– Сьогодні буду бачити Ігоря Поліщука, скажу, що ми орендували його об’єкт для інтерв’ю. Хай не ображається, – жартував він, поки ми йшли червоною доріжкою з поліуретановим покриттям у луцькому парку.
...Він каже, що спорт – то тепер політичний тренд. Спорт завше був у політичному тренді. А сучасні політики та нардепи так чи інакше стають «заручниками спортмайданчиків», бо ті найзручніше перетворювати у майданчики для піару. Правда, час маленьких майданчиків – минув.
Він покинув прокурорське місце заради адвокатського і виїхав з Луцька у Дніпро. Потім змінив адвокатський бізнес на чиновницький менеджмент. І переконує, що це його амбіція, що це: «цікаво».
Він ризикнув, бо бути в топ-чиновницькому менеджменті на Франківщині – то одне, хай тебе і охрестили там «людиною з оточення Медведчука». А бути в топ-менеджменті на Волині – то інше.
І тут є як мінімум два «бо». Бо тут, як би ти не старався, завше будеш найперше сином «маяківського сільського голови» Ігоря Ярмольського, а не просто Андрієм Ярмольським. Бо тут тебе завше запитають, чи ти, бува, не «людина з оточення Палиці».
От як з цим працюється?
* * *
Ми йдемо з заступником голови Волинської облдержадміністрації Андрієм Ярмольським парком. У нього - обідня перерва. Я ж звикла в перервах працювати. Потім він скаже, що помітив між нами дещо спільне: він так само любить готуватися до розмов і записувати думки, робити замітки на простих папірцях, а не в шкіряних блокнотах з тисненням. Тільки він носить папірці у суди (носив як адвокат), а я їх ношу на інтерв’ю.
Це не єдине наше спільне. Розмовляємо у луцькому парку. А для кожного, хто ріс в Луцьку чи навколо нього, то – культове місце дитинства і заіржавілі гойдалки «чортового колеса» над головою так чи інакше повертають у спогади.
– Ми тут все змінимо. Ви й не уявляєте, як, - скаже згодом він.
– Сміливий, – подумаю собі я.
Андрій Ярмольський – 31 рік, волинянин, уродженець села Княгининок Луцького району. Закінчив Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» у Харкові, за фахом – юрист. Із березня до вересня 2015-го – прокурор прокуратури міста Луцька. Згодом – адвокат, керівник юридичного департаменту ТзОВ «Інвестмент Сервіс Юкрейн» (Київ), засновник адвокатських об'єднань «ІСУ Лоєрс» та «Фінкорд Інтелідженс» (Київ). Із грудня 2020-го - радник голови Івано-Франківської ОДА Андрія Бойчука, згодом – перший заступник голови. У вересні 2021-го призначений заступником голови Волинської ОДА Юрія Погуляйка. У сфері відповідальності – спорт, культурний сектор, взаємодія виконавчої влади з правоохоронними та силовими структурами. Одружений. Двоє дітей.
«Він сказав: Приїжджай. Давай попрацюємо...»
– Усе місто говорить про війну. Ви працюєте в Луцьку, на вихідних їздите до Києва, де живуть ваша дружина і діти. Відчуваєте напругу?
– Напруга тут – це та мета, яку ставить ворог: щоб у нас була паніка, щоб ішов відтік капіталів, щоб інвестори від нас відмовлялися і виїжджали, це реальний фронт, який зараз працює.
Я багато бачу людей, які виїжджають закордон, вивозять свої сім’ї і таке інше. І от що мене цікавить у нашому регіоні, то це те, що дуже багато цих людей є представниками силових структур. Чи силовики в запасі, чи інші…
Тут у мене виникає така здорова думка звернутися в прикордонну службу, подивитися, хто на цю паніку відреагував, взяти їх «на олівець», щоб з цими людьми потім працювати. Бо як людина може бути представником держави, якщо вона сама реагує на таку паніку? Навіть якби це було, треба щось робити, щоб цього не допустити, а не втікати.
– Є переполох у стінах Волинської адміністрації? Там у вас – як?
– У 712-му кабінеті точно немає. І на другому поверсі в голови теж.
– Там днями був невеличкий переполох з приводу хабаря заступнику голови Ковельської РДА, якого затримували просто на сходах, на червоних доріжках ОДА…
– Таке життя, буває різне, і різні люди. Ну, от хай займаються силовики...
- Мені дуже часто доводиться бачити, як керівники з владних установ у текстах дозволяють собі (чи пробують) виправляти слово «чиновник» на «посадовець». Бо вважають, що начальник - то не чиновник. Вас не ображає, коли вас називають чиновником?
– Я навпаки називаю себе чиновником. Просто ми ж звикли, що це слово використовується з негативним відтінком. Мені здається, що якби хтось провів якесь соціальне опитування і поцікавився, як люди ставляться до чиновників і до посадовців, то до чиновників ставилися б в рази гірше. Для мене це нове. Я вже рік часу - чиновник.
– Торік 24 лютого Кабмін призначив вас першим заступником голови Івано-Франківської ОДА. Фактично рік тому. Чому ви свого часу прокуратура змінили на адвокатуру?
– Я почав працювати ще у грудні, просто на посаді радника, але одразу ж приступив до виконання функцій заступника. Тим часом тривали усі ці спецперевірки, кабміни, погодження…
Мені подобалася робота в прокуратурі. Я пропрацював два роки у Луцькій міській прокуратурі, дуже сильний тоді був колектив, людей з 50, багато молодих.
