Розповідаючи про свою роботу, Олег Кух не раз обмовиться і назве громаду районом. І це не тільки тому, що донедавна очолював Любешівську РДА. А тому, що Любешівська об’єднана територіальна громада займає 83% району. Вона складається з 37 населених пунктів і за територією є найбільшою в Україні. «Першому» Олег Кух розповів, як керує такою «махіною», що вдалось зробити за рік (громада утворилась наприкінці 2017) та чому ставку тут роблять зовсім не на промисловість.
«Ми запросто могли б керувати районом»
– З 2014 року ви були головою Любешівської РДА, а згодом стали і депутатом обласної ради. Чому вирішили відмовитись від цього і піти на вибори голови ОТГ?
– Прогрес не стоїть на місці. Я розумів, що з реформою децентралізації на посаді голови громади, матиму набагато більше можливостей попрацювати на благо людей. Адже реформа дала колосальний ресурс для розвитку територій, які знаходяться далеко від міста.
Але, звичайно, я знав, що легко не буде. Я маю управлінський досвід, закінчив Національну академію державного управління при Президентові України, але в перші дні на новій посаді мені здавалось, що потрапив в гарячу точку.
– Чому гарячу точку?
– Таких великих громад в Україні просто немає. Наприклад, протяжність від одного крайнього населеного пункту до іншого у нас – більше 80 кілометрів. Тому виникла необхідність у створенні ефективної системи управління, аналогів якої немає в Україні.
Якщо досі у селищній раді було лише 11 штатних працівників, то зараз їх – 146. Це 15 старостинських округів, органи управління освітою, медициною, фінансами, фізичною культурою і спортом.
У нас тільки комунальних доріг всередині населених пунктів – 250 кілометрів, ще 350 кілометрів – між ними. Цим всім потрібно займатись.
– Вам не кажуть про роздутий штат?
– Кажуть. Зрозуміло, що цифра – 140 штатних одиниць, лякає. Але у нас – 15 старостинських округів, а це – 15 старост, 15 діловодів, які приймають документи на виплати, оформлюють субсидії, роблять нотаріальні дії, 10 землевпорядників (вони працюють не тільки в межах свого округу). Це вже 40 людей. Про зменшення кількості старостинських округів ми подумаємо до чергових виборів, але ще є 21 школа, 25 клубів, ФАПи, амбулаторії, дитсадки, бібліотеки. Загалом – 146 приміщень бюджетної сфери. Далеко не в кожного міста є така інфраструктура. Усім цим потрібно опікуватись, тому я не думаю, що штати роздуті.
– Ті села, які залишились поза громадою, зараз не говорять про об’єднання з вами?
– Абсолютно ні. Залишилось п’ять сільських рад. Три – в одній частині району. Згідно перспективного плану, погодженого Кабміном, передбачено створення ОТГ на базі цих трьох сільських рад, але як на мене, це утопія – у них не вистачить фінансів для розвитку.
Інші дві сільські ради, згідно плану, включені до Любешівської громади. Вони про це знають, але чекають якогось рішення згори і не ініціюють об’єднання. З одного боку у них – Любешівська ОТГ, з іншого – Білорусь, тобто інших варіантів немає.
Загалом громада займає 83% району і наші фахівці запросто можуть керувати усією інфраструктурою. У нас не збільшиться штат, якщо нам передадуть в управління сім шкіл чи п’ять клубів, які залишились. Але район поки на це не йде. Наприклад, у нашому відділі культури – два спеціалісти, в РДА – теж двоє. Але у нас вони керують 25 клубами, а там – п’ятьма. Давайте працювати розумно і економити гроші.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Боявся, щоб сміттєві баки не покрали на клітки нутріям», - голова Голобської громади. ІНТЕРВ’Ю
«Досі комунальні дороги ремонтували тільки, щоб вони повністю не розвалились»
– Малі школи довелось закривати?
– У нас некритична ситуація з малокомплектними школами, тому що оптимізацію ми проводили з 2014 року. Закрили дві школи, деякі збільшили. Та ситуація все ж неідеальна, тому що вартість навчання в одних школах – 10-12 тисяч гривень на одного учня, а в інших – 30-40 тисяч. Наприклад, у школі села Хоцунь – 36 учнів і 18 педагогів.
Ми повинні підводити батьків, педагогів до добровільного укрупнення. Це ж ненормально, коли в одному селі комфортна школа на 450 місць, в якій навчаються 180 учнів, а за 5 кілометрів від неї – школа з 60-70 учнями, які тісняться в невеличких класних кімнатах. В сусідніх країнах дітей возять автобусами і за 20-30 кілометрів. Чому ми повинні викидати гроші, утримуючи напівпорожні школи?
– Скільки шкіл можна було б закрити?
– Ми не говоримо про закриття. Ми можемо, наприклад, залишити наймолодших школярів на місці, щоб нікуди їх не возити, також нам потрібні приміщення для дитячих садків.
Ми почали найбільшим школам давати фінансову автономію. Зокрема, розподіляючи вільні залишки освітньої субвенції, основні кошти віддаємо у школи, відповідно до кількості учнів. Керівники за них можуть планувати ремонти, купувати матеріали. Зрозуміло, що повноцінні школи отримують більше, а малокомплектні – менше. За рік-два керівники останніх зрозуміють, що так більше не можна.
