Прямий ефір «Луцького радіо»

«У лікарні в Липинах таких героїв – по десять на палату». Наш чесний відгук про фільм «Джокер»

«У лікарні в Липинах таких героїв – по десять на палату». Наш чесний відгук  про фільм «Джокер»

Кінохітом останнього тижня, без сумніву, став фільм «Джокер», історія психічно хворої людини, яка стала героєм натовпу, талановито зіграна Хоакіном Феніксом

Редакція «Першого» теж пішла на фільм. І кожен поділився власними враженнями. Вийшло неодностайно, але чесно ;) 

Довідково. «Джокер»  – американський фільм режисера Тодда Філліпса, який ґрунтується на персонажі коміксів видавництва DC Comics, а саме на найвідомішому антагоністі Бетмена Джокері.  У головній ролі – 45-річний  Хоакін Фенікс. Також у фільмі знімається телезірка Роберт де Ніро та ряд інших акторів. Сюжет: у 1980-х роках в місті Готем з'являється маніяк і маніпулятор в клоунському гримі, який називає себе Джокером. За цим псевдонімом ховається колись непримітний житель Готема Артур Флек, який повернувся додому до важкохворої матері і дізнався про таємні зв'язки своєї сім'ї із головною міською визначною знаменитістю, мільярдером Томасом Уейном… 

 

«Вперше чула, щоб фільму аплодували». Віта Сахнік

Скажу страшне - досі я не дивилась жодного фільму про супергероїв, і всі суперечки про те, хто ж кращий - Marvel чи DC обходила десятою дорогою.

Звісно, я чула про існування Джокера, Бетмена і знала, як вони виглядають, але не більше. Просто тому що нецікаво, не на мій смак.

Очевидно, що й нову стрічку про Джокера планувала не дивитись. Якби не одне але - десятки захоплених відгуків, які довелось почути/прочитати у перші дні прокату фільму. Стало цікаво, чому ж його так хвалять.

Реальність перевершила усі сподівання. Головний герой виявився дуже глибоким і неоднозначним. Він зовсім не плаский "псих-убивця", а персонаж, за розвитком якого цікаво спостерігати. Його не зневажаєш, не боїшся, а швидше співчуваєш йому, розумієш, чому він приходить до вбивства і як непросто йому з цим жити. Задумуєшся над тим, як соціум ще більше травмує і без того скалічених людей.

Для мене основна риса, яка відрізняє хороший фільм від поганого - це однозначність образів. В поганому фільмі є винятково позитивні і винятково негативні герої. В хорошому ці риси поєднуються в одному персонажі. Світ там не чорно-білий, а з безліччю відтінків. Зрештою, як і в реальному житті.

Герой, якого блискуче показав на екрані актор Хоакін Фенікс (його гра достойна найвищих нагород) - саме такий: ні добрий, ні поганий. Це людина зі своїми травмами, хворобами, страхами.

Фільм фактично олюднює злочинця, знімає з нього ореол загадковості, пояснює, як він приходить до своїх злочинів.

Ще один бонус - неймовірно передана гнітюча атмосфера вигаданого міста Готем. Похмурі відчуття не відпускають навіть через кілька годин після перегляду. Це однозначно один з найкращих фільмів, які я бачила за останні роки.

А оплески в залі кінотеатру на звичайному, непрем'єрному показі, чула, мабуть, взагалі вперше.

  *   *    *

«Він – герой нашого часу із ЗЕленим волоссям». Юрій Ричук

Головний плюс фільму – сам герой, Джокер. І він же – головний мінус фільму.

Хоакін Фенікс, по суті – єдиний актор у стрічці.  Решта – статисти, навіть «нашевсьо» Роберт де Ніро. Фільм – така собі моновистава з Феніксом в головній ролі. 80% екранного часу ми бачимо його міміку, істеричні танці, нервовий тряс колінами, чуємо хворобливий сміх  і булькання у горлі, розглядаємо кістляву спину в синцях, пломби у зубах і пори зі сморшками на шкірі перекошеного обличчя.

Маса крупних планів. Мінімум інших персонажів.

Усе, для того, аби глядач відчув героя. Пожив поряд з ним. Ба навіть відчув його запах. Мені здавалося, інколи я ловив носом сморід диму його сигарет чи кислий аромат злежаних речей у занедбаній квартирі.

…І динаміка фільму через це таки страждає. Неспішність місцями заважає. Монотонність хилить в сон. По-справжньому «пробирає» хіба на фіналі, де з’являється власне Джокер – з натяком на свою подальшу масштабність і харизму.

…Жарти шкодять. Ми звикли сміятися з людських недоліків на телешоу. Фріки і безталанні невдахи запросто стають телезірками (пам’ятаєте  Андрія Мацевка?) і роблять рейтинги. Але що з ними відбувається далі? Ми звикли реготати над ними, але геть відвикли думати про повагу до кожного у статусі Людини.

…Не дививлися інших фільмів «бетменівської» серії? Сприйняттю фільму це навіть допоможе. Готем, маленький Бетмен і джокерівська посмішка – просто декорації насправді складної і важкої історії про людину і те, як її калічать інші люди і технології. Головний герой – точно не Джокер. Вірніше не той Джокер, якого нам подарував Хіт Леджер у «Темному лицарі». 

