…Три роки тому лучанин Олександр Малиновський став жертвою нещасного випадку. Пірнувши в річку, чоловік зламав шию. Отямився він вже в реанімації.
Потерпілий майже три місяці провів у міській лікарні. За цей час у нерухомого хворого з’явилися пролежні. У нього функціонували лише голова та кисті рук. Спина не тримала чоловіка. Донедавна енергійний і діяльний, Олександр намагався навчитися жити зі своєю недугою. Однак без допомоги сторонніх не міг спуститися з візком з 8-го поверху багатоповерхівки, де мешкав.
Пандуса у будинку не було. Обслуговувати себе чоловік самостійно не міг. Та миритися зі своєю безпомічністю не хотів. Тому й почав шукати шляхи виходу з ситуації.
Спочатку пан Олександр проходив реабілітацію на базі євангельської церкви «Фіміам» у Луцьку. А коли в селі Боратин відкрили реабілітаційний центр християнського спрямування для неповносправних «Агапе», скористався нагодою потрапити туди. Це перший заклад такого типу на Західній Україні. Тут надають фізичну та соціальну реабілітацію людям, що потребують такої допомоги.
«2001 року Сергій та Наталя Больчуки потрапили в ДТП, – розповідає адміністратор центру Ганна Лещук. – В їхній автівці лопнуло колесо на трасі, і машину 25 метрів перевертало по дорозі. Захищаючи дворічного сина від травм, Наталя міцно притисла його до себе, і всі удари прийшлись по ній. В результаті вона зламала шию. Півтора року поневіряння по лікарнях та санаторіях показали родині, що в Україні фактично немає спеціалізованих закладів для реабілітації потерпілих одразу після травми, коли м’язи ще не атрофовані.
Такі центри є лише за кордоном. Саме тоді подружжя вирішило побудувати такий заклад на волинській землі. До його спорудження долучились тисячі людей. Хто молитвою, хто добрим словом, хто фінансами. Центр відкрили у червні минулого року».
…Наша екскурсія закладом починається знадвору. Її проводить Олександр Малиновський. Після проходження кількох курсів реабілітації в «Агапе» чоловік досить впевнено керує візком.
Проїхавши пандусом, пан Олександр натискає на кнопку поблизу дверей, розміщену в зоні досяжності його руки. Двері автоматично відчиняються, і наш добровільний гід заїжджає всередину, в кімнату-їдальню. Демонструє, які зручні для під’їзду візків столики, крани для миття рук. Каже, що тепер сам може взяти чашку і зробити собі чай та каву.
«Тут, у їдальні, ми проводимо чимало часу, -розповідає чоловік. – Це наша зона відпочинку, адже тут можна поговорити, поспівати, послухати музику. І навіть…пограти в настольний теніс! Дарма, що у мене не працюють пальці – ракетки можна примотати до рук бинтом! Такі заняття піднімають настрій, і до того ж покращують координацію рухів».
На другому поверсі знаходяться житлові кімнати. Олександр відчиняє двері і показує, наскільки зручне у нього функціональне ліжко, яким можна самому керувати, шафу-купе, яку він теж може відкрити сам. А ще ноутбук для роботи – інженер-будівельник за фахом, чоловік щодня по кілька годин розробляє креслення. Зізнається, що пенсії не вистачає на життя. Тепер, після реабілітації в «Агапе» може заробляти, незважаючи на нерухомість.
«Терпіти не можу слова «інвалід», – каже Олександр Малиновський. –Так, я тепер маю певні обмеження в русі, догляді. Раніше я вів активний спосіб життя, працював на хорошій роботі, спав по 4 години. Тепер я сів на візок, прийняв свій новий стан і почав працювати над собою. Кожна маленька перемога радує. А ще тішить те, що тут я можу підтримати інших власним прикладом».
Реабілітація в «Агапе» проходить за закордонними методиками. Фахівці, що тут працюють, пройшли стажування в США, Голландії, Німеччині. Для кожного неповносправного розробляють індивідуальний курс.
Фізична реабілітація проводиться з людьми, які мають спинномозкові та черепно-мозкові травми, ураження центральної нервової системи, ДЦП, порушення функцій опорно-рухового апарату та мовні розлади, перенесли інсульт.
Таких хворих за рік з моменту відкриття тут побувало понад півсотні. Неповносправні оплачують лише 40 відсотків вартості курсу, левову частку витрат покривають благодійники. Важливу роль у процесі реабілітації грає і психологічна підтримка хворих людей.
«Наш центр недарма назвали «Агапе», що означає «жертовна любов», – провадить Ганна Лещук. – Тому я всім кажу: ніколи не жалійте хворих людей, ви їх просто любіть! Коли ви бачите людину на візку – присядьте біля неї і поговоріть. Ведіть себе з ним, як з рівним. Так, як це роблять за кордоном, де візочники – повноправні члени суспільства».
Ярина Руднік
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
