До Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки цими днями, як ніколи, прикута додаткова увага засобів масової інформації, громадськості, усіх волинян, хто в той чи інший спосіб мав стосунок до цього вишу.
20 листопада тут відбудуться вибори ректора. Переможець підпише п’ятирічний контракт з Міністерством освіти і науки України та отримає можливість протягом цього періоду реалізовувати свої ідеї та плани. На виборах офіційно зареєстровано 7 кандидатів, проте експерти, спостерігачі та й безпосередньо представники колективу університету виокремлюють кількох лідерів цих «перегонів». Чи не найчастіше серед них звучить прізвище багаторічного очільника вишу, доктора біологічних наук, професора Ігоря Коцана.
Саме з цих міркувань ми попросили авторитетного науковця поміж інтенсивними заходами виборчої кампанії знайти час і для інтерв’ю нашому ресурсу. Насамперед з’ясовуємо чи немає для нього формальних перешкод після 14-ти років керівництва вишем ще раз балотуватися на цю високу посаду?
– Я працюю на посаді ректора 14 років – два терміни по сім років. Зараз лунає багато заяв, мовляв, минуло дві каденції і вже все, досить. Але це не так, вибори ректора відбулися в 2012 році, Закон «Про вищу освіту» ухвалили в 2014-му році, тому до вступу Закону в дію зарахувався один період мого перебування на посаді ректора і я можу претендувати на перебування на цій посаді протягом ще 5 років. Це довгий період і, як на мене, достатній для втілення багатьох задумів.
Період справді тривалий і, аби претендувати на нього, нинішньому кандидату на посаду ректора потрібно говорити про вже зроблене, про те, що дасть підстави очікувати подальшого розвитку вишу. Попри певну напругу виборчих перегонів Ігор Коцан випромінює впевненість у тому, що його команда матиме змогу продовжити реалізацію запланованого.
- Моя попередня каденція на посаді - це великий період і тут важко виокремити якісь досягнення чи напрямки. Але їх дуже багато: у нас сьогодні європейський університет, ми за цей період з державного отримали статус національного, зараз фактично - інтернаціонального. Далі ми значною мірою реалізували плани з матеріально-технічного забезпечення університету, завели багато інвестицій, які, до речі, з кожним роком зростають. Ми були і залишаємося лідерами суспільних процесів. У 2012-му році ми вже показали свою відданість європейському курсу України і на підтвердження того перейменували університет, хоча знали, що може бути негативна реакція тодішньої влади. Моя позиція – не змінювати такий курс, за будь-яких обставин ми маємо орієнтуватись на європейські цінності і стандарти.
Аналізуючи вже реалізовані справи і проекти, Ігор Коцан з більшим натхненням говорить про нові плани та ідеї.
– Що є вашим головним мотивом для продовження перебування на посаді ректора?
– Чому я вирішив далі продовжити – для цього було багато об’єктивних і суб’єктивних причин. Коли в людини питають, чому вона хоче далі бути на цій посаді, то вона говорить про свої досягнення, про те, що вже втілене і зроблене. Я ж говорю про те, що маю ще багато ідей, планів і можливостей далі їх реалізовувати. Зокрема, це будівництво студентського містечка, це комплексна реконструкція всіх корпусів університету, це підвищення іміджу та ролі науки в університеті, поглиблення якості освіти.
До слова, наші спроби підштовхнути співрозмовника до визначення його особистої ролі, як керівника, в успіхах та здобутках вишу все одно в підсумку наштовхувались на тверду позицію Ігоря Коцана щодо цінності команди.
– Хотілося б почути про власне вашу роль у реалізації проєктів та планів, у здобутках вишу протягом років попередньої каденції.
– Я не можу брати на себе такі зобов’язання і відповідальність, аби говорити, що все зроблене – це винятково мої досягнення. Ви розумієте, що без підтримки, без спільної, злагодженої роботи моєї команди, всіх викладачів, колективу університету, студентів, жодних планів і задумів не було б реалізовано.
