«Вже відчуваєте, що чіп запрацював?» – іронізує молодий лікар у яскравій хірургічній шапочці та кроксах (здається, ці гумові сандалі вже міцно вкоренились у медичному дрес-коді).
Він чекає свого щеплення від коронавірусу у Волинській обласній клінічній лікарні. Поруч – десятки колег із різних відділень, які прийшли сюди просто з операційних і процедурних.
Реальна черга на вакцинацію радикально відрізняється від фейсбучних баталій. Тут, якщо і почуєш теорію змови, то хіба як жарт. Адже лікарі теж люди і читають в інтернеті про чіпізацію, Білла Гейтса і вишки 5G – фігурантів найбільш божевільних міфів про вакцини.
***
25 лютого на Волині розпочалась вакцинація від коронавірусу вакциною Covishield. Препарат виготовлений в Індії за ліцензією Oxford/AstraZeneca. Поки щеплюють медиків, які контактують з хворими на COVID, а також публічних діячів, якщо є залишки вакцини.
Ми побували на вакцинації працівників Волинської обласної лікарні і розповідаємо, як це виглядає зсередини.
«Нічого не відчув. Навіть сумніваюсь, що мені укол робили»
Людмила Зінчук, медсестра в повному «обмундируванні» – одноразовому халаті, шапочці, масці і рукавичках – вправно набирає рідину у шприц. Повертає його до світла, щоб переконатися: всередині саме 0,5 мілілітра – не більше, не менше. Надто цінний препарат, щоб витрачати його намарно.
Протирає плече пацієнта спиртом, прицілюється і за секунди 3 справа зроблена. Наступний!
Безпосередньо вакцинація – це дуже швидкий процес. І фактично безболісний, як переконують ті, хто вже спробував його на собі. Хоча деякі жартівники не пропускають нагоди покривитися у камеру.
«Нічого не відчув. Навіть сумніваюсь, що мені укол робили», – ділиться враженнями лікар-отоларинголог Олександр Щурук.
Все було б просто, якби мова йшла лише про ін’єкцію. Значно складніше і довше зібрати на вакцинацію кількість людей, кратну 10 (саме стільки доз вакцини в одному флаконі), анкети про згоду, внести усі дані в електронну систему Міністерства охорони здоров’я і насамкінець переконатися, чи за 30 хвилин після щеплення з людиною усе добре. Для цього четверо працівників вакцинальної бригади повинні працювати весь день фактично без перерв. Тож основний шмат роботи – не з шприцами і ліками, а з паперами і комп’ютером.
«Ви правша чи лівша?» – раз-у-раз допитується фельдшер, паралельно міряючи температуру.
Медики (сьогодні вони пацієнти) завзято переконують: «Та коліть у праву». Але працівники вакцинальної бригади непохитні. Якщо записали як правшу, значить щеплення буде в ліву руку. І навпаки. По-перше, місце ін’єкції може боліти кілька днів і працювати цією рукою стане важче. По-друге, чіткість потрібна для відстеження можливих побічних реакцій. Інакше як потім довести, що алергія саме на вакцину?
«Просто хочеться вже нормального життя»
У бригаді – четверо працівників Луцького центру первинної медичної допомоги: сімейний лікар, двоє медсестер і фельдшер. Щоранку вони їдуть на склад, де беруть потрібну кількість доз вакцини у сумках-холодильниках (точне його розташування не називають з метою безпеки), і їдуть у медзаклад, на який вкаже керівництво. Окрім обласного центру, вони вже побували у Ковелі, Володимирі-Волинському, Нововолинську, Любешові, Маневичах.
«Інколи робочий день триває більш ніж 12 годин. Добре, якщо на місці все нормально з інтернетом, сервером. А як ні, то приїжджаємо в Луцьк і починаємо вносити дані в електронну систему», – розповідає медсестра Людмила Колодій.
У сімейної лікарки Наталії Щербіної, окрім роботи у вакцинальній бригаді, є й інші обов’язки.
«Декларанти (пацієнти, що підписали декларацію, – ред.) дзвонять і питають, чи не кину я їх? А як я можу? Завершиться епідемія, і повернусь в поліклініку. На прийомі зараз, якщо когось треба оглянути, послухати, підстраховують колеги, а телефоном я продовжую консультувати, вдома документацією займаюсь, – каже лікарка. – Вільний час? Я вже й забула, що це».
Члени мобільної бригади поки не знають, ні скільки зароблятимуть на цій роботі, ні як довго вона триватиме. За оптимістичними прогнозами, щонайменше до 2022 року. Але в кожного з них є своя «залізна» мотивація працювати на те, щоб епідемія швидше закінчилась.
«З самого початку я пішла працювати з хворими на ковід – брала матеріал на ПЛР-тести. Всі питали, як наважилась, але я чомусь зовсім не боялась і в результаті поки не хворіла. А ті, хто боялися, захворіли у першу чергу.
Я й сюди хотіла піти, бо завжди була прихильником чогось нового, цікавого. Хоча робота ця непроста (дорога, великий наплив людей), ми виконуємо важливу місію», – каже Людмила Колодій.
«Просто хочеться вже нормального життя – цілуватися, обійматися, їздити світом. Щоб всі обмеження нарешті закінчились», – додає Наталія Щербіна.
