У січні 1944-го у селі Оконськ на Волині сталася трагедія. Про неї селянам досі нагадує хрест, вбраний у стрічки.
Німці разом із поляками, які служили в поліції, влаштували масовий розстріл людей за те, що мародери вбили родину поляка Казіка. Той жив саме там, де зараз знаходиться славнозвісне форелеве господарство (з часів СРСР Оконські джерела використовують задля розведення форелі, нині на місці колишнього господарства, приватна ферма).
Вбиті якийсь час лежали просто неба. Поховати розстріляних люди зважилися тільки на Водохреще. Тому Йордан (по-місцевому – Гордань) – особливі для Оконська дні. Сумні.
Свого часу вдалося записати спогади про «розстріл на Гордань» від місцевої мешканки Марії Плескун, яка є однією з тих, хто вижив під час розстрілу.
* * *
Баба Марія плаче просто на камеру не в силі спинитися. Поправляє хустку і кожної хвилини питає: «Може, другу?..».
Дрова в грубці тріщать. Тепло. А в неї трусяться руки, ради дати не може. Так завжди, коли згадує дитинство.
80-річна Марія Плескун - одна з небагатьох, хто вижив під час масового розстрілу мешканців c Оконськ (Маневицький р-н) зимою 1944-го. У селі місць розстрілу – два. Одне – де колись стояла школа попід лісом. Інше – в стороні, на сільській вулиці. І там, і там майорять стрічками хрести.
За Казікові чоботи?
У першому випадку, у жовтні 1942-го, німці зігнали в школу всіх активістів тамтешнього колгоспу, вчителів та членів їхніх сімей. А за два дні по одному стали виводити з приміщення, класти на землю і стріляти. Так загинуло більше чотирьох десятків людей, згадує Марія Плескун.
У другому – німецький каральний загін (за свідченнями Марії Плескун, спільно з польською поліцією) помстився селянам за те, що в Оконську місцеві люди пограбували і вбили родину пана Казіка (його самого, жінку і дітей), тамтешнього поляка, який мешкав там, де нині розташоване славнозвісне форелеве господарство. Через те, що знайшли в чиїйсь хаті Казікові чоботи – вбили ще кількадесят селян.
Зігнали одних людей до церкви, інших – на один із кутків і розстріляли.
«Їх же наїхало тоді кіньми. Матира повели. А старша систра з сусідкою там на тий вулиці набрали годежі і занесли за річку, бо ж німци в селі, і люди туди втикали. Да вони за річку занесли годежу, на греблю поклали. Їм кричать: «Дівчата, ше принесіть!». Вони вернулися, де тойно до теї кузні добігли, де й їх німци вже завернули. То як вони просилися вбидві, но їх найперших забили.
Матира, кажу ж, погнали вже. …Коло клуні були такі жорна, майбути, січку різали чи шо кіньми. А мине систра на руки і стали втикати вниз. Бігло тих два німци, де й завернили нас. А вона вже мине з рук не спускає.
В нас у хати така велика комната, а вниз був льох. Де й вона мине (розум був, хоча скіко та її було) в той льох, сама за мною. Я ше й кашляла, то зима була. Скинула з сибе одежу, обкрутила, де й я так заснула навіть. Німці в той льох зазирали, а потім бочки на нього перекидали, і так дав Бог, шо не побачили», - згадує Марія Плескун.
Так удвох із сестрою і вижили в льосі. А «матира, систру Домку, ше їдну систру, малого Юрка» тоді ж розстріляли. Батька Марії відправили на війну, звідки вернувся пораненим.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Для неї 1943-й пахне суницями, або Баба Янка - донька поляка. СВОЯ ІСТОРІЯ
«А гонь її гни матира знає чого»
«За що вбили ваших рідних?» - допитуюся.
«А гонь її гни матира знає чого, - чую. – Туто, де хурельня (форельня, в селі працює форелева ферма, - авт.), пан жив, в нього золото покрали. А хто покрав, то… Хіба я шо знаю? Я нічого не знаю».
Розстріляних біля школи німці поховали на місцевому цвинтарі. Жертви другого розстрілу ще довго лежали під відкритим небом. Нажахані жорстокістю окупантів люди боялися хоронити рідних.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Про те, що батько - ройовий УПА, мені розказали журналісти», - донька вояка з Волині. СВОЯ ІСТОРІЯ
«А потім коти стали тих людей гризти. Знаїте?.. Там, де то хрест, поперід, то окопи покопали і їх там присипали. На Гордань вже стали одкопувати, щоб на могілки вже перенести», - згадує баба Марія.
Тому Гордань (так тут називають Водохреще, Йордан) у цьому селі – пам’ятний день.
Не тільки через те, що тут здавна б’ють цілющі джерела з унікальною водою…
* * *
«Чекайте… - перебиває нечутні роздуми заплакана Марія. Хустку поправляє. - А посля, як німци побили, стали дивитися тих людей, а одна там жива. Її ранили в руку, але вона потім ше й вишивала. Ше й мені плаття вишила. Волошками. Біле, штафельне».
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото: Ірина КАБАНОВА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
