Сергій Ковальчук любить дивитись на сонні обличчя людей, що приходять на ранкові тренування. Радіє, коли ті йдуть додому стомленими, але задоволеними собою. Дівчата «закидають» його повідомленнями про те, як болить тіло після занять. Жартома просять, аби приходив мити їм вікна, бо ті не можуть підняти рук.
Більшість часу він проводить у спортзалі – тренує людей або займається сам. Замість багетів – вівсянка та м'ясо. Замість пива – протеїновий коктейль.
Удома – десятки медалей із чемпіонатів України, Європи та світу. В думках – позитив та впевненість у собі.
Але так було не завжди.
У 19 років Сергій був, як і більшість його однолітків: вживав алкоголь, щовихідних до ранку зависав у нічних клубах, часом курив. Про здорову їжу навіть не йшлося.
«Хорошого було мало», – сміється, згадуючи ті часи. Своєю зовнішністю він був дуже незадоволений. Дійшло до того, що влітку соромився роздягнутись на пляжі.
Переломний момент настав взимку – Сергій придбав абонемент у спортзал.
Тоді він навчався у Харкові на слідчого. В його оточенні було багато спортсменів. У той час прийшло розуміння, що спорт – це щось крутіше за тусовки.
Відтоді Сергій повністю відмовився від алкоголю та цигарок. Змінив раціон.
Перших півроку в «тренажерці» займався сам. Згодом зрозумів – треба допомога тренерів.
«Я дивився на здорових чоловіків і брав ті самі гантелі, що й вони. У результаті отримав запалення зап’ястя. Два місяці не міг займатись взагалі. Потім став обережнішим», – розповідає юнак. Відтоді консультації тренерів стали звичною справою. Багато читав та дивився відео-уроків тренувань.
Другий переломний момент у житті Сергія Ковальчука настав, коли той працював слідчим у Луцькому міськвідділі міліції.
«Режим роботи був цілодобовий. Нормально харчуватись та тренуватись не виходило. На обід купував багети. Ввечері приходив додому і їв все, що потрапляло під руки», – пригадує Сергій. Так його маса сягнула 112 кілограмів.
«Був накачаний, але запливший», – каже юнак.
Тоді він звільнився з міліції і пішов працювати тренером. Повернувся до здорового харчування та повноцінних тренувань. За два місяці скинув 14 кілограмів. Згодом позначка на вагах сягнула цифри 90. Пізніше вдалося досягнути ще кращого результату – 78 кілограмів.
Почав професійно виступати на змаганнях з пауерліфтингу. Поступово долав різні рівні: обласний, всеукраїнський, європейський, світовий. У 24 роки виконав норматив майстра спорту міжнародного класу.
«Висить вдома 30 медалей», – ділиться здобутками Сергій.
У Сергія були перемоги, заради яких доводилось терпіти нестерпний біль. Одного разу він півроку готувався до чемпіонату Європи. За півтора місяця до змагань травмував плече. Довго ходив по лікарях. Ті казали – все добре. Але плече боліло так, що не міг підняти штангу. Попри це від змагань не відмовився. Перед виступом із жиму лежачи тренер вколов знеболювальне.
«Це були найважчі змагання. Були три спроби, щоб показати найкращий результат. Перший раз я не жму, другий раз – теж ні. На третій раз обираю найбільшу вагу, яку піднімав, і йду ва-банк: або виграю, або пролітаю зовсім. Конкуренти жали менше. Врешті налаштувався і виграв чемпіонат Європи», – розповідає.
Коли ліки перестали діяти, так боліли м’язи, що не міг спати. Після цього не виступав півроку.
Чи буде брати участь у змаганнях з пауерліфтингу, не знає. Каже, що перегорів. Мовляв, вкладаєш зусилля і гроші, а на виході маєш медаль і грамоту.
Натомість він почав займатись змішаними єдиноборствами. Пояснює: кардинально інші тренування.
Сергій Ковальчук каже, що у вправі жим лежачи найбільше піднімав 195 кілограмів без екіпірування та 232 – в ньому.
Виконуючи станову тягу (вправа, яку виконують зі штангою, гантеллю або гирею, які тримають поміж ніг обома руками), найбільше піднімав 235 кілограмів.
Під час жиму платформи (вправа, під час якої людина вижимає вагу силою ніг у спеціальному тренажері) – 400 кілограмів.
«На платформу більше не влазить», – сміється Сергій.
До ролі тренера Сергій адаптувався швидко.
«Найважче було звикнути до тренувань з дівчатами. Добре знав, як тренувати хлопців, а от підхід до дівчат знайти було важче», – розказує.
Зараз у нього дівчат-клієнтів значно більше, ніж хлопців. Вивчає нових людей за кілька занять. Невдовзі бачить, хто лінується, хто любить поговорити, кому треба допомогти налаштуватись перед вправами.
«Питаю перед заняттям, чи добре поснідали. Кажуть, що так. Проходить 20 хвилин і людина стає білою. Тут починаються маніпуляції: кладеш на килимок, закидаєш ноги на м’яч, даєш солодке. Тоді людина зізнається, що насправді була голодною», – ділиться типовими ситуаціями.
Найстаршій його клієнтці – 57 років. Каже, що є такі активні бабульки, які можуть дати фору молодим.
Юнак розповідає, що не шукає мотивації ззовні. Всі рушійні сили – всередині.
«Коли худнув, просто дивився в дзеркало, – відкриває секрет. – Приходив додому, а там пахли котлети. Дуже хотілось з’їсти».
Каже, що працював над собою не для того, щоб на нього заглядались дівчата чи заздрили хлопці. Просто хотів сам собі подобатись.
Спорт змінив Сергія не тільки тілесно. За шість років він став впевненішим у собі, перестав соромитись свого тіла. Зараз допомагає повірити у себе десяткам людей, які приходять у зал скинути зайву вагу.
Сором’язливим тренер радить не боятись, що в залі на них будуть всі дивитись. А ще – не шукати виправдання: старий, голова болить, важко.
«Треба прийти в зал і подьоргати за рукав тренера. Сказати: «Я перший раз, поясни мені, як правильно». Всі тренери нормальні. Всі так само колись починали і нічого не розуміли», – каже Сергій.
Зараз він працює над собою. У планах – підтягнути англійську. Не тільки, щоб мандрувати, а й, можливо, спробувати себе у ролі тренера за кордоном.
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший) та з архіву Сергія КОВАЛЬЧУКА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
