Під час міжнародної конференції на тему «Як домовитися з минулим» письменниця Оксана Забужко розповіла, як її «абсолютна потрясла» недавня екскурсія Луцьком, яку проводив місцевий краєзнавець Олександр Котис.
Дискусія відбулася 19-20 листопада у Києві та була організована Центром Досліджень Визвольного Руху. Історики, філософи, публіцисти, журналісти та науковці говорили про те, як ставитися до радянського тоталітаризму і як поводитися нині з його ідеологією.
Саме на прикладі цієї екскурсії Оксана Забужко міркувала над тим, як українцям «вичистити токсичний шар у себе в головах». Перш ніж дати словом письменниці, ведучий Юрій Макаров зауважив, що її «розпирає» від бажання говорити на цю тему.
«Головний токсичний шар у нас в головах. І як правило, ми того несвідомі. Ми як діти, котрі навчилися тицяти пальчиком і пізнавати відповідні символи. З приводу «розпирає». Я буквально вчора із міжнародного фестивалю, який відбувався в славному місті Луцьку. Мене там абсолютно потрясло», - зауважила Оксана Забужко.
За її словами, вона скористалася запрошенням на екскурсію містом. Що її вразило під час походу луцькими вулицями, Забужко розповіла на конференції.
Від редакції «Першого»: ми звернулися за коментарем до Олександра Котиса. Його бачення ситуації можна прочитати за цим посиланням.
Забужко про випадок у Луцьку:
«З радістю скористалася запропонованою екскурсією по місту, яку проводить модний молодий хіпстероподібний краєзнавець. В кожному місті є ці молоді хіпстери, яким небайдуже рідне місто, які готові показати, похвалитися якимись цікавинками, камінчиками…
Ну, звичайно я туди радісно попленталася. І пригадала я там, слухаючи з жахом (вуха в мене скручувалися в трубочку), один епізод, який я епіграфом би до свої промови поставила.
Десь у 2013 році були ми в Празі, біля монументу жертвам комунізму.. Поруч розмовляють двоє американців. Один питає: що ж це таке? А інший зі знанням справ відповідає: «This is the monument to the victims of the Nazism». З глибокою пошаною… При тому, що стоять дати 1946 – 1989!!! Людина не бачить. Вона бачить оту матрицю, яку їй закладено школою, освітою, медіями. Згідно з якою, все, що в Європі було з величезних трагічних подій – це нацизм і голокост. Відповідно, усе що інше, незнайоме – не ідентифікується.
...Так ось, позавчора у Луцьку молодий хіпстер (безвізове покоління, англійська мова і все те, чого наше з Юрієм Макаровим покоління так довго чекало і так радісно спостерігало: ось вони, виросли) розповідає, що під час Другої світової (я навіть не пам’ятаю, чи він вживав термін Друга Світова), в 41-му році, коли почалася війна, прийшли німці – і місто стало «юден фрай», тобто як зникли луцькі євреї, історія луцького гето…
І каже: «От знаєте, може, ви бачили в соцмережах є така картинка, де сім’я з клунками заходить у велику красиву квартиру з високими стелями, а підпис: «Як добре, що господарів розстріляли». Є такий мем в інтернеті, ви, мабуть, усі його бачили. Оце все про нас, ми всі ці люди, ми всі заселилися на місце тих, кого розстріляли, типу в їхні квартири».
Я з жахом роззираюся довкола і намагаюся себе вщипнути за руку, чи я справді це чую. Бачу, кивають люди, котрі пам’ятають цю картинку. Так, заселяється сім’я з портретом Сталіна, і абсолютно зрозуміло, кого там розстріляли, розумієте! І в чиїй квартирі опинилися люди з портретом Сталіна.
Я – людина, яка (якби в нас був закон про реституцію), може мати свої майнові претензії до радянської влади і за землі, і за будинки – стою, дивлюся на цього молодого хіпстера-краєзнавця і не можу повірити, що я це все справді чую! А головне, що довкола стоїть 50 людей, які це все вислуховують і серед них половина лучани, які мовчки це все ковтають.
Єдине пояснення: це абсолютно той самий випадок, що з американцями, які читають пам’ятник жертвам комунізму як пам’ятник жертвам нацизму. Хлопчик виріс на тій самій літературі, на якій виріс отой самий американець. Покоління західної освіти. Вони акуратненько із західних підручників історії попереписували оту візію європейської історії. В тому числі і власної, яку їм привезли з американських, британських і всяких такий підручників.
Як і для американця це пам’ятник нацистам, так і для цього лучанина цей мем – то Голокост. А що – тут ще щось відбувалося? А про це в його підручниках то не написано. Ми то цих підручників не написали!».
Як відомо, 18 листопада письменниця була учасницею міжнародного літературного фестивалю «Фронтера», що відбувався в Луцьку.
Слухати виступ Оксани Забужко з 26:30:
Міжнародна конференція "Як домовитись з минулим". Панель 4.Posted by Центр Досліджень Визвольного Руху on Tuesday, 20 November 2018
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
