Від 11 грудня у місті перестали їздити усі маршрутки, власники яких відмовились встановлювати валідатори. Цілі райони міста залишились без автобусів. Натомість тролейбусів на проблемні вулиці пустили більше.
Хоч містом більше не може їздити громадський транспорт без пристроїв для електронної оплати, самі лучани поки мають право користуватись і готівкою. Мерія каже, це лише на тиждень – аби всі звикли.
Журналісти «Першого» спробували дістатись на роботу з різних куточків міста і описали свої враження від поїздки. Розповідаємо, як це було...
Чернишевського. Без зради: підвезли ...рятувальники
Звечора гудів «оесбебешний» чат у вайбері. Народ усвідомив, що завтра єдиної маршрутки, яка їздить вулицею Чернишевського, не буде і зголошувався підвезти один одного на роботу.
Нам то не звикати до проблем з маршрутками. 47-ма була «за наказаніє» (слава Богові, що зняли). 3-ка трохи ліпша. Але чи справді ліпша, чи то мешканці мого району вже вийшли на інший рівень усвідомлення проблеми і навчилися ходити більше, ніж їздити…
Словом, ранок 11-го грудня. Наша 3-ка не їздить.
* * *
«Ну, й Бог із ними», - подумала я. І тільки заради редакційного експерименту не йшла цього на роботу пішки, як зазвичай. Щоб описати, ЯК МИ ЇХАЛИ НА РОБОТУ.
Перше, що кинулося в очі: дві машини таксі під лікарнею ГУНП, що поруч із моїм будинком. Очевидно, дехто із працівників добирався на роботу таким чином.
Далі – величе-е-е-зна пробка на дорозі. То нам теж не дивина. Тут кожного ранку о 8.30 пробки ще ті. Але ця – трохи потужніша)) Наступне очевидне: народ добирається автівками, через що утворилася чимала шеренга.
На зупинці порожньо. Але я йду туди, де всі чекають 3-ку зазвичай. У буденний інший ранок там в цю пору людно. З подивом на мене позирають із вікон люди, які їдуть в машинах та автобусах. Мовляв: «чудачка», стоїть тут і не знає, що марно… Неочікувано приходить ще одна «чудачка». І теж чекає. Але я не встигаю спитати, що саме, бо чую збоку:
«Сіда-а-айте до нас. Ви нічим звідси не заїдете!»
Поруч спиняється автівка. Хлопці-рятувальники (тут недалеко офіс підрозділу ДСНС) не дали пропасти на дорозі. Спершу киваю головою. Мовляв: ні, дякую, та й не знайомі ж люди. Не проходить))
Зрештою, їду. Світ не без добрих лучан. Паралельно розказую, що я журналіст і хочу описати цей ранок.
«Е-е-е… Сьогодні людей на зупинках краще не чіпати. Оце їхав біля Там-Таму, то там на зупинці – тьма… Я то підтримую ті картки. Але треба, щоб лучани не мучилися. Хай би хто подумав спершу, як люди мають з цим жити…» - міркує чоловік на задньому сидінні.
Їхати добре, але дякую хлопцям за доброту і прошу висадити мене на зупинці біля «Нашого краю»: чекатиму 31-шу. То – одна з тих небагатьох маршруток, яка 11 грудня не зійшла з рейсу. Честь їй і хвала.
* * *
8.56… Чекаю. Повз постійно їде шеренга машини: пробка тримається міцно. У бік Боголюбів поїхала 31-ша. Забита по вінця. На зупинку сходяться люди. Часто зі словами: «А ви довго вже чекаєте?». Помалу зупинка стає майданчиком обговоренням маршрутної реформи. Всі нарікають, що спізнюються, але всі сходяться на думці, що змінювати щось треба. Якось аж неочікувано)) Без зради))
9.17… Нарешті на обрії виринає 31-ша. Зазвичай, вона ходить частіше (хай буде в тому винна пробка). На зупинці людей 10. Як для цього району міста, то маршрутку я назвала б досить таки вільною: влізти можна)) Лізу.
