«Ви що, не бачили, за кого йшли заміж?» – такі слова почула волинянка замість підтримки. Її дитину відгамселив, вклавши на лікарняне ліжко, чоловік. А пролунали ці слова від керівника служби у справах дітей.
Часто байдужість суспільства та компетентних служб спонукають домашніх тиранів продовжувати насильство, а жертв – демотивують опиратися цьому. Пройшла через це пекло і волинянка Катерина (її ім’я та колишнього чоловіка змінено з етичних міркувань).
Спочатку ніщо не віщувало біди
Катерина познайомилася з Віктором на роботі – працювали в одній фірмі. Вона на той час вже виховувала доньку від попереднього шлюбу. З першим чоловіком розійшлися без сварок і конфліктів – просто не склалося. Після розлучення дитину ростили спільно, колишній чоловік постійно допомагав, спілкувався і з донькою, і з ексдружиною.
Із Віктором дівчина зустрічалася з рік. Каже: стосунки були гарними, він швидко знайшов спільну мову і з донькою. Після цього і побралися.
«Ідея, щоб ми одружилися, належала моїй дочці. Вона навіть питала, чи можна називати його татом. Це при тому, що в неї є тато, з яким вона спілкується, з яким спілкуюся я. Тобто нічого не віщувало біди», – розповідає Катерина.
Але все змінилося, коли вона вийшла в декрет на сьомому місяці вагітності. Вже у перший тиждень спалахнув скандал. Чоловік заявив, що Катерина не повинна виховувати свою дитину. Мовляв, якщо хочеш, щоб «ми були разом, хай вона живе у бабусі».
Після цього сварки виникали дедалі частіше. Тож вагітність була важкою. У жінки і нервовий зрив трапився, а на восьмому місяці взагалі схудла на 5 кілограмів.
Катерина за освітою психологиня, тож спочатку щось намагалася пояснити чоловіку, порозумітися.
«Думала: раз він не був одружений, то не знає, що таке діти. Бо ж ріс сам у сім’ї. Скільки провела розмов, різних спроб, щоб це все донести до людини. Ну, ніби воно поліпшилося. Дякувати Богу, дитина народилася здорова. Віктор був присутній на пологах, ніби все владналося», – каже вона.
Початок психологічного терору
Після народження сина стосунки між Віктором і Катериною налагодилися. Хоча тривало то недовго.
«На початку, може десь місяць, у всьому допомагав. Як мене забрали в пологовий, старша дочка залишалася з ним вдома. Їй тоді було 10 років, навчалася в п’ятому класі», - згадує Катерина.
Але невдовзі Віктор змінився. Жінка зізнається: враження, що людина стала абсолютно іншою. Він почав зникати на роботі, уникаючи допомагати дружині у домашніх справах. Мовляв, затримується. Щоправда, не врахував, що Катерина працювала з ним на одній фірмі, тож знала, що це – лише відмовки. А тим часом жінка, окрім домашніх клопотів, ще й гляділа двох дітей, тож увечері вже просто падала з ніг від утоми. І все це давалося взнаки. Періодично знову почали спалахувати сварки.
«Тоді мене стали обмежувати у грошах. Він заробляє і в себе їх тримає. Тож треба щоразу просити, аби щось купити. Далі мені сказали: «Пиши список, все що треба, я куплю». Добре, пишу ті списки. Та купував теж недовго. Згодом він почав купувати все менше із того, що я йому писала. Дійшло до того, що на тиждень купував кілограм м’яса і все», - поділилася спогадами Катерина.
Згодом дійшло до сумного абсурду. Чоловік просто «відрізав» родину від грошей. Мовляв, дружина отримує допомогу на дитину, тож цього їй достатньо. Переконував: купить, якщо щось треба.
«Він мені заявив: «Кажи мені, я куплю». Кажу, а він не купляє. Тож я гроші і з кредитки брала, бо ж і старша дитина є, і вдягнути її треба. Тато доньки допомагав, і купував їй багато, але ж він на той час вже жив в іншій країні. І, зрештою, я – мама, я маю забезпечувати свою дитину», - сумно усміхається Катерина.
А ситуація поступово загострювалася. Чоловік почав вимагати, щоб дружина старшу дитину віддала на виховання своїм батькам. Згодом ще одна абсурдна вимога – припинити спілкування зі своїми батьками.
«Складалося враження, що він насолоджується моїми сльозами, моїми переживаннями», - каже жінка.
Підливала масла у вогонь і мама Віктора, яка тривалий час пропрацювала в галузі освіти. Вона говорила, аби Катерина віддала сина їй на виховання, бо двох дітей ростити не зможе.