 …Колективна свідомість і натовп ліплять героя з телекартинки. Наділяють його бажаними собі, але геть нереальними характеристиками.  Це реальність! Ось як це працює! Ось він – продукт «чорного дзеркала» із ЗЕленим кольором волосся....   

  *   *    *

«Щоб зрозуміти жорстокий світ – не треба дивитися кіно». Людмила Яворська

«Джокер» - абсолютно і стовідсотково не мій фільм. Без сумніву, він гарно знятий, а гра головного героя – шедевральна! Так реалістично передати настільки змішані емоції... не здивуюсь, якщо Хоакін Фенікс і справді отримає Оскара. Але...

Я не люблю фільми з таким післясмаком. Люблю фільми, які надихають. Або чогось вчать. Або просто приносять естетичне задоволення. А для того, щоб зрозуміти, яким жорстоким може бути світ, а люди – безсердечними, мені не треба дивитися кіно. Для цього достатньо жити з відкритими очима.

Розумію, що автори фільму хотіли поговорити про важливі речі. Наприклад, про те, що людина «намагається дарувати іншим радість, а світ зустрічає її жорстокістю» (майже дослівно з анотації). Але я цього не відчула. Я не побачила в героєві позитивного чувака, якого життя «футболить».

Усе, що я побачила – психічно хвору людину, яку потрібно лікувати. Ніякого не героя-відчайдуху. Ні разу не філософа. Не бідного страждальця з нереалізованими дитячими мріями. А просто хвору людину.

Без образ, але у лікарні в Липинах таких Джокерів – по десять на палату. І долі зламані такі, що голівудським режисерам навіть не снилося. А дай кожному із них пістолет – драму таку закрутять... Не один блокбастер можна зняти! Проілюструвати соціальну несправедливість на прикладі того, як життя обходиться із пацієнтами волинських «психушок» - Оскарів не вистачить.

Тому моє резюме – тренуйте милосердя і співпереживання на реальних кейсах, а фільми краще дивіться ті, які додають сили, віри та любові. Наприклад, «Захар Беркут»😉.

  *   *    *

Мій «Джокер». Маячня. Олена Лівіцька

«Джокер» - це кльово», «Дуже сильний», «Варто бачити», «Йдем на Джокера»… - писав народ, я читала і на те все розказувала, що ні-і-і-і…. Мовляв, я люблю драми, історичні драми, художньо-біографічні, навіть документальні фільми. Але аж ніяк не фільми про супергероїв чи антигероїв, пардон.

«Джокер – то герой, який протистояв Бетмену. Тільки Бетмен – то світла сила, Джокер – темна…» - чула я і всміхалася. Для мене Бетмен – це колись улюблена Тарасова іграшка. Коли мій Тарас був ще малим)) І все))

Але я помилялася. Бо це таки драма, для мене десь у чомусь політична драма. Бо я з першого кадру ловила підтексти і за божевільним коміком Артуром бачила символ. Може, мені якраз дуже хотілося це побачити. Настрій такий, новин начиталася.

«Жарти – це постійно вдавати, що в тебе все норм», - казав він.

Іноді здається, що все, що відбувається з моєю країною, - один великий жарт (думала я). Бо хтось  і з усіх усюд тебе постійно наштовхує на висновок: «все норм», «все норм». Це як голос в студії телешоу. А десь за кадром звучать аплодисменти і страшненький колективний сміх (о, в цьому фільмі прекрасно розказують про те, як телешоу керують нами).

«Готем з’їхав з глузду», - казали в кіно. Готем – то місто, в якому відбуваються всі події з Джокером (він же Артур, комік, клоун, божевільний, нещасний, о Боже – революціонер? лідер?..). Символічне місто злих і добрих сил. Готем «з’їхав», бо раптом вулиці стали підтримувати божевільного коміка, який вбиває і сміється, вбиває і сміється, будучи безнадійно хворим. Але останнього ніхто не бачить. Готем впізнали?

Люди вибирають мера за допомогою «телевізора». «Він буде найкращим мером», - каже мама Артура, стара, нещасна, вічно розпатлана і хвора жінка щодня видивляється кандидата в ефірах. Вона вже його любить, вона вже ладна віддати йому душу. Не те, що голос. Мама, потім виявиться, божевільною.

«Він буде найкращим мером», - каже вона. Її Артур сидить поруч на ліжку і сміється. «Не смішно», - відповідає мама. Не смішно ж.

«Я не чула, як він плакав, він завжди був надзвичайно щасливим», - каже та, яка дала життя божевільному коміку, котрий нещадно вбиває людей під маскою клоуна. А хіба чують одні, як плачуть інші? Особливо, якщо ті одні – вгорі, а ті  інші – з самого низу.

Це історія про велику нелюбов.

Про те, що геть не смішно, коли коміки стають лідерами нації.

Про те, що завжди є час одягати маски.

Але настає час їх знімати. І не тільки в Готемі.

Може, це просто «постджокерська» маячня. А може, ні)

ЧИТАТИ ТАКОЖ: 

 


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина «Свій.Док»: українські лікарі створили блог, де розвінчують міфи
Наступна новина У Луцьку скандальний кіоск із шаурмою знову зносять
Останні новини
Схожі новини