Двоє потенційних пасажирів позаду здаються. Тільки приготувалася підсунутися і всіх інших заразом підсунути, як за спиною чую: «Ай, підемо ногами». Ну, й хай.
* * *
По-моєму, я була одна-єдина, хто на цій зупинці розрахувався карткою. Всі інші платили «живими грішми». Водій не бурчав. Не обурювався. Просто їхав. Люди теж. Мовчки.
...А я стояла у дверях, фотографувала свої ноги і ловила на камеру, як на поріг 31-ї падає промінь сонця на Стиром. Пеклом сьогодні вранішнє добирання на роботу я б не назвала. В нас на Чернишевського тут такого пекла вже набачилися, вважайте, що «закальонна»)) Але на сто процентів згідна з тими рятувальниками, які мене цього ранку підвозили на роботу: людей краще – «не мучити».
Олена ЛІВІЦЬКА
Соборності. «Пасажири, приготуйте квиточки для контролю!»
Живу у спальному мікрорайоні на 33-му. Від думки, що більшість машруток не вийдуть на рейси, мене не кидало в холод, бо від дому на роботу в центр можна доїхати будь-яким громадським транспортом. Та за редакційним завданням потрібно перевірити маршрут №15, як один із наймасовіших.
8.40 ранку – квест «доїдь на роботу» почався. Приходжу на зупинку «Аверс», що по проспекту Соборності. Вже близько 30 людей в очікуванні транспорту. Протягом 5 хвилин проїжджає маршрутка №1. Але моя мета на сьогодні -15-ка (за редакційним завданням).
Під'їжджає тролейбус без номера. «В депо» – пише великими літерами оголошення на лобовому склі. Забитий, ніби консервна банка. Але зо п'ять відчайдухів таки втискаються туди. Ще за кілька хвилин зупиняється міжміська маршрутка №170 і забирає кілька людей.
8.47 – прибуває тролейбус №15 з попередженням: «До Київського майдану» в який не протиснутися. Вирішую не ризикувати здоров'ям і зачекати наступний. Тим часом приїжджають маршрутка №107, достатньо вільні тролейбуси №1 та 12. Я ж очікую свою 15-ку, куди можна було б втиснутись без ризику для себе. Людей на зупинці залишається 10-15. Частина поїхала маршрутками.
8.53 – прибуває тролейбус №15а. Сюди вдалось втиснутись приблизно трьом-чотирьом людям, і я не в цьому переліку. Зупиняється маршрутка №2, підбирає кілька пасажирів і напівпорожня їде далі.
8.54 – прибув тролейбус №15. Уже другий із попередженням «До Київського майдану». Місць набрати пасажирів вистачає. Заходжу, розраховуюсь за проїзд через додаток у телефоні. Успішно. За кілька хвилин вдається навіть сісти на вільне місце біля вікна.
9.04 – кондуктор, яка стояла біля мене, на увесь голос каже: «Готуємо квиточки на перевірку». Жінка-контролер дістає із сумки спеціальний пристрій, який показує чи оплатив пасажир проїзд електронним квитком. От тільки нюанс – я розрахувалась телефоном. Поняття не маю, як перевіряють телефони тому просто відкрила жіночці QR-код. Контролер глянула на нього оком і пішла далі перевіряти картки. Припускаю, що пристрої у контролерів не скановують телефони. Водночас у додатку немає можливості перевірити, коли востаннє розплачувався пасажир, хоч поле для цієї інформації виділено. До центру міста мій тролейбус доїхав без тисняви між пасажирами.
