Зранку 1 вересня, у День знань, на вулицях Луцька людно.
Школярі та їхні батьки, вчителі та не тільки – усі поспішають на урочисті лінійки.
А тим часом Перший уже зібрав спогади відомих волинян про свої школи.
Тож пропонуємо і вам пригадати, якими були ваші шкільні роки.
Василь Нагорний, адвокат, засновник правозахисної громадської організації «Княжий мир».
- Нічого приємного згадати не можу, але і геть негативних спогадів теж немає. Мав погану поведінку, з однієї школи з «політично-совдепівським» ухилом вигнали (4 школа), перейшов в іншу (21) закінчив з медаллю)))
Найбільш цікаві спогади - це чергування на меморіалі біля «Вічного вогню». Тоді вважав, що це надважливо і почесно. Батьків у школу викликали за носіння хрестика. Ну, і як класом , йдучи проспектом Волі, в 1990 році, заспівали рядки: «жовто-сині» прапори піднесемо до гори, чим мало не довели «воєнрука» (хоча то був один з улюблених вчителів) до сказу. Цього року син йде в перший клас, сподіваюсь, що таки щось змінилось з тих часів)
Григорій Пустовіт, в.о. міського голови Луцька
1 вересня 1967 року пам'ятаю добре. Тато з мамою привели мене на першу в житті шкільну лінійку. У мене в руках був величезний букет квітів, який я, як і всі інші діти, подарував першій вчительці Кірі Карпівні. Було дуже цікаво, бо все було вперше.
Я був серйозним і зосередженим, оскільки тато сказав, що в школі не можна пустувати. Клас був аскетичним за сьогоднішніми мірками. Парта була громіздка, дерев'яна, трохи похила, з відкидними частинами на краю, які потрібно було піднімати, коли вставав.
На парті були передбачені заглибини: кругла для чорнильниці та продовгувата для ручки. Класна дошка була чорна і на ній на підставці знизу дошки лежала біла крейда. Ще пам'ятаю шкільну форму з білим комірцем, який періодично пришивала мама. Найяскравіший спогад: святковість першої шкільної лінійки.
Тур-менеджер івент-агенції «Tikhonov concert and event agency» Андрій Мацкевич:
До класу, певно, 7-го вчився дуже погано, а школу і зовсім не хотілося відвідувати. Але після того взявся за голову і почав дуже старанно вчити ті предмети, які мені подобалися (математика, історія, право та хімія), а інші «підтягнулися» самі собою. Уже в підлітковому віці мені подобалася школа не через навчання, а через дискусії з вчителями, які розвивали логіку (саме це не раз знадобилося у роботі).
Олексій Кушнєр, громадський активіст, член ГФ «Національні дружини – Волинь»:
Якщо в загальному, то школа зовсім не подобалася, виключенням цьому були уроки з історії України, біології, географії. Мені більше імпонувало бути вдома з книгою чи прогулянки лісами/сидіння з вудкою на березі річки.
Найприємніше було відчуття, коли я отримував атестат - відчуття насолоди, що я сюди більше не повернусь....
Віталій Андрейчук, фітнес-тренер
Школа — це, звичайно, найвеселіші і найкращі роки життя! Багато друзів та позитивних емоцій! Нові знання та вдосконалення себе як особистості! А ще в школі в усіх, мабуть, було перше кохання! Саме в школі мені почали прививати любов до спорту! Треба вчитись і все буде чітко :) Адже знання — це найбільша сила!
Наталка Войтович, телеведуча
Уже в кінці серпня в шкільні роки я завжди чекала 1 вересня. Нові зошити, нові ручки, новий щоденник — це все хотілося скласти і йти «гризти граніт науки». Такий запал швидко минав, розпочиналася рутина — звичайне навчання. Я була відмінницею, мені легко давалося майже все, схоплювала інформацію швидко... доки не з‘явилися фізика і хімія.
Зараз нічого не згадаю з цих предметів. Любила літератури, алгебру, біологію. Не любила і прогулювала фізкультуру. У мене ні один норматив не вдавася. А найбільше у шкільні роки подобалися культмасові заходи — там я була лідером: виступи на усіх ранках і вечорах, і не лише для свого класу.
Я для «Свята іменинника» придумувала постановки на твори Гоголя, ставила щось по типу кліпів на пісні «ВВ» і ЕЛВІСА, співала найсвіжіші хіти того часу, особливо любила Земфіру. І це все — з власної ініціативи, а вчителі музики чи з виховної роботи це підтримували. Словом, мене знала вся школа :)
Андрій Разумовський, директор БК «Інвестор»
У школу я любив ходити, вчитися — так собі. Майже ніколи не робив домашні завдання :) А найбільше любив математику, вирішував будь-які задачі. Потім ще фізика подобалась — теж дуже легко давалася. А найскладнішою для мене була українська література.
Тарас Колодій, фітнес-тренер
Моїм улюбленим у школі був час проведення міських змагань між навчальними закладами з фізкультури. На останньому своєму виступі в 11-му класі я познайомився зі своєю дружиною. І ми вже 15 років разом! :)
Микола Яручик, депутат Луцької міськради
У школу я не дуже любив ходити, лінувався вчитися. Але брат і сестра вчилися на «відмінно», тому наді мною постійно сиділи, перевіряли зошити, проводили виховні години. У мене не було виходу, був змушений добре вчитися :) Сьогодні я усвідомлюю, що знання від школи потрібно брати по-максимуму.
Сергій Мартинюк український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Фіолет», поет, громадський діяч, арт-директор фестивалю Бандерштат.
