Кожна з цих жінок років 5 торгує котиками. Місце зустрічі – незмінне: найбільш людний тротуар у центрі Луцька. Чиїсь коштують 10, чиїсь 15 – 20 гривень.
У кожної вони – особливі. І навіть не тому, що привезені хтозна звідки і нарізані в лозах. А просто тому, що – котики.
Самі продавчині теж особливі. У кожної – своя історія. Не завжди така романтична, які ці букети посеред лютого.
«Купіть котики заради мого котика»
«Баба Ніна», - представляється вона.
Різочки вербових котиків у її руках старанно перев’язані кольоровими стрічками.
«Я живу з котом», - перше, з чого починає…
У неї ні дітей, ні чоловіка. Все життя сама. Останніх років шість – з котом. І живе близько від того місця, де торгує, «бо далеко не йшла б».
Кота звати Кузьма. І то їй найрідніша душа на світі.
«О-о-о-й… Мій кіт бідний. Торік оперувала. Не міг попісяти, розумієте?. Сама, сама… Ото слава Богу, що по їх ше хожу», - киває на гілочки лози.
Далі полилося: і «сунути» сумки з вербою важко, «бо сустав», і таблеток треба купити, а нема за що, і 50 гривень – то «хоч щось».
«Отак і стою. Була заболіла, але слава Богу мені доктор сустава поставив так і ще й пластіну на поясницю. Гєрманську! Я вже смілася, шо по блату. А він мені: «Шо не заробили?» І от за кота доктор грошей тоже не взяв: пожалів бабу», - сміється.
Колись баба Ніна працювала у Нововолинській лікарні, санітаркою в операційній, потім в одній із луцьких котелень, де «ніхто не мороче голову». А на старості стала продавчинею… настрою. З пластіною у спині. Германською.
Букет від незнайомця для… Сєрафімовни
«Євдокія Сєрафімовна я», - кілька хвилин вмовлянь і ще одна сивочола жінка в барвистій хустці здається))
Корінна лучанка. Не один десяток літ працювала маляром «на машзаводі» ( ЛуАЗ).
«Чєтвьортую чи пятую зіму», - всміхається, згадуючи, як давно вона зважилася вийти з гілочками у центрі міста.
Каже, за лозою разом із товаришкою їздять у села під Луцьком. Котики заготовляють самі. Щоразу, як зима дає слабинку, сідають із Дунею в маршрутку – вперед за букетами для лучан.
Важко сунути з тих мандрів додому сумки з пухнастою лозою. Там же беруть і барвінок, щоб прикрасити «жменьки» котиків.
«Ми їх єщьо продайом от Нового года до сіх пор. Рвьом і продайом. На нашу пенсію не разживьошся. А тут хоть 50, 100 рублєй заработаєш…» - міркує.
Запитую, як давно їй самій дарували котики. Серафімовна мружить очі і видає: недавно «один хлопєц» купив букетик і їй же його і подарував.
«А рози я не люблю»
Тому краще гроші. А рози? А рози я не люблю»
«А я Наташа. Про мене вже писали», - у Серафімовни та Ніни значно молодша колежанка.
Біля її ніг – клітчаста ряба сумка, повна-повнісінька букетів з лози. Шапка. Тепла куртка.
Хочте вірте хочте ні, а свої букети Наташа возить аж зі Старовижівщини.
У Луцьку в неї чоловік і 5-літня донечка. Торгівля квітами у людних луцьких локаціях для цієї жінки – навіть не підробіток, а фактично заробіток.
«Пробувала на заробітки за кордон. Але весь час же не будеш. Тому як в Луцьку, то от стою», - сміється.
По ровах, біля річок. Нашукати. Нарізати. Привезти в місто. Поформувати букети.
«У мене вони тільки ніч стоять у воді. А беру їх уже розпущеними», - ділиться секретами.
Хоч і небагато, але заробити на дрібні витрати вдається. З весняним сонцем Наташа торгує «ландишами» (так конвалію називає), лісовими анемонами… Іноді донечка помагає формувати їх у букети.
Чи дарує їй квіти чоловік?
«Він мені якось сказав, що «в тебе вже тих волошок і котиків». Тому краще гроші. А рози? А рози я не люблю»…
***
Будете бачити їх обабіч сірого тротуару, поміж монотонного міського натовпу - усміхніться.
Вони продають не котики. Вони продають настрій))
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
Передрук заборонено
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
