9 серпня стало черговим скорботним днем для Ковельської громади, яка попрощалась одразу із двома земляками – захисниками України Володимиром Лучиновичем та Олександром Берегою.
У кожного своя доля, своя історія, свій шлях повернення додому. Про це говорив під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка, – йдеться на сайті міської ради.
Олександр Берега загинув ще в червні 2022 року. І лише зараз його рідні мають змогу поховати свого сина, батька, чоловіка на рідній землі. Вони шукали його більше року, до останнього вірили і надіялись. Втім, прийшла невтішна звістка, що Олександр Берега поліг під Бахмутом, був похований на Дніпропетровщині.
Герой навчався в ліцеї №1. Після школи працював на залізниці, згодом продовжив справу свого тата, опанувавши професію механіка. Мав дух воїна, адже дуже багато читав і цікавився історією, біографією полководців, про що потім розповідав своїм донькам-близнятам.
Чоловік, який був колишнім ракетником радянської армії і служив в Астрахані, пішов на фронт, коли перші російські ракети полетіли на Україну, та фактично воював проти тих, з ким раніше служив.
Разом з тим, сьогодні ковельчани прощались ще з одним випускником ліцею №1 — Володимиром Лучиновичем. Він був комісований через проблеми зі здоров’ям. При тому, був вихований у родині, де розуміють, що таке честь, гідність, обв’язок. Володя, як і його брат, який пройшов АТО, пішов на передову.
Всі знали його як веселого, товариського хлопця, який любив грати на гітарі. Один інструмент залишився в його мами, а інший він придбав вже на війні, аби серед страхіття і лиха розважити побратимів, поспівати улюблених пісень.
“Їх струни земного життя обірвала війна. Наше завдання — зробити так, щоб ніколи не обірвались струни пам’яті про Героїв. Вічна шана захисникам”, – наголосив мер у своїй промові.
Донька Олександра Береги Тетяна каже, що батько обрав шлях воїна — шлях сміливих, вільних, нескорених, міцних духом Героїв, які люблять свій край, рідних, друзів:
– Тато пішов захищати своїх дівчаток, маму, дружину, сестру, племінниць, друзів, адже став другом для багатьох. Всі знали його доброю, розумною людиною, він піклувався про інших більше, ніж про себе, завжди приходив на допомогу. Я знаю, що ти завжди будеш поруч з нами. Дякую тобі, тату, за життя.
У Володі Лучиновича була мрія – зібрати родину на березі озера, аби відсвяткувати Перемогу. Про це пригадала його двоюрідна сестра Марія Омельчук.
– Ми зібралися сьогодні до свого Володьки. Так ніжно називала його мама. Прийшли друзі, які називали його Льодя, бо він так себе звав у дитинстві, прийшла родина дружини, які називали його Вова. Будучи простим, скромним хлопцем, він став мужнім воїном. Хочу подякувати тобі, братику, за те, що ти віддав найдорожче — своє життя, аби ми жили і були вільними. Ти назавжди будеш у нашій пам’яті, у наших серцях, – сказала жінка.
Теплими спогадами про Олександра та Володимира, шкільні роки поділились їх однокласниці — Тетяна Дунай та Лілія Корнійчук.
Олександру Березі назавжди 51, Володимиру Лучиновичу — 40. Пам’ятаймо ціну нашої незалежності.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