В школу подобалося ходити, навіть якщо це означало, що тепер ти вимушений читати не тільки те, що хочеш, а переважно те, що хочуть інші і часу на футбол ставало значно менше. Але в школі було багато гарних дівчат, перед якими ти міг «козиряти» своїми знаннями раннього Жуля Верна та любов‘ю до «неформатної» музики. Школа завжди була трампліном, тільки кожного з нас цей трамплін закинув куди йому заманулося)..
Богдан Климчук, громадський активіст
Нормальним дітям ходити в школу подобатись не могло. Але на окремі уроки ходив із задоволенням. І це радше залежало від вчителя
Приємно було: ходити далеко не треба , бо жив за 150 метрів від школи і приходив передостаннім, бо замикав завжди однокласник, який жив через паркан. Я пішов у школу ще при «совєтах» і уже з перших класів відчував десонанс ватних вчителів із моїми поглядами.
На перших роках Незалежності навіть застав лінійку, коли директор школи обманював учнів, що на Волині УПА не було. Запам'ятались, мабуть, найбільше шкільні виїзди на с/г роботи, якими ми заробляли на ремонт класу і на екскурсії. Власне, з цих мандрівок, мабуть, зародилась жага до подорожей, яку погасити ще досі не вдалося.
Стас Ольшевський, завідувач сектору туризму у Департаменті інфраструктури та туризму Волинської ОДА
Частенько згадую свою рідну 10-ту школу. Ходити до школи, звичайно, що подобалось. 10 років (в 4-й я не ходив) полетіли як 1 день! Приємно згадувати своїх педагогів, класного керівника та друзів, яких там мав. Памятаю, як пішов на міську олімпіаду з географії попри температуру, і це дуже тішило географічку, бо декілька років поспіль ніхто більше не брав участь.)
Богдан Коваль - телеведучий
Розбитий плафон, пролита фарба в класі та одна бійка – найхуліганисті спогади про школу, хоч це й трапилося ще в початкових класах.
А далі я суттєво підріс і став активним учасником різноманітних заходів: грав на сопілці, потім у театральній студії, а згодом ще й став президентом Підгайцівської школи.
Звісно, лінійки теж проводив, але страшенно їх не любив. Досі не розумію, для чого було там стояти годину та слухати всіляких впливових дядечок. Напевно, щоб змалечку звикати до їх впливу?
Іван Мирка, екс-директор Департаменту туризму та інфраструктури Волинської ОДА
Чесно кажучи, я не дуже хотів до школи. Очевидно, через невивчені уроки. Серед найприємніших та веселих спогадів – це коли ми з друзями йшли додому і грали у «чувачі», той, хто програв, повинен був нести всі рюкзаки на собі десь 200 метрів.
Олександр Ніколайчук:
Якщо відповідати чесно, то скажіть мені, а кому у шкільному віці подобалося ходити до навчального закладу? Хто не чекав чергових канікул, карантину чи низької температури повітря взимку? Це уже згодом до сформованої дорослої свідомості приходить розуміння, що шкільні роки були дійсно таки найбезпечнішими та безтурботними.
О, зі шкільної лави завжди є що згадати, як щось приємне, так і не дуже. І таких згадувань вистачить не на одину вечірню бесіду. Пам'ятаю, як я заробив свої перші гроші. Мав хоббі доволі рідке, як для хлопчиків: захоплювався вишиванням хрестиком. І уже в 13-ть років обміняв в української діаспори Канади вишиту мною сорочку на модний імпортний спортивний костюм, а у школі виборов призове місце у конкурсі вишиванок та отримав грошову премію.
А ще згадується, як потрапив "на коврик" до директора школи. Багатьом складно було збагнути, як зразковий відмінник і майбутній золотий медаліст зміг таке утнути: кинути на квіткову клумбу перед школою власноруч зроблений із суміші магнію (натертого рашпілем із куска, відірваного від обшивки захисту шассі літака по вул. Ворошилова (нині пр. Молоді)) з марганцем та сірковим запалом вибуховий пакет. Ох і шумно було, аж вирва утворилась! Тоді ще про пітарди й нечули)
Ігор Алексєєв:
Школу не любив люто й сприймав як похід на галери хоча вчитись любив й багато займався самоосвітою. Дратувала примітивна та сіра буденність й система розчесування усіх під один гребінець ...
Дуже любив математику, геометрію й фізику, з задоволенням вивчав ці предмети, що є чи не єдиним позитивним згадуванням школи. Загалом радянська школа – це темне місце, де дітей частіше ламали й підганяли, ніж мотивували й розкривали.
Тарас Божидарник
По-різному було, хоча не прогулював. Колись мама давала настанови, що до навчання треба ставитися як до роботи, тобто – серйозно і відповідально. Звісно, що були улюблені предмети та викладачі, а десь і не улюблені) Приємно пригадати шкільних друзів, з якими спілкування продовжується й досі, хтось став за кума, зокрема Андрій Лукашук. Цікаво було відвідувати обов'язкову навчальну практику на виробництві, наприклад, збивали бочки, складали замки. Треба відроджувати такі добрі традиції, що приближають дітей до реалій життя.
Вікторія Поліщук - телеведуча:
Пригадую, якимось особливим здавався етап, коли закінчується безтурботне дитинство і ти йдеш у перший клас. Дорослі з усіх сторін залякують, що потрібно бути уважним, добре вчитись, сумлінно виконувати усі завдання, в класі тебе зустрічають 30 пар таких же переляканих очей.
Мій перший дзвоник: дощ на вулиці, нас заганяють у величезний спортзал, гублять між старшокласниками, шум, гам, пошук очима батьків, ну, і ще пів години такого стану і нас урочисто ведуть до свого класу. Тому весь процес шкільної лінійки був із думкою: «як знайти вихід, коли це все закінчиться та коли буде обіцяний батьками молочний коктейль».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