Висновки. Якщо ви не поспішаєте на роботу або ваш шеф не свариться за спізнення, то їздити громадським транспортом (тим, що від нього лишилось станом на 11 грудня) по місту цілком реально. Аби сісти у тролейбус №15 мені довелось пропустити три тролейбуси перед тим. Маршрутки, які курсують містом, я б не назвала «забитими». Люди у тролейбусах сумлінно розраховуються пластиковими картками і, на моє здивування, мало хто бубонить: «Що наробили...немає як їздити...нащо ті картки…коли наведуть нарешті порядок...». Зрештою, хто поспішає – будьте готові до тисняви у тролейбусах, користуйтесь маршрутками, або виходьте з дому якомога раніше, щоб не потрапити у «час пік».
Ірина КАБАНОВА
Липини. «Тут навіть не стійте»
На кінцевій біля райлікарні – жодного пасажира. Але є кілька таксі. Хтось з водіїв розповідає телефоном, як щойно давав коментарі телебаченню.
Розпитую і собі. «Немає людей, всі знають, що маршруток не було і не буде, то навіть тут не стійте», – запевняють категорично.
Пояснюють: 9 і 9а ходити (принаймні, сьогодні) точно не будуть.
«А загалом у місті яка ситуація?» – цікавлюсь.
«На цукровому – найгірше. Там такі натовпи на зупинках, я зроду не бачив. Ще вранці були проблеми на 33-му, дуже багато людей», – каже таксист.
У пошуках пасажирів йду до наступної зупинки. Біля психлікарні – тільки одна жінка. Стоїмо.
«Не чекайте – маршруток не буде!» – це до нас через дорогу охоронець з лікарняного КПП гукає.
Ах, он чому нема натовпу: завдяки людській небайдужості))
Охоронець порадив іти на проспект Відродження і вже там ловити маршрутку. Шлях до зупинки навпроти салону «Тойота» зайняв 17 хвилин. Якщо немає дощу і вдягнутий «по погоді», можна і прогулятись.
Звертаюся за допомогою до гугл-карт, щоб зрозуміти, чим виїхати з Відродження. Гугл підказує: чекати маршрутку №17. Чекала недовго – 4 хвилини.
У маршрутці – увімкнутий валідатор, розрахувалась карткою. За всю дорогу до центру міста електронним квитком скористувалося ще два пасажири, решта – давали готівку водієві.
Висновок. Думала, маршрут буде дуже проблемним і історія про те, як я їхала з Липин якраз і стане яскравою ілюстрацією «транспортного колапсу». Але ні. Об’єктивно, особливих проблем не відчула – трохи пройшлась, але це навіть корисно для здоров’я.
Хоча треба розуміти: я таки не була типовим пасажиром. Не запізнювалась на роботу. Не мала під руками по малій дитині, яку треба встигнути вчасно завести в садок. Добиралася від зупинки, а типові пасажири із цього району ще ж долають немалий шлях від домівок до цієї зупинки.
Крім того, насправді мене врятувала людська небайдужість, бо всі, хто мене бачив, твердо наполягали: не чекайте, маршруток не буде. Якби не вони, я б добряче замерзла перш, ніж сама зрозуміла, що громадського транспорту не дочекаюсь.
Людмила ЯВОРСЬКА
ЛПЗ: «Лялічки, давайте ще трохи потиснемось»
Мікрорайон ЛПЗ – один з найбільш густозаселених в Луцьку. Думка про те, що вранці, 11 грудня, тисячі людей намагатимуться звідси виїхати залишками міського транспорту, жахає. Картина на зупинці біля школи №24 підтверджує сподівання.
Зграйка школярів швидко і щільно заповнює салон тролейбусу. Усім, хто стоїть на зупинці, місця не вистачає і вони чекають далі. Минає зо п’ять хвилин і сюди прибуває ще один тролейбус.
– А вони частіше ходити стали, - зауважує жінка.
– Понапридумують ото. Сказали, що маршрутки №9, 9а і 10 їздити не будуть. І як тепер добиратись? - не розділяє оптимізму чоловік літнього віку.