«Якби вакцина була погана, ми вже про це знали б»
Медсестра Людмила Колодій каже, ставлення до вакцини змінилося навіть за останні два тижні:
«Спочатку всі боялися, було багато дезінформації, але зараз люди свідоміше до цього підходять. Розуміють, що по-іншому подолати цю пандемію неможливо. Тим паче, деякі лікарі розповідають, що хворіли вже 3-4 рази за рік і щоразу по-новому.
Частіше бояться щеплення молодші медичні працівники (санітари), а от лікарі і медсестри – ні. Але в будь-якому випадку ми нікого не змушуємо. Наше завдання – хіба дати перевірену інформацію, щоб люди не залишалися наодинці з тим сміттям, що є в інтернеті».
«Якби була погана вакцина, ми б вже це побачили. Лише наша бригада станом на вчора (9 березня) провакцинувала 700 людей, і серед них лише в однієї була невелика місцева алергічна реакція, яка зникла за 2 дні», – розповідає медсестра.
Те, що ставлення до вакцини може змінюватися з часом, підтверджують і самі медики, які прийшли сьогодні на щеплення.
«Я вже перехворів пів року тому і не те, щоб дуже боюсь заразитись вдруге. Але вважаю, що вакцинуватися повинна кожна свідома людина. Попри це, я не йшов сюди сліпо. Сів, почитав про різні вакцини: як вони робляться, з чого складаються. Переконався, що хвилюватися немає про що», – каже лікар-отоларинголог Святослав Войтович.
«Сумніви були, але здоровий глузд переміг, – розповідає медсестра поліклінічного відділення Алла Ковальчук. – Я працюю з людьми, тому вважаю це потрібним для себе».
«На початку були перестороги через країну-виробника, але почитала інформацію з офіційних джерел і заспокоїлась. Тим паче, чоловік щепився і переніс нормально. Тепер і мені можна», – жартома додає лікарка-офтальмолог Марія Дидюк.
«А я вважаю, якщо позитивний настрій, ускладнень бути не може», – каже хтось у коридорі нехай не медичну, але людську істину.
Хоча, звісно, є тут і ті, хто в необхідності вакцинуватися не сумнівався взагалі.
«Я хворів у листопаді. Антитіла, якщо й лишилися, то вже дуже мало. Нас вчили в університеті, що вакцинація – це як дати організму почитати книгу. З неї він дізнається, що є такий вірус, і готується до боротьби з ним», – каже лікар Олександр Щурук.
«Я дуже хотіла прийти і нікого, хто проти, не слухаю. Від грипу щороку щеплююсь. Я завжди на передовій, тому сподіваюсь, все буде добре», – наголошує медсестра кабінету ЕКГ Алла Гузь.
***
«А мені якийсь папірець для виїзду за кордон дадуть?» – раз-за-разом запитують медики. Все-таки імунітет – не єдина мета щеплення. В Європі всерйоз обговорюють запровадження паспортів вакцинації для туристів.
Паспортів в Україні поки нема, але після другої дози вакцини (її вколють через 4-12 тижнів) довідку про щеплення можна буде отримати у свого сімейного лікаря.
Коли через руки мобільної бригади йшов вже сьомий десяток пацієнтів, до кабінету похапцем зайшов директор лікарні Олександр Дудар. Підлеглі його шанобливо пропустили поза чергою.
Вже сидячи на стільці для щеплень, він продовжує вирішувати робочі справи телефоном.
– Що я маю ще зробити? – запитує за кілька секунд.
– Пів години посидіти у нас під наглядом, згідно з дорожньою картою, – відповідає медсестра.
– Я буду в кабінеті. В мене відеонарада за 5 хвилин.
Правило про 30 хвилин під наглядом ігнорує не лише Олександр Дудар. Хірурги, анестезіологи, лікарі терапевтичного профілю, медсестри поспішають повернутися на свої робочі місця. Вони не готові байдикувати так довго через мізерні ризики отримати сильну алергічну реакцію.
«Сам прийшов і за собою ще 9 маю привести?»
Під кінець темпи роботи бригади помітно знизилися. Справа в тому, що відкритий флакон вакцини (розрахований на 10 людей) може «жити» всього годину. Виливати залишки не те, щоб заборонено, але не рекомендується. Тому щоразу потрібно назбирати потрібну кількість людей.
Хоча цього дня планували щепити 70 людей, повністю назбирався і восьмий десяток охочих. Їм пощастило. А от двом лікарям, які прийшли останніми, ні.
«Це як в інтернеті пересилають молитву і пишуть: «Прочитай, скажи Амінь і перешли ще вісьмом». Тут так само. Я один прийшов і маю за собою ще 9 привести», – обурився чоловік літнього віку.
Йому доведеться чекати, коли мобільна бригада прибуде сюди вдруге. Бо, наприклад, в інфекційну лікарню вона їздила вже тричі.
Вакцинація від ковіду – не найпростіша справа організаційно, – каже завідувач поліклінікою Ігор Зарадюк.
Одні медики чекають вакцину Pfizer, інші – гарної погоди. Буквально – є люди, які не хочуть йти до лікарні не у свою зміну, коли погана погода. Хтось перехворів недавно і має імунітет. Очевидно одне – вакцинація точно не закінчиться за місяць чи два. Бо навіть працюючи на межі своїх можливостей, одна бригада змогла за день провакцинувати 80 працівників обласної лікарні. А всього їх – 1,5 тисячі.
Текст і фото: Віта Сахнік
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
