Тарас Шкітер: «Книги, як політики. Іноді обкладинка гарна, а по суті – порожняк». РОЗМОВА В КНИГАРНІ

Тарас Шкітер: «Книги, як політики. Іноді обкладинка гарна, а по суті – порожняк». РОЗМОВА В КНИГАРНІ
Тарас Шкітер у луцькій Книгарні Є

Із Тарасом Шкітером ми зустрілися в книгарні у розпал липневої спеки. Він – журналіст, директор сайту «Конкурент», продюсер популярної передачі «Протилежний погляд», один із засновників громадського руху «Свідомі»… Можна ще довго продовжувати перелічувати сфери його інтересів, захоплень і громадської діяльності. Тепер він - політик і менеджер-медійник. А міг бути… хірургом.

Тарас зізнається: йому більше подобається брати інтерв’ю у відомих людей, аніж відповідати на питання журналістів. Чому? Все просто: бо перше любить, а друге – ні.

Хоча у тому ЯК він розповідає про свої книги, одразу «чується» журналіст: розповідає цікаво, часто так, що хочеться вже брати й читати саме це))

Атмосфера для розмови – не зовсім зручна. Стілець посеред книгарні. Хтось заходить щось спитати, хтось шукає потрібну книгу поруч… За вікном – спека і передвиборча. На момент розмови Тарас Шкітер уже добре відчув це на собі, бо з початком кампанії - у вирі політичної рутини. У Луцьку багато білбордів з його обличчям: нині 28-річний Шкітер балотується у нардепи від Луцька (округ №22). Бесіда починається не з книжок.

Отож, скажи мені, що ти читаєш, і я скажу, хто ти – з Тарасом Шкітером.

Про його must read, школу, улюблені місця в Луцьку і луцькі проблеми, про гроші і бізнес, про Покровського і «Голос» і про те, що спільного між політикою і… щелепно-лицевою хірургією.

 

*  *  *

(Тарас Шкітер приходить вчасно. Як завжди – бездоганно виглядає. В гарному настрої. В цій луцькій Книгарні Є – точно не вперше. Одразу дивиться, що нового…)

… «Я люблю книжки з реальними історіями успіху. Про людей, про яких кажуть self made man».

 

 *  *  *

… «З книжками у мене все склалося з легкої руки моєї покійної бабусі. Вона мене вчила читати. Перша яскрава книжка, яку вона мені колись подарувала, це дитяча Біблія. Ну, що було робити? Читав (сміється). Потім вже були інші книжки. Рядові. Дитячі.

Бабуся - лучанка. Сама із Заболоття, що на Ратнівщині, але все доросле життя прожила в Луцьку. Поки я був під її впливом, я ще читав все, що вона купувала. А підріс – і вирвався з цього всього. Вже більш усвідомлено повернувся до цього в студентські роки».

 

 *  *  *

… «Я жив у простій однокімнатній квартирі з батьками. Луцьк. 40-й район. Мама отримала там квартиру у багатоповерхівці, коли працювала в ЛДБК диспетчером.

Ми були тоді такі прості хлопці, чиє дитинство минало на будмайданчиках. Тоді ще будмайданчики були інші: без охорони і всякого такого… Бігали тими будовами. Ходили на КРЗ (завод), а там був ставок. У тому ставку купалися.  Футбол грали на ЛШК, де зараз іде будівництво».

*  *  *

… «З навчанням ніколи у мене проблем не було. Натомість було складно всидіти на одному місці. Завжди мав проблеми з поведінкою. Моя класна керівник, думаю, пережила немало (сміється). Коли мама поверталася з батьківських зборів, то кожного разу розповідала, що їй кажуть, що маю хороші задатки, але з моєю поведінкою навряд чи що вдасться. На щастя, потім я одумався.

На випускному я вже просив у вчителів вибачення за поведінку. Десь тоді мені тільки почало «доходити», що я роблю щось не так. То таке, юнацьке))».  

 

 *  *  *

… «Що стало поштовхом до громадської діяльності?   Переїзд в Полтаву. Я вступив в Українську медичну академію в Полтаві. І, пригадую, батько тоді мені сказав: «Все, сину, ти маєш усвідомити, що почалося доросле життя. Тобі потрібно отримати освіту, а від того, яку ти освіту отримаєш, буде залежати, ким ти станеш і що матимеш». Це був холодний душ для мене, і я почав братися за голову. В академії вчився дуже добре.

