Прямий ефір «Луцького радіо»

Людина часу  – Петро Філюк: «В політиці багато помийних ям,  і бути в одній з них не хочу»

Людина часу  – Петро Філюк: «В політиці багато помийних ям,  і бути в одній з них не хочу»

Голова Апеляційного суду Волинської області Петро Філюк – суддя із майже 30-річним стажем. Каже, що за жодне прийняте рішення йому не соромно, бо завжди дорожить своїм іменем і честю роду. Поважає працьовитих людей, любить сам працювати,  творити щось руками, а головне – творити добро. Часто, аналізуючи навколишній світ, роздумує на різні теми, має власну думку і не боїться її  висловлювати.

Переживає, щоби нинішня судова реформа не розбалансувала усієї системи.

Чому вважає переатестацію суддів принизливою, чим йому не подобається реформа міліції та суду, а ще про Майдан, справу Мігаса та політику «Перший» допитувавася у Петра Тодосьовича для традиційної рубрики «Людина часу».

- Від людей чуємо багато нарікань на роботу судів. То нинішня судова система в Україні  –  вона яка? Ви маєте з чим порівняти, бо за плечима – майже 30 років роботи в судах.

- Судова система протягом останніх двох десятків років постійно в процесі реформування. І це вже стало патологією. Чим далі все заходить, тим більше ускладнюється доступ людей до правосуддя, складною стає сама судова система, а кінцевий результат – довготривалі процеси, незадоволеність громадян.

Проте, було би неправильно розглядати якусь одну гілку влади – треба розібратися, що відбувається загалом у державі. Є таке поняття «державний організм»: якщо хворий якийсь один орган, то і весь організм хворий.

- То судова реформа ще триває? Що взагалі відбувається?

- Мені це болить, бо я не бачу перспективи в українського правосуддя. У нас так: є заклик  – проводимо реформу: вночі домовились, всі крапки над «і» не поставили, і почалося… Галас, гасла, суєта суєт…

У  нас вже провели реформу міліції. Професійна еліта знищена.

Я знаю багатьох спеціалістів – Людей із великої букви, які десятками років працювали в карному розшуку,  вони не пройшли атестацію. І? Чи задоволене суспільство тими фахівцями, які працюють сьогодні в поліції?

Їм, на жаль, немає в кого переймати  досвід. А які були в нас спеціалісти! Вони віддали стільки років роботі, а ними знехтували.  

Дати б їм те матеріальне забезпеченням, яке мають нинішні поліцейські, вони би гори перевернули. Зараз, вибачте за прямоту, форма є, а суті нема.

Прикро, але подекуди  законодавці слухають тих, хто нав’язує своє ззовні, а це не завжди йде на користь державі. Є наша ментальність, наші внутрішні проблеми. Погодьтеся – не можна розбагатіти на чужому, навіть досвіді.

Нинішня судова реформа – це розбалансування галузі. Розумію і погоджуюсь, що судову систему треба очищати, але не таким способом. На Волині вийшло так, що змушені булим піти у відставку 90-95 відсотків добропорядних, високоморальних і, головне,  досвідчених суддів.

- Ви, певно, маєте на увазі атестацію суддів, яка проводиться в рамках реформи.

- Так, її. Ми маємо пройти американські психологічні тести – таким чином перевіряють нашу професійну придатність і доброчесність. Тести складаються з теоретичної та практичної частин. Крім того, має бути співбесіда…

Думаю, що було би справедливо та об’єктивно, якби діяльність професійну, менеджерську, організаторську, координаційну мою, моїх колег вивчали тут, на місцях, ознайомившись зі створеними умовами роботи, справами, які  розглянуті.

Частина суддів, які працюють по 20-30 років, поважають себе і хочуть поваги бодай  до їх досвіду.

Знаєте, прикро, що процедура проведення даної атестації зводиться іноді до використання неетичних прийомів. До прикладу – під час співбесіди задають питання, не завжди доречні: розпитують, хто з ким жив, як в сім’ї склалося… Доводять до сліз. Як на мене, – це спосіб не зовсім цивілізований…

Уже склалася така ситуація, що на Волині в нашій установі із 2016 року є 50 відсотків вільних вакансій.

У більш як шести районах області лишилося по одному судді. Захворів суддя – суд закривають, у відпустку піти не можна… Скажіть, що це?!

