Прямий ефір «Луцького радіо»

«Малювати, що бачиш? Повна туфта! Художник має складати враження!» – художниця Марічка Островська

«Малювати, що бачиш? Повна туфта! Художник має складати враження!» – художниця Марічка Островська

Після «БезГрішних» вона стала відома навіть тим, хто мало цікавиться сучасним художнім мистецтвом. «Ууууу – порнографія!» - казав хтось. «Ух ти, так ще ніхто не зображав кохання!» – захоплювалися інші

Сама ж авторка – хужожниця Марічка Островська – каже, що таким чином вона прославляє любов. Чим ще живе і що творить лучанка, як її роботи сприймають за кордоном, якими проектами готова здивувати – про це і не тільки у розмові з «Першим».

Фото – Любомира Безручка

– Чому ти поєднала своє життя з мистецтвом?

– Серед моїх друзів було і є дуже багато художників. Я постійно сиділа в якихось майстернях, брала участь у «богемних» спілкуваннях… І бачила, як народжується творчість: під які розмови, під який настрій. Ось з цього все і почалося.

Мій перший проект –  «Стовп за вікном» –  мені приснився. Це був 2014 рік, саме почалася Революція Гідності. Я їхала в маршрутці з Києва і мені наснилося, що я – стовп у себе за вікном, який не рухається і не може нічого зробити чи створити.

Ще й так склалося, що в цей час у моїх бабусі та дідуся у хаті міняли вікна: старі вони хотіли викинути, тому я їх забрала собі. Поробила купу фотографій і вставила замість скла.

На виставці я зробила ефект старої хати. Це були сині вікна з чорно-білими фотографіями та дорисовками в колір вікон, на яких були зображені мої бабуся та дідусь. В такий спосіб я хотіла показати, що життя – цінне. Ми не маємо бути якимись не діючими, не думаючими стовпами. Кожну хвилину нам потрібно проживати сповна.

Фото – Андрія Петрішева

– Якою була твоя перша картина?

– Це портрет моєї мами, який я зробила ще у 1999 році. Розумію, що це ще не було щось грандіозне… Я тоді – як і багато хто з початківців – намагалася відтворити те, що бачу. Але такий підхід – повна туфта. Художник має складати враження, а не малювати те, що вже й так видно.

– Чи можна бути художником без освіти?

– Мені здається, що це має бути вроджене. Ось, наприклад, я була оригінальною з самого дитинства, ще коли народилася  у восьмимісячному віці (сміється). Потім навіть у школі чимось виділялася, завжди хотіла бути художником та складати враження.

– Ти продаєш свої картини?

– Так.

– Робиш їх для себе чи для людей?

– Для людей. Насправді кожен художник, який вже випрацював свій індивідуальний та впізнаваний стиль, творить для суспільства. Якщо він робить і ховає свої картини, не показує нікому, то в його малюнках тоді немає сенсу. Роботи створюються для того, щоб їх бачили, щоб прикрашати ними будівлі, та й загалом своє життя. Цінність картини полягає в тому, що вони мають жити й «дихати». Навіть обмін енергією художника і поціновувача є дуже важливою складовою.

До речі, остання тема, яку я висвітила – еротична. Вона є дуже життєвою та природньою, але багато людей соромляться цього.

– Розкажи про свій стиль. Ти малюєш в етнічному та еротичному стилі. Чому?

– В стилістиці моїх розмальовок завжди є ляльки-мотанки. От у версії «БезГрішних» вони кохаються, але є й інші теми, наприклад, пейзаж та музика. Чітко прив’язати до чогось цю ідею я не можу. Так вийшло. Але це, певне, те, що я так довго шукала. Я дуже багато малювала і завжди виходило щось в етнічному стилі.

Саму мотанку почала малювати, через те, що це українська лялька, в якій себе може ідентифікувати кожен, адже чіткого обличчя та окремої людини в неї немає. Це такий Ukrainian style.

– Чому твої «БезГрішні» були намальовані на хоругвах? Хтось побачив в цьому кощунство…

 – Хоругва – це не тільки церковний атрибут, а ще й військовий. Тобто це символ того, за що варто боротися. А боротися варто за любов! Тілесна любов нікуди не дінеться, адже тут на Землі ми є в наших тілах. Думаю, тілесна насолода не просто так у нас є. Вона дуже важливий елемент духовної любові між чоловіком і жінкою. Тому ці розмальовки я й зобразила на хоругвах. Це слава любові.

– В яких країнах були виставки твоїх картин?

– Крім України, були ще в Польщі, Туреччині та Німеччині.

– Як твої роботи сприймали там?

– Дуже нормально, я тішуся з того, що люди не соромляться свого єства,тілесності.

Фото – Любомира Безручка

– Де найкраще сприйняли твої роботи?

– Поки я ще не була в Австралії, але найбільше мені сподобалася реакція автентичних українців, які там живуть. Взагалі перші мої роботи купили австралійці. Певне, це було за рахунок того, що я викладала фото робіт в соцмережі.

Розумієш, виставка – це трохи інше...А от коли людина дивиться і купує ці роботи для себе, то відчуваєш: зацінили (сміється). Лайкати у Facebook може кожен, а от повісити роботу в себе на стіні – ні.

Покупців моїх робіт поки не так багато, і я кожного з них пам’ятаю.

– А що скажеш про реакцію українців? Як ставишся до критики?

– До нормальної критики спокійно відношусь, а до просто «крикунів» абсолютно ніяк, вони на мене не впливають.

– Крім малювання картин, чим ти ще займаєшся?

– Перформанси, інсталяції, а також вироби з сіна. Плести фігури мене навчила бабуся. Вони були на багато менші за ті, що я роблю зараз. Але і тоді, і зараз це обов’язково звірі, які водяться в Україні. Така собі народна іграшка.

– Де ти любиш малювати?

– Обожнюю малювати в кав’ярнях або взагалі там, де є скупчення людей. Розумію, що я зображую еротику, але коли дивлюся, наприклад, на жінку, в якої гарно зігнута рука, то цей момент дає мені лінію, загин. Хоч мої малюнки і не є реалістичними, але попри це вони теж змальовані з людей.

– Бути художником – це прибуткова справа?

– Як працюєш, так і маєш. Якщо більше працюєш, то й більше маєш, якщо менше – то стільки ж і отримуватимеш. Ясне діло, що у сфері збуту – це важка справа, але якщо любиш свою роботу, то й отримуватимеш те, що вкладаєш в неї.

– Які проекти хочеш втілити ще?

– Другий і третій том антистресрозмальвок «БезГрішних» ну і знову ж таки – безгрішні в різних варіаціях: джазових, пейзажних, побутових, навіть кав’ярню можна намалювати.

До речі, свої роботи спочатку я роблю графічно чорно-білими, а далі вже обробляю в кольорі, але не фарбами, а в різних редакторах, а в кінці виходить глітч – це зіпсований фотоваріант.

Коли ж я роблю живі роботи, то роздруковую їх на полотні, розмиваю фарби та домальовую речі, які мені подобаються. Інколи я спеціально дороблюю вицвілі місця на картинах, бо мені це подобається. 

Фото – Любомира Безручка

Текст: Іванна СОЛОМАНЧУК (Перший).

Фото з власного архіву Марічки Островської


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Показати коментарі (1)
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Ексклюзивні фото з весілля редакторки луцького інтернет-видання
Наступна новина «Волинь-Інвест 2018»: іранці зацікавилися співпрацею з Волинню
Останні новини
Схожі новини