«Реально, був жорстокий тиск. Я зараз згадую це як у тумані. Це зараз усвідомлюю, а тоді взагалі не розуміла, що робиться. В один день все перевернулося догори дригом. Раптом, з бухти-барахти, в людини мозок вийняли і вставили зовсім інший. Це стала абсолютно інша людина, якої я не знала», - пригадує жінка.
Злочин і безкарність
Коли ж сину виповнилося 9 місяців, Віктор вперше кинувся на дружину з ножем у руках. На щастя, не вдарив. Жінка викликала міліцію. Правоохоронці приїхали і просто побалакали з обома членами подружжя. Це називається «провести профілактичну бесіду».
«Мене переконували: «Якщо ви зараз напишете заяву, що він кидався до вас з ножем, то його зразу заберуть у тюрму». Це ж чоловік, як би там не було, але в тюрму не хотіла відправляти. Вони це все не пояснювали, а я ж в тому не розбиралася», - пригадує Катерина.
Зрозуміло, що така «профілактична бесіда» результату не дала. Вірніше, дала, але протилежний від потрібного. Чоловік спровокував дружину на сварку. Після цього побиту витягнув посеред ночі на сходовий майданчик в одній нічній сорочці і стукав до сусідів. Кричав, що дружина – психічно хвора, кидається на нього, просив викликати міліцію і швидку.
«А мене залякував, що викличе «психушку», мене закриють і позбавлять прав на дітей. Крім того, почав писати в опікунську раду листи, почав писати у відділ у справах сім’ї і молоді. Я навіть не знала, що такі структури є», – згадує Катерина.
Власне, у цих скаргах Віктор стверджував, що його дружина – просто жахлива людина. Лається, тероризує сім’ю.
«Мені дзвонять з опікунської ради, що треба до них прийти. Приходжу, а начальник починає зі мною профілактичну бесіду. Я взагалі не можу зрозуміти, до чого це все. І тут мені говорять, що, виявляється, я матюкаюся і б’ю дітей, я неправильно їх виховую – що надійшла скарга від мого чоловіка. Те, що в мене були круглі очі, це нічого не сказати. Він це все робив, щоб себе обілити. Що він білий і пухнастий, а в мене – післяпологова депресія і я психічно хвора», - розповідає Катерина.
Відсутність адекватної реакції правоохоронців та влади провокувала тирана посилювати тиск, відчуваючи безкарність. Невдовзі він відлупцював дружину до втрати свідомості. Маму водою відливала старша донька. Вона зателефонувала до хресної, яка, своєю чергою, викликала швидку допомогу і міліцію. А чоловік просто переступив через непритомну дружину та пішов із квартири.
«Це в нього був такий «коник». Бо коли приїжджають правоохоронці, то його вдома нема. Вдома лише дитина, яка не може бути свідком. Я кажу міліції: «Мене побив чоловік». А вони мені: «А чим ви це докажете? Де він є? Його вдома нема! А може, це ви самі?» - ось прямим текстом», - згадує Катерина.
На другий день після цього побиття до постраждалої жінки завітав дільничний. Але винною чомусь виявилася жертва, а не агресор.
«Повідомив, що мене ставлять на облік як дебошира. Мовляв, ми вночі кричали в під’їзді і заважали сусідам. Мені було дуже страшно. По-перше, ніколи справ з міліцією взагалі не мала. По-друге, двоє дітей. А не дай Бог, заберуть дітей. Це настільки важко психологічно, коли ти не знаєш підводних течій. Ти не маєш в кого попросити допомогу. Звернутися до батьків? Вони не в цьому місті. Так, будуть переживати, але допомогти не зможуть. Правова допомога? Я теж не знала, до кого звертатися. А міліція замість захисту ще й ставить на облік», - ділиться емоціями жінка.
Після цього добрі люди порадили постраждалій також звернутися до опікунської ради зі скаргою на чоловіка. Але реакція людей, які начебто мали допомагати, вразила у гіршому сенсі слова.
«Начальник служби у справах дітей мені сказав: «Якщо ще раз буде від вас звернення, ми поставимо питання про вилучення дітей». Все, мені руки зв’язали. А чоловік і далі писав кляузи», - з обуренням зауважила жінка.
Вона з болем розповідає, що ситуація тільки погіршувалася. Відчуваючи безкарність, чоловік розперезався. Тільки протягом року у Катерини двічі був струс мозку від важкої чоловічої руки. Тож родина перетворювалася у поганих сусідів, які мешкали під одним дахом.
«Старша дочка йде митися – він перекриває воду. Він додому їсти не приносить, я купую за дитячі гроші. Тоді можна було отримувати підвищену допомогу на дітей, але була потрібна довідка з його роботи. Він мені її не дав, але допомогла, чисто по-людськи, бухгалтерка. Коли я оформила цю допомогу, то він закатав величезний скандал. У мене було враження, що це ніколи не закінчиться. В хаті ховалося все, бо гроші зникало. Мені постійно погрожував, що забере дитину, і я ніколи її більше не побачу», - розповідає Катерина.