- Якщо суддя не проходить атестацію, отже  – йде у відставку?

- Це вже питання конституційної юрисдикції. У перехідних положеннях Конституції України чітко прописані підстави для звільнення суддів. Одна з них – непроходження кваліфікаційного оцінювання. Не можна у перехідних положеннях декларувати концептуальні питання. Виходить те, що  в них записано, фактично ламає те, що зазначено в основних розділах.

Мабуть, це ще одна з причин, чому окремі моїх колеги відмовилися від процедури атестації! Пояснення просте: кожен досвідчений суддя не йде на неї не тому, що не впевнений у знаннях, не тому, що боїться не пройти її...Шкода прожитих літ, неспокою свого і рідних, людей, які поруч, і кожен з них відбувався як професіонал, посадовець, просто людина.

Прикро, що інші не розуміють простих речей: немає такої підстави для звільнення як непроходження атестації. На сьогодні вже є подання Верховного Суду України до Конституційного суду щодо визнання перехідних положень не конституційними.

- Яка Ваша особиста позиція?

- Головне  –  себе не втратити. Завжди прошу в Бога дві речі: здоров’я і розуму, а все інше – набувається, втрачається, знову здобувається – природній баланс буття. Краще жити зі своїм іменем, як із чужим клеймом.

- Зараз активно ведуться дискусії навколо створення Антикорупційного суду. Він потрібен?

- Коли я прийшов в судову систему, – функціонував один суд: звичайний, усім зрозумілий. Із того часу в області з’явилися Господарський, Адміністративний, Апеляційний,  і сьогодні ще хочуть Антикорупційний. А хто вивчав його «придатність» для суспільства?  У нас – своя держава, свої, роками укладені, істини. Чи варто запозичати чужий досвід? Я пишаюся своєю країною,  рідним краєм, містом, в якому живу, але, на жаль, все це може втратити свою самобутність.

Нам кажуть: створіть Антикорупційний суд, зніміть мораторій на землю, дозвольте вивозити ліс… Не може бути сильною держава, яка формується ззовні. Ніхто не наведе порядку в домі, якщо ти не зробиш цього сам.

Хто впевнений, що зі створенням Антикорупційного суду в нас усе буде добре? Хто дає гарантію? Створення нових установ саме по собі нічого не вирішує. Має бути комплексний підхід.

Побороти корупцію один суд не зможе. Потрібен продуманий механізм, як це ефективно робити загалом. Нині створюють нове, що невідомо як спрацює, а дієве ліквідовують. До речі, ви знаєте, що так сталося із Апеляційним судом?

- Як це?

- А от так: щоб знати, як ми тепер називаємося, – мушу читати з документів. Так от: Указом Президента України від  29  грудня 2017 року «Апеляційний суд ліквідувати. Утворити  Волинський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Волинську область з місцезнаходженням у місті Луцьку». Оце наша нова назва. Нова назва – новий набір суддів. Ми свідомі люди: якщо створять нове,  – значить призначать нових, може (сміється, - Авт.) й кращих, але інших.

- Для чого це роблять?

- Як для чого?  Міняється суспільство, ідеологія, підходи. Якщо відверто… Знаєте, шкода руйнувати фундаменти, міцні, надійні. На них нові споруди збудувати можна – довго послужать.

- А чи є щось позитивне у тій реформі, яка відбувається в правосудді?

- Про це не я повинен казати, а люди, які користуються послугами. Якщо ми раніше справу в апеляції розглядали через два-три тижні, то зараз призначаємо розгляд через два-три місяці, плануємо сьогодні вже на вересень.

Така ж ситуація складається і в місцевих судах.

Реформу треба починати з Верховного Суду, а не з місцевих, бо саме вони є основою.

Взагалі так склалося, що внаслідок конституційної реформи в Україні існує два суди – Верховний суд та Верховний суд України. Конституцію змінили лише в частині судоустрою. А чому? Реформа повинна торкатись усіх гілок влади, а не лише судової.

Нині  Конституцію треба міняти  продумано, інтелігентно.  Буває так, що реформування ззовні  виглядає дуже гарно, але наслідки не завжди бажані. У Конституції навіть кома важлива, не те що слово.