Тоді я грав у КВН, читав реп, писав музику, ходив на хірургічний гурток... Усі казали, нащо це мені. А я насправді дуже боявся нереалізуватися. Цей страх мене спонукав бути активнішим. І працювати над собою.

Розумів, що у мене немає заможних батьків, які… Ні, батьки у мене є, вони мене підтримують, я їх дуже люблю і поважаю, але я про інше. Я про те, що за мене ніхто не домовиться. І мені в будь-якому випаду все здобувати доведеться самому. А тут треба мати і сили, і розум».

 

  *  *  *

… «То були гори медичної літератури. Ми мусили це читати. Наприклад, атлас Сінєльнікова -  «від корочки до корочки». Це «Атлас анатомії людини». Провідна і базова книга для студентів-медиків на теренах колишнього СРСР упродовж багатьох-багатьох років. Три томи анатомії запам’ятав на все життя».

  *  *  *

… «Якщо відверто, я ніколи не хотів бути лікарем. Мій батько був підприємцем, мав відношення до медицини, і то була по-суті його ініціатива. Бабуся була лікарем, дід – зубним техніком… Я казав, що не маю бажання. Але мені, 17-річному, тоді відповіли: «Так, ти ще ні в чому не розбираєшся…». Ну, ок (усміхається). Насправді я більше тоді хотів би здобути освіту в галузі міжнародних відносин. Тому поки вчився, щось завше підчитував і шукав на цю тему».

 

 *  *  *

… «А потім зрозумів: якщо вже я навчаюся там, де не хочу, але мушу, то я хоча б маю обрати таку спеціальність, яка мені найбільше подобається. Так вирішив, що буду щелепно-лицевим хірургом. В Україні такі операції роблять стоматологи. Батьки хотіли, щоб я став стоматологом-ортопедом, але я тоді вже сказав «ні».

Після навчання не хотів повертатися до Луцька. У Полтаві більші можливості, я думав там пройти інтернатуру, два роки попрацювати, щоб повернутися сюди з досвідом. Але проходив інтернатуру у Волинській обласній стоматполіклініці та в обласній лікарні у відділенні щелепно-лицевої хірургії. Був асистентом і так, робив операції».

 

 *  *  *

… «В обласній лікарні це одне відділення на всю Волинь. Досі пам’ятаю різні ургентні операції. Це коли ДТП, бійки, нещасні випадки… Привозили людей після ДТП – і їм треба було робити кісткову пластику, зшивати щелепи і таке інше».

 

 *  *  *

… «Що спільного між цими операціями і політикою? Хм(серйознішає) Ви ж знаєте, що є лікування симптоматичне, а є лікування причини. Так-от, політики у нас багато говорять про симптоми і проводять симптоматичне лікування. А якщо у людини температура, то парацетамол температуру зіб’є, але причини не вилікує.

Так само з політикою: якщо в країні чи в окрему місті є якась проблема, то можна симптоматично її вирішити, а можна вирішити причину. І треба – причину!

Наприклад, якщо у нас високі тарифи – людям дають субсидію. То це ж симптоматичне «лікування». Це абсолютно нічого не змінює. Чи коли з нагоди професійного свята людям дають премії, а до того, що в них низькі зарплати, нікому діла нема. Це ж теж симптоматичне «лікування».

 *  *  *

… «Але ми ж про книжки? Є така книжка хороша, я її тут, до речі, купив: «Капіталізм і свобода» Мілтона Фрідмана (Цю книгу, до речі, називають класикою політекономії 20 ст. Автор – відомий американський економіст, який у 60-х був головою Американської економічної асоціації. Сам з родини євреїв-емігрантів. До речі, уродженці міста Берегсас (Угорщина), яке тепер є містом Береговим в Закарпатській області України). Це – Нобелівський лауреат.

Якщо я не помиляюся, вперше вона вийшла ще у 1962 році. 62-му! Тоді як українською її переклали у 2017-му. Автор каже: держава є основним органом, який дає свободу людям, але у той же час держава – це інститут, який якраз і посягає на свободу людей. Він говорить про те, що владу треба віддавати на місця, що держава не має впливати на економіку. Вона має писати закони і стежити за їх виконанням і збереженням майнових прав людей.