Я вирішую дочекатись маршрутки. За 15 хвилин в бік «Нового ринку» проїхало кілька автобусів №28, а в бік центру (який потрібен мені) – лише одна. Та й та була вщент заповнена і не зупинилась. До речі, ще вчора міська рада повідомляла, що маршрутка №28 – серед тих, які з 11 грудня не їздитимуть. Мовляв перевізники відмовляються встановлювати валідатори – пристрої для електронної оплати проїзду.
Сенсу стояти далі тут не бачу і вирішую пройтись до зупинки біля Луцького підприємства електротранспорту. Тут теоретично їздять також автобуси, що повертають з вулиці Потебні. Це, зокрема, маршрутки №12, 24, 26.
Чекаю ще 15 хвилин, пропускаю кілька тролейбусів і таки сідаю у маршрутку №28. Інші тут, схоже, не їздять. В салоні – як у консервній банці.
– Лялічки, давайте ще трошки потиснемось, - намагається зайти жінка. Присутні втягують животи і впускають в салон пасажирку.
Всередині висить валідатор. Розраховуюсь за проїзд карткою без проблем, але помічаю, що більше ніхто цього не робить. Усі звично передають гроші за проїзд водію, а той віддає решту. Лоток з готівкою заповнений.
– А багато людей картками платять? – допитуюсь у водія.
– Та може три чоловіки за ранок, - відповідає той.
Під’їжджаємо до Старого ринку і раптом водій зупиняється там, де нещодавно прибрали зупинку.
– А хіба тут є зупинка? – знову дістаю керманича.
– Немає, - відрізає той.
– А як же ви зупиняєтесь?
– Як не зупинюсь, то мене роздеруть, - дає вичерпне пояснення той.
В салоні – тільки й мови про нововведення. Пасажири допитуються, як і коли їздитимуть автобуси, чи бува не відмінить ніхто маршрут.
– Ми ходити будемо, а от чи висітиме той крокодил (валідатор, - ред.), я не знаю. Мені він не мішає, - відповідає водій.
Маршрутка доїжджає до ЦУМу і я виходжу. До офісу, що на проспекті Волі, залишається дійти 700 метрів. Сюди з мікрорайону ЛПЗ сьогодні автобуси не їздять.
Віта САХНІК
Дубнівська. Як в Багдаді*
8:30 На зупинці «Цегельний завод» (біля тролейбусного кільця і «Тростянецьких ковбас») – сонно. Шестеро людей. Юнак у з пакетом «Сільпо» сьорбає куплену у зупиночному магазинчику каву. Жінка років 50-ти телефоном пояснює Ані, що «каша в холодильнику». Дядько з написом на спині «Луцькспецкомунтранс» смалить цигарку. Молодець: відійшов, димом на людей не дихає.
«Картинка» ця – на кілька хвилин. Скрипить гальмами «одиничка». Всі завантажуються. Через вікно привітно підморгує валідатор. (Пізніше одна з пасажирок назве його «пікалка»).
8:45 Нова порція людей завантажується в чергову «одиничку». Теж напівпорожню.
8:51 Під’їжджає підгайцівська 251-ша. Їй багато не перепало – сіло двоє. Третій сказав комусь «буду чекати новосілківську» (ага: на Дубнівській приміських автобусів не бракує: крім .Лища, Воротнева, Крупи і Підгайців є ще й бокіймівська…).
Зрештою сідаю у чергову «одиничку», подану до зупинки на 8:56. У салоні – до десятка людей. Хто зайшов зі мною – усі платять готівкою.
Наступна зупинка – «Водоканал». «Валідатор у вас працює?» - з порогу бадьорим голосом питає схожа на вчительку жінка. «Ага» - флегматично буркає водій. «Пік!» Поїхали далі.
Доїхавши до центру, ми підібрали ще 12 пасажирів. Троє з них, не питаючи, скористалися «пікалкою». Решта мовчки кидали гривні водію.
Виходить, транспортний колапс мешканців району Дубнівської оминув. Ніде правди діти: дякувати варто в тому числі дисциплінованим перевізникам (маршрут № 1 обслуговує «Санрайз» Олени Голєвої).
Юрій РИЧУК
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
