Чи можна зробити бізнес на книжках, чи справді затребувана електронна книга та як з’явилось одне з найуспішніших українських видавництв «Наш формат», у Луцьку розповів його директор Владислав Кириченко.
Зустріч із громадським діячем, підприємцем та меценатом відбулась в РЦ «Промінь» у рамках освітнього проєкту «Школа свідомого громадянина» Громадянського руху «СВІДОМІ».
Ми зібрали для вас найцікавіше з розповіді Владислава Кириченка.
* * *
«Ми починали не з перекладів. Випускали футболки, значки, плакати.
Одного дня я зайшов до старшої доньки, побачив, що в неї стоїть 200 аудіокниг і всі російською. Я спитав: «Чого нема українською?» Як виявилось, їх насправді не існувало. Так ми почали записувати українські аудіокниги».
* * *
«Коли ми почали записувати українські гурти, ми почали пхатись у радіомережі. Я думав, що наш народ потерпає від нестачі національного продукту.
Я приходив із записом Сашка Лірника і казав: «Чуваки, я записав такий класний продукт…» Мене питали: «Що? Якого Лірника? Це не формат.»
Так само було з українськими виконавцями. Нам скрізь казали: «Не формат, не формат». Тоді ми вирішили зробити проект «Наш формат». (Спочатку агенція мала назву «Книга вголос» - авт.)
* * *
«Бізнесом це не було. Ні про які гроші не йшлося. Як казав мій знайомий: «Це ти борешся зі своїми дитячими комплексами».
У три роки у мене була психологічна травма, коли батьки забрали мене в Донецьк з Горлівки. Я жив до трьох років у діда з бабою. Там старше покоління говорило хорошим полтавським суржиком.
Я в садку був повністю асоціальним, тому що всі діти як діти, говорили російською мовою, а тут з’явився Мауглі, який не знав російської мови.
Нам показували мультфільм «Кот в сапогах», а я бився, кричав, що це ніякі не сапогі, а чобітки.
Моїй мамі сказали: «Якщо ви свого Мауглі за місяць не навчите російської мови, то забирайте його в спеціальні заклади з вадами розвитку».
Щоб ви розуміли, в ті часи в Донецьку говорити українською було приблизно те саме, як бути Дауном».
* * *
«Антон Мартинов був десятим директором «Нашого формату». Я тоді сказав, що Антон – це моя остання спроба. І якщо цього разу нічого не вийде, я закрию до дідька цей проект.
До нього всі були дуже патріотичні. Я думав, що націонал-свідома молодь виросте у націонал-свідомих менеджерів. Це була моя системна помилка. Молодіжний націонал-свідомий рух тоді був на такому рівні, що найактивніші до бізнесу не були придатними. Вони були придатним до революційної боротьби, до демонстрацій…»
* * *
«Літературу, з якої ми починали, дружина називала божевільним фашизмом.
Приходить і каже: «Що це таке?» Показує дитячу книжку про «юних партизан». Там така передмова: «Юний друже, поки твої однолітки дивляться телевізор, сховайся з цією книжкою під ковдрою і дістань ліхтарика, щоб не бачили вороги…» І щось там про кинжал, який втикається… не буду казати куди…
Я зрозумів, що для того, щоб виросла інша генерація молоді, яка буде не в стоптаних кедах і при цьому з Україною в голові і серці, то треба друкувати щось інше. Історичної літератури тоді було валом. А нормальних перекладів нормальних книжок на той час практично не існувало.
Мене дістало, що бренд перетворюється на притулок націонал-божевільних. Приходиш в магазин, а там такі персонажі…»
* * *
«Коли ми починали, ціни на ліцензії українською мовою були просто смішні. Бестселлер можна було купити за копійки. Але за 2015-2016 рік всі схаменулись, побачили, що «Наш формат» видає нон-фікшн і всі ламанулись в цю нішу. Так ціни на українські ліцензії піднялися в рази».
* * *
«Я вас, напевно, не здивую, але більшість українських письменників продаються в Росію. З наших більш-менш продається в Європі Андрій Курков. Всі решта мають тиражі тисячу екземплярів, які лежать на полицях роками… Можливо, я щось пропустив, але не бачив я в Європі в книжкових магазинах українських письменників. При всій повазі до Оксани Забужко і Андрія Кокотюхи, українські письменники не спродукували нічого такого, що було б цікаво читати людині по той бік кордону».
* * *
«Я нікого не вважаю конкурентом, тому що моє завдання не в площі книжкового бізнесу. Взагалі це одна із моїх активностей, яка наближає мене і країну до якоїсь мети. Я не можу вважати інші видавництва конкурентами, тому що люди роблять таку ж важливу справу, як ми».
