Якось ми задалися питанням, а хто така успішна людина? Чи це тільки та, яка має купу грошей і яку ми бачимо по телевізору чи в інтернеті? Не тільки? То які ж критерії успішності? Ми вирішили озирнутися і назвати людей, яких кожен з нас вважає успішним, кому, можливо, в чомусь заздрить, з кого бере приклад і хотів би бути схожим. Зрештою, ці люди і стали героями нашого проекту.
Як виявилося, це – звичайні лучани, не вигадані, і вони серед нас: ходять вулицями нашого рідного міста. Ми зустрічаємося з ними в магазинах та кав’ярнях, навіть не знаючи один одного. Це ті класні і драйвові мешканці Луцька, які щодня роблять маленькі і великі кроки, щоб здійснити свої мрії, допомогти оточуючим та зрештою зробити життя міста краще.
З кожною недільною кавою ми впевнюємося, що молодь активна, повна ідей і запалу. Олена Турченюк – шоколатьє, виявляється, є і така професія, а шоколод може бути корисним. Інна Кириченко – солістка гурту «Резус Блюз» розказувала про закулісне зіркове життя та де вчаться на «зірок». Станіслав Смілий тренував нас у своїй спортивній академії та розказував про капоейру.
А ми продовжуємо далі і йдемо на каву з Ольгою Шмігель. Ця мужня дівчина разом з колегами охороняє наш з вами спокій. Сьогодні Оля – інспектор із зв’язків з громадськістю у поліції міста Луцька. Але про все по порядку….
– Привіт, Ольго! Круто, що в тебе вийшло зустрітися попри щільний графік роботи. Аж кортить вже задати тобі одразу перше питання. Чому поліція? Як ти потрапила на службу?
– У дитинстві я мріяла бути військовою чи поліцейською, але тато сказав, що немає коштів поступати до військових вишів. А оскільки я займалася з дитинства спортом, то так і продовжила йти спортивною стежкою.
У 2015 був перший набір до поліції, і я вирішила реалізувати дитячу мрію. Подумала тоді: «Що я втрачаю? Вийде – то вийде, а якщо не пройду, то все одно у мене є робота». І в той момент мені здавалося, що все складеться: в мене вийде пройти відбір. Якась така внутрішня енергія і впевненість. Хоча, звичайно, я розуміла, що витримати всі випробування мені буде нелегко. Я ніколи не мала справи зі службою, законами, але завжди мене тягнуло в цей бік. І я вірю, що в будь-який момент можна змінити своє життя, якщо хотіти. Тож я почала складати тести та нормативи. І одного дня мені прийшло повідомлення: «Вас зараховано, приїздіть на навчання в Сокиричі».
От так я і опинилася у поліції вже з першого набору, 19 грудня 2018 року було три роки моєї служби.
– Ти була рада, здивована? Які емоції відчувала, коли дізналася, що пройшла відбір?
– Пам’ятаю цей день як сьогодні! Я була зі своєю донькою в кафе. Ми йшли з якогось заходу, я була дуже втомлена. І читаю, що мені потрібно звільнитися за чотири дні з роботи…Оце, думаю, таки пригода…
– Як служити дівчині в поліції? Яке до тебе ставлення? Чи відчуваєш ти якусь нерівність? А можливо і навпаки – краще ставлення?
– В поліції немає поділу на чоловіків та жінок, в поліції є поліцейські. Як на мене, ми відрізняємося лише підходом до людей. Чоловіки реагують на критику та агресію по-одному, а жінки – по-іншому. Хоча і це доволі відносно. Всі люди особливі і індивідуальні, різні за характером та темпераментом.
На своєму досвіді я переконалася: коли в патрулі є чоловік і жінка, то легко врегулювати конфлікт. Коли чоловік з агресією до чогось ставиться, то жінка може згладити це, або навпаки. Робота гармонізується, взаємодоповнюється і знаннями, і досвідом кожного.
– Як люди реагують, коли ти приїжджаєш на виклик?