Я дуже цим захопився. Мені здається, що це – правильний підхід. Чому в Європі вибори не є такою хайповою темою? Тому що в Європі якраз це і впроваджується. У нас же всі розуміють: той, хто при владі, якраз і впливає на економіку. І старається це зробити якомога більше. А в Європі чи в Штатах не можна прийти до влади і все змінити за день».

 *  *  *

«Останнім часом підсів на аудіокнижки. Це класно під час переїздів. Дуже мені подобається. І список книг у мене там чималенький.

(Прошу Тараса показати свої аудіокниги в телефоні – охоче погоджується. Одна з останніх прослуханих – «Чому нації занепадають»)

Я цю книгу і читав, точніше пробував трохи читати, а потім став слухати в дорозі. Читати книги в дорозі мені незручно, бо стомлюються очі. Натомість слухати – кайф».

 

 *  *  *

… «Чому нації занепадають» чимось схожа до Мілтона Фрідмана (До речі, один із авторів цього світового бестселера, турецький економіст Дарон Аджамоглу, в 2014 навіть входив до експертної ради при Мінекономіки України. Правда, невідомо, що нарадив і яка доля його експертної участі. Інший автор, Джеймс Робінсон – британський економіст та політолог). Тут теж йдеться про капіталізм. Про те, що розташування країн, погодні умови, ще якісь багатства не так впливають на життя, як та система, яка регулює співвідношення політики та економіки.

Мені подобається приклад, який там наводять. Місто Ногалес на кордоні між США та Мексикою. Не читали? У тій частині міста, яка на території Америки, люди живуть, звичайно, гірше, ніж у Нью-Йорку, але ліпше, ніж у тій частині, що на території Мексики. В одній частині є медичні програми, в іншій нема, в одній рівень освіти високий, в іншій – низький. Хоча це в принципі один континент».

 

 *  *  *

… «Те, що я міг би стати ведучим «Протилежного погляду» прийшло в голову Сергієві Шараєвському, нашому режисеру. Принаймні він мені це тоді, здається озвучив першим. Ми розуміли тоді, що виходимо в ефір щотижня. Підлаштовувалися під Галину Падалко, під гостей і коригували ці ефіри. Але це прямий ефір – і ми розуміли: одного разу може статися якась нестандартна ситуація, треба буде кимось замінити Галину – і що?».

 

 *  *  *

… «Коли мені запропонували стати ведучим, я не хотів цього. Зараз вже отримую задоволення від цієї роботи.  До того моменту я взагалі не був публічним. Практично ніде не світився, був в тіні».

 

 

 *  *  *

(Цікавлюся, як Тарас Шкітер реагує на історію з «Голосом». Саме він мав бути кандидатом у нардепи від Луцька від партії Святослава Вакарчука. А потім написав заяву і зійшов з цієї дистанції, тепер іде на вибори самостійно. Тарас відповідає спокійно і впевнено)

… «Історія з «Голосом» – яскравий приклад політичної кон’юнктури у нашій країні. Я не був ніколи в жодній партії. Я не був ніколи при владі. Я не був депутатом жодного скликання. Не голосував за тарифи, які грабують людей. Не голосував за закони про мову, ще там за щось – абсолютно ні за що не голосував.

Останніх 5 років живу і працюю в Луцьку. «Конкурент» робить щодня новини. «Протилежний погляд» робить щотижневу передачу. Ми даємо гігабайти інформації. І причепитися до мене, як до політика, нема за що взагалі.

Але ні - знайшли історію, що я колись був на круглому столі. Не будучи учасником. Не будучи організатором. В 22 (!) роки. І це стало причиною, через яку я змушений був написати заяву і піти з «Голосу», щоб не нашкодити партії, бо вона теж боялася публічного осуду. Це приклад того, наскільки можна людей завести в оману елементарними речима, які не мають за собою ніякого фідбеку.

Люди хочуть бачити у своїх списках абсолютно невідомих людей, про яких вони ні-чо-го не знають. Прикро».