Але прийшла пропозиція від мого дуже хорошого друга. Мовляв, «чи не хочеш ти спробувати себе в адвокатурі, приїжджай». На той момент він був у Дніпрі.
– Це студентський друг?
– Так. він сказав: «Приїжджай, Давай попрацюємо, зараз є багато різних проєктів цікавих, масштабних». А це було після революції. І в прокуратурі через реформи, чесно кажучи, почався дисбаланс, тому я погодився. За секунду прийняв рішення, забрав сім'ю (а дружина тоді була вагітна), і от ми з жінкою і з собакою переїхали.
– У Дніпро? А до того жили в Луцьку?
– Так. Ще раніше я жив у Харкові, бо там вчився. Потім два роки в Луцьку працював і так, поїхав у Дніпро.
– Я бачила, як ви вітали колег із Днем прокуратури. Не шкодуєте, що не лишилися у прокурорських лавах?
– Ні. Дуже багато досвіду, контактів, знайомств, практика колосальна. Я впевнений, що мені не менш комфортно і успішно працювалося б у прокуратурі, але тепер маю досвід і з тієї сторони.
– Вас на держслужбу підштовхнуло так само чиєсь прохання?
– Дивіться: ні. Відкрилося вікно можливостей, яке я використав. Була підтримка (пауза, - авт.) представників влади, була змога попрацювати не на рядовій посаді. Для мене то був такий свій наступний виклик, мені це цікаво, от і все.
Я задоволений роботою, не можу працювати, якщо робота не подобається.
Зрозумійте: дуже важливо у цих всіх адміністративних посадах усвідомити одну родзинку: тут завжди є варіант а – ти можеш віддатися рутині і обслуговувати вал бюрократії, і варіант б – можеш займатися проєктами. Посада заступника дає доступ до реалізації проєктів. Наприклад, тих, які ми запланували на Волині цього року. Мені це подобається.
– Так, я це вже чула в якомусь із ваших інтерв’ю.
– Я це повсякчас кажу, бо всі запитують, чому ти пішов на цю посаду. Ну, от тому й пішов.
– А що ви кажете, коли вас називають «людиною з оточення Медведчука»?
– Дуже добре. Мене можуть називати людиною з оточення Коломойського, Курченка, Пінчука, Ярославського і ще ряду фінансових груп. Я коли займався адвокатурою, ми обслуговували майже всіх, надавали їм послуги.
Знаєте, головне правило адвокатської етики: адвокат ніколи не може ототожнюватися з клієнтом. Як там про мене писали: «Ярмольський щось там допомагав красти Медведчуку, бо він там мав з ним якісь справи» (хоча це неправда, це викрутили).
Так-от якби я ґвалтівника за такої умови захищав в суді, то сказали б, що Ярмольський брав участь у зґвалтуванні. Чистої води маніпуляція. Я, до речі, в академії писав наукову роботу щодо способів маніпуляцій.
«Про майбутнє говорити не можу»
– Якщо спробувати проаналізувати оточення Андрія Ярмольського доступними методами, то можна побачити, що той же ж Едуард Греков, ваш партнер у бізнесі, наприклад, в реєстрах значиться як член правління Дніпропетровського обласного осередку партії «За майбутнє». Це так чи інакше наштовхує на думку про причетність до оточення того ж Коломойського, якого ви щойно згадали, ні?
– О, це дуже класно. Тільки ви ж проаналізуйте історію організації, яку він очолює, як змінювалася її назва, засновники, керівництво…
– Так, я аналізувала. Там усе видно.
– Вона називалася…
– «Україна майбутнього», я бачила.
– Ну, так це ж зовсім інше.
Саме політична партія «Україна майбутнього», зареєстрована ще у 2008, у травня 2020-го була перейменована в партію «За майбутнє», створену на основі депгрупи «За майбутнє» у ВРУ. Очолював партію «Україна майбутнього» екснардеп від БЮТ Святослав Олійник, у минулому прокурор, адвокат. У 2010-су балотувався на мера Дніпра. У 2014 став заступником голови Дніпропетровської ОДА в період головування Ігоря Коломойського. Згодом голова Дніпропетровської облради і номер один у списку «Слуги народу» на місцевих виборах до цієї ж ради, з фракції «слуг» днями вийшов. Нині Дніпропетровський облосередок партії «За майбутнє» очолює Олексій Зосименко, в минулому директор благодійного фонду Святослава Олійника. Практика створення партій на базі існуючих - банальна і поширена в Україні.
– На продовження: не так давно топ-подією для волинського політикуму був приїзд Ігоря Палиці. Ви в ці дні зустрічалися, перетиналися? Можливо, мали спільні наради, розмови?
– Ні.
– Повернемося до Медведчука. В історії про судовий позов Медведчука до Вахтанга Кіпіані, автора книги «Справа Василя Стуса» ви (не як адвокат, а просто як Андрій Ярмольський) на чиїй стороні: екс-адвоката Стуса чи історика, який зробив кримінальну справу репресованого поета відомою і доступною українцям?
