Прямий ефір «Луцького радіо»

Що почитати про Другу світову. Думки книголюбів

Що почитати про Другу світову. Думки книголюбів

Відомі волиняни розповіли «Першому», які книги про Другу світову війну вразили їх найбільше. 

Про фронт і підпілля, смерть і виживання, жорстокість і людяність. Про Голокост, концтабори, остарбайтерів... Про різні грані війни у різних країнах. Про події, про які ми вже не почуємо із живих розповідей очевидців.

«Кожна війна – найперше це людина, її пориви і страждання, болі фізичні і душевні»

Ірина Констанкевич, народний депутат України:

«Правда про війну, як палімпсест – з часом відкриваються усе нові і нові пласти, проявляються нові знаки, змісти в тексті.

Для мене особисто кожна війна і Перша світова, і Друга світова, і війна в Афганістані, і нинішня війна на сході – найперше це людина, її пориви і страждання, болі фізичні, душевні, буттєві, це злети і падіння, це високості духу і  героїзм. Для того, хто хоче квінтесенцію правди про людину і війну, я би порадила дві книги Василя Слапчука «Книга забуття» і «Як довго ця війна тривала», людини-воїна, який зсередини знає, що таке війна. Книги сильні поєднанням непоєднуваного, автор коментує: «….опису бойових дій не буде. Я збираюся показати, яким смертельним може бути лише один дотик до війни».

Друга Світова війна входила в моє життя хрестоматійними романами Олеся Гончара, які контрастували з родинними історіями про моїх вбитих дідів, замучених родичів, знайомих. Тому важливими і потрібними згодом стали книги Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», Юрія Винничука «Танго смерті», Василя Шкляра «Троща» і останній прочитаний роман дивовижної сили, де гостро звучить тема родової, національної пам’яті у часі тотального нищення ХХ століття – «Мабуть Естер».

Авторка – молода німецька письменниця з українським корінням Катя Петровська – отримала за цю книгу престижну німецьку премію. Війна у Польщі, Києві, концентраційні табори, Бабин Яр – вражають кількістю розстріляних. Але цифри уніфікують людські долі, нівелюють особисте.

Катя Петровська зуміла через родинну історію-подорож показати увесь трагізм війни. Допоки ми плетемо ланцюг пам’яті родової, колективної, національної, історичної, культурної, доти ми існуємо і творимо майбутнє дітям, дітям наших дітей».

«Продовження історії Данила Червоного цінне близьким мені авторським підходом»

Сергій Мартинюк, лідер гурту «Фіолет»:

«Сподобалась книна Андрія Кокотюхи «Червоний. Без лінії фронту». Цей письменник не розчарував мене й досі, скільки б він не критикував постмодерні літературні пошуки і не слугував для сучасних постмодерністів своєрідним літмемом.

Продовження історії Данила Червоного з його пригодами в окупованому поляками передвоєнному Кременці, в лісах на Волині під час війни та втечею після заколоту в концтаборі, цінне близьким мені авторським підходом: без зайвої патетичної героїзації (чим подібно совку грішить сучкульт) зобразити історичні реалії такими, якими вони були, а героїв – не запрограмованими на смерть роботами, а живими людьми, котрі живуть, люблять, помиляються, але не здаються.

Це та популярна українська література масового вжитку, на якій мають виростати покоління українських підлітків, готових до критичного, позаідеологічного мислення».

«Там теми, про які ще 30 років тому боялися говорити навіть з рідними»

Леся Бондарук, історик, краєзнавець, представник Інституту національної пам'яті на Волині:

«Моєю настільною книгою про Другу світову війну є «Війна і міф. Невідома Друга світова».

Вона видана 2016-го Українським інститутом національної пам’яті у видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Ідея - подолання історичних міфів про Другу світову війну.