 

 *  *  *

... «У мене є є бачення, як розвивати Луцьк. Рішення балотуватися було непростим. Я як людина відповідальна і цілеспрямована (принаймні хочу так говорити про себе) розумів, що це буде складно і що коли вже я піду, то треба буде йти до кінця. Тому сьогодні я є кандидатом у народні депутати».

 

 *  *  *

… «Проблеми? У Луцьку мають бути вибори і має бути обраний міський голова. Я в цьому вбачаю велику проблему. Багато людей змирилися вже із відсутністю мера. Але для мене це дивно. Це так, як в інтернет-виданні не буде головного редактора. Видання працюватиме, але так не має бути. Коли нема людини, яка задає візію, яка несе відповідальність, тоді коефіцієнт корисної дії менший. Тому мені прикро, що ця Верховна Рада не проголосувала за призначення виборів мера у Луцьку.

…Ця Верховна Рада не проголосувала за виборчий кодекс, який був в коаліційній угоді, мене і це дуже обурює. Був би виборчий кодекс, не було б цих мажоритарних округів – і мали б іншу ситуацію».

  *  *  *

… «Програма «Безпечне місто» має діяти у Луцьку. Андрій Покровський свого часу теж виділяв на це кошти, бо ми активно долучалися до цієї програми. Разом з тим місто досі не назвеш безпечним для лучан…

Є дві речі, які визначальні для Луцька: безпека і комфорт. Комфорт – це інфраструктура. Дороги, прибудинкові території, тощо. Безпека – це захист лучан».

 

 *  *  *

… «Як кандидат плідно намагаюся працювати із закладами охорони здоров’я. Люди, зазвичай, багато нарікають на лікарів. На черги, на ставлення, на побори… Але то фундаментальні проблеми. Коли людину просять купити бинт, рушники, мило,  не лікар тут винен. Я це розумію, як ніхто. Але я розумію і тих людей, які на це нарікають.

У законі прописано, що медицина безкоштовна, ці люди відтак мають право вимагати те, чого вимагають.

Коли так складеться, що я буду народним депутатом від Луцька, я буду активно вникати в проблеми медичної галузі і допомагати всім, що в моїх силах, щоб покращити матеріально-технічну базу медичних закладів, щоб лікарі не були заручниками ситуації, а люди не мали підстав нарікати.

Звичайно, окремий депутат один не змінить систему охорони здоров’я, але є бюджет, є механізми, які можна покращити».

 

 *  *  *

… «Що мені в Луцьку не подобається, так це Старий ринок. Це однозначно. Тут треба думати, як мудро діяти».

 

 *  *  *

… «Люблю в Луцьку парк, Старе місто. Чого не вистачає у Старому місті, так це інфраструктури. Кав’ярень, книгарень… Крім «Корони Вітовта», там нічого нема. Чому? Можна багато назвати причин, але якщо не кривити душею і реально, то питання це направду складне і одним рішенням тут не обійтися.

Аби щось там було, це щось має давати людям прибуток. А щоб був прибуток, там має бути потік людей. Тому перше, що треба вирішити, - це спрямувати в Старе місто потік людей. Коли це питання вирішиться, тоді можна думати».

 

  *  *  *

… «Свою депутатську кампанію будую не на критиці, а на конструктиві. На позитиві».

 *  *  *

… «Я не сказав би, що у Львові найсмачніша кава чи найсмачніша кухня. В Луцьку кава не гірша. Але там є люди, які це купують.

Мені подобається, як свого часу мудро вчинив мер Хмельницька: взяв і під містом зробив базар. Обрав територію, зацікавив її, вирішив земельні питання. Коли я в школу ходив, абсолютно всі з 40-го їздили на той базар скуплятися. А люди ж їдуть туди, там їдять, п’ють, хтось там ночує, хтось ходить містом – вони лишають там гроші. Там базар став фішкою Хмельницького. Це такий трафік!

У нас нема ні моря, ні гір, ні базару, треба вирішувати це питання по-іншому».