– По-перше, я не вникав в деталі цієї справи. А по-друге, якщо той фактаж… Там же суть в чому, в тому, що Медведчук, будучи адвокатом, був колаборантом тодішньої кагебешної репресивної системи, і його роль як адвоката була в тому, щоби Стуса не спасти, а навпаки – засадити. Звичайно, що я до цього ставлюся максимально негативно. Якщо це правда і якщо це сторінка в його житті – то це сторінка, яка ганьбить його. І якщо в його діях є злочин, то він як кожна людина має нести відповідальність. До речі, він цю відповідальність і несе – політичну. В першу чергу. Правильно?
Тому тут моя позиція однозначна. Якщо людина працює проти своєї держави, то в розумінні держави – це злочин номер один. Все. Ми всі як згуртоване суспільство можемо всередині сперечатися на будь-які політичні теми, але зовні ми не можемо працювати проти своєї держави. Крапка.
– Ще ви на цю посаду не прийшли, а вже навіть потужні гравці волинського політикуму шепотілися: «Це наш можливий наступний голова ОДА…». Який відсоток у цьому правди?
– Дивіться: про майбутнє говорити не можу, бо за нього не відповідаю, кажу за теперішнє і минуле.
Точно йшов сюди без якихось довгострокових планів на будь-які кадрові питання про ОДА. Точно йшов сюди з наміром підсилити Погуляйка. Точно йшов зі своїм баченням і планом на «один, два, три, чотири, п’ять» щодо того, чим я маю займатися. Що й виконую. Ефективно? Мені здається, ефективно.
Ярмольський уже це говорить»
Що буде далі? У нас дуже ж динамічно події розвиваються. Може бути так, може бути інакше. Я стараюся бути ефективним там, де є. А робити прогнози... Слухайте, ці всі телеграм-канали писали стільки речей, які не збулися. Вони вже за тиждень звільняли Погуляйка і призначали то Рубльова, то Ярмольського, то ще когось…
Якщо ми будемо це коментувати, то, повірте, треба буде займатися тільки цим. А я прихильник того, щоб віддавати себе іншим справам. Тим більше, що мені легко знайти спільну мову з будь-якою людиною, бо я пропоную якісь функціональні та ефективні речі.
Якщо побачу, що я не можу реалізувати себе і не можу з цим справитися, то я прийму своє рішення. Ось і все.
– Але ви не відкидаєте такого варіанту розвитку подій?
– Зараз я дам вам цю відповідь, і знову ж ті самі люди скажуть, що Ярмольський уже це говорить. Я не відкидаю будь-які ситуації. Конкретних установок зараз немає.
– Волиньрада може вдруге оголосити недовіру голові ОДА? (Варто зауважити, що ми розмовляємо напередодні несподіваної позачергової сесії Волиньради, де під час розгляду проєкту рішення про підтримку тероборони Волині Юрій Погуляйко таки публічно вибачився перед волинськими обранцями, чого вони й вимагали, і зайняв місце в президії. Вперше за рік. Скоро голові ОДА належить знову звітувати перед облрадою про виконання делегованих повноважень. – Авт.)
– Давайте розбиратися: це недовіра як форма якогось політичного акту чи це якісь провали і вже треба кардинально якось вирішувати питання, бо в центрі цього не помічають, а облрада змушена реагувати? От варто з’ясувати, що це, як це працює. Отут десь лежить правда. Мені здається, що об’єктивно підстав для недовіри голові ОДА не було і нема. Це політичні речі, які хтось використовує у своїх інтересах.
«Надіюся їх скоро не буде»
і непатріотичне. Це дуже стереотипно»
– А як ви, до речі, познайомилися з Юрієм Погуляйком?
– Перед призначенням за якийсь час. До речі, ще навіть раніше бачилися, коли у Франківську я працював, разом бували на якихось форумах, конгресах. Він приїздив туди з мером Луцька Ігорем Поліщуком, з головою облради Григорієм Недопадом.
У той момент, коли вже стало зрозуміло, що я хотів би тут попрацювати, я з ним за місяць до того зустрівся і поспілкувався. Йому дали рекомендацію, як я справляюся, про мої морально-ділові якості. Погодилися, що будемо працювати разом.
– Вам комфортно у цій команді?
– Так.
– А ви не почуваєте себе в ній таким бандерівцем у лугансько-донецькому оточенні?
– Ні. Ми завжди думаємо, що луганське оточення – сепаратистське і непатріотичне. Це дуже стереотипно. Я був в Луганську, в Стаханові, в Попасній, в Алчевську ще в студентські роки. Там є реально непатріотичні настрої, але є багато людей, які дуже патріотичні.
Я думаю, що Юрій Погуляйко – якраз представник максимально патріотичного луганського населення. У нього немає якихось проросійських речей. Це просто безпідставні розмови.
– Припускаю, що ваше дитинство пройшло в тому числі й у цьому парку. Бо це таке культове місце для всіх, хто ріс в Луцьку чи біля нього.
– Так. І на цих заіржавілих гойдалках в тому числі (сміється, - авт.). Надіюся, їх скоро не буде. Буде дуже крутий проект. Волинська ОДА тісно співпрацює у цьому плані з мерією та з Офісом президента. Наступного тижня презентуємо, що тут буде, думаю, всім сподобається.
– У парку загалом?
– У парку і з цими атракціонами, зокрема.
– Цікаво. Розкажіть мені, ким себе Андрій Ярмольський бачив, коли малим катався на цих гойдалках?