Безперечно статус керівника передбачає лідерство в якихось процесах, координацію спільних зусиль, більшу відповідальність за результат кожної справи, але ще раз хочу наголосити – робота університету – це не «індивідуальний спорт», це така своєрідна мозаїка, котра складається з тих індивідуальних внесків, наукових досягнень, студентських успіхів, здобутків кожного факультету, кафедри, наукового підрозділу.
– Не буває так, аби в роботі керівника все складалось ідеально і бездоганно. Де Ви бачите свої недопрацювання чи напрямки, які потрібно вдосконалити в діяльності керівництва університету?
– Оцінюючи попередні періоди своєї роботи, я бачу три основних недопрацювання, або ж точки, де маємо зосередити більшу увагу. Перше – це інновації, на моє переконання ми недостатньо докладали зусиль до впровадження інновацій, які з’являлися навколо нас. Ми розуміємо, що бізнес, котрий використовує інновації – це успішний бізнес, так само і в університеті, якщо він не використовує інновації, то не може претендувати на лідерські позиції в галузі. Друге питання – це питання корпоративної культури. Можемо виписати найдосконалішу стратегію розвитку університету, але, коли не буде корпоративної культури, колектив, студенти, не діятимуть, як єдиний організм, об’єднаний єдиною метою, тоді про втілення цієї стратагії говорити складно. І третє – це кадрова політика.
У нас є дуже багато розумних, фахових, креативних людей і потрібно їх активніше залучати і до управлінських процесів і до багатьох напрямків, які сьогодні потребують більшої динаміки.
Багаторічний керівник лесиного вишу цілком спокійно ставиться до великої кількості конкурентів на виборах, дивується лишень, що будують вони свої програми переважно на критиці роботи його команди.
– Як Ви оцінюєте програми та ідеї своїх конкурентів?
– Я з їхніх програм, виступів на зустрічах, інтерв’ю, зрозумів одне, що об’єдналися люди, на жаль, не на позитиві, а на негативі щодо попередньої нашої команди і щодо роботи всього університету. До прикладу, коли мене критикують у питаннях реалізації проекту студентського містечка, я знаю, що ніхто з тих критиків жодного разу сам там не був, вони навіть не знають, що студентське містечко знаходиться на вулицях Львівській і Володимирській.
Коли вони розповідають, що потрібно більше ремонтувати, відкривати якісь нові лабораторії на кожному факультеті, то не кажуть, де брати ресурс для цього всього. Ми це постійно робимо і знаємо, що з бюджету університету нам вистачає грошей на заробітні плати, комунальні послуги, стипендії для студентів, а для того, щоб здійснювати капітальні роботи у всіх корпусах потрібне залучення додаткових коштів.
До речі, цього року ми залучили більше 8-ми мільйонів гривень. А для того, щоб реалізувати план модернізації нашого університету, зараз маємо основне завдання – це енергозбереження, вдосконалення енергопостачання, теплопостачання. Коли ми вирішимо ці основні питання, тоді маленькі ремонти – це вже завдання на декілька років.
А загалом у критеріях оцінки власної роботи Ігор Коцан схоже керується ідеями керівників деяких держав, що розвиток своїх країн міряють не валовим внутрішнім продуктом, а умовним індексом щастя.
– Якщо відкинути речі другорядні, у своєрідному «сухому залишку», що ви вважаєте головним завданням ректора університету?
– Насамперед ми повинні дбати про людей, дбати про всіх викладачів, студентів. Найважливіше, щоб весь науково-викладацький склад, весь допоміжний персонал, наші студенти, аспіранти відчували себе щасливими у тій сфері життя, що пов’язана з університетом. Адже для кожного з нас – це не просто робота, це спосіб життя, це наш суспільний статус, це та частка, яку ми вносимо у розвиток і становлення нашої країни.
Розмовляла Вікторія Притулюк
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
