Що ми знаємо про відповідальність? Чи вміємо визнавати свої помилки та знаходити в собі сміливість відповідати за промахи інших?
Цей текст буде не просто про один із поважних ресторанів нашого старовинного Луцька, а про експеримент, який влаштував для «Першого» його власник Олег Іванюк.
Тиждень тому, 8 липня, у Луцьку з візитом перебував польський президент Анджей Дуда. Розпочалося його знайомство з нашим містом з костелу Петра та Павла, де він в компанії місцевих чиновників відвідав месу. Журналісти приїхали до дверей собору заздалегідь, адже невідомо було достеменно, що і де буде робити польський глава держави. А для нашого інформаційного простору це подія неабиякого масштабу, тому більшість вирішила чатувати на вулиці, аби не пропустити чогось цікавого.
Меса скінчилася, делегація висипалася на вулицю перед костелом, вправні працівники ЗМІ швиденько «нахапали» потрібних кадрів і оперативно вирушили ще до одного місця призначення Анджея Дуди – Олики, що у Ківерцівському районі.
І поки журналісти мчали на випередження, поляки йшли за планом: на польського президента вже чекав обід у ресторані «Корона Вітовта».
Звичайно, візит такого високого гостя спонукав власника закладу поділитися цією звісткою у соціальних мережах. А що написано публічно в Інтернеті, те стає надбанням громадськості практично миттєво у часи високих технологій. От так на нашому сайті «Перший» і з’явилася новина «Відомо, де обідав польський президент. ФОТО». Вона набрала немало-небагато – понад 4 тисячі унікальних переглядів.
Про те, чому аудиторію більше цікавила не сама суть візиту глави сусідньої держави, а те, де він їв, давайте поміркуємо іншим разом. А тим часом почитайте про наш експеримент на «Першому», який частково дає відповідь на це питання.
Отож, новина на сайті з’явилася, перегляди йшли, всі щасливі, всі сміються! Та за кілька годин Олег Іванюк також звернув увагу на нашу новину про його ресторан. І в тому ж таки Facebook написав, що ми зробили його закладу… антирекламу! Адже назвали «Корону Вітовта» - одним із найдорожчих ресторанів Луцька.
Звісно, за хвилин 10 після появи цього допису, я вже знала про його існування. Добрих людей багато, вони відразу тебе інформують, якщо хтось каже про те, чим ти займаєшся, «ай-яй-яй»))) І от якраз із цього місця і починається історія про відповідальність.
Новину писала не я, а наш черговий випусковий, але публічно за кожне слово, фото\відео та кожен розділовий знак на сайті – я відповідальна! Тому відразу почала з’ясовувати, як написано, хто писав, пояснювати ресторатору, що ніхто не мав на меті робити антирекламу. В діалозі Олег Іванюк пообіцяв допомогти зруйнувати стереотип і запросити на обід, під час якого я переконалася б, що поласувати стравами у «Короні Вітовта» можна, не витрачаючи свою місячну зарплату.
Поговорили, ніби порозумілися, і я видихнула з полегшенням.
Та новий робочий тиждень розпочався із короткого повідомлення: «Запрошую вас та ваших колег сьогодні о 13:00 на обід до нас». Діватися було нікуди – треба йти!
Рівно у визначений час Олег Іванюк як гостинний господар зустрічав нас на порозі «Корони Вітовта».
«Ми бережемо королівські бенкетні традиції, тому у нас побувало багато поважних людей. Наша філософія: кожен наш гість – король», - заходився знайомити нас із рестораном Олег Іванюк та розпочав екскурсію залами будівлі.
Відразу на вході – велике дзеркало, поруч всім відома корона Вітовта, а ліворуч – стенд з фотографіями знаменитих гостей ресторану, серед яких президенти України, Литви, Польщі, зірки шоу-бізнесу та політики.
«Я, Кузьма Робін Перший, наказую «Корону Вітовта» призначити головною трапезною Волинського королівства. Це дорогий для нас відгук. От Кузьма назвав нас головною трапезною, а ви найдорожчим рестораном…» - жартує Олег Іванюк та запрошує подивитися затишні зали.
