Владислав Пастухов став символом нескореності Херсона. Відео з чоловіком, який застрибує на російський БТР, розмахуючи українським прапором, облетіло інтернет, а для багатьох херсонців його вчинок став натхненням. Пізніше з‘ясувалося, що Владислав — поліцейський.
Суспільне розшукало чоловіка після того, як він вибрався з окупації, і записало з ним інтерв‘ю.
Владислав Пастухов — оперативник, поліцейську форму одягає рідко. Але на зустріч приходить саме у ній. Тепер в його житті багато нового — місце служби, розлука з родиною та навіть мова спілкування. "Коли у мене беруть інтерв'ю, я намагаюсь розмовляти українською. Це мені не притаманно, бо майже всі, хто живе в Херсоні, розмовляють, міркують російською, — говорить Владислав. — Коли нас захопили, усі, хто знаходився в Херсоні, цього не очікували. Багато хто взагалі не вірив у те, що буде війна. І от, коли це сталося, у людей світ перевернувся".
Ми вас шукали через те саме відео із БТР. Розкажіть, яким був Херсон у ті дні.
Напередодні ми отримали інформацію оперативного характеру про те, що до Херсону приїхали автобуси з Автономної республіки Крим. І привезли масовку для якихось дій. За день до цього російські ЗМІ намагалися зробити зйомку, в якій начебто містяни Херсону отримують пайки від РФ. В той день люди спромоглись зробити так, щоб ті пайки ніхто й не отримав. Показати, що нам ці пайки непотрібні. Хоча люди вже відчували потребу, це вже був не перший день блокади.
Спочатку нас блокували на підходах до міста. Гуманітарні вантажі не проходили, люди, які займаються логістикою, не працювали. Ще не голод, але бракувало багатьох продуктів, товарів у магазинах. Незважаючи на це, люди не опускалися до того, щоб брати подачки від осіб, які захоплюють і зневолюють.
А в той день, 5 березня, що відбувалось?
У нас є Парк Слави, де стоїть стела і вічний вогонь. Там висить прапор України, і саме там збиралися люди, яких привезли для того, щоб піднімати якісь червоні ганчірки. Я був не сам, з людьми, яких дуже поважаю. Ми поїхали перевірити, чи дійсно там на стелі щось відбувається. Коли підїжджали, побачили, що війська РФ вже все оточили і туди нікого не підпускають. Хлопці з жовто-блакитними прапорами сиділи на вході до парку, їх не пропустили.
Хто був біля стели? І скільки їх там було?
До 20 людей, разом з водіями. Хтось там на камеру знімав, ну й таке інше. Ті, хто спромігся вийти і потримати там червоний прапорець, їх було на пальцях порахувати. Я був на машині, ми швидко під‘їхали на площу Свободи, там повідомили всім, що відбувається ґвалт якийсь. Люди згуртувались і ми пішли до стели.
А на площі Свободи скільки було людей?
Не перерахувати — декілька тисяч. Бо коли вже згуртувалися в колони і йшли колонами, площа була вся повна. Тобто це десь шість кварталів — суцільний натовп людей, які ідуть з українськими прапорами.
На площі Свободи була виставлена броньована техніка. І коли ми згуртували колони, щоб туди йти, деякі машини почали рух, почали врізатися в натовп, лякати людей. Тих, хто був поруч, я згуртував для того, щоб їх не пропускати. І тоді цей БТР взяв ліворуч від нас і вирішив об’їхати. Люди ляпали по броні, намагалися зупинити. Хтось вставав вперед, його відштовхнуло. Коли БТР проїжджав повз мене, я заліз на нього, підняв прапор. До речі, це саме той прапор, який зберігався в нашому управлінні. Я забрав його і потім виходив з ним на Майдан.
Що ви відчували в цей момент?
Російською: взбешен или разгневан. Українською не можу зараз підібрати слова.
Розгнівані тим, що ці БТР-и їздять по Херсону?
Тим, що вони крізь натовп їдуть, розштовхують людей, і взагалі тим, що вони сюди приїхали. Це був порив — я вскочив, почав махати прапором, люди, які, на той момент трішечки перелякались через те, що скрізь натовп їде техніка, більш-менш заспокоїлися. Коли БТР додав ходу, я зістрибнув з нього.
Це натхнення, яке було у всіх. Ті війська, які захищали отих з червоними прапорцями, виїхали нам назустріч, мали перекрити дорогу і дати можливість вийти людям з червоними прапорцями. Але наші вже не зважали на те, що стріляють. Всі вказували їм путь корабля і казали, куди треба цим росіянам піти.
