Прямий ефір «Луцького радіо»

Історія лучанина, який живе в авто. ФОТО

Історія лучанина, який живе в авто. ФОТО

Новина про те, що лучанина «вижив» із квартири син, швидко набула резонансу у місцевих ЗМІ. Ще кілька днів тому чоловік соромився говорити про те, що сталося, та тепер налаштований рішуче – треба боротися за свої права. Наразі ж пенсіонер днює і ночує в побитій машині, припаркованій біля його «колишнього» будинку.

Про чоловіка розповідає в своєму матеріалі «Найкращий в світі дядя Жора»: історія лучанина, який живе у машині Василина Боруцька для ВолиньPost.

«Це найкращий в світі дядя Жора. Я пам’ятаю, як він нас ще колись давно кавунами пригощав», – каже школяр Влад, несучи горня із кавою до автівки, припаркованої за будинком на вулиці Гордіюк, 4а.

«Дядьою Жорою» діти називають Георгія Назарчука, який понад тиждень тому вимушено «переїхав» у салон автівки – поки чоловік лежав у лікарні після аварії, його виписали із квартири. «Візьми, ось це в холодильник постав, будь ласка», – «дядя Жора» передає Владу пакет із продуктами, який принесли небайдужі сусіди. Хлопець слухняно забирає.

«Їсти щось будете? Може, вам бутерброди зробити?» – знов питає школяр. «Та, не хочу», – махає рукою дуже стомлений та сумний чоловік. Поки Влад несе нечисленні їстівні пожитки додому, пенсіонер розповідає свою історію.

Георгію Назарчуку 61 рік і він інвалід 1-ої групи – колись чоловік зламав хребет, тому йому важко пересуватися. Аби бути хоч трохи мобільнішим, пенсіонер користується милицями, які зараз без діла лежать на задньому сидінні його «домівки».

«Потихеньку, нога за ногою, беру милиці та й ходжу», – розповідає чоловік про свої будні. Однак тепер, коли він живе в машині, він майже не ходить, та й навіть відчиняти двері йому вдається нелегко.

Машина, де живе Георгій Назарчук, припаркована якраз навпроти одного з входів до його квартири. Чоловік, аби заробити на життя, підробляв на таксі, жив разом із прийомним сином, та й гадки не мав, що на старості його спіткають такі випробування. У червні цього року він потрапив в ДТП, отримав струс мозку та купу забоїв, а коли повернувся з реабілітації, виявилося, що у нього більше немає дому – син чоловіка, поки той лікувався, виписав його із квартири.

«Володя – мій пасинок, я його усиновив. В 90-их роках ми розписалися з його матір’ю. Йому тоді 8 років було. Жили нормально – спочатку в будинку моїх батьків, а потім я по пільговій черзі отримав однокімнатну квартиру на Даньшина, 1», – зітхає чоловік. За деякий час він розсварився із жінкою, тому змушений був шукати нове житло. Міськвиконком виділив йому сусідню кімнату у гуртожитку на Даньшина.

«Малий до мене нормально ставився. Ми жили, як по сусідству, коли мені дали ту квартиру, та й за якийсь час помирилися. Потім ті дві квартири ми поміняли на цю, чотирикімнатну на Гордіюк… Ми як робили розмін нерухомості, я квартиру записав на неї. От такий Жора – чи міг би я думати, що буде така історія», – киває чоловік на нині недоступне житло.

У квартирі вони разом проживали до 2003 року, поки дружина не поїхала до Італії. Після цього Григорій Назарчук та Володимир лишилися жити вдвох.

«Ну, він підріс, закінчив ЛНТУ, купили машину... За якийсь час він поїхав в Італію, і я жив тут сам. А тепер прийшла пора, він все отримав – квартиру, машину, а зараз я вже став непотрібним... Він постійно до матері в Італію курсує, то й, певно, вирішили, що я вже зайвий. У мене стало здоров’я гіршати – то те, то інше», – зітхає чоловік. Якось, саме коли Григорій Назарчук лежав у лікарні, квартиру «розбили» на дві двокімнатні. Житлу зробили вихід на інший бік будинку і тут облаштували перукарню, адже дружина чоловіка була перукаркою. Проте тоді Назарчук не особливо заперечував. Згодом половину квартири почали здавати квартирантам.

