«Мені здавалося, що самогубство – єдиний вихід». Шлях від залежності до порятунку. ІНТЕРВ’Ю

«Мені здавалося, що самогубство – єдиний вихід». Шлях від залежності до порятунку. ІНТЕРВ’Ю

Ігор Гох 15 років був на межі життя та смерті. Причина цього  наркотики. Він вживав їх для веселощів, але опинився у прірві. 

Два роки Ігор тримав у гаражі мотузки, які ледь не знадобились одного дня, щоб припинити таке існування. Припинити страждання близьких, позбутись огиди до себе, дозволити сину більше не бачити такого тата. На щастя, йому вдалося це зробити іншим шляхом не смерті, а життя. 

Нині Ігор у ремісії. Й усе життя він буде у процесі реабілітації. Чоловік переконаний, що важливо не «годувати» наркозалежних людей примарними надіями, а чесно розповідати про всі підводні камені цього шляху. 

Про чесність  розмова з Ігорем Гохом. Людиною, яка змогла відмовитися від наркотиків та зараз допомагає робити це іншим. 

«Я не вважав себе залежним»

«Вперше я спробував наркотики ще в дитинстві, мені було років 12-13. Це була марихуана. Я постійно хотів це зробити, мене цікавив сам процес. Але також я мріяв бути причетним до дорослих, які курили марихуану. На них я рівнявся». 

***

«Ніколи не вважав, що у мене є проблеми через наркотики або що залежний. Вони були радше  веселощами, які стали частиною побуту, звичних справ. Довго тривала фаза «рожевого» періоду, безтурботного вживання, коли наслідки не пов’язуєш з наркотиками, а шукаєш будь-які інші причини. Наприклад, важкий період у житті».

***

«Я спробував усі наркотики. Марихуана стала для мене трампліном. Хоча ніколи не міг подумати, що буду вживати щось ще. У старших класах був амфетамін. В інституті – важкі наркотики. 

Але насправді я не розділяю наркотики на важкі та легкі. Є наркотики, а є не наркотики, є люди тверезі, а є – нетверезі. 15 років я був у стані зміненої свідомості. Та й зараз не можу сказати, що став незалежним. Я – тверезий. Це період ремісії». 

***

«У мене було два періоди вживання наркотиків: коли вони мені приносили радість, та коли це було гірше пекла. Я повністю «закрився»: перестав за собою доглядати, почав шарахатися людей, міг не приймати душ по два тижні. Втім, все одно чекав того моменту, коли отримаю чергову дозу».

***

«Людина, яка вживає наркотики, витрачає гроші не лише на них, а й на забезпечення відповідного способу життя. Кошти треба для того, щоб поїхати за наркотиками, щоб придбати щось легке до них (алкоголь, цигарки), щоб піти у клуб під їхньою дією. У залежного всі кошти йдуть на наркотики. 

Спочатку я витрачав батьківські гроші, в університеті теж були кишенькові. Але справа в тому, що ми не вживаємо поодинці, а гуртуємось і скидуємось коштами. Це постійні борги, проблеми, завжди не вистачає, починається перекривання грошей грошима, кредити…».

«Я втратив усе»

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Зрозумів, що в мене – зашквар». Як донька і мама допомогли лучанину звільнитись від наркотиків

«Ніхто ніколи не розумів масштаб моєї залежності. У сім’ї я грав у подвійні ігри. Був звичайною дитиною, хоч і моторною, але не бунтарем. Я створював вигляд сімейного хорошого хлопчика, у школі добре вчився, а от в компанії смалив цигарки з 6-7 років, у 10 – спробував алкоголь. Я ріс у селі, там було так прийнято. Пасеш корову – куриш цигарку. Батьки розуміли специфіку мого характеру, знали, що маю тягу до забороненого. Вони сварили, били мене, але я жодного разу не думав, що перестану це робити. Навіть, коли мене карали – знав, що зроблю це знову».

***

«Я втратив усе. Коли почало приходити усвідомлення проблеми – уже не мав друзів, роботи, сім’ї та себе. Загубив усе в наркотиках. Розумів, що став абсолютно «конченим». От мені 25 років, а мене прив’язують до ліжка в психлікарні. 

Я вчився на міліціонера, був лейтенантом міліції. Мав усе, щоб реалізувати себе в професії. З 15 років зустрічався з дівчиною, одружився з нею. У 23 роки став батьком. Але ніколи не будував щасливого сімейного життя, навпаки – тягнувся до забороненого. 

Пізніше мене почали постійно затримувати, відправляти в наркодиспансери, психлікарні. Під дією наркотиків я бив поліцейських. Такий спосіб життя змушує постійно переступати межу дозволеного, закон. Я маю дві судимості – за вживання наркотиків та нанесення тілесних ушкоджень працівнику поліції».