Тут 50 міфологізованих сюжетів, а 15 авторів розвінчують їх, спираючись на довготривалі дослідження й опрацювання розсекречених архівних матеріалів. Її результати свідчать: ці сюжети — міф. Ця книжка допомагає більше дізнатися про війну, а головне – донести правду про неї багатьом іншим людям. У ній підняті теми, на які ще 30 років тому боялися говорити навіть із рідними!» 

«Ледокол» перевернув моє розуміння цієї війни»

Володимир Бондар, заступник голови Держлісагентства України, депутат Волинської облради:

«Якщо говорити про ту книжку про війну, яка справила на мене найсильніше враження, то це однозначно Віктор Суворов «Ледокол» (в українському перекладі – «Криголам», – авт.).

Про події Другої світової є багато книжок. Але саме ця книга свого часу перевернула моє розуміння цієї війни. Саме її я вибрав би з-поміж інших.

На той час «Ледокол» розкривав іншу природу радянської імперської системи (документально-публіцистична книга Віктора Суворова побачила світ у 1987-му, – авт.). Ця книга давала розуміння про те, як в тій чи іншій ситуації повинна діяти імперія, яка хоче і далі залишатися імперією.

Теорія, описана там, не нова, вона має певне поширення і в західній історіографії, над нею і досі багато працюють. Йдеться про те, що Радянський Союз першим готував напад на Європу. У планах Союзу була переможна війна, але не в сенсі оборони, а якраз у сенсі нападу. Розповідається про те, що німецька військова машина просто випередила Радянський Союз.

Віктор Суворов у цій книзі на прикладах, на документальних фактах доводить, як, власне, радянська доктрина нападу готувалася. Суворов стверджує, що саме причиною Другої світової війни стала політика Йосипа Сталіна.

Мені здається, що ця концепція актуальна сьогодні і з Росією, яка менша, ніж Радянський Союз, але концептуально готова до захоплення інших територій».

«Тема Другої світової війни ховає багато «білих плям»

Тетяна Яцечко-Блаженко, краєзнавець:

«Тема Другої світової війни є дуже цікавою для мене, адже ховає багато «білих плям». З останніх книг, які читала на цю тему, – «Друга світова. Непридумані історії. (Не) наша, жива, інша». Її укладачем є український журналіст та історик Вахтанг Кіпіані.

В книзі зібрані спогади про війну, людей, які її пережили. Видання живе і цікаве, читаєш і розумієш, наскільки все тоді було складно, бачиш ті події очима очевидців. Зразу згадала своїх предків, яким теж прийшлось нелегко.

До прикладу, моя бабуся Тетяна Бондар дитиною була вивезена до Німеччини і стала остарбайтером. Замість дитинства їй довелось працювати і, на щастя, вдалось вижити, повернутись на рідну землю. У родинному альбомі є її фото, зроблене в Німеччині, на одязі нашивка OST – її мали носити усі остарбайтери».

«Фінляндія була в такій же геополітичній дупі, як Україна»

Анатолій Котлюк, медіа-менеджер

«Усім, хто хоч на дрібку цікавиться історією або політологією, раджу читати книгу «Фінляндія в Другій світовій війні: між Німеччиною і Росією».

Тому що Фінляндія в роки Другої світової війни опинилася в такій же геополітичній дупі, в якій вже століттями перебуває Україна. 1917-го року фіни скористалися шансом здобути незалежність і вчепилися в неї не лише ногами і руками, але й зубами, та кров'ю і потом зупинили спроби Радянського Союзу взяти під контроль свою Батьківщину.

Керівництво країни зробило дурний, але здебільшого виправданий вибір, коли почало співпрацю з нацистською Німеччиною. Але вже тоді (в 1930-х роках) фінський політикум розумів, що з таким сусідом, як Росія, краще тримати дистанцію.

У відповідь радянська влада створила фейкову республіку, яка просила в СРСР про допомогу. Це закінчилося війною 1939-1940 років, де в оборонних боях перемогу здобула Фінляндія. Вгадайте, що в цей час робили лідери провідних держав світу? Висловлювали стурбованість. Майже повна копія –  ситуація в сучасній Україні.

