Прямий ефір «Луцького радіо»

Шестеро людей на все село. Як живуть у волинській глибинці

Шестеро людей на все село. Як живуть у волинській глибинці

Село Красний Бір Шацького району поступово вимирає. Зараз у ньому живе шестеро людей, а саме воно радше нагадує занедбаний хутір.

Журналістка Віта Шепеля побувала у волинській глибинці та поділилась враженнями на сторінках видання Район. Шацьк.

Далі – її словами. 

*       *       *

У цьому унікальному селі мені доводилось побувати лише раз – у 2009 році. Та вражень від тієї поїздки десятирічної давнини вистачило до сьогодні.

І от знову разом із гостями зі США – волонтером Корпусу миру Еріком Фірстом, його другом Ніком Волаком та сином Ніка – Леноксом випала нагода побувати там, де раніше до двору прибігали вовки, вужі мирно співіснували з людьми, у хлівах – з коровами, козами та іншою твар’ю.

Красний Бір. Село, оповите таїною. Воно не таке, як інші села, котрі звикла бачити. Просто інакше. Навіть дорога до Красного Бору видалася екстримом та змушувала мало не кожні п’ять хвилин хреститися, бо колеса авто раз по раз опинялися у піску, немов попереджали: далі буде ще важче…

Що ближче до села, тим частіше став зникати зв’язок, допоки на мобільному не висвітлився роумінг. Бо до сусідньої Білорусі тут якихось три кілометри.

А дорога, оповита яскравим сонцем та високими соснами, вела все далі й далі. І жодного вказівного знаку, де він, отой Красний Бір, ви тут не побачите.

Нарешті в'їжджаємо у село. Точніше, те, що від нього залишилося. Тепер це просто хутір із десятком зруйнованих від старості, вітру, дощу та снігу будинками, хлівами та прибудовками.

Про те, що дісталися свого пункту призначення, зрозуміли лише зі старих, зарослих чагарниками поодиноких яблунь, із залишків старого дерев'яного тину, який заховався від людського ока (та чи вони тут часто бувають, ті людські очі!?) у густих чагарниках.

У думках майнуло: а колись тут вирувало життя, топтали ряст босі дитячі ніжки, сільською вулицею ходило стадо корів, обабіч, на галявині, паслися гуси…

Своє авто паркуємо під високою розлогою сосною. Метрів за двадцять видніється напівзруйнований будинок, справа – у чагарниках бовваніє чиєсь обійстя, що вже давно нагадувати стало руїну, а не хату.

Поволі прямуємо до однієї з хат, точніше, того, що від неї лишилося. Нік з цікавістю заглядає туди: далебі, в Америці такого ж не побачиш. Старі дерев'яні віконні рами, вибиті вікна (від скла за десятки років не лишилося й сліду), розвалена піч та стара запилена невелика тумба… Посередині – відчинений льох. Це те, що залишилося від кухні. Справа на столі залинешена наспіх кимось газета. Невідомо якого року.

За десяток метрів від будинку – залишки колишнього хліва, міцно оповитого висохлими гілками плюща.

В іншій хатині – схожі «ландшафти»: шафа з відчиненими дверима, облуплена з роками синя фарба на стінах та напівзруйнована грубка, біля якої колись збиралися довгими зимовими вечорами господарі хати. І лише паростки нарцисівз року в рік, немов знак із того, колишнього життя, проростають з-під трави перед хатою, та наштовхують на думку: мабуть, жила тут дбайлива господиня…

Прямуємо до оселі найстаршої жительки Красного Бору – 88-річної Ірини Жилюк. Вона живе тут чи не усе своє життя. Радію, що застала бабцю ще у здоров'ї та світлій пам'яті, такою, якою вона вписалася у мої спогади ще десять років тому: маленькою, доброю та говіркою.

Щирі старечі очі осяює радість від того, що завітали до неї. Бо ж не щодня у Красний Бір не те, що туристи навідуються, а й навіть американці!

«Дай Бог здоров'я вам, дітки, щоб жили довго! Вас Господь одблагодарить, що навідалися до мене!» - щиро вітає баба Ірина.

Люб'язно дає табуретку, щоб посиділа з нею, поговорила. «Американцям» розповідь бабці про життя перекладає Ерік (волонтер), у якого за два роки не те, що словниковий запас українських слів став, наче у справжнього українця, а й акцент майже зовсім зник.

Замислено розповідає про свою важку долю, коли чи не самій доводилося годувати та піднімати на ноги шістьох дітей, згадує роки, коли в селі життя вирувало на повну. Та й не забуває згадати, як у село, що розташоване серед самісінького лісу, навідалася ввечері вовчиця з вовченятами.

Зараз баба Ірина проживає зі своїм найменшим сином Михайлом, бо ж решта дітей порозбігалися по світу: один у Тюмені, троє – у Бресті. Михайло велосипедом або ж на власному авто чи не щодня їздить на роботу у сусіднє село Ростань (працює на лохинах).

Привозить звідти додому хліб та інші продукти. І вже не хочеться бабі Ірині їхати зі своєї домівки поближче до людей, відмовилася йти жити й до старших дітей, до цивілізації. Каже, звикла вже до того тихого життя.

Весною та влітку порається у городі, взимку має собі іншу забаву: в'яже шкарпетки чи домашні капці. А самотність скрашують п'ятеро котів та пес. Правда, коти збігаються лише тоді, коли з роботи приїжджає Михайло.

Після розмови випроводжає нас баба Ірина, вийшовши на самісіньку дорогу, махає старечою рукою та описує у повітрі хрест. Знову сідає на лавку біля криниці грітися на першому квітневому сонці.

Зараз у селі проживає шестеро людей: окрім Жилюків та місцевого чоловіка, до якого ще 15 років тому прийшла «у невістки» жінка із сусідньої Білорусі, вподобали тихий з мальовничою природою хутір подружжя пенсіонерів зі столиці.

А навколо – й справді наче в незвіданою раю: немає шуму міста, магазину, асфальту та зв’язку зі світом. Лише обабіч єдиної на хуторі дороги струнко та велично височіють могутні дуби. Біля одного з них злітає у повітря дика качка. Весняне повітря насичене стійким запахом цілющої хвої. Так і хочеться вдихнути глибше.

Лише старезні яблуні, груші та вишні з порослими мохом віттям, що вже давно перестали плодоносити (бо ж відійшли, мабуть, у засвіти разом із селом), стали своєрідними вказівниками: колись тут був двір.

Поволі, кожен зі своїми враженнями, своїми думками про життя у цьому хуторі повертаємося до авто.

Хтозна, коли ще доведеться знову тут побувати. Та чи застанемо знову хутір таким, яким він є зараз. Одному Богу відомо.

Читайте також: Для неї 1943-й пахне суницями, або Баба Янка - донька поляка. СВОЯ ІСТОРІЯ


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Біжи, Луцьк, біжи. Де найзручніші місця для ранкових пробіжок у місті
Наступна новина Вночі під церквою: у Четвертні прихильники МП побили двох пенсіонерів, які за ПЦУ
Останні новини
Схожі новини