***

«Якщо пригадати найгірший день періоду активного вживання – то це той, коли я хотів вкоротити собі віку. 

Тоді я вже не міг оцінити ситуацію, мені було емоційно важко. Я розумів, що відрізняюся від інших людей, був подавлений, заторможений. 

Я дивився на себе в дзеркало і бачив наркомана, який усе втратив. Здавалося, що доживаю, хоча мені було лише 26 років. Найгірше, що цей стан тривав не два тижні чи місяць, а більш ніж два роки».

***

«Щоранку я вставав, робив самокрутку з недопалків із попільнички, щоб посмалити бодай щось. Я курив і дивився на трубу над піччю, на яку можна було вчепити мотузки… щоб вчинити самогубство. В один із таких днів мені прийшов штраф за автівку, потім ще один – за порушення правил дорожнього руху. Зараз на такий дріб’язок я б не звернув уваги, але тоді це почало накладатися на мій емоційний стан.

До того всього почав також усвідомлювати, що не можу нічого дати своєму синові, якому тоді було півтора року. 

Я взяв ті мотузки, які два роки лежали заготовленими, купив горілки, три пляшки слабоалкогольних напоїв, їхав автівкою і просто плакав усю дорогу. Розумів, що залишаю дитину, прощаюся з життям, всім близьким буде боляче… Ніхто не знав, куди я поїхав. Ніхто не знав, щоя мав такі думки. Це було лише всередині мене. 

Я приїхав у ліс. Там я пив і плакав, пив і плакав… На це було дуже непросто наважитися. Мені тоді здавалося, що самогубство – єдиний вихід. 

Після того, як напився, мені стало емоційно легше. І я… знову поїхав за наркотиками. Пам’ятаю цей момент у деталях. Тоді було дуже гидко від самого себе».

«Я ніколи не знав, що є люди, які виходять із залежностей»

«Навіть нереалізований намір вчинити самогубство не став точкою відліку початку тверезого життя. Про ремісію я ніколи не думав. Себе не сприймав як людину, яка не вживатиме наркотики. Усе відбувалось у стані зміненої свідомості або на шляху до цього стану.

Я ніколи не знав, що є люди, які виходять із залежностей. Чув лише про результати сумнівних лікувань, гіпнозів. А люди з мого оточення продовжували вживати наркотики. 

Батьки намагалися мене вилікувати. Були невдалі спроби закривати мене в наркодиспансерах, психлікарнях. У них мені навіть було добре, бо там також «лікувалися» мої знайомі, і ми продовжували разом вживати». 

***

«Якогось разу мене знову зловила поліція, доставила у психлікарню. Я чекав, що мене відпустять, бо лікуватися не збирався. Але мене не відпускали. Приїхали якісь люди, посадили мене в автівку і кудись повезли. Як потім виявилось — за 1200 кілометрів, у Полтаву. 

Дорогою я зрозумів, що людина за кермом – не правоохоронець. У нього було тюремне татуювання на руці. Мені стало трохи не по собі. 

У тому закладі мені вдалось протверезіти. Хоча спочатку я думав, що коли вийду – буду мстити батькам. Не хотів лікуватись.  Але знайшлася людина, що почала підтримувати мене, – консультант, який теж пройшов схожий на мій шлях. Ми були відверті одне з одним. Я міг плакати під час розмови, він не підмінював поняття і казав, що варто просто перетерпіти. Зціпити зуби і терпіти».

****

«Я почав аналізувати усе і включився в активну реабілітацію на 11 місяці лікування. Увесь час до цього просто чекав, коли вийду звідти і повернусь додому. 

Втікати не хотів, бо знав, що тоді не зможу бачитися з сином, якого дуже люблю. 

Я кинув наркотики різко і безмедикаментозно. Пив лише декілька тижнів заспокійливі таблетки».

«Реабілітація буде тривати усе життя, я готовий до цього»

«У ремісії я 5 з половиною років. За цей час жодного разу не зривався.

Моя реабілітація не закінчилася тоді, коли мене випустили на вулицю. Вона триває й зараз. І буде тривати усе життя. Я готовий до цього.  Коли протягом року не вживав жодного разу наркотики, прийшло розуміння, що хочу жити так і надалі. Тверезість стала сенсом мого буття. Почав працювати, заробляти, забезпечувати себе, допомагати сину». 

***

«Найбільше на шляху до ремісії мене підтримував православний священник, духовний наставник – схиігумен Адам.  Він із Волині, але проживає і служить у Коломийському районі Івано-Франківської області. Разом із моїм татом вони будували капличку, тож я знав про нього. Ми познайомилися ближче, коли о другій ночі я прийшов до нього на сповідь. Мені тоді було дуже погано. Він підтримував мене, коли було нестерпно і хотілось плюнути на все. Часто говорив зі мною, допомагав, направляв». 