– В 2015 році була дивина, коли поліцейська – дівчина. А зараз це – нормально, буденно. До речі, саме дівчат запрошують частіше в садочки, школи. Це і зі сприйняттям пов’язано, і щоб показати приклад, що вибір професії не залежить від статі, а від талантів, бажань і нахилів дитини.
– Який виклик на твоїй пам’яті був найбільш дивним чи небезпечним?
– Ой, їх дуже багато! Хоча…згадала один випадок. П’яна жінка три години нам робила «концерти». Дзвонила чоловіку, казала що «лахудра» закрила її в клітці. Я кажу їй: « Все фіксується камерою», вона повертається в бік камери, дивиться так уважно та каже: «Вибачте!» Потім вона кілька разів втрачала свідомість. У наркодиспансері лікар сказав, що їй взагалі варто вручити «Оскар»! (сміється) А заспокоїлося ця «актриса» тільки тоді, коли згадала, що зранку їй потрібно на роботу. Ой, чого тільки не буває! Хоч сценарій для фільмів пиши…
– Скажи, а ти народилася в Луцьку? Де ти навчалася, як ти будувала свою кар’єру до поліцейської?
– Так, народилася в Луцьку. Я дуже корінна лучанка. Спочатку ходила до гімназії №4 імені Модеста Левицького. Потім закінчила Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки за спеціальністю «Професійний і олімпійський спорт», отримала диплом магістра. Так я до 2015 року була у спорті. Працювала методистом у Волинській обласній дитячо-юнацькій спортивній школі. Згодом була спеціалістом в управлінні молоді та спорту Волинської ОДА. А потім вирішила йти за дитячою мрією…
– Не жалієш?
– Ні крапельки! Все є, як має бути. Все на своєму місці.
– Молоді люди після школи зіштовхуються з вибором шляху: освіта чи робота. Дехто після школи відразу їде за кордон на роботу, каже, що вища освіта не обов’язкова, треба гроші заробляти. А хтось вступає до вишу. Що ти порадиш зі свого досвіду молоді?
– Скажу так: в кожного свої цінності, прагнення і мрії. Я вважаю, що вища освіта має бути, вона закладає фундамент професії. Та й взагалі – «окультурює» людину, розвиває мозок, відкриває різні можливості для реалізації. Наприклад, я і зараз суджу змагання з легкої атлетики. Спорт від мене нікуди не йде. Хоча і працюю в поліції.
– До речі, а як зараз потрапити молодим людям у поліцію? Яка потрібна освіта? Фізична підготовка?
– У нас на сайті департаменту патрульної поліції є посилання для заповнення анкети. Після того інспектор з рекрутингу відправляє бажаючому на електронну адресу перелік необхідних документів. Якщо все в порядку з документами, тоді – проходження тестів на комп’ютері. Це – завдання на логіку та знання законодавства. Якщо аплікант проходить успішно тести, далі на нього чекають військово-лікарська комісія та фізичні нормативи: згинання та розгинання рук лежачи, прес, біг на 100 м та кілометр. Обов’язково потрібно мати повну середню освіту та бути старше 20 років.
– Чи вистачає зараз патрульних ?
– Сьогодні не вистачає. Тому що патрульна поліція поступово розширюється, збільшується штат працівників. Ми почали обслуговувати траси міжнародного значення, з’явились стаціонарні пости. Тому багато людей пішли на підвищення. Тож, чекаємо з нетерпінням поповнення, молоду кров!
– А скільки сьогодні заробляє поліцейський?
– Це не секрет! З нового року зарплата становить десять тисяч гривень. Командири роти, батальйону, мають вищу зарплатню. Немісцевим також можуть ще покривати орендну плату за житло згідно з нормами.
– Чи перестали брати хабарі після реформування поліції?
– Як бачите час від часу у ЗМІ, є випадки, коли не нехтують цією справою. Проте є випадки, коли патрульні фіксують дачу неправомірної вигоди.
– Давай поговоримо про наше місто. Чи є у нас райони, які вважаються небезпечними?