Чоловік розповідає, що у його дружини була квартира у Дніпродзержинську. Під час візиту з Італії вона запропонувала йому пожити там, поки квартиру будуть продавати. Натомість чоловікові обіцяли купити у Луцьку однокімнатне житло.

«Я згодний був на однокімнатну, а цю хай би забирали і все. Я вже втомився від того всього, я не хотів того всього бачити. Але ніхто мені нічого не купив. Тоді, в Дніпродзержинську, Володя забрав у мене паспорт – ніби щось йому там треба було... До аварії я тут жив, все нормально було. Тиждень тому я виписався з лікарні, приходжу, а тут квартиранти живуть. В другій частині йде ремонт. Я попросив сусіда відкрити – ключі входять, але не відкривається. Володя мені обіцяв, що все буде добре, але взяв і поміняв замки. Мене звідси виписали, і я лишився без нічого. Як сталося, що виписав – питайте в органів. Напевно, гроші все роблять», – зітхає пенсіонер.

Тому того ж дня, коли побиту машину привезли зі штрафмайданчика, він почав жити в салоні. З вікна Назарчук бачить свою квартиру, у якій тепер живуть інші люди.

У чоловіка у Луцьку є сестра, однак на питання, чому не звернеться до неї, відповідає різко: сестра має купу своїх клопотів, у неї свої діти, а більше «дарувати» жінці він не збирається.

З прийомним сином Назарчук не спілкується, та й, каже, не хоче, бо «там немає з ким». Мовляв, коли молодик почав їздити в Італію до матері, стосунки вкрай зіпсувалися. «Там нема з ким говорити, просто нема. Мати його і до сьогодні мені шле повідомлення, що я такий-сякий. У мене вже все написано, я в поліцію звернувся, бо де я маю жити? Мені допоможе адвокат, вона волонтерка – я покажу усі документи, хай дивиться», – розповідає чоловік. Він готовий іти до суду: каже, що вже натерпівся свавілля.

Поки Назарчук живе у машині, рятувати його взялися сусіди. Спочатку про ситуацію, яка склалася, знала лише одна родина, а тепер щораз більше людей б’є на сполох. Йому приносять їсти, перуть речі та й приходять просто провідати. Найчастіше забігають дітлахи, аби побазікати із «дядьо Жорою».

«Нічого поганого сказати не можу. Живу тут 7 років, із моєї пам’яті він завжди ходив доглянутий, охайний, попрасований, чистий, виголений і з парфумами. Не зважаючи на те, що ходить на милицях, він підпрацьовував, возив людей на таксі. То склалася така життєва ситуація, тому треба людині допомогти», – розповідає Тетяна Іксанова, яка живе навпроти квартири, де мешкав Назарчук.

«Поганого нічого сказати не можна. То гріх, якщо хтось скаже, що він якась погана людина, чи ще щось – було завжди чисто, акуратно», – додають сусіди. Із Володимиром, кажуть, особливо не спілкувалися – мовляв, чоловік поводився зверхньо, але його вчинок каже сам за себе. Розповідають, що неодноразово виникали непорозуміння через гучну музику в пізній час, а хлопцю не подобалося, що сусіди гуляють із собаками.

«І жінка колишня приїжджала. Коли ми її питали, чому ремонт роблять, вона казала, що він (Григорій Назарчук, – ред.) тут ніхто, а вона – хазяйка», – кажуть місцеві.

Георгій Назарчук часто зітхає і опускає очі, коли говорить «про Володю», і помітно сердиться, коли йдеться про колишню дружину. Каже, що не очікував такого на старості років. Каже, що не хотів ні з ким сваритися. Каже, що вже давно був згодний на однокімнатну квартиру. Однак після того, як з ним вчинили, більше пробачати не готовий.

«Буду подавати до суду. А що, віддавати їй квартиру? Ні з Володьою, ні з нею не хочу говорити – скільки разів я за ними йшов. А тепер все», – рішуче каже пенсіонер.

Тим часом на бардачку автомобіля стигне кава, яку чоловікові принесли сусіди. Зігрівшись напоєм, чоловік знову зітхає, бо не знає, як йому бути далі – наближається осінь, і ночі стають щораз холоднішими.


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Хто фінансуватиме Володимир-Волинську школу-інтернат?
Наступна новина Пропонують започаткувати премію облради для молодих науковців
Останні новини
Схожі новини