***

«Після повернення до Луцька я працював консультантом залежних у центрі реабілітації. Це був заклад при протестантській церкві. Мене переконували, що це служіння Богу, але я розумів, що є люди, які заробляють на цьому гроші. Спершу це було неважливим для мене, бо хотів бути тверезим і допомагати іншим. Але згодом мені заплатили першу тисячу гривень, і десятину з цього я віддав людям у руки – «для Бога», з їхніх слів. Це не подобалося. Тож довго не витримав, почав вчитись і йти шляхом незалежного консультанта».  

***

«Два роки тому я заснував громадську організацію «Допомога залежним». Працюю за двома напрямками: профілактична діяльність, проведення лекцій, семінарів, тренінгів для дітей, студентів, консультування залежних та їхніх близьких. Також я мотиваційний спікер у центрах реабілітації, супроводжую залежних, спрямовую їх у заклади реабілітації, приїжджаю до них. Одним словом – опікуюсь. Працюю з усіма видами залежностей: алко, нарко, ігрові.

Постійно навчаюсь на тренінгах та на магістратурі Волинського національного університету за спеціальністю «Психологія і соціологія». 

***

«Допомогти можна усім, не лише наркозалежним»

«У більшості випадків відбувається так: до мене звертається людина і каже: «всьо, ж*па». У такому разі я готовий допомогти, навіть якщо розумію, що в людини немає грошей. Але майже не працюю безплатно. За своє спасіння людина має заплатити якусь ціну. 

Нещодавно зателефонував чоловік і зверхньо сказав: «Ну і чим ти мені допоможеш? Давай, помагай мені». З такими я навіть розмову не веду». 

****

«Допомогти можна усім, не лише наркозалежним. 

Залежна людина подібна кораблеві, якому обламали вітрило. Вона кружляє на місці, потрохи тоне. Метод психологічної інтервенції мені дуже імпонує: коли потрібно залізти у той корабель, знайти капітана і дати йому напрямок. Залатаємо дирку, підлатаєм підлогу і кажемо: «Ось там південь, там точно є земля». І виходимо. Людина далі йде сама». 

***

«Основне правило – взяти відповідальність за своє одужання. Це може тривати все життя. Якщо людина це усвідомлює, тоді є сталі рекомендації. Правила всесвітніх організацій для анонімних алкоголіків та анонімних наркоманів – найточніші, їх мають дотримуватись залежні». 

****

«Щодо державних закладів, то як людина, яка там була, можу сказати, що у них не надають кваліфікованої допомоги на всі 100%. Тобто лікарі наркодиспансеру або психлікарні можуть допомогти залежним лише детоксикацією та декількома розмовами з психологами. Там є кваліфіковані лікарі, але вони не можуть допомогти тій кількості людей, яка до них звертається. 

До того ж найбільша проблема державних закладів у тому, що вони не забезпують цілковиту тверезість усіх учасників процесу. Я вважаю, що найефективніше звертатися до приватних центрів реабілітації. Звісно, вони дороговартісні, але я – за фахівців і терапевтичне середовище». 

ФАКТ: Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) є визнаним у світі та найбільш економічно ефективним методом лікування осіб із психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів.
Зазвичай для ЗПТ використовують препарати метадону гідрохлорид (methadone hydrochloride) та бупренорфіну гідрохлорид (buprenorphine hydrochloride). Проте в окремих країнах можуть застосовувати медичний героїн або комбінацію бупренорфіну з налоксоном. У 2005 р. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) додала обидва препарати до свого Базового переліку основних лікарських засобів, а 2009 р. випустила настанови, де всім країнам рекомендовано зробити ЗПТ основним напрямком лікування людей, що мають залежність від опіоїдів.

****

«Точно можу сказати, що допоміг більш ніж сотні людей. Але ж оцінити масштаб повністю – неможливо. Якщо рятується один наркозалежний, то разом з ним – ті, кого він міг підсадити на наркотики, пограбувати, образити, обдурити. Рятується його сім’я, родичі, близькі». 

****

«У найближчі 5 років я хочу отримати освіту та навчити людей робити те, чим займаюся я – рятувати залежних. Маю також мрію – створити спільноту у всіх містах, де тверезі люди будуть об’єднуватися».

Текст: Юлія ГАЛЕЦЬКА 

Читайте також: Доки тато з мамою заробляють на чергові джинси... Чому підлітки стають наркозалежними?


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Поліщук повідомив, коли лучанам включать гарячу воду
Наступна новина Оголосили тендер на ремонт «найгіршої» дороги на Волині
Останні новини
Схожі новини

Публікації відсутні