- Під час нашого інтерв’ю з луцьким адвокатом, він нарікав на те, що судова система стала дуже складною, і часом ні адвокат, ні суддя не знають, чиєї юрисдикції справа?

- Цей адвокат наче говорить моїми словами. Має бути звичайний районний суд, і якщо є потреба робити спеціалізацію, то вона має бути всередині самого суду. Це не проблема людини. І дійсно виходить так, я це підтверджую, що є справи,  щодо яких ні адвокати, ні прокурори, ні судді, ні навіть новий Верховний Суд не знають, до чиєї юрисдикції вони підпадають.

- А яка ваша думка щодо суду присяжних? Він потрібен в українських реаліях?

- Такий інститут, на мою думку, мав би бути, але в деяких випадках. Років десять тому ми слухали справу першої  інстанції, де засудженому передбачалося довічне позбавлення волі  (тоді ще в Україні була дозволеною смертна кара), і Апеляційному суду потрібні були засідателі. Я пішов в університет, щоби загітувати когось із викладачів бути засідателями. Ніхто не погодився, лише згодом,  при допомозі ректора, вдалося знайти двох.

Ми кричимо про суд присяжних, але чи готовий хтось бути присяжним? Це як у футболі – одна справа дивитися його з трибуни, а інша – бути гравцем, у захисті, наприклад. Я – нападаючий, присяжні – захисники.

Але бути присяжними не всі хочуть, бо це велика відповідальність. Зрештою, не у всіх судах є умови для того, щоби вмістити всіх учасників судового процесу.

Донедавна Шацький районний суд розташовувався у двох кабінетах площею 9 квадратних метрів, поруч із рибним цехом. Про яких засідателів тут ішла би мова?!

Однак, із власного досвіду скажу, що є категорія справ, під час розгляду яких я хотів би, щоби зі мною були присяжні.

Наприклад, відома справа Мігаса, який збив ліцеїста на переході. Громадськість обурилася ухваленим рішенням апеляції. Але важливий той факт, що потерпіла сторона – батько хлопчика, сам апелював до нас, стверджуючи, що не згідний із рішенням суду. Він переконував, що йому головне вилікувати дитину. Ця ситуація відома громадськості. Як і відомі вчинки наших окремих «правдоборців». Хай би вони проявили свій хист у ролі присяжних і взяли на себе відповідальність  піти проти волі батька потерпілого.

З одного боку – активісти хотіли «крові», забуваючи, що на іншому боці – потерпілий, який лишається зі своєю бідою наодинці. На місці свого колеги, який розглядав цю справу, я прийняв би таке ж саме рішення.

Як свідома людина, я засуджую Мігаса і погоджуюся, що це – великий злочин, учинений ним. Але, як суддя, я би теж урахував позицію потерпілої сторони, яка не може оплачувати лікування сина самостійно і хоче, щоби це робив винуватець аварії.

Зрештою, суд не повинен керуватися думкою вулиці, натовпу, тим паче, що в судовому засіданні домінуючою є позиція потерпілого.

- Поки суду присяжних немає, – головне рішення  за головуючим суддею. Розкажіть, як воно – приймати рішення, які впливають на долі людей?

- Скажу чесно: я сплю спокійно. Багато рішень, прийнятих під моїм головуванням, не подобається правоохоронній системі: прокуратурі, поліції.

Ніколи в житті не винесу рішення, якщо у ньому не впевнений. Через це мав чимало проблем сам, і мої діти потерпали. Можуть не погоджуватися з моєю думкою, але дітей не треба чіпати. Це не по-християнськи. Не подобається рішення – боріться зі мною.

- Часто незадоволені судовими рішеннями тиснуть на вас?

- Якщо чесно, то останні років 2-3 взагалі ніхто не телефонує і ніяким чином не намагається вплинути на мене. І не тому, що я дуже правильний, а так склалося (задумався, - Авт.)…

Мабуть,  моя чітка позиція зрілого чоловіка щодо правди не дає підстав іншим для подібних спроб.  Якщо люди  дзвонять чи приходять, то не для того, щоби вирішити справу на чиюсь користь, а просто просять розібратися. А ще – перепитують, чи я не «під правоохоронними органами».

