Резюме американського фотографа Піта Екерта здається типовою історією успіху: публікації у глянцевих журналах на кшталт Playboy, міжнародні виставки і світова слава. За винятком одного. Піт Екерт вже більше двадцяти років абсолютно сліпий.
Про те, що він втратить зір, тесля Піт Екерт почув по радіо. Напередодні лікар поставив йому діагноз «пігментний ретиніт», але навіть не постарався пояснити наслідки цієї рідкісної спадкової хвороби. Піт дізнався про них сам, випадково послухавши програму на радіо, присвячену здоров’ю. У 27 його зір дійсно став погіршуватися. Усвідомивши, що у нього є лише кілька років до того, як він повністю осліпне, Піт почав думати, чим зможе заробляти на життя.
Захопившись тхеквондо, він навчився по звуках орієнтуватися в просторі не гірше, ніж його зрячі суперники. І здобував перемоги в спарингу нарівні з ними. Уже повністю осліпнувши, Піт отримав по тхеквондо чорний пояс і почав викладати бойові мистецтва зрячим учням.
Точно так само по відчуттях він навчився стріляти. Свій 30-річний ювілей Піт відзначив тим, що в змаганнях зі стрільби увійшов в десятку кращих – ніхто з організаторів не знав, що він був повністю сліпим. Екерт вручну виготовляв годинник, займаючись на дотик складним різьбленням по дереву.
«Правда, на створення однієї моделі у мене пішло близько року, – згадує Піт. – І я зрозумів, що не зможу цим забезпечити сім’ю».
Всупереч здоровому глузду, він вирішив стати фотографом.
Це сталося після того, як на горищі в будинку своїх батьків Піт випадково виявив фотокамеру «Кодак» початку 50-х, здатну знімати в інфрачервоному режимі. Екерт попросив свою дружину описати її функції.
“Мені просто стало цікаво, – розповідає він. – Насамперед я подумав про те, наскільки погані знімки вийдуть у абсолютно незрячої людини. І тоді я згадав про інфрачервону зйомку: коли людина, яка не бачить, фотографує об’єкт, який не видно».
Піт винайшов свою унікальну манеру створення кадрів: досконало запам’ятовуючи обстановку, він працює в абсолютній темряві – направляючи світло лише на ті об’єкти, які повинні бути видні на фотографії. Його приятель спеціально створив для Піта екскпонометр для незрячих.
«Для мене фотографія нагадує бойові мистецтва: ти точно так само цілишся камерою на об’єкт, орієнтуючись на звук», – каже Екерт.
Піт досі дозволяє собі експерименти. У зйомці для Playboy він хотів підсвітити моделей палаючим порохом, але це так налякало дівчат, що Екерту довелося обмежитися лазером.
«Зазвичай фотограф спостерігає за моделлю в очікуванні, поки очі не скажуть йому, що потрібно знімати. Я працюю зовсім в іншій манері, – пояснює Екерт. – Замість того, щоб зображати в кадрі навколишній світ, я фотографую те, як я бачу його в своїй уяві. Вибудовую зображення, як скульптуру. Це нагадує гру в шахи – так само багато фігур і потрібно бачити всю дошку цілком. Тільки в шахи грати складніше».
Після зйомки Екерт показує плівку своїм друзям для оцінки, порівнюючи їхню реакцію зі своїми спогадами. Разом з ними Піт вибирає і знімки для друку.
«Я повинен розраховувати на свою пам’ять, і тому ніколи не роблю більше ста фотографій за раз, – каже Піт. – Але навіть для того, щоб запам’ятати сотню знімків, потрібно докласти чимало зусиль. Потрібно вибрати фотографію протягом двох тижнів, інакше я просто забуду, що саме відчував під час її створення».
Всі вибрані фотографії Екерт друкує у великому розмірі, тому він не дозволяє собі робити помилк.
«Реакція оточуючих мені потрібна, щоб підтвердити, чи вірна моя пам’ять, – пояснює Піт. – Раптом я забув зняти заглушку для об’єктива? Одного разу я відзняв всю плівку. Витратив на зйомку півдня. При цьому всі мої моделі позують безкоштовно. Мені було дуже соромно, але я запросив цих людей і сказав їм правду. Один був суддею, інший адвокатом, третій був топ-менеджером в сфері алкогольного бізнесу. Все, що вони могли сказати: «Що поробиш, він був сліпий».
Іноді в кадрі присутній і сам Піт – при цьому на зображенні його не видно. Адже в кадрі тільки те, що фотограф вибрав показати глядачеві.
«Всі мої знімки – це фільми довжиною в один кадр, – каже Піт. – Вони звертаються до уяви глядача. Поки він дивиться на мою фотографію, то вигадує свою історію. Тому і назви моїх робіт дуже короткі: я не намагаюся підвести глядача до якогось висновку».
Наприклад, фотографія «Нічний сон»: це зображення маленького човна і людини в морі. Один з відвідувачів виставки Екерта побачив на знімку робочий стіл і секретарку, яка померла і пливе до небес – зовсім іншу картину, яку бачив у своїй уяві Піт.
«Мене дуже рідко засмучує, якщо таке відбувається, – говорить Піт. – Розмови з відвідувачами виставок допомагають вибудувати місток між моїм і їх баченням».
З моменту його першої виставки минуло шістнадцять років. Зараз Піт – успішний фотограф, чиї роботи виставляються в галереях не менш десяти разів на рік.
«Фотографія для мене – спосіб відмінно провести час, – говорить Піт, – Не важливо, чим ти займаєшся, якщо тебе щось по-справжньому захоплює, ти будеш цікавий людям. У своїй сліпоті знаходжу переваги: незрячі люди повинні вчитися рухатися в просторі по звуку і нам потрібно мати хорошу пам’ять, інакше доведеться вічно просити інших про допомогу. Все це допомагає мені фотографувати. Коли у вас зникає зір, вам доводиться напружувати свій мозок, щоб інші почуття загострилися. Але вірно і зворотне: поставте зір вище інших почуттів, і воно обмежить вас. Я не слабозорий. У мене посилений слух і дотик».
Наостанок він говорить, що не готовий був відмовлятися ні від одного із своїх захоплень – включаючи їзду на мотоциклі. Як це можливо? Піт записався в міський мотоклуб і тепер катається з друзями на задніх сидіннях їхніх байків.
«Коли ти зустрічаєш труднощі, то можеш через них пройти, переступити або проповзти, – говорить він. – Головне – перед ними не зупинятися».
Джерело Coma.in.ua.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
