«Перший» разом із Патрульною поліцією Волині презентують спільний проект, приурочений до Дня матері. Він реалізовується на підтримку руху «Тонка синя лінія».
Протягом чотирьох днів ми покажемо неймовірно щирі світлини патрульних та їхніх мам та розповімо історії життя кожного з них. Ви побачите неймовірні образи сильних, відважних та мужніх правоохоронців, які точно вас вразять.
Читайте також: Ті, хто виховав відважних: волинські патрульні та їхні мами. ЧАСТИНА І
Читайте також: Ті, хто виховав відважних: волинські патрульні та їхні мами. ЧАСТИНА ІІ
Читайте також: Ті, хто виховав відважних: волинські патрульні та їхні мами. ЧАСТИНА ІІІ
Поліцейський Андрій Мазяр та його мама Ольга, 61 рік
Ольга Іванівна працює диспетчером на швидкій допомозі. Андрію – 33, одружений, виховує синочка Устима, яким не може натішитися бабуся.
«Мій Андрій дуже творча особистість – він дуже гарно малює, закінчив художню школу і клас дизайну. Вчився в інституті мистецтв, але потім пішов на фізичну реабілітацію. Він завжди був схильний до гуманітарних дисциплін А ще - дуже смачно готує і любить гарно оформляти страви», - тішиться сином пані Ольга.
Також жінка розповіла, що син-поліцейський вільно спілкується англійською та читає книги мовою оригіналу. За її словами, у Андрія ніколи не було проблем з навчанням, був дуже дисциплінованим і відповідальним.
«Син пішов у поліцію після першої хвилі мобілізації, коли відвоював на сході в АТО. Пішов, аби щось змінити після тих подій, після Революції Гідності, в якій активно приймав участь. Я знаю, наскільки у нього відповідальна робота. У мене теж схожа робота і зауважу, що в нас досить часто співпадають з ним чергування. Ми постійно зідзвонюємося. Я розпитую, як пройшло чергування, чи без пригод…», - розповідає Ольга Іванівна.
Колись мріяв стати льотчиком – часто «зависав» на аеродромі. Але якось не склалось, зате склалось із поліцією.
Мешкають мама з сином окремо, але Андрій завжди турбується про маму.
«В дитинстві мама була доволі суворою – часто контролювала, щоб ми вчилися, де ми гуляємо, переживала, аби далеко не ходили і не влізли в шкоду, щоб не потрапив у погану компанію. Зараз бачимось часто, але не так довго, як нам би хотілося. Ми живемо не далеко один від одного, тому мама частенько сидить з онуком, якого дуже любить», - розповідає Андрій Мазяр.
«Онук у мене дуже допитливий. У мене і Андрій був такий у дитинстві – любив усе живе: комашки-букашки, ящірки збирав. А ще з дитинства дуже любив авіацію – літаки. Колись мріяв стати льотчиком – часто «зависав» на аеродромі. Але якось не склалось, зате склалось із поліцією. Пишаюся ним дуже-дуже», - каже Ольга Мазяр.
Поліцейська Анна Видринська та її мама Олена, 49 років
Патрульна Анна Видринська раніше працювала на приватному підприємстві, де займалася реалізацією рухомого й нерухомого майна. Але два з половиною роки тому знайомий «підштовхнув» її на роботу у поліції.
«Мені подобається. У нас завжди йде «війна» з напарником, хто «дірветься» до руля. Коли когось потрібно наздогнати, то ми щосили натискаємо на газ і їдемо. Немає такого, що автомобіль втікає, то «хай». Було таке, що ми задіювали 4 екіпажи і «кружляли» усім містом. Водій-втікач у стані алкогольного сп’яніння дуже маневрував, намагався нас зіштовхнути з моста, але ми все ж таки заблокували його», - розповідає Аня.
Мама дівчини – пані Олена каже, що бажання доньки піти в поліцію дізналася чи не в останню хвилину.
«Це було ввечері. Ані дуже пізно прийшло повідомлення на телефон, що її зарахували, тоді вона й вирішила мені «щось» сказати. Це був шок. Хоча колись я теж працювала у внутрішніх органах, тобто до такого була готова, але просто це все відбулося спонтанно. Все пройшло без мене та моїх переживань», - ділиться мама Ані.
До слова, Аня вже сім років займається спортом, тому у неї не виникає проблем із «заламуванням противника».