 

 *  *  *

… «Йдемо до книжок? Ну, от - Ерік Берн (ми зрештою, вирушаємо на пошуки чогось цікавого, з полиці із найпопулярнішими книжками цієї крамниці дістає «Ігри, у які грають люди», книгу американського психолога та психіатра, що вийшла 40 років тому, але досі є однієї із найбільш затребуваних). Не пригадую чи саме в цій, але я читав його теорію про те, що в людини є дві сили: лібідо і мортідо. Це добро і зло. Вони ведуть постійну війну між собою. Треба так плекати лібідо, щоб воно перемогло мортідо».

 *  *  *

… «Але в книгарні чомусь найперше я йду… Зараз покажу, до яких (упевнено прямує до полиць з книгами на… економічну тематику)».

 

 *  *  *

… «Ця -  із серії моїх улюблених книг про історії успіху (серед книг про економіку найперше помічає, очевидно, добре знайоме видання). Я свого часу із захопленням прочитав Генрі Форда «Моє життя та робота». А цю історію про компанію Uber написав, правда, не Тревіс Каланик (американський мільярдер, засновник транспортної мережі Uber), а журналіст Адам Лашинскі, який провів із ним багато часу».

 

 *  *  *

… «Не люблю, коли пишуть сухо. Люблю, коли з деталями. Для прикладу тут (тримаючи в руках книгу «Дика Гонка Як Uber підкорював світ») все починається з того, що журналіст Лашинскі їде із засновником компанії Uber Тревісом Калаником в машині. І тут – цікава ситуація: бізнесмену надіслали лист, бо викликають на суд у Корею. Юристи компанії вже кинулися думати, як правильно реагувати на це. Корея порушила кримінальну справу проти багатомільярдної компанії Uber через те, що люди користуються послугами таксі і не платять податки.

Думати було над чим: якщо Каланик поїде в Корею на суд, то не факт, що його не «закриють». Але бізнесмен вирішує їхати…. І це тільки початок. Словом, дуже цікава історія. Історія реальна. І я всім раджу. Цікаво читати, які відомі та успішні люди діють у нестандартних ситуаціях, як народжуються складні рішення. Ось якраз…(читає знайому частинку тексту).

Юристи радять героєві визнати себе винним. Ці поради наштовхуються на його особисту позицію. І видно ці всі емоції… Це дуже захоплює!».

 

 *  *  *

… «А у вас є «Занепад влади»? (питає у консультантів книгарні). Це, до речі, дуже схожа книга на ті, про які я вам раніше розказував».

 

 *  *  *

… «Книги, між іншим, – як політики. Може бути обкладинка гарна. А по суті – порожняк».

 *  *  *

… «Принцип відбору книг у мене один. Але він працює. Я завше дивлюся або на те, чи це бестселер чи ні, або на відгуки відомих у світі людей. Просто відома людина не дозволить поставити своє прізвище на обкладинці книги, яка так собі. Правда ж? Ну от…  Цю (гортаючи «Занепад влади», яку вже встигли піднести) наприклад вибирав так само (На обкладинці – рекомендація від Білла Клінтона: «Книга «Занепад влади» змінить ваше сприйняття новин, уявлення про політику та картину світу». Автор – Мойсес Наїм, колишній міністр торгівлі Венесуели, директор Світового банку. Така собі філософія і методичка для тих, хто хоче зрозуміти, чому падають режими правління тих чи інших держав ).

Я читаю ті книги, на які є рецензії Нью-Йорк-Таймс. Читати все у мене нема часу. Час – то розкіш. Тому я дослухаюся до думок авторитетних людей.

От наприклад, та ж «Чому нації занепадають?» - одна з найкращих книг 2015 року за словами Марка Цукерберга, вона  входить у список mustread Білла Ґейтса».

 

 *  *  *

 (Позаяк ми заговорили про авторитетів і їхні читацькі вподобання, я запитую у Тараса Шкітера про те, кого з відомих волинян він вважає авторитетом і людиною, до думок якої варто прислухатися. Без несподіванок: Шкітер каже, що це відомий бізнесмен і депутат Луцькради Андрій Покровський, з яким давно працює в одній команді. Чому?)

… «Андрій Покровський. От він точно з категорії self made man. Дуже системний. Дотримує слова. Він з розумінням відноситься до будь-яких ситуацій, вміє зрозуміти. Це людина, яка мислить глобально».