Перебратися від тирана не було змоги. Квартира придбана у шлюбі. Іншого житла немає, а місто – чуже. На оренду помешкання просто бракувало грошей. Адже жінка перебувала у декреті, ще й двоє дітей на руках.
Новий виток насильства трапився, коли віддали в дитсадок сина, якому вже виповнилося понад півтора року. Хлопчика із дитсадка забрав батько.
«Я приходжу в садок, а сина нема. Я, звичайно, дзвоню до чоловіка, а він вибиває. Дзвоню до його мами, кажу, що Віктор забрав дитину. А вона мене запевняє, що Віктора в неї нема», - розповіла Катерина.
Однак, наче щось відчуваючи, вирішила завітати до свекрухи. Подзвонила у двері, їх відкрили – а звідти до неї вискочив син назустріч. Катерина почала збирати хлопчика, вдягати. Аж раптом дитину у неї почали виривати.
«Я сина в охапку, починаю втікати. Віктор почав шарпати дитину, а його мама кричить: «Так дай їй, сину, щоб вона сюди не потикалася!» Я з дитиною спустилася на вулицю, але він мене догнав. Єдине, що я запам’ятала: притиснула дитину до себе, дитина плаче, і сіла на землю, на сніг, голову пригнула, а він мене гамселить зверху по голові. Я просто прикрила дитину», - розповіла жінка.
На щастя, це побачив перехожий. Він і відтягнув розлюченого агресора від жертви. А побита жінка зібрала речі і попрямувала до відділку.
«Я тоді з дитиною на руках, закривавлена, з розбитою головою пішла в міліцію. І пишу заяву. Мені пощастило, що черговою була слідча Юля, прізвище вже не пам’ятаю. Вона, побачивши цю картину, взялася за справу всерйоз, довівши її до суду. Якби не вона, нічого не зрушилося б із місця. Купа мужиків-міліціонерів, які до мене приходили, але допомогла тендітна маленька дівчина», - зауважила Катерина.
Тоді суд визнав чоловіка винним. Але покарання обрав досить м’яке – громадські роботи упродовж нетривалого часу.
Непокаране зло зростає
Жінка сподівалася, що після судимості чоловік вгамується. Спочатку так і було – він трохи заспокоївся.
«Але ми жили в одній квартирі, бо вона куплена в шлюбі і оформлена на двох. А йти мені в цьому місті просто нікуди. Хоч і жили під одним дахом, але вже не спілкувалися. Він жив в одній кімнаті, ми з дітьми в інших. Як чужі люди», - продовжує Катерина.
Вона старалася, щоб було якомога менше контактів із чоловіком. Поки він прийде додому, намагалася вже вкласти дітей спати. При цьому стежила за гаманцем, бо гроші з нього мали «звичку» зникати. На розлучення не подавала, бо якийсь «юрист» переконав: до триріччя сина розрив шлюбу неможливий за законом.
А згодом довідалася: якщо чоловік не підтримує дружину в декреті, то можна через суд зобов’язати його принаймні сплачувати аліменти. Катерина так і вчинила, звернувшись із позовом до суду. І справу виграла. Щоправда, чоловік одразу перейшов на неофіційну роботу, тому аліментів ніяких так і не було. А згодом і взагалі залишився без роботи.
Тож коли Катерина вийшла з декрету і почала більш-менш нормально заробляти, то вже Віктор подав до суду заяву. Вимагав, аби дружина сплачувала йому аліменти, бо він не може знайти роботу – спина болить. Суд програв, але через рік знову спробував. І знову – невдало. І вже цього разу суддя спитала, чому Катерина не подає на розлучення.
«Як тільки суддя мені сказала, що можу розлучитися, буквально на другий день я подала заяву. Це було наприкінці вересня. За декілька днів йому прийшло повідомлення про це, і 1 жовтня Віктор побив мою дочку», – зазначила Катерина.
Жінки якраз не було вдома – їздила з сином на тренування. Дочці на той час виповнилося 14 років.
«У нас була домовленість, що коли мене вдома нема, то дочка виймає ключ із вхідних дверей, щоб чоловік міг їх відкрити. Але сама йому не відкриває, а йде від гріха подалі у свою кімнату», - пояснює волинянка.
Події того злощасного дня розгорталися таким чином. Чоловік дзвонив і стукав у двері квартири, але йому ніхто не відчинив. Тоді він відімкнув своїм ключем і увірвався в кімнату до падчерки із лайкою. Донька подзвонила до мами і попередила про скандал. А чолов’яга попрямував на кухню, де якраз на Катерину чекала вечеря, яку приготувала донька. Віктор вирішив собі посмакувати. Це обурило дівчинку: вона ж бо хотіла зробити приємне мамі. Зауважень від дитини чоловік не стерпів.
