Прямий ефір «Луцького радіо»

Луцьк читає: книжкові пристрасті журналістки Людмили Яворської

Луцьк читає: книжкові пристрасті журналістки Людмили Яворської

Журналістка Людмила Яворська розповідає, що навіть не пам’ятає, хто і коли вчив її читати. Скільки себе пригадує з найперших років – завжди була із книжкою. Сміється, що якось, коли з чоловіком обговорювали радянські мультики, то він пам’ятав героїв, а вона – лише якого кольору обкладинка книги. Бо телевізор в дитинстві не дивилася зовсім, зате книжки читала усі підряд: від своїх, дитячих із картинками, і навіть до бабусиних словників терапевта.

Разом з фестивалем «Фронтера» інтернет-видання «Перший» знайомить вас з цікавими луцькими книголюбами і їх найулюбленішими книгами.

Людмила Яворська розповідає, що добре пам’ятає момент, коли зрозуміла: без книги – просто не може.

«Полетіли на відпочинок у Єгипет. Перший досвід, речей, звісно, брали по-мінімуму. Про книжки ніхто і не думав. Десь на третій день я зрозуміла, що в мене просто «ломка», хочу читати… Знайшла в готелі якісь зашарпані детективи Донцової, так і перебивалась. Тепер, куди б не їхала, перше, що пакую – книгу», – пригадує Людмила «травматичний досвід».

Пропонуємо підбірку книг, які вразили саме її.

Довідково. Уже 4-6 жовтня у Луцьку відбудеться ІІ Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера», однак організатори зазначають, що насправді «Фронтера» - це не лише три фестивальні дні, а платформа для згуртування людей, які працюють в сфері літератури або цікавляться книгами та розвитком культури в Україні. Саме тому планується низка подій протягом року та спеціальних інформаційних проектів, серед яких рубрика «Луцьк_читає». Щопонеділка ви можете дізнатися, що читають люди, які ходять з вами одними вулицями, та, можливо, обрати якусь книгу й для себе.

 

Річард Бах «Ілюзії»

Соромно зізнатись, але ця книга в мене досі – тільки в російському перекладі. Купувала ще тоді, коли особливо перебирати не доводилось. Зараз вся помальована, в каракулях доньки, які вона лишила на сторінках років 15 тому… 

Це книга, яку я постійно перечитую. Вона для мене – уся мотиваційна література в одній книзі. Тут ідеться про те, що головне – віра в себе та бажання, тоді можна робити неможливі й нереальні речі. Тож час від часу я перечитую її, щоб згадати про надможливості.

 

Кадзуо Ішігуро «Не відпускай мене»

Якось прийшла в книгарню і попросила: дайте щось, що заставить подумати про життя. Десь до третини читала через муку… Зазвичай, ніколи не заставляю себе читати, якщо книга «не йде», але цю чомусь «мучила». І дуже рада, що таки «домучила». Бо потім історія повернулася несподіваним ракурсом і виявилось, що книга – дуже сильна.

Виявилось, що головні герої – діти-клони, яких вирощують для того, щоб потім віддати на органи. Про життя таки подумала. Як на мене, тут багато аналогій та алюзій на наше суспільство, бо зараз – теж великі соціальні розшарування, і ставлення одних людей до інших часто бажало б кращого. І хтось комусь як ніби не повноцінна людина, а просто донор… Але серед людей немає і бути не може «другого сорту». Ми повинні про це, принаймні, подумати.

 

Гарпер Лі «Вбити пересмішника»

Це класика, до того ж екранізована. Книга стала популярною ще у 60-их роках минулого століття, і розказує про гострі расові та соціальні розбіжності. Люди керуються стереотипами, а не розумом. Просто обросли упередженнями. Страшно про це думати, але зараз в Україні все це дуже актуально. Думаю, українцям треба читати подібні книжки і думати про подібні речі.

 

Кен Кізі «Над зозулиним гніздом»

Теж відомий екранізований роман. До речі, я дуже люблю дивитися фільми після прочитання та порівнювати.