* * *
«Я не знаю жодного успішного видавництва, власники якого заробили гроші у книжковому бізнесі».
* * *
«Наша мета в тому, щоб показати, що український продукт можна робити якісно. Якісний переклад, якісний дизайн, якісний папір».
* * *
«Наприкінці 2016 року ми думали, що перемогли, бо відсоток української книги на ринку сягнув за 60 %. Але у 2018 році почали вагонами везти російську книгу і зараз ситуація скотилась на рівень 2013 року.
Тих, хто не хоче читати українською, ніяк не переконаєш. Чверть українців читає принципово читає українською, чверть принципово читає російською, решті – по цимбалах».
* * *
«Рівень читання в країні пов'язаний з університетами. Якщо університетів нема, то рівень читання буде низьким. У нас їх мало. Не буває освіти без книг».
* * *
«Українців, які не читають, більше, ніж 70 %. В селі не читає майже ніхто. У райцентрі читає 1-2 %».
* * *
«Раніше пролетаріат був набагато більш розвиненим, ніж теперішні студенти, які не знають теореми Піфагора, тому що не треба її знати, якщо можна все знайти в комп’ютері. Та й взагалі не треба нічого знати, бо можна купити диплом.
Проблема анімалізації дуже актуальна. Раніше більшість людей потребувала вміння читати. Наразі малята переписуються не словами, а смайликами, піктограмами. Ми вертаємось до рівня тубільців острова Пасхи, в яких було піктографічне письмо.
Мозок людини, який раніше розвивався як інструмент накопичення інформації, зараз цю функцію втратив.
На сьогодні більшість інформації не потрібно зберігати, бо це зробить машина. Наслідки цього ще не досліджені до кінця».
* * *
«Людство поділиться на тих, хто читає, і тих, хто не читає. Може бути трагічний сценарій, що ті, хто читає, з’їдять тих, хто читає. Я сподіваюсь, що демократія трансформується і цього всебічного електорального права все-таки не буде. Я думаю, що вакханалія припиниться, бо інакше нема майбутнього.
Бо не може так бути, що люди, які не читають книжки, обирають уряд і президента. Електорат все більше анімалізується.
Люди, які втратили здатність критично мислити, не можуть мати однакові права з тими, хто мислить критично».
* * *
«Раніше діти потребували, щоб їм читали книжки, а зараз кинув смартфон – і вона грається ним, як шимпанзе.
Людство виявилось не готовим до цифрової революції. Прогрес занадто швидкий».
* * *
«Років 5 тому всі говорили, що книги будуть з QR-кодом і так далі. Так само всі кричали, що паперова книга не потрібна, бо все буде електронне. Але електронна книга не росте. Відсоток продажів е-книг жалюгідний».
* * *
«Я останні 5 років дивися тільки українське кіно. Хтось же мав його дивитись! Бо ж назнімали фільмів, а народ дивиться «95 квартал». Я принципово ходив на все, що міг».
* * *
«У країнах, де книга є атрибутом успішної, розумної людини, читають. І є списки книг Стіва Джобса, Ілона Маска, Цукерберга… Але ви не побачите списка Бєні Коломойського або Рината Ахметова, тому що в країнах з відсутністю соціальних ліфтів для правильних людей книжки читати не модно».
* * *
«У мене є свій образ покупця книг, у відділу маркетингу – свій, до кінця сформованого образу немає. Мені дуже хотілось би, аби наш покупець був сучасним, віком від 20 до 50 років, який любить державу, який правоцентриських поглядів, який сортує сміття, який не ховається від військкомату, який не тирить контент в інтернеті…»
* * *
«У мене трагедія, я читаю одночасно 30 книжок і не можу дочитати жодної. Я вже почав плутатись у назвах і авторах».
* * *
«Мрію на місяць піти у відпустку і нічого не робити. А взагалі мрію, щоб українці побудували, як євреї в Ізраїлі, землю обітованну для українців всього світу».
* * *
«Література має бути різною, але я не вірю, що в нижньому сегменті література, як і театр, має шанс. Маси перестали ходити в театр, коли з’явився кінематограф. Люди перестали ходити в кінотеатр, коли вдома з’явився попкорн і серіал по телевізору. Хороша література, кіно і театр залишаться для меншості».
* * *
«Як змусити людей читати? Це болюче питання, на яке нема відповіді у всьому світі».
Текст та фото: Наталя ХВЕСИК
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ноутбуки замовлятимуть піцу. Про що говорив у Луцьку гендиректор Lenovo Ukraine Тарас Джамалов
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