«Під час нічного патрулювання на трасі, що йде від Луцька до Устилуга побачили водія з явними ознаками алкогольного сп’яніння. Ми почали його наздоганяти і невдовзі зупинили. Вийшовши з машини, він себе дуже агресивно поводив, навіть тримав пляшку в руках і далі розпивав спиртне. На зауваження, прохання надати документи, представитися – не реагував. У машині була ще й компанія, яка теж вела себе неадекватно. Під час затримання він розмахував руками, додому я повернулася у синяках, тому ми змушені були застосувати газовий балончик», - розповіла патрульна.
Мама ж додає, що дочка переживає за неї, тому історіями з патрулювань не ділиться.
«Будь-яку інформацію я дізнаюсь з новин. У нас заведено, що перед тим, як Аня заступає на службу, ми завжди зідзвонюємося, і перед тим, як лягаємо спати. Якщо все добре, тоді я спокійна. А якщо Аня довго не бере трубку, то я піднімаю на ноги всіх», – сміється мама.
Поліцейський Сергій Диньковський та його мама Наталія, 44 роки
Ще зі школи Сергій знав, що пов’яже своє життя із юриспруденцією. Та й не дивно, адже пішов хлопець слідами своєї мами, яка має юридичну освіту і уже 22 роки працює на Волинській митниці. Родом сім’я Диньковських із Володимира-Волинського.
«Сергій - здібний, башковитий хлопець, завжди гарно вчився. Пригадую, коли був меншим, то казав, що хоче працювати у Службі безпеки України», - розповідає мама.
Я все перевіряв, чи мій бронежилет на місці
Але доля привела Сергія до поліції, ряди якої він поповнив у грудні минулого року.
«Моє перше чергування випало в ніч на 19 грудня. Маса емоцій! Викликів купа: і порушення тиші, і тілесні ушкодження, завдані ножем… Я все перевіряв, чи мій бронежилет на місці (сміється, - Авт.)», - згадує хлопець своє «бойове хрещення».
«Я завжди хвилююся, коли він їде на роботу, бо я знаю, що таке силові структури, які б вона не були – чи патрульна поліція, чи прикордонна служба, чи військова, чи СБУ… Знаю, що йому важко, але ніде немає легкої роботи.
Горджуся сином, що знайшов у собі силу волі, витримав усі випробування і знайшов роботу до душі. Я завжди вважала, що силові структури – це обличчя держави», - наголошує мама Наталія.
Вже зараз Сергій планує йти далі – вступити на навчання до Академії внутрішніх справ.
«Знання за плечима не носити», - каже поліцейський і його думку цілком підтримує пані Наталія.
Окрім того, поліцейський Сергій з дитинства займається футболом. Своє захоплення не полишає і досі, бо вважає, що спортивна підготовка у роботі патрульних має неабияке значення.
Поліцейський Юрій Костевко та його мама Анжела, 45 років
Пані Анжела - мама одного з наймолодших патрульних на Волині. Юрію – лише 20, але він завжди знав, що буде працювати в правоохоронних органах.
«В нього була така мрія з дитинства – стати поліцейським. У нас в роду нікого не було в міліції, а він от взявся і пішов», - пригадує мама.
«Після 9-го класу я планував поступити у військовий ліцей, але не вийшло, бо мав проблеми з серцем. Тому мама відмовила. Лікарі казали що це вроджене, але я можу це перерости. Тим не менше, мене тягнуло в цю сферу. Хотів поступати до Києва, але розумів, що батькам буде важко тому не хотів загружати їх. Знайшов у Рівному школу поліції ДСО і пішов туди вчитись. Пройшов медогляд і виявилось, що я переріс усі свої хвороби і можу повноцінно займатись спортом. Вивчився 3 роки і прийшов у Луцьк, де саме тривав набір у патрульну поліцію. Мама мене підтримала в цьому», - розповідає Юрко.
… переживаю і завжди дзвоню, і прошу: «Просто скажи, що в тебе все добре»
Анжела Костевко пригадує, що Юрій був дуже чемним хлопчиком і непогано вчився у школі.
«Юрко був дуже активним, але в школі я ніколи за нього не червоніла. Дякувати Богу, усе переріс і дуже рада, що він пішов у поліцію. Зараз поліція тримається на ентузіастах, які досі хочуть і намагаються щось змінити в країні. Звісно переживаю і завжди дзвоню, і прошу: «Просто скажи, що в тебе все добре». Кожен раз чекаю і проводжаю його», - розповідає пані Анжела.
Юрій не так часто має змогу спілкуватися з мамою, яка живе в селі Острожець Рівненської області, але він завжди дорожить порадами і дружнім словом мами.
Текст: Ірина КОСТЮК, Еля КОРОТИНСЬКА, Іванна СОЛОМАНЧУК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)