Жителю села Духча Рожищенської громади 46-річному Михайлу Антонюку випало стати для своїх дітей і татом, і мамою. Сьогодні троє старших дітей Михайла Валентиновича вже стали на самостійну дорогу, з татом залишилася наймолодша – дев’ятирічна Вікторія.
Про волинянина розповіли на сайті Рожищенської міської ради.
За понад два десятки років подружнього життя Михайло та Наталія Антонюки нажили четверо дітей. Було на їх життєвому шляху всякого, але Михайло робив усе, аби діти росли з мамою – вів господарство, виконував домашню роботу, прощав і приймав. Та все ж залишився без дружини, яка фактично самоусунулася від виконання своїх обов’язків і покинула сім’ю.
Здається, інший би зневірився, запанікував, а Михайло Валентинович не здався і самостійно дає лад родині. Працює у селі заготівельником молока, має пару коней, дві корови, домашню птицю, обробляє землю. І все – заради дітей, вони у його житті – найбільше щастя.
Тривожиться батьківське серце за старшого сина Сергія, який нині захищає Україну зі зброєю в руках.
- Він у мене хлопець виважений, наполегливий, має свою думку. Закінчив училище, відслужив строкову службу, жив з сім’єю в Луцьку, працював, а зараз на війні, - розповідає Михайло Валентинович. – Молодші Олександр та Ірина теж живуть і працюють у Луцьку. Вдома господарюємо удвох з Вікторією.
Наймолодша донечка Вікторія закінчила лише третій клас, а вже справді перша татова помічниця.
- Я вмію готувати млинці, смажити картоплю, робити налісники, - розповідає дев’ятирічна дівчинка. Уже навіть пробувала доїти корову, бо дуже люблю молоко. У хаті прибираю. Намагаюся в усьому допомогти татові, бо у нього роботи завжди багато.
Звичайно, нелегко одним рукам дати лад господарству, обробити город, порядкувати в оселі. За словами Михайла Антонюка, встає він о п’ятій ранку, доїть корів, виганяє на пашу і вирушає кіньми збирати молоко по селі.
Коли повертається додому, то береться за приготування їжі. А далі – город, худоба і так до вечора. І з дня у день. Але чоловік не нарікає на долю, каже коротко: «Маю розраховувати лише на себе, бо я – батько і несу відповідальність за своїх дітей». Тому уся звична жіноча робота – прання, приготування їжі, закрутки – для Михайла Валентиновича не новина. Життя не запитує його, чи хоче він бути сильним, життя змушує його бути таким.
А ще ж уроки перевірити у Вікторії, бо професію для життя потрібно здобути обов’язково, вважає Михайло Антонюк, а для цього треба вчитися. Так націлював своїх старших дітей, так навчає і наймолодшу. Тому з початком коронавірусної хвороби купив донечці хороший телефон, провів Інтернет, аби мала змогу при потребі займатися онлайн.
У Духчі Михайла Антонюка характеризують як доброзичливу, працьовиту людину, хорошого господаря і люблячого та турботливого батька.
Усі найяскравіші спогади у житті Вікторії пов’язані з її татом – найближчою та найріднішою людиною, поряд з якою завжди затишно, спокійно, добре.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