– Яке ваше найбільше досягнення, чим пишаєтесь?
– Однозначним зрушенням є будівництво доріг. У селі Судче зробили 4,5 кілометри дороги, яка з’єднує Волинь із сусідньою Рівненщиною. Цю дорогу чекали 30 років.
У 2018 році почали будівництво двох доріг – до села Деревок і в селі Цир. Там лежала стара страшна бруківка, яка ніколи не ремонтувалась. Хочемо з’єднати дорогою Цир і Люб’язь. Раніше комунальні дороги ремонтували вкрай рідко, хіба для того, щоб вони повністю не розвалились. Їх грейдерували, засипали щебнем, але нові практично не будувались. За свої 43 роки я такого не пам’ятаю.
А зараз ми постійно ремонтуємо дороги. Також в 31 населеному пункті вже є вуличне освітлення. Скоро буде в усіх.
Безкоштовний Вай-Фай і тренажерні зали у селах
– Бачила в Фейсбуці, що у вас з’явилась комунальна техніка. Для чого вона?
– У нас є автогрейдер, самоскид, автовишка, фронтальний навантажувач, сміттєвоз. На це минулого року ми витратили майже всю субвенцію на розвиток інфраструктури – більше 12 мільйонів гривень.
Тепер комунальне підприємство може вивозити сміття, прибирати сніг, ремонтувати дороги тощо. Хочемо, щоб воно не тільки селищну раду обслуговувало, а й заробляло гроші.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Головне - не дороги і будівництво, а розворушити людей» - голова Дубівської громади. ІНТЕРВ’Ю
– Зараз у тренді – сортування сміття. У вас вже це роблять?
– Контейнери для роздільного збору сміття встановлені у декількох місцях, розроблена схема санітарної очистки. Підприємці забирають пластик, скло, папір. Лише в Любешові найближчим часом має бути близько 20 майданчиків з контейнерами. Також вони повинні бути в інших населених пунктах.
А от з полігоном у нас проблеми. Він критично переповнений. Проект реконструкції є, але станом на 2016 рік вартість робіт – майже 15 мільйонів гривень. Для нас це задорого. Сподіваємось, на допомогу Державного екологічного фонду.
– Нещодавно у вас з’явилась стратегія розвитку до 2025 року. Що вона передбачає?
– Це об’ємний документ, над яким працювали півроку. Попри те, що активність населення була досить низька – «ви там попрацюйте, а ми подивимось, покритикуємо», вдалось залучити до його створення дитячі садки, лісників, представників бізнесу.
У планах зокрема: створення бюджету участі, аби представники громади могли отримувати кошти на реалізацію своїх проектів, покриття селища та сіл громади безкоштовними точками доступу до безпровідного Інтернету (Wi-Fi), реконструкція та будівництво міні-футбольних полів з освітленням, облаштування тренажерних залів у закладах культури, будівництво спорткомплексу у Любешові, прокладання туристичних маршрутів та розширення мережі еко-стежок Любешівщини, організація міського пасажирського перевезення в Любешові.
«Нашу природу неможна зіпсувати заводами і фабриками»
– Чого не вистачає, щоб стати повністю незалежними від державих дотацій? Розвитку бізнесу?
– Я б не сказав, що ми можемо бути незалежними від державного фінансування. Загалом у нашому бюджеті – 207 мільйонів гривень, з них власні доходи – 47 мільйонів.
Я вважаю, що деякі території України не мають права бути індустріалізовані, не скрізь потрібно будувати заводи, фабрики, птахокомплекси. Наприклад, наші водно-болотні угіддя – цінний комплекс європейського рівня. У Нідерландах сьогодні вкладають колосальні гроші у те, щоб повернути річки до первозданного вигляду. Можливості нашої природи – небезмежні.
Можливо, наш район мав би фінансуватись в тому числі за рахунок коштів, які передбачені для України паризьким договором про викид парникових газів і забруднення атмосфери. Якщо ми не забруднюємо атмосферу, значить ми повинні отримати якісь бонуси. Щоб все залишилось у первозданному вигляді, щоб лучани мали куди приїхати, подихати свіжим повітрям.
Майже 1/3 території входить до Національного природного парку «Прип’ять-Стохід», тому вести бізнес тут складно. Район сільськогосподарський, але ця сфера затратна і ризикована. Замість чорноземів в районі – пісок і торф. Але розглядаємо виробництво палива з біомаси. Якщо інші спеціально вирощують енергетичну лозу, то в нас її багато в природному вигляді – треба просто зібрати і правильно використати.
Колись був у Польщі і бачив там технологію виготовлення паливних пелет з очерету. У нас ним покриті величезні площі. Тому перспективи розвитку є.
До речі, первинна ланка медицини цього року вперше не просить у нас грошей, їм вистачає державного фінансування. За рахунок підписаних декларацій, вони отримали гроші, а тепер тільки просять: «Дозвольте, ми придбаємо автомобіль за свої кошти». Чудово, ми тільки за.
Текст: Віта Сахнік
Фото автора
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
