Напередодні світлого Воскресіння Господнього додому з російського полону повернулися 130 українських військових.
Серед них – двоє волинян – Роман Сопронюк і Микола Бляшук. Їхні історії розповів Вісник.
Наталія Сопронюк з Маневичів напередодні Великодня була у клопотах, готувалася йти до церкви. І тут раптом дзвінок із незнайомого номера: «Мамо, привіт! Я в Україні!» Це її син Роман! Сльози градом покотилися з очей жінки. П’ять місяців вона молила Господа повернути її дитину з полону. Дочекалася!
– Я у перший день, як почула його голос, стільки плакала, скільки за всі п’ять місяців полону не виплакала. Як прийшла на службу у церкву, мене всі люди вітали, обнімали. Я подячний молебень замовила, – з хвилюванням розповіла Наталія Петрівна.
Крім мами, Романа вдома чекають 90-річна бабуся Варвара, яка дитиною пережила світову війну, і старший брат.
27-річний Роман Сопронюк став до лав ЗСУ у вересні минулого року по мобілізації. Потрапив у 79-ту десантно-штурмову бригаду. Всі, хто знає хлопця, кажуть, що він дуже тихий і спокійний. А вже у листопаді серця рідних і друзів здригалися від побаченого у Фейсбуці відео. На ньому українські військові стоять на колінах під дулами автоматів. Одним із них був Роман.
– Через деякий час прийшло підтвердження, що він у полоні. Ні разечку з тих пір зо мною не зв’язувався! Де він, що з ним – нічого не знала! – з хвилюванням розповідає мама. – По телефону він тоже майже нічого не розказав. Знаю, що схуд на 12 кілограмів і шість осколків з ноги вийняли. Каже, що йому нічого не треба, все є. Тільки додому хоче.
Три місяці пробув у полоні вагнерівців Микола Бляшук із села Мельники-Річицькі Забродівської громади Ковельщини. 58-річний чоловік, аби стати до лав захисників України, приїхав з Білорусі. Там він прожив пів життя, виростив дітей. Коли бомби стали падати і танки посунули на землю його батьків, Микола Якович зібрав речі і переїхав до батьківської хати. Тут став на облік у військкомат.
– Брат завжди був патріотом України і її громадянином. А ще повторював: «Мене чекає доля батька», – розповіла сестра Валентина Геналюк. – Наш тато воював у Другу світову. Тож Коля знає про війну з його розповідей. Вже перед Новим роком брат був на фронті під Соледаром. Ще 14 січня, на Василя, бачили, що він у мережі. А 15 січня зв’язок з ним обірвався. Нам говорили, що він пропав безвісти. Чого тільки не передумали за цей час! Десь на початку березня хлопці, яких обміняли, розповіли, що брат живий і у полоні. І така радість на Великдень! Для нашої сім’ї він був цього року дійсно світлим! А Коля ще й жартував, що тепер його день народження 16 квітня.
Загалом, за словами сестри, Микола Якович почуває себе добре. Каже, що тільки на фото його важко впізнати – дуже змарнів і постарів.
– Там їх погано годували. В перший день, коли приїхав, не міг наїстися. А ще сказав, що в Україні вперше за три місяці небо побачив і вчиться заново ходити. Можна тільки уявити, в яких умовах їх тримали! Ми його всі дуже чекаємо вдома, – сказала сестра.
Додому волиняни повернуться після реабілітації. Вони запевняють рідних, що всім забезпечені і зараз насолоджуються свободою.
Наталка СЛЮСАР
Читай усі важливі новини в телеграм-каналі ВЕЧІРНІЙ ЛУЦЬК!
