Володимир Бондар – досвідчений політик та управлінець. Волинянам він пам’ятається як колишній очільник Волинської облдержадміністрації.
Тепер же Володимир Бондар добре розуміється на «лісових» справах не лише Волині, а й України, адже працює заступником голови Державного агентства лісових ресурсів України.
Про суцільні та вибіркові рубки, пилорами, вивіз деревини за кордон, мисливські угіддія та звісно про політику «Перший» розпитував Володимира Нальковича для традиційної рубрики «Депутати в темі».
- Більшість волинян пам’ятають Вас головою Волинської ОДА. Як думаєте, змінилася Волинь за останній десяток років?
- Безперечно. Час завжди усе змінює. Мені приємно, що Волинь змінюється на краще. Є прогрес в багатьох напрямках. Напевно не все змінилося так, як хотіли.
Чи стало краще жити волинянам – складне питання. Воно певною мірою є риторичним.
Є багато здобутків, які стали базовими у суспільстві, чогось ми досягли, щось втратили…
У часи, коли я був головою адміністрації, ми боролися з темпами спаду економіки. Головне було скоротити темп падіння економіки, не говорячи про те, щоб її розвивати.
Якщо брати Україну загалом, то ми змогли розбудувати армію, в тому числі завдяки волинянам: до цього доклали зусиль волонтери, держава, ті, хто служить.
Ми маємо свободу слова, вибору, досягли певного рівня економічного розвитку.
У часи, коли я був головою адміністрації, ми боролися з темпами спаду економіки. Головне було скоротити темп падіння економіки, не говорячи про те, щоб її розвивати. Сьогодні вже ми говоримо про ріст. Так, це відбувається дуже повільно, люди цього практично не відчувають, але міста розбудовуються, дороги ремонтуються, хоч і в складний спосіб.
Є і розчарування – владою, конкретними людьми при владі… Скажу відверто, що жодна людина, яка перебуває при владі, не зможе виправдати усі очікування людей.
- Ви себе більше вважаєте політиком чи державним управлінцем?
- Я проявив себе і в політиці, і зараз – в державному управлінні, але одне без іншого складно уявити. Безперечно державне управління і є політикою, бо політика пішла від слова «pólis» - держава, управління.
На мою думку, кожен політик повинен бути державним управлінцем на певному етапі свого життя. Дуже складно сприймати політиків, які завжди знаходяться до усього в опозиції або не хочуть управляти, а отже й брати на себе відповідальність.
Люди повинні оцінити і обирати тих людей, які впроваджують правильні речі стосовно них. Бо якщо це не відбувається, то для чого тоді така політика? Я її не розумію.
Політика повинна доповнювати систему управління, а система управління має бути вираженням політики.
- У переліку політичних партій, членами яких ви були, - Партія «Реформи та порядок», «Єдиний центр», «Наша Україна», Блок Петра Порошенка… Чому Ви часто змінювали партійний квиток?
- Не думаю, що вже й так часто я змінював партійні квитки (посміхається, - Авт.). Крім того, я не є членом БПП і не був, я всього лише балотувався до обласної ради за списками партії «Солідарність», бо так побудований закон: якась партія повинна була висунути мене кандидатом.
Щодо моїх попередніх партій, то вони поступово перетворювалися одна в одну. Вони не були чужими чи різними за ідейними принципами.
… я не змінював партії та ідеології, бо завжди був в команді з одними і тими ж людьми.
Партія «Реформи і порядок», до лав якої я вступив, повністю увійшла в об’єднання «Наша Україна», яке згодом стало партією. Іншими словами, «Реформи і порядок» були родоначальником «Нашої України». Тому мій перехід відбувся автоматично.
Що стосується «Єдиного центру», то була одна із спроб відродження «Нашої України» знову ж таки з числа людей, які входили колись до неї. Вдало чи невдало – то вже інше питання. Тому я можу сказати, що я не змінював партії та ідеології, бо завжди був в команді з одними і тими ж людьми.