Приміщення ресторану, як і інші будівлі Старого міста, - старовинне: має понад 300 років. За словами власника закладу, саме на цьому місці відбувся легендарний бенкет князя Вітовта на честь Першого з’їзду монархів Європи 1429 року у Луцьку.
Коли 22 роки тому тут почали облаштовувати ресторан, то одна з фронтальних стін похилилася, будівля стояла пусткою та розвалювалася, як зараз деякі її сусіди на вулиці Плитниці. Тоді будинок довелося практично рятувати від руйнування.
У 2017 році ресторан оновив інтер’єр. Як каже сам Олег Іванюк: це був не ремонт, а справжня реставрація, до якої залучили італійських майстрів.
«На відкриту цеглу ми нанесли спеціальну суміш, якою свого часу покривали Колізей у Римі. Італійці наполегливо рекомендували залишити стіни автентичними і в жодному разі їх повністю не штукатурити», - розповів власник ресторану.
У головному залі ресторану зберегли його готичний стиль. Високі стрілчаті арки, давні написи на стінах, витончений інтер’єр та м’яке світло з вікон створюють атмосферу буденного середньовіччя та водночас вишуканого сьогодення.
Однак місцем нашої «королівської трапези» ми обрали літній двір, в центрі якого знаходиться мініатюрний Замок Любарта.
«Якщо стати між нашими двома замками та загадати бажання, то воно обов’язково мусить здійснитися», - запевняє Олег Іванюк та пропонує розпочати кулінарно-фінансовий експеримент.
Щоб перевірити цінову політику «Корони Вітовта» та розвіяти стереотип про дорогий ресторан, нам з фотографом видання «Перший» Романом Домбровським запропонували обрати страви за таким принципом: хтось замовляє все найдорожче, інший за середніми цінами, а третій – найдешевші страви закладу.
«Але ж ми будемо ділитися стравами, чи не так?» - перепитую я, переживаючи, що після такого обіду або лусну, або засну десь у куточку подвір’я ресторану від переїдання.
Швидко переглянули меню, в якому нам допомогла зорієнтуватися приємна офіціантка, зробили вибір та знайшли страви без м’яса для Романа.
Отож, обід замовлено! Як то кажуть: перше, друге, та компот! І ми розпочали двогодинну дегустацію. Я не буду вам описувати у найменших деталях наше захоплення кухнею. Але зауважу, що подача та смакові якості страв однозначно не залишать вас байдужими. Навіть, якщо ви найприскіпливіший гурман у світі)) Особливо хочу відзначити майстерність кондитера ресторану, який приготував нам ніжні та легкі десерти.
Так, що ж ми їли і скільки у результаті заплатили?
Перша страва: світязька рибна юшка з вугра, сома, щупака та раків
Основна страва: стейк яловичий (мармурове м’ясо)
Мармурове м'ясо - це яловичина зернового відкорму. У «Короні Вітовта» її приносять вам на вибір ще до початку приготування: сухої ферментації, яку витримують від 22 до 36 днів, та вологої ферментації, коли витримують від 14 до 20 днів. М'ясо привозять з Харківської області, де вирощують корів спеціальної французької породи.
Напій: келих французького вина «Entrecote», кава
Десерт: делікатний сирний мус із малиною у велюрі з білого шоколаду
Вартість: 943 гривні 50 копійок.
Перша страва: куряче консоме з кнедлями
Основна страва: качина ніжка у медовій скоринці з печі фламбована коньяком
Напій: келих білого вина «Veniatale Chardonnay» Castelmarco», кава
Десерт: жасминова панакота
Вартість: 321 гривня
Перша страва: поліська грибна юшка з лісових грибів з галушками
Основна страва: річкова форель на пару з овочами
Напій: узвар із сухофруктів, кава
Десерт: морозиво з горгондзолою
Вартість: 397 гривень 60 копійок
Спеціально даємо лише фотофакти та утримаємося від коментарів, щоб читач міг самостійно зробити висновки та для себе визначити, чи є «Корона Вітовта» одним із найдорожчих ресторанів міста, чи ні.