– Діти – або романтики і вибирають якісь космічні професії, або беруть приклад зі своїх батьків. У мене дитинство проходило в якійсь діловій активності батька, тому я з нього й брав приклад. З 6-го чи з 7-го класу я розумів, що точно хочу бути юристом. Вже тоді на це рішення впливали певні фільми. Чітко знав, що я хочу піти в юриспруденцію. Не було такого, що я думав, що буду прокурором, адвокатом чи суддею, але мені точно подобався цей шлях.
хочу бути юристом»
– Окей, брали приклад з батька. Тоді скажіть, яку ключову пораду дав батько, коли ви вирішили працювати у Волинській ОДА? Бо десь там бути замом голови ОДА – то одне, хай Франківщина й та земля, де частково є коріння вашої родини, але працювати в ОДА на Волині – дещо інше.
– Ризики медійного характеру тут були зрозумілі. Так, тут на мене дивляться крізь призму правильних чи неправильних дій батька. Я це усвідомлюю. Але він мене завжди підтримує, дуже допомагає, позаяк я, як ви кажете, багато місцевих політичних моментів міг не знати. Втім, я швидко розібрався і рухаюся з чіткішим розумінням ситуації. Волинь – моя рідна, мені зрозуміла ця ментальність, зв’язки, які дуже часто переплітаються…
– А вам, до речі, це не заважає? От саме зв’язки я маю на увазі. Бо всі ж умовні друзі вашого батька, припускаю, відразу ринулися до вас у кабінет використовувати ці свої зв’язки.
– Ні. Коли людина приходить з чимось, я стараюся розуміти, яка у неї кінцева мета. Не те, що вона говорить, а – для чого. От коли ти розумієш, хто є хто, ти бачиш, чи вона справді хоче щось хороше, чи просто переймається за якісь власні інтереси.
Я не скажу, що це неправильно. Ми ж не комуністи. От знаєте, коли страшно говорити, що підрядники, які працюють за державні гроші, заробляють. Вони повинні бути альтруїстами чи як? Треба розуміти їхню економіку. Тут важливо спілкуватися з бізнесом, щоб знати: це дорого чи дешево – наприклад, побудувати школу, це варто тих грошей чи не варто.
– Який проект у Франківську ви лишили після себе, який багато кому і вам в першу чергу дозволить казати: «Ось це зроблено Ярмольським»? Є такий?
– Не скажу, що це мені вдалося. Ми були там досить недовго. Концентрувалися на тому, щоб за максимально короткий час видати максимально багато результату. Ми займалися там недобудами, які за програмою «велбуду» там реалізовувалися, «Великого будівництва»…
– Це така паркетна назва президентської ініціативи – «велбуд»?
– Можна й так сказати. Ми, чиновники, так для себе скорочуємо. Головне в цих справах – сформувати правильну аналітику процесів. Коли в тебе її немає, ти не можеш приймати рішення. От цим я і продовжую займатися.
Наприклад, спортоб’єкти. Так давайте зберемо все, що в нас є, глянемо, який стан зношеності, яка в нас мета, де що потрібне більше, а тільки тоді почнемо будувати. Тоді скажемо: от, саме оцих п’ять треба робити, а не там, де є проектно-кошторисна документація, бо треба закрити можливість отримання грошей.
– Зацитую вас: «Сьогодні спорт у політичному тренді». Скажіть, який тоді найбільш трендовий політичний і спортивний об’єкт на Волині?
- Забігаємо наперед. Ми презентуємо його дуже скоро. Оголосили тендери на п’ять дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивний інтернат. Там біля 900 мільйонів буде виділено державою. Це інвестиція у спорт, в розвиток - всі деталі розкажемо на презентації.
Льодова арена отут буде поруч. Знову ж таки презентуємо її з мером і з головою ОДА.
– На іподромі?
– Так. Вона буде дуже крута. Тут є перспектива не тільки збудувати арену, а й розвинути нові види спорту. Скажімо, фігурне катання, хокей. Буде якась і комерційна складова, послуги для людей, бо вона має себе якось обслуговувати. Зараз пишеться програма, як ця арена має розвиватися, на яких рівнях мають бути змагання. Це реально оживить місто.
Тут же поруч реалізується і цей об’єкт. На місці колишнього «Спартака» (споруду над Стиром торік передали на баланс луцької ДЮСШ, - авт.) буде сучасний спортивний центр. Ми хочемо, аби це все працювало в комплексі.
Це все масштабні об’єкти, область залучить цьогоріч більше мільярда гривень.
– А завдання яке? Встигнути до президентських виборів, щоб відкрити щось масштабне?
– Ні. Люди не завжди це розуміють, але тут треба просто правильно комунікувати з цього приводу. Сьогодні на рівні президента проаналізували, що робиться з народжуваністю і смертністю. Ситуація плачевна, бо населення українців скорочується. Вивчили, чому так відбувається. За кластерами: починаючи від екології – завершуючи спортом і харчуванням дітей. Тому логіка цих усіх процесів – одна-єдина. Продовжити життя українцям і покращити його якість, ось тому інвестуємо у спорт.
Інвестиції у спорт – це ж будівництво. Хто б що не казав, через програму «Велике будівництво» маємо ріст ВВП до 4%. Ці кошти були витрачені на українських забудовників, вони платили їх на зарплати людям, люди йшли в магазини і купували за них ковбасу, виробник ковбаси… Ось вам цей ланцюжок.