- Членом якої партії Ви є зараз?
- Я безпартійний.
- Існує думка, що політики змінюють партії залежно від політичної ситуації в країні. Як Ви до цього ставитесь?
- В Україні, на жаль, ця ситуація має місце і змінити її складно. Чому? Бо партії не справжні, вони не такі, якими планувалися з самого початку в політичній системі.
Класична партія – це ідеологічна структура, група людей, які сповідують ту чи іншу ідеологію.
У нас партії є виразниками інтересів однієї людини чи групи. На жаль, усі партії персоніфіковані, так склалася наша політична культура. Чи переросте вона в іншу якість – хочу сподіватися, що так, але на даному етапі є так, як є.
Ми не можемо поки собі дозволити так як в Англії чи Польщі, де є дві партії: партія програла вибори, змінилося керівництво і нічого страшного не відбулося. У нас же керівники партій – довічні і від цього, певно, і виникають проблеми.
Крім того, важко визначити ідеологію партій в Україні. От чим відрізняється ідеологічно «Батьківщина» від Радикальної партії Ляшка? Вони тотожні…
- Ви вже були народним депутатом України 4-го скликання. Не плануєте повертатися у «велику політику»?
- Мені комфортно працювати там, де я є зараз – в Державному агентстві лісових ресурсів. Але ситуація буває різною і рішення доводиться приймати відповідно до ситуації. Поки немає виборів, немає сенсу обговорювати варіанти.
Не виключаю можливості балотуватися в нардепи, але поки над цим серйозно не працюю.
Роботу народного депутата я знаю, вона мені зрозуміла, близька…
Розумієте, йти в депутати заради того, аби просто йти чи отримати посвідчення нардепа, - не буду. Я вже це пройшов. Якщо вже балотуватися, треба розуміти, в якій ти команді, яку ідею несеш і що будеш відстоювати.
Я – державник і державність України, її укріплення для мене є великою метою, тому якщо для цього треба буде і мій вклад, - я готовий допомогти.
Не виключаю можливості балотуватися в нардепи, але поки над цим серйозно не працюю.
- Чи комфортно Вам працюється зараз у Волинській обласній раді, адже Ви у фракції БПП, яка не має більшості?
- Я був різним депутатом – від більшості, меншості, від опозиції, але робота депутата обласної ради зовсім не у тому, в якій він конфігурації. Передовсім – робота на округ, людей, які мене обрали, а це частина Ратнівського району з центром у селищі Заболоття.
Мої виборці нічим не відрізняються від інших мешканців Волинської області, тому проблеми у них ті ж самі – соціальних захист, охорона здоров’я, дороги, транспорт… Зараз на часі – підтоплення територій.
- Саме на півночі Волині стикнулися з проблемою демаркації кордону між Україною та Білоруссю. Як вирішилось це питання і чи зачіпає воно Ратнівський район?
- В моєму окрузі цього немає, але питання, на скільки мені відомо, не вирішилось. Це міждержавні відносини, тому про демаркацію не можна домовитись в односторонньому порядку.
На Ратнівщині знають, де наш кордон і де наша земля.
Зі сторони лісової галузі скажу, що ми ще не відбили, як то кажуть, усі «колишки» в натурі вздовж кордону, є з цим чимало проблем в першу чергу з нашого боку.
… багато мови ведеться навколо суцільних рубок, але насправді там, де можна провести вибіркові, - ми їх робимо, особливо у гірській місцевості.
- Зараз ви працюєте заступником голови Державного агентства лісових ресурсів України. Як Ви потрапили на цю посаду, адже, зважаючи на Вашу трудову діяльність, зв’язків з екологією, лісом до цього Ви не мали?
- Я маю 20 років стажу в системі управління. На момент мого призначення я вже мав перший ранг та першу категорію державного службовця – їх мають Президент, міністр та деякі депутати. Таким чином, в системі державного управління я досяг висот і рухався державною службою знизу догори.