Розгорнули великий прапор, який несло багато людей. Я дружині підказав пробігти під колоною: ти пробігаєш, як по коридору, красиві барви, яскраве було сонце. Ну, це такі відчуття, які передати навіть неможливо.
Коли народ прийшов, я побачив, наскільки багато людей зовсім іншої думки. І дехто з них досі не зміг вийти з Херсонщини, продовжують там боротися, як можуть.
Читайте також: Бійці полку «Азов» провели пресконференцію. Розказуємо про головне
Перша хвиля російських окупантів — вони були більш-менш людяні. Пізніше зробили ротацію, коли побачили, що неможливо Херсонщину зламати. Заміну ми відчули відразу, бо кожного дня виходили на Майдан — нові одразу починали стріляти. І не просто вгору, а вже по людях. Гранати сльозогінної дії, світло-шумові. Хапали людей на вулицях, якщо бачили, що йдуть з символікою, або ще за якимись ознаками вирішували, що це активісти. Під’їжджають буси, вибігають, хватають, закидають і їдуть. Не встигаєш зреагувати.
Опишіть Херсон в окупації.
Гуманітарна криза, нестача їжі. Комусь ліки треба, комусь ще щось. Багато питань, які намагаєшся якось вирішити. Але найважчою була тиша. Тиша і нерозуміння того, що відбувається. У ті дні, коли не було стрільби, не гатили гармати, неможливо було навіть заснути. Лише після того, як починала працювати зброя, тільки після того ми могли засинати, бо це така колискова — наші борються, тобто ми ще потрібні.
Як ви оцінює ймовірність проведення псевдореферендуму і створення фейкової республіки?
Якби їх цікавила думка народу, вони би програли. Тому що там тієї республіки ніхто не хоче. Якщо є якісь колабораціоністи, вони в такій малій кількості, що навіть на їх телебаченні бояться про це казати. Таких, як Стремоусов, який там кричить, що ми за Росію і таке інше — з таким захворюванням мало людей. Переважна більшість — це ті, що розуміють, нам в Росії робити нема чого. Усі розуміють, що це захоплення влади, загарбницькі дії, і майже всі, хто якось міг, намагалися з цим боротися.
Мене здивувало, як на ці події відреагували підприємці. Тому що від них була велика допомога. Коли потрібно було робити необхідні дії для оборони, як тільки підприємці розуміли, для чого тобі потрібні ці запальнички, для чого тобі треба мастило, бензин чи ще щось, віддавали своє. Ніхто не брав грошей ні в кого. Було багато людей, які купували борошно, привозили на хлібзавод, щоб людям могли пекти хліб. Це було, доки я був у Херсоні, і все це дуже надихало.
Відносно всіх почалися репресії. Саме тому багато херсонців виїхали. Деякі знайомі виходили через мінні поля. Були навіть випадки, коли підривались. Багато машин було розстріляно. Коли виїжджали з окупації з родиною, бачили, як на узбіччі всюди знаходяться цивільні машини, розстріляні з крупнокаліберних кулеметів, гармат. Розуміємо, що там ніхто не міг вижити. І це ж вздовж дороги — всі їдуть і бачать.
Коли після Снігурівки вже доїхали до першого блокпоста з нашими військовослужбовцями, всі плакали. Всі хотіли обіймати їх. Це щось таке. Відчуття, яке можуть зрозуміти лише ті, хто через все це пройшов.
Багатьом з тих, хто залишився, приходиться ховатися, жити на чужих квартирах, постійно змінювати місце знаходження, переодягатися, відпускати бороди. Навіть коли силові розгони відбуваються, дух Херсонщини настільки сильний, що люди нахапавшись сльозогінного газу, відбігши і віддихавшись знову повертаються.
Що для вас перемога?
Воля народу, яка є незламна, — вже перемога. Але цей народ достойний жити гідно, не під чиїмось каблуком. Вільно жити, ходити, думати, розмовляти, висловлювати свої міркування.
Я тут вільний. А там їздять люди з автоматами, які можуть у будь-який момент вбити, зробити все, що їм буде завгодно. Ці люди ходили по хатах, вибивали двері, когось хапали. Їм не потрібні рішення судів, не потрібне якесь поняття, їм нічого не потрібно. Вони захопили і роблять, що хочуть. Тому такого не має бути ніде.
Авторка: Інна Білецька
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