До речі, і в середині Фінляндія не була єдина – був і мовний розподіл, і територіальний. Але в критичний момент фіни об'єдналися, забули про розбіжності, зціпили зуби і вийшли з боротьби переможцями. Тепер настала й наша черга».

«Книгу «Соловей» читала з хустинкою, хоч я не з тих людей, яких легко змусити плакати»

Галущак Валентина, проректор Луцького національного технічного університету, засновниця приватного дитсадка «HAPPY KIDS CLUB»

«Соловей» Крістін Генни – одна з небагатьох книг, яку я читала без олівця у руці, натомість – із хустинкою, хоч я не з тих людей, яких легко змусити плакати.

У книзі описані події, що відбувались у Франції в період Другої світової війни – через призму нелегкої долі двох сестер. Абсолютно різні за характером, але з однаковими принципами, прагненням до мирного життя, бажанням допомогти ближнім, а часто і зовсім незнайомим людям, – вони захищають країну від ворога. Це історія відважності і сміливості дівчини, яка, ризикуючи життям, рятує інших від неминучої смерті.

А ще – це історія кохання, материнської любові й відданості рідному народові. Війна без тіні жалю пройшлася найкращими роками їхньої молодості, дала кожному свої уроки, забрала рідних, друзів, навчила пробачати і не втрачати віри в майбутнє.

У кожного вона була своя, війна. Та у всіх було спільне бажання: мирне небо над головою і рідна країна без окупантів.

«Це чоловіки розповідають історії. А ми просто живемо з тим, що сталося. На війні ми робили те, що мусили, а коли вона завершилася, зібрали уламки свого життя і почали все спочатку», – слова головної героїні, адресовані своєму синові. Згадуючи прочитане, мимоволі наштовхуюся на думку, що байдуже, яке випробування готує нам доля, – війну, стихійне лихо, особисту драму – потрібно продовжувати жити, відновлювати і будувати, потрібно не здаватися і щиро підтримувати тих, хто поруч, і потребує нашої допомоги. Бо саме у тому випадку, коли попри будь-які негаразди нам вдається зберігати людяність, – війна не має шансів».

«Виділив би «Момент істини» – книгу про розвідників»

Григорій Пустовіт, секретар Луцької міської ради

У роки моєї молодості книг про війну довелось прочитати багато. Були книжки до так званого обов'язкового читання, більшість з них, напевно, і не згадаю. Але були книжки, які відверто зачепили за живе.

Я б виділив би, наприклад, Володимира Богомолова «Момент істини». Книга про боротьбу розвідників, багато в ній справжньої напруги та боротьби.

У дитинстві я захоплювався книгою Валентина Катаєва «Син полку». Запам'яталися також «І один у полі воїн» Юрія Дольд-Михайлика, «Щит і меч» Вадима Кожевникова, «Повість про справжню людину» Бориса Полєвого, «В списках не значився» Бориса Васильєва та багато інших.

«Мене вражали люди, які під час страшних подій вміють бути світлом»

Катерина Рубан, продавчиня луцької книгарні «Є»:

«У війні, у будь-якій війні, мене особисто найбільше вражає життя. Як жити під час і після всього того, що стається. Як подолати травми і не втратити віру та людяність. Як бачити красу і вміти любити. Як не втратити хист та бажання творити. Тому одночасно пригадалися дві книги про цей період: «Людина в пошуках справжнього сенсу» Віктора Франкла і «Акварелі» Лідії Осталовської.

Автор першої – психолог, який під час Другої світової війни був в’язнем в Освенцимі і Дахау і написав про це спогади-роздуми. Про те, що таке бути людиною в нелюдський час, як не втратити себе і зберегти віру.