Не можу сказати, що я не мав справи з лісом. Так, я не був класичним лісівником, але працювати і вирішувати питання лісу мені доводилося, працюючи головою адміністрації. Волинь – ресурсна лісова область, де третину площі займає саме ліс, де багато потужних лісогосподарських підприємств… Тому ця тема не була для мене новою та незнайомою.
Безперечно є багато деталей, які треба розуміти, саме для того я вступив до лісотехнічного університету, що у Львові, де навчаюся зараз. Вивчаю лісове господарство і нічого надзвичайного у цьому не бачу.
Проте розуміння роботи в лісі я мав, тому взяв участь у конкурсі, виграв його і став заступником голови агентства.
- Робота подобається? Які першочергові завдання ставите перед собою?
- Робота цікава, не завжди легка… Завдань багато, адже лісова галузь – глибока і потребує, як і вся система господарських відносин, змін і вирішення проблем, а їх є чимало.
Поступово переходимо на ведення лісового господарства за європейським зразком. Не скажу, що ми перетягуємо чиюсь модель, але нам варто враховувати принципи, які діють в Європі.
Європейська модель управління лісовим господарством відрізняється від радянської тим, що господарські питання передаються на місця, а управлінські рішення приймаються централізовано.
Крім того, функція контролю уже фактично передана на іншу структуру – Міністерство екології, а отже екологічна інспекція має здійснювати контроль у тому числі за веденням лісового господарства.
Сьогодні багато мови ведеться навколо суцільних рубок, але насправді там, де можна провести вибіркові, - ми їх робимо, особливо у гірській місцевості.
Усюди вибіркові рубки ми провести не можемо, все залежить від специфіки лісового фонду, але в багатьох місцях ми змінюємо підходи, переходячи на вибіркові рубки. Думаю, ця тенденція буде тривати й надалі.
- На Волині теж практикують вибіркові рубки?
- На Волині вибіркові рубки практикуються в меншій мірі, аніж, наприклад, у гірській місцевості, але вони теж проводяться.
- А яка територія лісових угідь в нашій області?
- Десь за 600 тисяч гектарів.
- Лісів на Волині стає менше чи більше?
- Більше. Не всі ліси, які існують де-факто, є облікованими, адже є території, які самозаліснюються, проте ще не названі лісом офіційно. Часто це трапляється на землях сільськогосподарського призначення, які на папері є полем, а в реальності вже років 20-30 є лісом.
Питання у зміні цільового призначення земельної ділянки, адже якщо там вже є ліс, то вона навряд чи стане полем.
Якщо врегулювати цей момент, то, думаю, ще відсотків 5 нам би вдалося перевести до територій вкритих лісом.
Насправді загалом лісу стає більше. Над цим працюють лісівники, тривають лісокультурні кампанії – це приємне і, я б сказав, сакральне завдання лісівників.
- Якщо посадити саджанці зараз, то через скільки часу вони стануть повноцінними деревами?
- Деревами вони стануть вже кілька років, але, щоб назвати його діловим, зрілим, то для сосни – це 80-100 років, дуба – 100-150 років. Для того, щоб дерева досягли свого віку стиглості, потрібен час.
Ми рубаємо орієнтовно 20 мільйонів «кубів» на рік, тобто половину з того, що приросло
- А нинішні лісокультурні кампанії покривають той ліс, який уже вирубали?
- В Україні щороку висаджується більше 55 тисяч гектарів лісу. За даними наших фахівців, у прирості деревини ми маємо таку статистику: за загальними розрахунками в Україні приростає 4 кубічних метри деревини на гектарі. Тобто, якщо 10 мільйонів гектарів вкриті лісом, то приблизно 40 мільйонів «кубів» деревини приростає в нас щороку. Темпи приросту різні, все залежить від кліматичних зон: в горах він високий, на півдні і сході країни – низький.
Ми рубаємо орієнтовно 20 мільйонів «кубів» на рік, тобто половину з того, що приросло, а не з того, що було.