***
Отож, повернемося до відповідальності ЗМІ за написане, сказане та зняте. Ця історія особисто мене наштовхнула на кілька цікавих думок-висновків.
Перше, ситуація, яка здається от-от переросте в іміджеву катастрофу для твого видання, може стати хорошим початком для чогось нового за умови адекватної реакції на критику.
Друге, нести відповідальність за вчинки інших буває не лише болісно, а й дуже навіть смачно! Це був чудовий початок робочого тижня.
Третє, варто більш зважено та точно підбирати означення, дивитися у суть, а не задовольнятися лише формою. Та потрібно це сповідувати не лише самому, а й вкласти у голову тим, за чиї вчинки потім доведеться відповідати.
Вважаю, що експеримент вдався і був корисним для обох сторін. Чи матиме він продовження? Життя покаже ;)
Про ресторанну економіку, недооцінену працю та високих гостей
Як ви могли здогадатися, двогодинний обід не минув у цілковитій тиші. Якщо вам достатньо фото страв та фінансового підсумку експерименту, то можете оминути цю частину тексту. Проте, якщо вам цікаво дізнатися, про що розповідав ресторатор, поки ми обідали за його рахунок :), читайте головні тези розмови.
- Це таке моє хобі, хоча рестораном більше займається дружина. А я фінансист, все життя керував банками, близько 30 років пропрацював у цій сфері.
- Після завершення роботи у банку я вирішив спробувати якісь простіші речі. Протягом двох років і займаюся рестораном.
- Фактично я є брендшефом ресторану. Знаю кожну страву, знаю, як вона робиться, знаю, як ми її розробляли і чому саме таку. Тому що в основі цього лежить маркетинг, технологія та економіка. Останнє якраз те, з чого й розпочалось наше знайомство.
- У нас є три правила. Ми у ресторані повинні робити те, чого не роблять інші. Не робити того, що не притаманне нашій культурі. Ми не можемо щось робити, якщо для цього не маємо високоякісних продуктів.
- Є речі, які ми не можемо забрати з меню. Наприклад, світязька юшка. Їй, мабуть, років з десять.
- Для того, щоб оперувати поняттями «дорожчий» чи «дешевший» давайте зрозуміємо спочатку – щодо чого? Чи серед кого? А також будемо зважати на страви у меню і складність їх приготування.
- Наприклад, дичина. Що таке приготувати страву з дичини? Насамперед потрібно мати якісний продукт. І не просто вам до ресторану її якийсь дядько принесе. Цей продукт повинен бути зі всіма необхідними документами, щоб його можна було продавати людям, не порушуючи ніяких норм.
- Це повинна бути найліпша частина цього м’яса. Наприклад, у плямистого оленя найкраща частина – це лише два спинних шматочки вагою близько двох кілограмів. Як ви вважаєте, чи може бути таке м'ясо дешевим? Його собівартість 800 грн\кг.
- Далі таку дороговартісну сировину ми можемо доручити приготувати людині, яка його точно не зіпсує. Зарплата такої людини має бути також відповідною.
- Наша загальна українська проблема, що у нас недооцінена людська праця. І, до речі, саме ця різниця у зарплатні між нами і європейцями, наприклад, дозволяє нам ставити нижчу ціну. Адже стандартний обід у Європі – близько 30 євро. А це майже тисяча гривень.
- І коли ви кажете, що це – дорогий ресторан, то це є з точки зору людей, яким платять менше, ніж вони заслуговують. А з точки зору економіки, це виправдано.
- Приїжджають до нас іноземці чи українці з більших міст і дивуються з наших цін. Набирають побільше і сміються: «Хоч від’їмося тут».
- Ми не кажемо, що у Луцьку більше немає закладів, що можуть приймати президентів. Ми кажемо, що ми вміємо, ми можемо. Ми приймали 7 президентів, свого часу робили бенкет на 600 людей на виставці «Волинь – 21 сторіччя». Це є виклики. Можна відмовитися від них, а можна зробити!
- Нам треба думати про те, як в Україні збудувати таке життя, щоб ми ним просто пишалися.
Текст: Ірина НОВОСАД (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
