На П’ятидесятницю, або Зелені свята, в Україні здавна було прийнято прикрашати оселі гілками дерев та луговими травами. Це символізує живу, відновлюючу силу Святого Духа та відродження природи. Такий обряд - певною мірою ниточка в минуле, де переплелись язичництво та християнство.
Волинь — регіон, де окремі Зеленосвятські дохристиянські обряди, вперше згадані ще в літописах Київської Русі, збереглись до наших днів. Приміром, на Трійцю в деяких селах і досі «водять Куста». В інших свято бережуть спогади про це яскраве дійство.
«Починали цей обряд зазвичай на перший день Зелених свят — у неділю, – розповідає етнографиня з Луцька Алла Дмитренко. - У ньому брали участь лише дівчата та жінки. Вони вибирали з-поміж себе найвродливішу юнку, яку й називали «Кустом». Дівчині плели з лепехи (аїру) спідничку, підперізували її кольоровою крайкою та затикали за пояс квіти з листям. Голову «Куста» прикрашали віночками з квітів та листя клену.
Такий пишний одяг, що нагадує живий кущ, потрібен для того, аби односельці не пізнали дівчину. Всі інші учасники дійства одягались у святкове вбрання, а на голові також мали вінки з зелені».
Кожен куток вибирав свого «Куста», зазвичай селом ходило до десятка ватаг. Вони заходили в кожну хату і вітали односельців зі святом. Під порогом співали: «Ой, ми були у великому лісі, нарядили Куста з зеленого кльону, вийди, господарю, з нового покою, винеси Кусту хоч по золотому». Господарі виходили та підносили їм хліб-сіль та узвар.
Вони пригощали «кустянок» домашнім печивом та обдаровували грішми. Вважалося, чим більше ватаг відвідає хату, тим щедрішим буде врожай. Тому їх чекали з нетерпінням. А якщо з певних причин до якоїсь оселі не заходили, це вважалось неабиякою образою для господарів. Вважалося, «кого Куст минає, той щастя не має”. Виходячи з хати, жіночий гурт співав: «Куст з кустом, а жито з ростом, щоб вам родилося, і в коморі плодилося!»
Гурти «кустянок» по селу ходили так, аби не перетнутися з іншими. Інакше, за давньою традицією, вони навіть могли почубитися одні з одними і позривати вінки. Тому нерідко разом з «кустянками» ходили хлопці, аби охороняти їх. Закінчивши «водити Куста», гурт ішов на леваду або до річки, приспівуючи: «Ми водили Куста од хати до хати, щоб були всі люди щасливі й багаті». Після цього учасниці гурту знімали з «Куста» зелень і квітки, розривали їх і розкидали по полю — аби воно добре родило. Зібрані пироги, хліб, цукерки зносили в одну хату й пригощалися.
«Завдяки дослідженням білоруських та українських вчених можна чітко окреслити ареал кустового обряду, – провадить Алла Дмитренко. – Його територія охоплює Пінське Полісся республіки Білорусь, північ Зарічненського і Дубровицького району Рівненської області та Любешівського району Волині. Приміром, в селі Сварицевичі (Дубровицький район) «Куста» й досі водять на Зелені свята.
Що стосується нашої області, етнограф Олекса Ошуркевич свого часу зафіксував окремі факти побутування обряду в селах Сваловичі, Хоцунь, Дольск та Шлапань на Любешівщині. Окрім того, «Куста водили» і в кількох селах Старовижівського району».
До слова, в тих селах Волині, де «водили «Куста», Івана Купала не святкували і купальських забав тут не було.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