Був період так званого Майдану. Міліція робила свою роботу, арештовувала всіх, хто мав відношення до тих подій. Місцеві суди приймали певні рішення. Тоді мені зателефонував Клімчук і каже: «Петро, ти ж розумієш, що кожна справа на контролі центру». Я йому відповів: «Борисе Петровичу, на то він і центр, але нам тут жити і виконувати свою роботу».

Ми були максимально публічними, доставляли у залах засідань додаткові місця і були арбітрами у цих справах. Ви знаєте, які рішення приймали, тому приміщення наші ніхто не палив, не руйнував.

- Чи була у вашій роботі справа, яка запам’яталася найбільше?

- Справ було багато – різних, цікавих, складних, неординарних. Але особливою для мене, для мого становлення як судді, була справа на  початку 90-х. Період рекету, кримінальних авторитетів… Я – молодий суддя, котрий тільки прийшов на роботу. І в ті часи виправдувальний вирок – як НЛО.

Публікація в пресі додала резонансу. Писали, що днями затримали групу, яка займалася грабежами, розбоєм на території Рівненської та Волинської областей. Читаю я справу: один із епізодів – крадіжка комп’ютера. П’ятеро осіб під вартою, багато шуму. Я виніс виправдувальний вирок. Слухайте, що це було! Але потім на цьому вироці ніхто правок не ставив – ні обласний суд, ні в Києві, ніде.

Я тоді зрозумів що суддя, не дивлячись ні на що, повинен мати сміливість прийняти правильне рішення. За ним не має бути брудного сліду. Від чистоти дій – чистота думок інших про нього.

- Ви не бачите себе в політичних колах міста, області, України?

- Я завжди кажу так: Бог управить. Але якщо вже йти в політику, то з добрими, порядними  людьми,  які знають свою справу. На жаль, такі не завжди потрібні суспільству. А підлаштовуватися під чийсь ідеологічний прапор я не можу. В політиці багато помийних ям, і бути в одній з них мені зовсім не хочеться.

- У яких відносинах ви з Палицею, Савченком?

- Я завжди був і буду з усіма в хороших відносинах. Але кожен має свою територію.

- Політика повинна впливати на суди?

- На рівні держави це відбувається. Всі сьогодні кричать, що прагнуть незалежного, справедливого суду. Намагання зробити суд саме «залежним» – велика суспільна прикрість. Так не можна робити. Та і чуже, повтрюю, на себе приміряти не варто. У своєму краї – і віра своя. Утвердити її можна лише на фундаментальних засадах національних цінностей.

- Яким має бути ідеальний суддя?

- Ідеального нічого не буває. В основі основ будь-якої професії – людські якості. Іншому можна навчити, а те, що дається генетикою, – не навчиш і не купиш. На жаль, американські тести цього не передбачають. Давайте оцінювати не по тому, що хтось написав на паркані, а по тому, що зроблено.

Читайте також: Вважаю себе прозорим та зрозумілим у прийнятті рішень суддею, - Михайло Квятковський

- Як відпочиваєте?

- Я не люблю кудись їздити відпочивати. То не моє. Якщо і подорожую, то задля того, щоби побачити, пізнати світ, зрозуміти, як сталося так, що набагато бідніші держави у минулому стають економічно сильними нині. Роль лідера, який вболіває за країну, її людей, живе цим – ось секрет, який відкрився сам по собі.

Мені подобається робити те, що залишає добрий, чистий слід тут, на рідній землі. Сам зробив міст довжиною 24 метри через рукотворну водойму, біля якої живу. На тому місці було звалище, я багато років витратив, аби очистити землю, якою знехтували люди, забруднивши її.

Міст, зроблений Петром Філюком власноруч

До речі, у рідному селі Залухів Ратнівського району гостей зустрічають скульптури Ангела-охоронця на в’їзді, матері із дитям на руках у центрі, шумлять дрібними струмочками фонтани, розкривають минуле поліщуків прадідівські хатинки-музеї… Постійно прибираючи навколо садиби і прирічкову територію, добився того, що й інші не смітять. Чиста земля – чиста Україна – чиста душа людська.

Завжди казав, що будувати державу треба там, де народився, де живеш і де працюєш.

Текст: Ірина КОСТЮК (Перший)

Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший) та з особистого архіву Петра Філюка.

Передрук заборонений 


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина За вихідні потонуло двоє волинян
Наступна новина Голова громади біля Луцька пожертвувала премію на тренажери
Останні новини
Схожі новини