Тобто ці гроші все одно було інвестовані в економіку.
– Кажучи про оцю всю масштабну реконструкцію і будівництво в парку і біля нього, ви маєте на увазі державно-приватне партнерство чи суто державні інвестиції? За чиї гроші це все? І бізнесу, і держави чи тільки держава?
– Частково проекти фінансуватиме територіальна громада, частково - держава. А далі є інше. Держава інвестує в інфраструктуру. Далі ж справа за управлінням об’єкту. Частину майна може утримувати ДЮСШ, наприклад, частину можуть здавати в оренду якимось приватним клубам, які будуть розвиватися.
– Я запитую, бо якийсь час тому були новини про те, що на іподромі будуватимуть спорткомплекс. Міськрада тоді дала дозвіл на розроблення проєкту землеустрою для ДЮСШ олімпійського резерву плавання. Йшлося про «амбітний», за словами мера, проєкт з 50-метровим басейном. Однак невідомо було, хто і за які кошти його будуватиме.
– Я не знаю, про який проєкт ви говорите. Є дуже крутий проєкт мультифункціонального спорткомплексу. Ми зараз якраз думаємо з мером, як його реалізувати. Там треба багато грошей, ми готуємо аналітику, розрахунки, презентації. Це ж не просто поїхати в міністерство і сказати: «Дайте грошей». Треба розуміти, як його утримувати і хто це має робити.
– Коли чую про льодову арену, а тепер ще й про мультифункціональний спорткомплекс зовсім поруч, то думаю, а чи є в Луцьку стільки бажаючих користуватися цими послугами. Хтось аналізував, наскільки в цьому є потреба? Є люди, які заповнять ці всі зали і площі?
– Так, можливо, зараз комусь здається, що таких людей небагато. Але якщо нічого не будувати, то їх не було і не буде.
«Можемо відкрити з безалкогольним шампанським»
– Головна місія керівників-чиновників вищого рангу – перерізати стрічки. Це святе. Непорушне. І ще не було б такого, який би відмовився брати ножиці в руки на камеру чи хоч стати перед стрічкою раз чи два.
– Ооо, болюча тема (сміється, - авт.)
– Власне ж. Ви тут сміливо критикували один із заходів у ляльковому театрі, коли нагороджували спортсменів. Тому спитаю, як на вашу думку правильно відкривати об’єкти, щоб не боляче? Стрічки, хор, владика…
– Знаєте, це як день народження святкувати. Можна робити щороку застілля з горілкою та оселедцями, а можна організувати креативні мандри чи ще щось таке, щоб гостям було цікаво. Точно так само тут, один в один.
Повинен бути дух свята, а не «відбуваловка». От якщо ми отут (киває на сірі стіни «Спартака» за спиною, - авт.) зробимо щось толкове, я точно знаю, що тут буде якесь класне відкриття. Щоб розказати і показати, що було і що стало. Щоб показати, які можливості відкриваються. А прийти розрізати стрічечку – і що? І для чого?
– Тобто ви тут різати стрічку не будете?
– Обіцяю вам. Можемо відкрити з безалкогольним шампанським чи ще чимось таким. Придумаємо. Точно не стрічку.
- До речі, я цю червону доріжку, якою ми йдемо, називаю доріжкою Поліщука, бо то такий об’єкт, за яким він відразу згадується…
– Це ж добре. Це позитивні речі. Це ж не кабак Поліщука, правда?
– Однозначно. Ви думали про те, який би вам об’єкт на Волині хотілося лишити, щоб це було щось від Ярмольського?
– Я ще не збираюся звідси йти, щоб думати, що після себе лишити (усміхається, – авт.)
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Чую «зробили б чотири смуги», тоді дарую книгу». Розмова з мером Луцька через рік після обрання
– Окей. Запитаю згодом. Коли ми влітку були на Світязі і в рамках дня депутата Волиньради оглядали будівництво спорткомплексу ВНУ в «Гарті», там був заступник міністра розвитку громад і територій Іван Лукеря, був голова облради Григорій Недопад, був нардеп Вячеслав Рубльов, був заступник голови ОДА Ігор Чуліпа, запевняли, що цей об’єкт збудують до кінця року. Я особисто уточняла в Івана Лукері, чи він, бува, не обмовився. Ні, казав. Не збудували. Чому?
– Так, не збудували. Знаєте, невдача спіткала радянського солдата… (сміється, – авт.) Насправді я не знаю деталей. Я цим будівництвом не займався. Там були моменти зі швидкістю роботи підрядника, з освоєнням коштів. І в «Гарті», і в Торчині, де теж будується спорткомплекс. Гостро були поставлені питання на рівні керівництва ОДА про те, хто цим займався і так далі. Щодо Торчину, то там розривається договір з підрядником.
Розумієте, будівництво – це така сфера, де треба балансувати між менеджментом у ручному режимі і відкритістю процесів. До чого я веду: можна оголосити зараз тендер на всі ці об’єкти (поза нами атракціони в парку, - авт.), хай заходять сюди всі на світі. Ми зробимо такі умови, щоб всі на світі зайшли. Найдешевша ціна виграє. Але маючи досвід роботи з Prozorro з 2015 року, ми бачимо, що дешевше, то не завжди значить якісно. І от всі ці речі, які є, коли нас демпінгують, не на користь справі.