«Примушував їсти ті макарони, за волосся протягнув у кімнату і головою лупив об підлогу. У дитини – струс мозку, вирване волосся. Пощастило, що коли я їхала, набрала 102 і подзвонила дільничному, який застав Віктора на місці злочину. Чоловік вже вдягнув курточку, збирався втікати за своєю традицією, щоб його тут ніхто не застав. Не подумавши, він сказав дільничному: «Це я її (дівчинку, - авт..) так виховував, це мої методи», - із болем пригадує жінка.
Коли Катерина приїхала додому, там уже працювала міліція. Дитина заплакана, в руках – жмут волосся. Тоді жінка розповіла про цю подію у соцмережах і написала заяву про скоєння злочину. Доньку зі струсом мозку поклали в лікарню.
Байдужість влади і підтримка людей
Але правоохоронці вперто не хотіли притягнути домашнього тирана до відповідальності. Слідчий вимагав, аби Катерина забрала заяву, переконуючи, що вона нічого не доведе.
За допомогою соцмереж жінка попросила про юридичну підтримку. Тоді відгукнулися низка небайдужих людей: громадських активістів і журналістів. Вони порадили юриста, який допомагає у таких ситуаціях. Юрист, своєю чергою, звернувся до керівництва обласної міліції. Лише після цього заяву зареєстрували.
Але Віктор і далі намагався знайти «управу» на «непокірну» жінку.
«На третій день після цього я була вже вдома сама: донька в лікарні, сина відвезла до батьків. Я поралася на кухні, а він підходить, взяв ніж і підставив до мене: «Ну що, ти щось добилася? Я тебе зараз тут приріжу, і ніхто нічого не докаже». У мене впала тарілка, а він спокійно поклав ножа і пішов у вітальню дивитися телевізор», – згадує Катерина.
Вона вкотре викликала міліцію, а черговий на гарячій лінії заявив: «Ви вже набридли зі своїми викликами. То заспокойте свого чоловіка. Що, ви не можете його заспокоїти?»
Правоохоронці, які приїхали на виклик, забрали обох до відділку. І туди приїхали небайдужі люди, які підтримали жінку після розголосу історії у соцмережах.
«Потім ми поїхали додому, а нас супроводжували ще хлопці-добровольці. Мене залишили на кухні, а хлопці з ним (із Віктором, - авт..) поговорили. Не били, не кричали, але він стояв дуже блідий», - сказала Катерина.
Після цієї розмови Віктор зник і півроку не з’являвся вдома. А правоохоронці продовжували дивно «розслідувати» справу. Прокурор розповідав, що зловмисника знайти не можуть. І взагалі пропонував закрити справу. Мовляв, якщо насильство повториться, то тоді домашній тиран обов’язково «відгребе» за всією строгістю закону. Але жінка розуміла: якщо закриє справу про побиття доньки, тоді на чоловіка взагалі не буде ніякої управи. Тож вона не погодилася.
Окрім того, розголос цієї історії допоміг іще раз. Ситуацією зацікавився один із центральних телеканалів. Його редактори почали вивчати обставини, і їхній інтерес, очевидно, трошки «заворушив» наших правоохоронців. Справу довели до суду, який тривав три роки. Врешті, домашньому тирану дали півтора року обмеження волі.
Але і це ще не поставило крапку. Правоохоронці рік «шукали» домашнього тирана, хоча він нікуди особливо не зникав. Віктора неодноразово бачили в місті, він періодично приходив додому. Мало того, поки був у «бігах», то ще сходив в опікунську раду і написав заяву, що йому треба встановити графік побачень із дитиною.
«Більше того, туди нас викликали вдвох. Ми сидимо разом і я їм кажу: ви розумієте, що людина в бігах? А вони мені: це ви так говорите. Але весь цей рік, що він був у бігах, він хоч мене не зачіпав, боявся. Потім його зловили і через дев’ять місяців вийшов на свободу з «чистою совістю», - зазначила постраждала від домашнього насильства волинянка.
І додає: «Але я завжди була насторожі. У мене і зараз вдома відключений дзвоник, бо дзвінок у двері – це зразу величезний стрес для мене і дітей».
Вона підкреслює: якщо чоловік вже підняв руку на дружину, то це обов’язково повториться. Не можна мовчати і терпіти насильство, адже саме розголос і підтримка небайдужих людей допомогли їй вистояти під тим божевільним тиском.
***
Зараз волинянка працює психологинею. Доньці виповнився 21 рік, а синові – 10. Шлюб із Віктором лишився страшним сном. Але дзвінок у вхідних дверях квартири залишається вимкненим. Просто нагадує він Катерині про занадто моторошні події у її житті.
Мирослав Ватащук, для Перший канал соціальних новин
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