Щодо приросту - динаміка позитивна, отже ведення лісового господарства є не виснажливим та ефективним. Ми залишаємо природі на порядок більше, аніж забираємо для використання.
- А яка ситуація із вирубкою лісів саме на Волині?
- В будь-яке приміщення, в яке ми з вами б не зайшли, скрізь є вироби з дерева. Це те, що було заготовлене лісівниками. Вони вирубали дерево, яке пішло на підлогу, меблі, вікна, перекриття, будівельні конструкції… Люди щоденно потребують продукцію деревообробки.
Вчора стояв зрілий ліс – сторічні сосни, дуби. Ми його вирубали. Що людина скаже: «От був ліс і нема!». Але ж на цьому функція лісівника не закінчилась. Він завтра прийде і висадить новий ліс, а через десять років там вже стоятимуть дерева, які через сто років знову вирубають.
На територіях пралісів, до яких не торкається людська рука, відновлення лісу відбувається природнім шляхом: старі дерева гинуть, нові виростають, це нормальний процес.
- Якщо лісівники виявляють територію незаконної рубки, вони теж на ній висаджують нові дерева?
- Безперечно висаджують. Але ж відновлення лісу відбувається не лише у спосіб лісокультурної кампанії, коли ми вирощуємо лісові культури вручну.
Відновлення лісу відбувається і у природній спосіб. З точки зору поновлення лісу саме його природне відновлення є правильним. Адже ліс відновлюється так, як йому це потрібно, - спочатку головні породи.
Тому там, де ліс може відновитися сам, не потрібно проводити лісокультурну кампанію.
Але створювати нові лісові насадження ми зобов’язані незалежно від того законна чи незаконна рубка була здійснена.
- Вам відома кількість пилорам, які функціонують на Волині?
- Їх більше тисячі… Незаконні пилорами – велика проблема, адже вони споживають нелегально вирубану, заготовлену деревину. І поки вони будуть функціонувати, доти ми стикатимемось із незаконними рубками і з цим нічого не вдієш.
На жаль, поки є економічний ефект, завжди знайдуться люди, які цим користуватимуться.
Функція лісівників полягає у тому, щоб виростити ліс та його продати. Куди йде ця сировина далі, то вже не наше питання.
- А є дієвий спосіб боротьби із нелегальними пилорамами?
- Правоохоронні органи повинні бути більш активними, але це треба зробити в законодавчому полі, зокрема прописати процедуру, яка передбачала б легалізацію сировини і відповідальність для тих, хто користується нею нелегально.
- Кажуть, що під виглядом дров з України вивозять цінну деревину? Вам відомі такі факти?
- Функція лісівників полягає у тому, щоб виростити ліс та його продати. Куди йде ця сировина далі, то вже не наше питання. Ми не можемо відповідати за те, хто куди вивозить куплену сировину.
Якщо вона нелегально перетинає кордон у вигляді дров, то у мене питання до стражів кордону, як це відбувається. Це вже не лісівники повинні опікуватися цієї проблемою.
- А взагалі Україна багато експортує деревини?
- Є багато нарікань саме на те, що багато деревини йде на експорт. Кожна ситуація має свої плюси і мінуси, як і ця.
Ми сконцентрували сировину в Україні. Що далі? А далі – її перепилюють пилорами і вивозять дошкою, брусом.
З одного боку, продаючи сировину не експорт, ми отримуємо валютні надходження. З іншого боку, держава повинна дбати про те, щоб сировина не лише вироблялася, а й перероблялася в Україні, бо продавати ліпше не сировину, а вироби з неї.
Але знову ж таким питання – хто повинен робити це? Лісівники? Ні.
Держава спромоглася на мораторій на вивіз сировини. Добре. Ми сконцентрували сировину в Україні. Що далі? А далі – її перепилюють пилорами і вивозять дошкою, брусом. Доданої вартості – мізер, а функція невиконана.