Заходить якийсь підрядник, падає спеціально в ціні навіть собі в мінус. Будує рівно на стільки, на скільки йому вистачає грошей, а далі каже: «Рєбята, вам вже нема куди діватися, бо у вас строки, ви вже потратили 20 мільйонів, докиньте но мені грошей, бо коригування проекту робимо, а я ж маю це добудувати». І от виходить, що ми заручники самих себе.
Мусимо тепер бігати всією ОДА, писати всім департаментом довідки, коригувати, просити гроші, нагинати голови: «Так, ми були неправі, докиньте нам, будь ласка, грошей, щоб ми його добудували». І самі ж несемо цей «політичний demage» за своє ж рішення.
– Ну, але тут же може виникати у цьому всьому думка, що такого підрядника самі ж і завели.
- От, ви дуже правильно сказали: «Завели». Не треба заводити таких підрядників, треба, якщо ми говоримо про масштабні проєкти, аналізувати трошки цей ринок. Ми ж не в Радянському союзі живемо, ми розуміємо, хто є хто. Сьогодні можна легко зібрати інформацію про кожного підрядника: що зробив, що реалізував і як. Неважко ж когось набрати, щоб спитати: «Алло, в тебе такий-то будував? Він справився?».
– Хотіла запитати про Любомль. Там є тема, яка перетинається з обома сферами вашої відповідальності: і зі спортом, і з культурою, як це не дивно. У Любомлі планують будувати спорткомплекс, рада робить проект і має землю, а діюча спортшкола в аварійному палаці Браницьких, про реставрацію якого говорять вже дуже давно. Під час недавньої робочої поїздки до Любомля голова Волиньради телефонував вам просто з цього потенційного будмайданчика, ви радили громаді включатися в державну програму. Які перспективи звільнення палацу Браницьких?
– Були в мене представники громади. Предметно поспілкувалися. Це питання треба пропрацювати і пріоритетно на все подивитися, що ми зараз і робимо. Що це означає? Треба чітко знати, що там має бути, як його будуть утримувати. Щоб витрачати гроші, треба розуміти, на що.
Я взагалі проти планувати будівництво рік на рік. Ми так і у Франківську робили: розписували свої плани у перспективі на три роки. Всі депутати це знали, кожна людина знала, що в нас є такий план-графік. У нас було 15 критеріїв для відбору проектів, на основі яких ми складали пріоритетний список.
«Обнялися. Зняли питання»
то все в них буде в порядку»
– Коли на місце звільненого Ігоря Дмитришина прийде новий начальник управління спорту Волинської ОДА?
– Прийде вже скоро. Я голова конкурсної комісії, двоє людей запропонували свої кандидатури на цю посаду. Ми виставили оцінки. Зараз іде процес. Десь має бути друга співбесіда, оголошення переможця, відтак буде призначений керівник.
– Бачила, що до вас з цією проблемою приходили гуру волинського спорту, аксакали, які, до речі, завжди активно беруть участь у «навколоспортивному» житті. Тоді ж Петро Чикида запевнив, що Андрія Мельника взяли в кандидати на цю посаду, бо мовляв, за ним «чотири штики в облраді», з якими існують певні домовленості. Очевидно, мається на увазі фракція «Аграрної партії», очолює яку екс-голова Луцької райради Ігор Волошенюк. Можете спростувати ці твердження? Під час цієї ж розмови ви відстоювали думку про те, що начальником управління має бути людина, з якою вам комфортно працювати, людина вашої команди, Андрій Мельник належить до таких? (про те, що він подав декларацію як кандидат на крісло начальника управління, уже відомо, – авт.)
– Скажу так: з гуру волинського спорту, коли виключилися камери, ми всі гарно обнялися, потиснули руки і домовилися, що якщо вони за спорт, а не за конкретних людей, то все в них буде в порядку. Зняли питання.
З Андрієм Мельником я познайомився на засіданні конкурсної комісії. От відповідь на ваше запитання.
– Тут, на цій посаді, ви часто оббиваєте пороги міністерств? Із ким із кабмінівців товаришуєте?
– Товаришувати можна з будь-ким, але коли доходить до роботи, то кожен же відповідає сам за себе. Якщо хтось робить свою роботу погано, наприклад я, то мій товариш у міністерстві чи десь інакше, не повинен за це відповідати.
А щодо порогів, то тут працює субординація. У Франківську я працював із ширшим колом питань і телефоном спілкувався чи не з кожним міністром чи заступником, тут же – якщо голова мені доручить, то звичайно я включуся. Це не питання особистого его, це питання організації роботи. Весь час повинна говорити одна людина. Якщо ми будемо всі бігати: «Давай я переговорю, бо я його знаю», то вийде балаган. Я б так само обурювався, коли б навколо моїх питань ходило 15 людей.
– До речі, є якась ментальна відмінність між Франківською ОДА і Волинською, між тією владою і цією?
– Франківщина – ментально складна область. То гірський регіон, енергетично яскраві люди. Я вже потім навчився розрізняти етнічні групи, і це дуже цікаво.
Була така голова ОТГ, не називатиму її прізвище, яку я називав мольфаркою. Дуже енергетична, темпераментна. От коли вона заходила в кабінет, таке відчуття було, що простір стискався. І от там таких людей багато.
З волинянами простіше. Може, тому, що в мені більше волинської крові.