 

 *  *  *

… «Як познайомився з Андрієм Покровським? О, то було доволі давно. То була звичайна робоча зустріч. Я шукав підтримки своїх проектів. Медійних проектів. Насправді пропонував це різним людям. А Андрій Покровський почув, підтримав, зацікавився. Так почалася наша співпраця. Все просто. Я йому за це вдячний».

 

 *  *  *

(Я все таки пропоную Тарасові Шкітеру пошукати щось знакове чи просто цікаве для нього й на інших стелажах. Він одразу запитує: «Де то у вас тут історія?»)

 

… «Мені цікава історія. Я багато читаю про Першу світову війну, про Другу світову, Голодомор, розпад СРСР та всі ключові події в історії України. Цікаво це зрозуміти, усвідомити, як це все відбувалося, як Україна постала в тих межах, в яких вона є. Не можна сприймати адекватно Луцьк, наприклад, не знаючи, що до 39-го фактично тут була Польща. Так?

Так само, треба розуміти, що на Волині у 30-х роках не було Голодомору. Бо Сталін сюди не дістався. А чому? А тому, що це була не територія радянської держави.

У школі нам це все або не пояснювали, або пояснювали без фарб і фактажу. Цей фактаж можна знайти в книгах і заповнити білі плями».

 

 *  *  *

… «Ось (дістає одну з книг: чорна обкладинка, на титулці – три світових лідери) - цю можна радити. «Альянс. Розповідь про те, як Рузвельт, Сталін і Черчіль виграли одну війну і почали іншу» Джонатана Фенбі.

(Гортаємо книгу. У ній багато фотоілюстрацій. Фотографка Ірина Кабанова ловить у кадрі книгу, розгорнуту на світлині Молотова…)

Е ні (жартує Тарас Шкітер), тут Молотов, зараз побачать недруги і скажуть, що я сповідую його політику. Я вже нічому не здивуюся (сміється).

Чим ця книжка цікава? Тоді вони світ поділили на трьох. Три монстри, за якими були армії, які виграли Другу світову… Тут про те, як вони ділили здобуте після перемоги, як реагували на суд і як три людини вершать долі країн».

 

*  *  *

(Наостанок пропоную пошукати щось художнє)

… «У мене є дві категорії книг: є такі, які треба читати і працювати над ними, які спонукають аналізувати, думати, звідки ти береш якусь аналітичну і важливу для себе інформацію, що допомагає тобі в роботі, в житті. А є книги для перепочинку, щоб перевести подих. І коли ти втомлюєшся від одних, то береш інші. Для релаксу. От цікаво: тут є Марк Менсон, бо щось не помітив?..».

(Марк Менсон, американський блогер, і його мотиваційний бестселер «Витончене мистецтво забивати на все» - у топі продаж)

… «Я читав її російською (гортаючи сторінки). І називається «Тонкое исскуство пофигизма». Вона може навчити легше жити. Це справді цінне нині вміння. Мій покійний дідусь завжди говорив, що мені якраз цього і не вистачає, що я інколи дуже серйозно щось сприймаю. А треба – не так.

Просто легка книжка, насправді, яку можна прочитати за один день».

 

 *  *  *

… «Ну, що тут ще з мого? Не повірите: Том Сойєр. Оце справді книжка дитинства (сміється, в руках – Марк Твен і «Пригоди Тома Сойєра»).

  *  *  *

… Начиталися. Тим часом за вікном – спекотний липневий день. У луцькій книгарні – на диво мало людей. Продавчині жартують: в таку спеку людям треба вода і морозиво))

Прощаємося з Тарасом Шкітером. Йдучи до дверей, він встигає помітити на полицях «Феномен Zara» ( автор - Ковадонґа О’Ші). Жартує, що має туфлі від Zara.

І не без ентузіазму знову розповідає нам чергову історію успіху. Цього разу бренду Zara (мережа, яка торгує одягом власного виробництва), його засновника Амансіо Ортеги, іспанського магната, який у 2017-му обігнав у рейтингу Forbes самого Гейтса.

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото: Ірина КАБАНОВА.


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Хроніка пригод Луцька і Волині. Понеділок, 8 липня. ФОТО
Наступна новина «У кожного був свій Донецький аеропорт», – «Кіборг» з Луцька Вадим Ваврищук
Останні новини
Схожі новини