Микола Трачук з Іваничівської громади зустрів свою Ірину в 16, у дитсадку, куди приводив меншого братика. Юна 20-річна вихователька зачарувала юнака і вже за рік вони планували побратись, але змушені були відкласти урочисту подію до повноліття нареченого.
Цю історію розповіли на фейсбук-сторінці Благодійного фонду "Сучасна Україна". Волинь.
Пані Ірина усміхається, коли згадує, яким романтиком був її чоловік усі 32 роки спільного життя. Каже, часто приносив троянди – їх і вирішила намалювати на своїй картині.
«Лише зараз розумію, що він поспішав жити – хотів встигнути виростити дітей.
Старші сини нині працюють у Польщі, мають сім’ї та дітей. Найменша донечка народилась після синів через 10 років», - згадує жінка. Тоді пара повернулась з багаторічних заробітків, добудували дім і господарювали на рідній землі.
Цьогоріч чоловік міг би святкувати 50-річний ювілей, але війна обірвала його життя.
Після повномасштабного вторгнення Микола пішов до війська за повісткою, щоб вберегти від цього синів. Пройшов навчання на полігоні, згодом відправився на Запорізький напрямок, пізніше захищав позиції поблизу Роботиного.
«Я з ними воювала рік. Вони на позиції, я – на телефоні. Знала коли зайшли на завдання, коли виходили – через побратимів контролювала ситуацію», - розповідає жінка домальовуючи надламану троянду.
Про смерть «Бороди» (таке псевдо отримав на війні) повідомили побратими не одразу. Ще важче було його евакуювати з поля бою. Морози та ворожі атаки відтермінували повернення тіла чоловіка на Волинь на два тижні.
Він був найстаршим серед побратимів, тож дбав і хвилювався за їхні життя по-батьківськи. Вони ж, попри постійні обстріли та небезпеку, не лишили його на бойових позиціях, повернулись по його тіло, щоб вернути на рідну землю…
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