– Культура завжди програє на всіх фронтах. Навіть в інтерв’ю на неї, після політики і спорту, лишається мало місця, як у бюджеті – мало грошей. Але це сфера вашої відповідальності на певний час. Ви яку за собою місію в культурі відчуваєте?
– На мені – весь менеджмент культурними об’єктами, за які відповідає ОДА. Це – драмтеатри, філармонії і так далі. Другий момент – розвиткові об’єкти, в культурі їх теж багато. Можливо, у деяких втрачається сенс. Наприклад, кінотеатри відживають себе, як би хто цього не хотів. Сьогодні право прем’єрного показу фільму продають Netflix на два тижні раніше. Я спілкувався з власниками цього бізнесу: їм дуже скрутно. Треба на цю тенденцію якось реагувати.
Багато культурних об’єктів стають не такими потрібними, як раніше. Ті ж бібліотеки, як би це непопулярно не звучало. От зараз ми якраз аналізуємо, скільки дітей прийшло у дитячу, юнацьку, дорослу бібліотеку. Пригадую, я був студентом, то в харківській юракадемії, де в книгозбірні – колосальні фонди, студентам за якусь провину доручали сканувати у бібліотеці книжки. Ми думали, що це безглуздо. А сьогодні ти платиш за доступ і читаєш книжку в електронному форматі, бібліотеки ж замаються тим, що роблять тобі цю можливість доступною.
Змінюється роль бібліотеки, і цього не треба боятися. Ні, всі сьогодні кричать: «Вау! Ви хочете закрити бібліотеки!» чи ще щось. Ми не закрити хочемо, а оптимізувати. От з мером Луцька спілкувалися. Каже, зробили круту бібліотеку в Луцьку, а люди не пішли, немає попиту. На це треба зважати.
– Навіщо ви оголосили перевірку в облмуздрамтеатрі? Там всі сполошилися, уже реагують на це через медіа і натякають, що посадовці ніц не тямлять в культурі. Ви вже відчули опір цьому рішенню?
– Є таке поняття «делеговані повноваження». Власником цієї будівлі ж облрада. Депутати затверджують контракт з керівником і так далі. Але для того, щоб оцінити, правильно чи ні ведеться управління, вони нам делегували функцію оперативного управління, чим ми повинні й займатися.
Ми поговорили з Григорієм Недопадом на цю тему. Я кажу: давайте ми оцінимо, які в ОДА є можливості, проведемо тестову перевірку, не просто заїдемо і глянемо, лежить на місці якийсь папірець чи не лежить, а чи працює це як бізнес. Якщо майно використовується ефективно, правильно все функціонує чи ні.
Будучи адвокатом я робив багато аудитів: і управлінських, і фінансових заводів, фабрик, тощо. Я прекрасно розумію, на що треба звертати увагу. Зрозуміло, що цей бізнес неокупний, його потрібно дотувати. Це треба робити, і це якраз функції держави. Ми не можемо говорити, що в нас має працювати тільки те, що приносить гроші. Тоді ми скотимося до низькопробних тікток-форматів. Розумієте? Але максимально оптимізувати і запустити – так.
Опору не відчув. Кожен хоче вивести питання своєї можливої неефективності в якісь особисті речі. Ніби хтось щось навмисне робить. Та просто так зручніше: не визнати, що я десь не справляюся, а назначити когось винним у цій ситуації.
Ніякої тут політики немає, є прості речі. Проведемо, подивимося, покажемо наші бачення, презентуємо це обласній раді – і хай приймають рішення. Підходить такий керівник чи ні. Ці речі треба вивести «в сухі відносини». Повідомили, показали, наполягли, рекомендували, а ви далі вирішуйте.
– Коли ми говорили про спорт, там ви кажете про необхідність кадрового рішення, про потребу в новій людині, а в культурі у вас таких рішень не назріває?
– Коли рішення буде прийнято, тоді й буде правильно його озвучити. Поки воно не прийняте.
– Але воно назріває?
– Що таке назріває? Я ж не призначаю нікого і не звільняю. Це прерогатива голови ОДА. Я довів свою думку, він з нею погодився, ми пішли далі.
«То мій кум. Нічого страшного»
– Чи легко вам приймати рішення в цій команді?
– Легко. І працювати з Юрієм Погуляйком у цьому плані комфортно, тому що він прислухається до мене. Ясно, що з чимось не погоджується. Він бачить проблему в комплексі: і політичну складову, і управлінську. Не завжди виходить знайти цей баланс. Бувають спірні питання, вони врегульовуються.
– А з ким із волинських політиків ви тісно спілкуєтеся? Наприклад, бачу, що з Григорієм Недопадом.
– Та я з усіма легко спілкуюся.
– Є у волинській політиці люди, на яких хотіли б рівнятися, з яких у чомусь хотіли б брати приклад? Авторитети?
– Ну, от назвіть мені, хто таким може бути. Ви ж їх всіх знаєте.
– Та по-різному буває. Іноді кажуть: Антон Кривицький. Іноді: Борис Клімчук.
– Нічого не знаю про Кривицького такого, щоб назвати вчителем. Часто справді згадують про Бориса Петровича. А у Франківську всі згадують про Михайла Вишиванюка, вони, до речі, працювали в один період. Потім я дізнався, що в кожній області є такий голова ОДА, якого вважають особливим.