– Дивлячись про що саме говорити. Розбійні напади, викрадення авто чи ще щось. Наприклад, викрадають авто більше у спальних районах, де за ними ніхто не дивиться.
– Як молодим людям себе убезпечити?
– Насправді правила прості. Просто не треба ними нехтувати. Наприклад, якщо не ходити по підворіттям і не світити модним телефоном, то його не заберуть. Потрібно пам’ятати, що люди самі відповідають за своє життя. Мама, тато, лікарі, поліція не ходять за нами.
Якщо переходимо через дорогу як «мігруючий лось», то звісно що наражаємо себе на небезпеку. Машина не може різко зупинитися, є гальмівний шлях.
Краще пройтися по освітленій вулиці довше, ніж по темній коротшій. Проїхатись на таксі пізно вночі, не блукати містом, не зловживати алкоголем. Все залежить від свідомості людини: ходити по пішохідному переходу чи ні.
Всім нам слід пам’ятати, що ми показуємо приклад дітям, і не тільки своїм. Якщо мама переходить дорогу в цьому місці, значить там можна. Моя дочка часом показує: «мама, глянь , мами з колясками перебігають дорогу не по переходу, на червоне світло…
– Чим ти пишаєшся у нашому місті?
– Я люблю наше місто, воно комфортне та мобільне. Можна швидко дістатися з одного кінця в інший. А ще в нас місто має нотки Європи, і тут живуть привітні люди. До речі, в Луцьку менше правопорушень у порівнянні з іншими містами України.
– Коли до тебе приїжджають гості, то що ти їм обов’язково показуєш, куди ведеш?
– Звичайно, це Замок, старе місто, будинок архітектора, пішохідна вулиця Лесі Українки. Наш оновлений парк з парасольками та кафедральний Собор.
– Що б ти змінила в місті?
Як на мене, в нас мало освітлення. Ще було би дуже круто та ефективно встановити відеоспостереження по місту. Це насамперед дисциплінує. Якщо людина буде знати, що там камера, то не буде порушувати правила дорожнього руху чи вчиняти інші протизаконні дії. Поліції було би це за щастя. А мешканцям – безпечніше і спокійніше.
– В тебе є донька. А чим вона займається? Теж спортсменка?
– Донька – моя радість і гордість. ЇЇ звати Іліана! Я називаю її Іля. В червні їй виповниться 9 років. Вона зараз шукає себе, тому має різні захоплення: займається і спортивною акробатикою, і вокалом.
– Ти приділяєш багато часу робі. Чи вистачає часу на доньку?
– На жаль, не завжди. Більше часу донька проводить з моєю мамою. Але кожну вільну хвилину намагаюся бути з нею. Це круто спостерігати, як діти ростуть. Нам є чому в них повчитися. Сьогодні Іля брала участь у «Всеукраїнському конкурсі талантів «Мікс-шоу». Після виступу на шоу я залишила її з подругою, щоб поспілкуватися з вами. Ой, вибачте! Мушу подзвонити, як вона там. (Говорить з донькою по телефону)
– Як, до речі, діти ставляться до поліцейських? Ви часто відвідуєте школи та садочки, запрошуєте дітей і до себе на екскурсії.
– Діти сприймають нас позитивно, з цікавістю і довірою. Наше завдання – зламати стереотип, що поліція забирає дітей. Бува, батьки лякають дітей поліціє, але це не правильно. Якщо трапиться біда, то дитина не буде просити допомоги у поліцейського, більше того – буде втікати. Ось тому поліція має бути другом для дітей, вибудовувати довірливі стосунки.
– Твої три поради молодій людині, яка хоче бути успішною.
– Не боятися. Поважати інших. Бути завжди позитивно налаштованим.
– Не будемо тебе затримувати, на тебе чекає донька. Дякуємо за інтерв’ю. Впевнені, для когось воно стане вирішальним у виборі професії.
– Дякую вам за запрошення. Рада ділитися знаннями і досвідом. Нехай це буде на користь читачам.
Текст: Юрій СЕМЧУК
Фото: Аліна МИХАЛЮК
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
