Мешканець села Самійличі Шацького району Віктор Янчук 23 листопада відсвяткував 90-річний ювілей.
Невисокий, худорлявий, жвавий, з добрими очима і привітною усмішкою – пише про нього журналістка видання Район.Шацьк Мирослава Цюп’ях.
Польська школа і війна
Віктор Лазарович був найстаршою дитиною серед семи братів та сестер. Батьки обробляли 3 гектари орної землі, тримали худобу, свиней.
Закінчив чотири класи польської школи. Навчився читати, писати, рахувати, стежити за собою, багато дізнався про віру і Закон Божий. Досі може напам’ять заспівати гімн Польщі.
У 1944-му році батька забрали в армію. На фронт так і не потрапив, хоч і просився, натомість його і багатьох солдатів із Західної України утримували в таборі Пензенської області Росії і морили голодом. Та батько повернувся з армії живим і здоровим.
Рускі вигнали з хати, мусили рити землянку
В мирних Самійличах чекали нові випробування. Від удару блискавки згоріла хата, і багатодітна сім’я опинилася без даху над головою. Пішли жити до баби, але «рускі» вигнали їх посеред зими на вулицю, а в хаті поселили вчительку.
Батьки Віктора змушені були копати землянку, мурувати в ній піч і так зимувати. Спали всі на долівці, застеляючи її плетеними з соломи «матами».
Довго так довелося жити, поки звели нову хату, – юного Віктора з цієї землянки рідні ще проводжали в армію.
Служив 5 років у Білорусі. У 1954 році одружився з дівчиною Марією із Самійлич. Молодята якийсь час працювали на Дніпроптровщині, у них народилася донька.
Повернулися на Волинь. Віктор Лазарович підлатав батьківську хату, там і оселилися. В подружжя ще народилися двоє синів.
Глава сім’ї багато працювавв. Здебільшого будував: хати для людей у Самійличах і Згоранах, дитсадки, клуби, власноруч виготовляв столярні вироби.
«Не їм – і все!»
Віктор Лазарович має особливі кулінарні вподобання. Все життя не їсть м’яса і риби, лише інколи – шматочок «чистого» сала чи борщ, засмажений салом.
«Чому не їсте?» – цікавлюся.
«Не знаю, не їм і все. Ще батько з матір’ю казали: як підеш в армію, там тебе навчать. І дійсно, вчили. Заставили мене в армії відкусити шматок котлети, мовляв, м’яса в ній мало. Хотів проковтнути, а вона мені назад вертається. Не сприймає організм», – розповідає дідусь-ювіляр.
Натомість любить молочні каші, борщ, їсть багато хліба. Не споживає також помідорів і жовтка з курячого яйця.
Не курить, на свято може випити трохи спиртного.
Ще декілька років тому ходив у ліс по гриби і ягоди, на риболовлю. Зараз, на порозі свого 90-річчя, довгожитель з задоволенням читає «Кобзаря» Шевченка, багато творів знає напам’ять, а ще його настільною книгою є «Новий Заповіт».
«Хрести різали, але й самі довго не жили»
Дідусь любить говорити про політику, не любить совєтів і хвилюється за долю України.
«Фашисти були в селі – нікого не вбили, а «рускі» винищили в тюрмах і відправили в Сибір багатьох. Листівку наклеїв на дереві – 25 років тюрми. Пісню заспівав «гармати грали, а ми наступали» – 25 років тюрми» - пригадує ювіляр.
«Хрести дерев’яні стояли в дворах – совєти їх порізали. Правда, богоборці і всі їхні рідні після цього довго не жили. Мою бабу вислали в Сибір, де вона померла з голоду» - додає він.
«Ніхто не хотів іти на роботу в колгосп, окрім ледарів і дармоїдів. Про кабальний колгоспний займ у нас так співали: «Був я в місті, підписав я на три тищі. Як прийшлося віддавати, то мусив корову продавати», - згадує ці часи ювіляр.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