Другу написала польська журналістка. Це історія про художницю в Аушвіці. На перший погляд здається, що це гарна і страшна казка. Настільки там все пов'язано та фантасмагорично. Наприклад, Гітлер і мультфільм «Білосніжка». Студія Волта Діснея і Друга світова війна. Дитячий театр і концтабір. Але це реальність. Вона часто буває страшнішою за будь-яку вигадку. І прекраснішою теж.

Мене завжди вражало те, що є люди, які під час страшних подій вміють бути світлом і нести добро. Бо здатись, коли навколо біда, дуже просто. Але не можна. Про це ці дві книги. І я раджу прочитати їх кожному з того самого моменту, коли вперше взяла в руки».

«Плач перепела» глибоко засів у моїх думках, хоч і був виданий в кінці 90-х невеликим накладом»

Павло Данильчук, депутат Луцької міської ради

«В силу своєї професійної діяльності та життєвих зацікавлень, більшість того, що читав чи читаю про Другу світову війну, національну-визвольну боротьбу ОУН та УПА, долю українців в концтаборах та депортаціях – це були книги публіцистичного характеру.

Хоча в останні роки з‘явилося досить багато якісних історичних романів, чого тільки вартий з позитивним завершенням екранізований роман «Червоний» Андрія Кокотюхи.

Але попри цю кількість книг та відомих авторів, я чомусь завжди згадую рівненського письменника Євгена Шморгуна та його повість «Плач перепела», яку я кілька разів перечитував ще в юнацькі роки.

Цей художній твір у свій час досить глибоко засів у моїх думках, хоч і був виданий в кінці 90-х невеликим накладом з дешевою палітуркою. Сама повісь має бути цікава волинянам, адже події відбуваються на території Великої Волині - сучасний Дубенський район.

Через призму життя простих селян та мужність головного героя автором відображені усі важкі перипетії, пов`язані із завершальним етапом війни: перехід фронту через Волинь, відхід нацистів, прихід совєцьких військ, розгортання етапів чергової окупації, перші спроби колективізації волинського села, боротьба УПА з новими загарбниками.

В повісті події відображаються без симпатії до будь-якої зі сторін і дають читачеві пройнятися тим часом та думками людей, які переживали ті лихоліття.

Цікаві сцени, що запам’ятались:

- найкращий друг головного героя йде добровольцем в УПА, прийшов попрощатись та сам він не наважується через догляд за сім’єю;

- робітники в Дубно за обідом розпитують, як там «хлопці в лісах», чи ще тримаються, що показує надії та переживання волинян на боротьбу УПА проти нової окупаційної комуністичної влади.

Подібних книг написано достатньо за роки незалежності, тож українському читачеві варто не лінуватись та брати до рук книгу про історичні перипетії складних періодів для нашого народу. Тоді й сучасність буде історію краще сприймати та розуміти».

«Подібні катаклізми можуть статись і в теперішній час, якщо люди не будуть робити висновки»

Богдан Шиба, колишній Луцький міський голова:

«Найбільше вразив американський історик Тімоті Снайдер, який вивчає історію Польщі, Литви та України. За останні три роки він написав дві книжки про війну.

Одна з них називається «Криваві землі». У ній описані події 30-40-хх років перед Другою світовою, а також на час війни.

Друга книга – «Чорна земля». Вона про Голокост і страшні події Другої світової, в тому числі про Україну.

Це така, можна сказати, енциклопедична історична книга, яка не стільки розповідає про події, скільки дуже детально аналізує, звідки береться оця людиноненависницька ідеологія, що породила війну.

Наприкінці книги автор подає свій аналіз, де йдеться про те, що подібні катаклізми можуть статись і в теперішній час, якщо люди не будуть робити висновки з історії».


Підготувала Наталя ХВЕСИК

Передрук заборонений. 


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина У центрі Луцька відкривається нова книгарня. Обіцяють багато цікавого для дітей
Наступна новина День перемоги по-новому. Фоторепортаж з луцького Меморіалу
Останні новини
Схожі новини