війську, каже "Хом’як", — це нестримне відчуття, що ти не вдома.
"Хочеться просто годинку — додому. Але це майже нереально. А найлегше?.. Мабуть, нічого. Але мені цікаво. Я не напружуюсь фізично, але морально складно сприймати абсурд. Тупняки. Людей, яких не розумієш. Людей, які не на своєму місці. Це виснажує".
Нині дрони — його захоплення. Почалося після Бахмута. Далі — FPV, крила, симулятори.
"Люблю "Mavic" — простота, ефективність. З авіацією стало цікаво, але мені потрібен комфорт. Без сотень проводів".
Усім, хто ще не у війську Роман радить готуватися: "Війна прийде, хочете ви того чи ні. І якщо вже прийдеться — приходьте підготовленими. Знати щось — це шанс. Шанс не бути статистом. Шанс вижити".
Вдома на захисника чекають мама і кохана Оля, з якою вони разом пройшли початок повномасштабного вторгнення.
"Мама чекає вдома. Я — єдина дитина. А тут — ще й тато поруч на службі. Ми не на одній позиції, але завжди на зв’язку. Мама все тримає в собі, завантажує себе справами, аби просто не думати. Я підтримую її, як можу. Кажу, що все добре. А ще на мене дуже чекає моя кохана – Оля. Вона — моє все! Ми мріємо про весілля, про дітей. І це тримає мене кожного дня.
Після війни хочу спокою. Хочу дітей. Хочу сіяти, вирощувати. Мрію про агродрон. Поля, техніка, мир. І трохи грошей", – підсумовує воїн.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
