У Польщі є українські цвинтарі, які заростають. В Україні є польські. Раніше час від часу небайдужі наводили там лад.
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну волиняни не покинули прибирання старих польських кладовищ (хоч, здавалося б, турбота про культурну спадщину може бути не на часі). Навіть навпаки – зробили їх більш масовим.
Тепер такі заходи раз за разом відбуваються у тих селах, які мають спільну історію.
І якщо раніше ці місця вічного спочинку часто були точками, навколо яких розвивали історичні дискусії про те, хто більше винен у тому кривавому протистоянні між українцями і поляками на теренах Волині, яке сягнуло свого апогею у 1943-му, то з початком війни вони стали несподіваними локаціями для того, щоб подякувати за справді дружню поміч у боротьбі з російською агресією.
Зараз у невеликому Кисилині є три кладовища: діюче православне, а також старі польське (більшість поховань на ньому датуються 19-м століттям) і єврейське. Поруч із православною Михайлівською церквою, збудованою у 1777 році, – руїни великого костелу Непорочного зачаття Богородиці, зведеного у 1720-му.
Історично склалося так, що, окрім українців, у селі проживало і чимало польського населення. Кисилин – місце, знакове в контексті Волинської трагедії. 11 липня 1943 року українські повстанці розстріляли приблизно 90 місцевих поляків, які прийшли на месу в костел. Одночасно напади відбувалися і в інших місцях компактного проживання поляків на Волині, що в подальшому назвали Кривавою неділею. Бої між поляками, німцями та українцями у Кисилині тривали також у жовтні та листопаді 43-го року.
Тривалий час Волинь перебувала у межах польської держави. Цим зумовлена наявність і польських цвинтарів на її теренах, і складних історичних тем у взаємному минулому.
Війна змусила їх переступити.
Організатор акції з прибирання кладовища у Кисилині, генеолог Артур Альошин розповідає, що хотів це зробити ще минулого року, проте тоді не було достатньо охочих.
«Є така річ, як спадок, який дається народу. Є спадок зі спадкоємцями. Наприклад, наші православні церкви, які досі використовуються, доглядаються. А є спадок без спадкоємців. Це якраз католицькі цвинтарі на Волині. Поляків і католиків тут надто мало, щоб за ними належно доглядати.
Водночас я сприймаю це як волинський спадок. Я волинянин, тому повинен про нього піклуватися.
Щодо не на часі. Солдати ж за щось борються. Не за те, щоб ми тут лише сиділи і плакали. А за те, щоб відбувалися зміни. В тому числі у ставленні до культурної спадщини», – каже він.
Дивитись також: Друге життя у закинутій лікарні. Фотоісторія з Олики
«Ми робимо це на знак українсько-польської дружби і вдячності за те, як українців підтримують у тяжку хвилину», – додає учасниця прибирання Оксана Корсун.
У жінки також є додаткова мотивація – у цих місцях її коріння. Після смерті бабусь та дідусів зв’язок частково був втрачений. Однак тепер жінка вирішила його відновити.
Фото Людмили Герасимюк
* Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
