Чоловіки на будівництво, жінки – на плантації полуниць, малини, в яблуневі чи вишневі сади. Такий поділ традиційний для українців, які їдуть на заробітки в Польщу.
Про те, як доводилось спати в одному ліжку з чужими людьми, їхати на роботу, як риба в банці, лежачи збирати полуниці, мліти від спеки та втоми в теплицях та вечірки з поляками, «Першому» розповіли заробітчанки Злата та Юлія.
Юлія, збирала полуниці, малину та ламала тютюнове листя
Робота на полуничних полях
«Прокидались ми о 4:00. На поле їхали о 5:00, а повертались о 19:00».
* * *
«Над полем постійно літали вертольоти. В будь-який момент могли приземлитись чи фотографувати працівників. У будь-яку годину могли приїхати і перевіряти, чи офіційно оформлений. Якщо ні – штраф. Я боялась, що одного разу звернуть увагу на мене, бо поїхала за кордон просто по біометричному паспорту».
* * *
«Оплата за луб’янку – ємність розміром як піввідра – була по 1 злотому і більше. Ті, хто тільки приїхав, міг зібрати в середньому 60-80 луб’янок за день. У мене був рекорд – 130 луб’янок. Дехто у пік сезону і 160 чи 180 міг назбирати».
* * *
«Їли полуниць стільки, скільки хотіли. Коли та була покроплена, нас попереджали, щоб ми не потруїлись. Її обробляли нечасто. А от яблука кропили по 90 разів на сезон. Ввечері після кроплення ідеш біля яблуневого рядка і задихаєшся хімією».
* * *
«Була жіночка дуже стара, її потім через це відправили додому. Боялись, щоб вона не померла, бо їй щодня купували таблетки».
* * *
«Вихідних не було. Працюєш, як коняка, кожен день, і в суботу, і в неділю. Не працювали тільки тоді, коли хворіли, або якщо йшов дощ.
Все залежало від власників. В одних можна було в неділю півдня відпочити. А один пан дозволяв у неділю відпочивати. Це була сім’я віруючих, вони щонеділі ходили в костел. Я теж часом ходила з ними, мені було дуже цікаво».
* * *
«Дуже сохла і тріскалась шкіра на руках. Я цілу банку крему вимазала. А ще треба було обов’язково мати головний убір, щоб не перегрітись на сонці. Я не взяла з собою нічого, то мені дали хустку інші заробітчани».
* * *
«На поле їздили вантажним бусом. В кожному було по 15-20 людей. Не було де сісти, тож їхали стоячи. Не було за що триматись, тому ми тримались один за одного. Як стадо баранів нас зганяли, закривали дверцята і везли».
* * *
«Спина не залізна, коли дуже боліла, я збирала полуниці сидячи. Луб’янку ставила між ногами і сунулась вперед, як гусениця. А часом і лежачи могла працювати. Дівчата мені казали: «Юля, ну то ж встань». Я відповідала: «Я не можу. Я вмру і буду тут лежати».
* * *
«Жили в окремому будинку. Це була колишня літня кухня. Дехто в гаражі ночував.
В одній кімнаті спало по 11 людей. На деяких ліжках по двох спали зовсім чужі люди, бо більше не було де лягти. В одній кімнаті були і чоловіки, й жінки».
* * *
«Душ – кімната, обкладена плиткою, з двома душовими лійками. Хто раніше закінчував роботу, той біг в душ, бо потім були черги».
* * *
«Готували самі на плиті. Хазяйка привозила хліб і інші продукти, які ми просили купити. Все записувала, а потім ми платили за куплене.
На роботі в інших панів нас двічі на тиждень возили в «Бедронку» і ми купляли, що хотіли».
* * *
«Було соромно за українців. Хтось підлизувався до власників, хтось сварився. Було таке, що крали посуд, щоб завезти додому».
* * *
«Між собою сварились за рядки – кому кращі попадались, кому гірші. На поганому рядку особливо не назбираєш полуниць і відповідно не заробиш».
* * *
«Часом і поляки ставились до заробітчан зневажливо. Дуже відчувалась нерівність. Краще ставлення було до тих, хто знав мову».
* * *
«Я знала мову. Вчила доньку полячки української, а вона мене виправляла, коли я говорила польською. Дівчина приходила і казала: «Добрий вечір! Що будете їсти на вечерю?» І питала, чи правильно вона сказала».
Робота на плантаціях з малиною
«На малині – легше, бо збираєш її стоячи. Прив’язуєш на пояс чотири луб’янки – одну спереду, інші ззаду. Рядок – як стіна. Спочатку з одного боку збираєш, потім з іншого. І так цілий день».
* * *
«Малину збирали і в дощ. Одягали дощовики, плащі і йшли працювати. Було холодно. Руки по лікті були мокрими. Коли піднімали руки, щоб зверху зібрати ягоди, вода текла по них і за спину. В результаті сухими були тільки груди та живіт.