Замість того, щоб стимулювати поглиблену переробку, дозволити безмитне ввезення обладнання, надати пільги тим, хто хоче будувати деревопереробні підприємства, ми стимулюємо банальне лісопиляння та вивіз продукції. Я не бачу великої різниці у тому, як вивезли ліс – кругляком чи дошками. Держава від цього багато не виграє. Одні чіпляють собі ордени за те, що ми зробили мораторій на вивезення лісу, але ліс все одно вивозиться продукцією.
- Ще однією важливою темою в лісовій галузі є мисливські угіддя. На Вашу думку, вони повинні бути у власності держави чи в приватних руках?
- Кожна форма власності має право на існування. На превеликий жаль, державна форма власності мисливських угідь зараз неефективна.
Мисливське господарство в Україні, на відміну від інших країн, не дає такої кількості надходжень, щоб можна було самому себе забезпечувати. Тому мисливські державні підприємства у нас зникають.
З’являються приватні, які вкладають гроші у корми, розведення тварин, біотехнології…
Ведення мисливського господарства у нас розглядають виключно як вбивство тварин, забуваючи про розвиток популяції, контроль за чисельністю.
У всьому світі мисливські господарства є прибутковими. Принаймні у тих країнах, де прописане законодавство і робота організована належним чином.
В Україні ми поки не дійшли до рівня прибуткових мисливських господарств. Я не знаю жодної прибуткової мисливської структури і державної, і приватної.
В більшості випадків у нас приватні мисливські угіддя – це угіддя любителів, які мають гроші та бажання їх розвивати.
Мисливське господарство – галузь загнана, у тому числі і в нормативній та законодавчій базі. Ведення мисливського господарства у нас розглядають виключно як вбивство тварин, забуваючи про розвиток популяції, контроль за чисельністю.
Що таке вбивство тварини? Якщо ми вийшли і здобули тварину шляхом пострілу – це є вбивство. А якщо тварину не підгодовувати і вона загине – це не вбивство? Екологи кажуть, що то природній процес… Мені здається, що тварині байдуже, який процес природний чи ні… Тут багато деталей, але обирати треба єдину позицію. У всьому світі мисливське господарство - це не лише полювання, а найперше - розвиток тваринного світу.
- Що отримує держава від приватних структур, які користуються мисливськими угіддями?
- Вони сплачують певні внески, але найголовніше – розвивають мисливське господарство. Головні прибутки не від їхніх оплат, бо ці кошти невеликі, а від вкладу у саме господарство: вони контролюють, збільшують поголів’я, годують дичину…
Їхня діяльність має більший ефект, аніж фінансова сторона.
- За часу президентства Ющенка «Цуманська пуща» отримала статус національного парку. Як так склалося, що частина території парку перебуває нині в користуванні кількох приватних структур?
- Національний природний парк – це не заповідник. У заповідниках заборонена будь-яка діяльність. Національний природний парк розділяється на зони: господарська зона, де можна проводити різну діяльність, є ще охоронна, заповідна зони, де не можна нічого проводити.
В господарській зоні дозволено проводити мисливське господарство, тобто підгодовувати звірів, ставити кормушки, але не полювати.
Повторюсь, що полювання і ведення мисливського господарства – суттєво різні речі.
- Тобто приватні структури користуються територією у господарській зоні «Цуманської пущі»?
- Так. Але у «Цуманській пущі» є ще один момент - керівництво парку не зробило жодного кроку, аби встановити межі парку за увесь час його існування. Не розумію, чому зволікають.
- Ви любите полювання? Як взагалі відпочиваєте?
- Можу вийти на полювання, але роблю це рідко, в більшості випадків – аби просто побувати в лісі. Полювання – це компанія, певні правила, чоловіча відверта розмова…
На риболовлі буваю ще рідше, ніж на полюванні.
Я рідко відпочиваю, зазвичай роблю це шляхом переключення однієї діяльності на іншу. Якщо є можливість кудись поїхати, то виїжджаю, але то вже було давно, вже й забувся, як.
Текст: Ірина КОСТЮК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