Я хоч малим був, але цікавився ж цими речами, щось слухав, щось аналізував. Я зрозумів одне: всіх цих людей поважають і люблять тільки тому, що вони були сильними, мали контроль над ситуацією. Це все, що треба людям. Вони могли помилятися, щось робити неправильно. Але їх всіх згадують, бо вони реально були представниками влади. На той час голова ОДА – це одна двадцять четверта президента на місці. Це представник, який консолідував силові структури і все інше. Тому й згадують.
Суспільство сьогодні має запит на сильну владу, сильного керівника. От і все.
– Ви відчуваєте, що слабне виконавча влада?
– Звичайно. Дуже болісно до цього ставлюся. І так не тільки у владі. Візьміть бізнес: що буде з бізнесом, коли у нього слабкий керівник? От всі кричать: чому РНБО прийняла таке рішення. Ми за процес, чи ми по суті? Якщо по суті, то питання ж вирішуються. Кому не подобається, йдіть до суду і оскаржуйте. Рішення прийнялося політично, він буде нести відповідальність. От я вважаю це якраз і є приклад сильної позиції.
Я не зачаровуюся політиками. У мене нема почуттів любові та вірності до жодного, точно. Але якщо людина сильна при владі, то вона мені імпонує.
– Кого ви вважаєте найбільш ефективним президентом в Україні?
– Кучму. Напевне, це Кучма. Про Зеленського не будемо, бо він ще не завершив свою каденцію, так? (сміється, – авт.). Якщо говорити про економічні показники, про організацію влади на місцях. Звичайно, не без скандалів було й тоді. Але моя думка така.
– Не можу наостанок не спитати про один цікавий факт. В одній із публікацій, де аналізували вашу декларацію, колеги помітили, що ви прописані у квартирі Юрія Шумського (син відомого аграрія з Луцького району, – авт.). Як ви це поясните?
– Так, це у мене в декларації зазначено. І нічого тут дивного. Я так зареєстрований ще з часів Харкова. Так вийшло, коли я переїхав сюди жити після Харкова. Там зареєструвався, орендував у нього житло. Це мій близький товариш, кум, друг з дитинства. Нічого страшного в цьому немає.
– От, я знайшла вашого кума.
– Так, він хрестив мою першу доньку.
– Який найбезглуздіший фейк ви про себе чули тут, на Волині?
– Навіть не знаю. Про Медведчука нецікаво, ми це вже у Франківську проходили, то просто звідти скопіювали. Слабенько. Напевне, ще все попереду. Можемо організувати конкурс на влучний фейк, на якесь там тістечко як приз (сміється, - авт.).
«Аполітичний. П’ю вітаміни зранку»
– Якщо раптом Юрія Погуляйка звільнять з посади, ви – з тих, хто йде з командою, чи з тих, хто сам собі гравець?
- Коли казати «якщо», можна долетіти до місяця. Ясно, що я не прийшов з цією командою на старті. Але це не означає, що я зараз дистанціююся чи роблю якісь речі на шкоду.
Багато кому хотілося б, щоб це так було, щоб це можна було донести йому. Це багато хто й робить. Всіх цих людей ми ідентифікували уже. От вони є, ми про них знаємо, і все. Локалізовані.
– І ліквідовані?
– Ні, локалізовані тільки.
– Вам часто дорікають, що ви молодий, малодосвідчений, занадто амбітний?
– Ні. Але завтра можуть і в цьому. Питання у фактажі. Конкретно: факти? Що не так? Коли я чогось не знаю, то мені не важко натиснути кнопку «пауза» і сказати: «Поясніть мені». Я так робив у школі, в академії, я не боюся виглядати глупо. Глупо виглядає той, хто не перепитав і знову робить помилки.
Важливо, щоб не було системної помилки. Системна помилка – це коли ти неправильно обрав собі модель прийняття рішень. Ми з вами говорили про це. Це коли будують школи не з позиції: де її треба будувати, а з позиції: де в нас які документи зробили чи де це буде гарно. От це претензія по суті.
А так – я швидко вчуся. Досвід, він же набувається.
– Членом якої політичної команди ви себе вважаєте?
– Ніякої. Аполітичний.
– Це для вас принципово? Так буде завжди?
– Не знаю. Наперед не можу сказати. Поки це так. Ясно, що правляча партія – зрозуміла, і команда, яка працює на місцях, вона афілійована, але це ж не значить, що ти є членом партії. То трохи різні речі. Я в собі не бачу політичних амбіцій представницької влади, бачу управлінські амбіції. Тому я на цьому місці займаюя тим, що мені подобається.
* * *
Завершуємо розмову за кавою у «Луцькій венеції». Там людно. У парку – холодна весна 2022-го. Андрій Ярмольський замовляє собі еспресо.
Запитую, що вирізняє його у зашорених кабінетах Волинської ОДА. Деталі? Звички? Забобони, може? Традиції? Принципово о 7-й ранку на роботі?
Він сміється. Каже, «сіль через поріг не сипав», як ішов на роботу. І стодоларовою купюрою над своїм чиновницьким не махав (як часом гонщики над машиною): «ні, не про мене».
– Не забобонний я. Зранку п’ю вітаміни з водою. Ставлю собі їх на стіл, щоб не забути. Приходжу на роботу і п’ю. Оце – так. Але то – для зручності.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото: Юлія КОЦЮБА