Як намокали то йшли перевдягатись. Затоплювали піч на кухні, щоб посушити одяг».
* * *
«Я надсилала додому фото з роботи, то моя сестра плакала, як бачила їх. А одна знайома полячка казала: «Кто то єст? Юлька? То інна Юлька. Она єст так намальована!» А я була така замучена, в хустці…»
* * *
«На малині була дуже кусюча мошка. В мене від неї пухли ноги й обличчя. Купувала ліки від алергії, бо ходити не могла – так боліли ноги. У нас був ритуал – прийти на обід, намазати спину і ноги диклофенаком. Щоб не «крутило».
* * *
«Була бабка з Донбасу. Комуністка. Вона дуже любила сперечатись через політику. Розказувала за бандерівців. Сварилась і з нами, і з поляками».
* * *
«До мене поляки гарно ставились. Господар потайки приносив цукерки. Я ділилась з дівчатами, щоб не ображались».
* * *
«Ввечері поляки часом кликали мене до них на вечірки. Як я їхала додому, то донька господині плакала. Казала мамі: «Ну нехай вона залишиться, чому вона їде?». Я з нею досі спілкуюсь».
Робота на тютюнових плантаціях
«Рослини були висотою два метри, з великим листям. Ці листки ми ламали і складали на віз чи причеп. А після обіду нанизували листки на дроти, щоб сушились. Мало того, що була спека, так нас ще й підганяли, щоб ми швидше працювали».
* * *
«Вставали о 5:00 і працювали ми до 21:00. Було дуже важко, бо дуже голова боліла і нудило».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мене обзивали продажною». Сповідь луцької промоутерки
Злата, працювала у теплицях
«В мене не було нагальної потреби їхати в Польщу, аби заробити грошей. Зате було бажання здобути новий досвід, хотілось вийти із зони комфорту і спробувати себе у новій ролі. Коли це робити, як не у 20 років? Страху не було, бо я чітко знала, куди їду, в яких умовах житиму та працюватиму».
* * *
«Ми саджали рослини, очищали та перебирали їх. Робота не важка, але відповідальна.
Було багато видів рослин, тож потрібно було саджати їх так, аби не переплутати один з одним. Кожен вид підписували і ставили персональний номер».
«Тривалість робочого дня ми обирали самостійно. Поляки працювали 10 годин, а ми, українки, по 12, аби більше заробити (хронічної втоми, напевне). Думаю, якби керівництво дозволило збільшити кількість робочих годин, наші цим би скористалися».
* * *
«Всі фізично втомлювались, бо в теплицях неймовірно жарко. Після зміни було лише одне бажання – прийти і чимшвидше прийняти душ і лягти спати. На поверсі було восьмеро людей і утворювалась черга. Але організм за два тижні звик».
* * *
«Одне з моїх найулюбленіших місць для проведення дозвілля був дім. Там можна було абстрагуватися від робочих буднів, взяти одну з книг, якими я завбачливо забила валізу, і насолоджуватись спокоєм.
Підприємство винаймало великий двоповерховий будинок, в якому були всі умови для комфортного проживання: дві пральні машинки, дві плитки, мікрохвильова піч, чайник, повністю новий посуд та постільна білизна».
* * *
«Готували їжу ми самостійно. Це добре, бо я дуже перебірлива щодо харчування. Поруч з будинком були розташовані два магазини і пекарня, в якій я залишала чималу частину своєї зарплати».
* * *
«Перший спогад про керівництво: втомлені дорогою ми з подругою приїхали з вокзалу до головного офісу, аби отримати ключі від будинку. Нас радо зустріла усміхнена жіночка і почала обіймати, розпитувала про наш настрій, чи добре ми дібралися, чи не сильно втомились. Я польською не розуміла нічого, але в її очах бачила непідробний інтерес до нас».
* * *
«Теплі стосунки були і з рештою наших колег-поляків. Ми постійно жартували та пригощали одне одного солодощами. Як виявилось, можна без проблем спілкуватись, використовуючи лише слова «добже» чи «бардзо дзєнькую».
* * *
«Дивно, але з нашими людьми стосунки складалось не так добре. Чи то конкуренція, чи то зміна обстановки так вплинула, але щось негативне в повітрі відчувалось.
Жіночки були переважно старші, і, як на мене, не задоволені життям. Вони постійно намагались навчити нас, двадцятирічних, «правильно» жити.
Я їм толерантно пояснила, що не бачу в них авторитетів і не розділяю їхній світогляд. Вони заспокоїлись, але постійно ходили з «кислими мінами».
Розважали себе інтригами, а мені хотілось бути від цього якнайдалі. Не всі наші жінки були такими, десь відсотків 70%».
Записала Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: з архіву дівчат
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Змушували подавати рибу з черв’яками: сповідь офіціантки луцького пивбару
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