Події роману відбуваються у психіатричній лікарні, і дуже круто показують, що поділ на «божевільних» і «нормальних» – умовний. Коли зі сторони спостерігаєш за героями, то розумієш, що часто «хворі» роблять набагато більш «здорові» вчинки, аніж навпаки. Ще одна книга (як і дві попередні), яка вчить любити і розуміти людей, а не вішати на них ярлики.

 

Панас Мирний «Повія»

Дуже крута книга, в якій є все: гострий сюжет, драматизм, історія, харизматична героїня, соціальна несправедливість, любов і розрахунок… Одним словом, нічим не поступається якомусь американському бестселеру. У той же час – щедро наповнена українським побутом. І він настільки яскраво описаний, ніби переносишся у ті часи. Там можна навіть вичитати рецепт борща, як пекли хліб і що ще їли в будні і свята. Як дівчата одягалися. Як розважалися. Чим жило українське село і місто… Українцям треба читати подібне. Для мене це була книга-відкриття.

 

Жан-Крістоф Гранже  «Пасажир»

Довго шукала «свій» детектив-книгу, бо дуже люблю детективи-фільми. Пробувала і те, і те… але – ніяк. Одна із небатьох книг, яка таки сильно «зайшла» – «Пасажир». Тут і вбивства одне на одному, і міфологія, і трохи любові… читається легко.

 

Деніел Кіз «Квіти для Елджернона»

Я часто бачила цю книгу в рекомендаціях, але не могла зрозуміти, в чому її популярність. Ну, ок – чоловік із розумовими відхиленнями захотів стати розумним, пережив операцію, став генієм… Наукова фантастика, та й все.

Але прийшов час робити замовлення в книжковому клубі, не було часу вибирати і замовила цю книгу. І вона мене таки вразила. Сюжет – набагато глибший. Тут ідеться про те, що деякі речі, які ми вважаємо правильними і добрими, насправді зовсім не такі. Чорне може насправді бути білим і навпаки. 

 

Льюїс Керрол «Алісині пригоди в Дивокраї»

Це теж книга, яку я постійно перечитую. Дуже люблю її з дитинства. Читала колись в якогось дитячого психолога, що є дві книги, які важко назвати дитячими, адже ми їх читаємо ще в школі: це «Аліса» та «Маленький принц». І психологи вважають, що діти, яким подобається останній, будуть керуватися у житті емоціями, а ті, хто обрав Алісу, – логікою. Не знаю, який з мене логік, але… люблю цю книгу.

«Аліса...» – це мій психотерапевт. Читаю і знаходжу між рядками щось для себе. Розумію, що автор, мабуть, хотів сказати щось інше, але я «виймаю» звідти своє... Наприклад, в «Алісі» є моменти, де вона то росте, то зменшується. Коли перечитую це, то бачу для себе знак: для досягнення чогось треба рости, але часом варто і опускатися, аби в певній ситуації отримати виграш.

* * *

Книжкове розчарування в мене є. Хай мене пробачить пан Володимир Лис, бо в нього класні книги. Я перечитала майже усі і захоплююся, що чоловік з наших луцьких вулиць пише такі геніальні речі. Але трапилась мені «Графиня» - і це... жах. В мене склалося враження, що це – опублікована чернетка роману. Зазвичай в книжках всі персонажі – продумані, введені в сюжет «для чогось». Не буває такого, щоб хтось з’явився просто так, погуляв з тобою і пішов. А там було саме так. Але, прочитавши цей роман, отримала важливий висновок. Зрозуміла, наскільки складно написати хорошу книжку, щоб усі деталі були ідеально продумані.

Організатори «Фронтери»: Мистецьке об'єднання «стендаЛь», Департамент культури Луцької міської ради, громадський діяч Роман Бондарук.

Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Сміттєві полігони в Україні будуватимуть по-новому. Що зміниться?
Наступна новина У Луцьку згоріла хата-розвалюха біля міської ради
Останні новини
Схожі новини