Прямий ефір «Луцького радіо»

Недільна кава з Інною Кириченко: «Вставай і роби – найкращий рецепт для підкорення сцени!»

Недільна кава з Інною Кириченко: «Вставай і роби – найкращий рецепт для підкорення сцени!»

Натхненні і успішні професіонали роблять наше місто надзвичайним. Отже, ми продовжуємо знайомитися з відомими молодими людьми Луцька. Саме завдяки ним, наше місто таке затишне і атмосферне.

Минулого разу наша команда спілкувалася з шоколатьє Оленою Турченюк. Вона розкрила секрети цікавої «солодкої» професії. А ми вдячні всім за увагу, відгуки і побажання. Пишіть нам коментарі тут та у Фейсбуці.

А цього разу ми запрошуємо на каву відому луцьку співачку, талановиту викладачку вокалу – Інну Кириченко. Якщо мрієте про сцену – це інтерв’ю обов’язкове для читання.

Інна, здається, має час на все: співає в гурті «Резус Блюз», працює в музично-драматичному театрі, навчає дорослих та дітей вокалу та дає благодійні концерти. Вона - справжній професіонал: не тільки покладається на свій хист і бажання, а й підкріплює це профільною освітою: має ступінь магістра та навчається в аспірантурі. Унікальна людина, спортсменка, автоледі, розумниця і справжня красуня. Говорити з Інною – одне задоволення: вона має на все своє бачення і не вагається в судженнях, надихає впевненістю і нескореністю труднощам.

Привіт, Інно! Надзвичайно раді, що ти змогла знайти трохи часу і розповісти секрети закулісного життя співачки. Розкажи, будь ласка, чому ти почала кар’єру вокалістки? Це дар, покликання, чиясь порада чи прагнення популярності?

– Мені здається, музика мене сама обрала, а не я її. Я не бачу свого життя без музики. Я її якось інакше відчуваю, ніж будь-хто інший. Так…(задумується) Без сумніву, це музика мене обрала. Розумієте, це не прагматика. В музиці дуже складно заробити, тому це точно не розрахунок. Тут навпаки, в творчість потрібно вкладати багато і зусиль, і фінансів. Якщо ви вирішили займатися музикою, будьте готові жертвувати. В мистецтво потрібно повністю зануритися, інакше – ніяк. Голова має бути завжди включена. Помітили, що є багато талановитих людей, але вони не досягнули успіху, визнання.

 

 

Як ти вважаєш, що їм завадило, чому не вийшло?

– Буває так: людина має талант і думає, що їй всі мають кланятися. Насправді все не так. Бог дав якийсь талант, не чекайте, що вам хтось щось винний. Розвивайтеся! Ви мусите самі дбати про себе, якщо хочете досягнути чогось. Сьогодні в шоу-бізнесі багато конкурентів. І змагання не тільки між талантами, але й між грошима. Ті, хто має гроші, але не має вродженого яскравого таланту, швидше стають популярними. Це особливість шоу-бізнесу, гроші тут важливі. Тож, хочете успіху, треба дертися з усіх сил самостійно наверх, щоб талант побачили і визнали.

– Коли дівчинка каже, що хоче бути співачкою, то зазвичай батьки не сприймають це серйозно. Вважають, це просто хобі. Тебе рідні не відмовляли від обраної професії? Не радили вибрати щось більш прагматичне?

Ніколи мене не відмовляли. Це був мій вибір з дитинства. Думаю, вони це розуміли. Більше скажу, робили все можливе, щоб допомогти. Коли почалися всі ці записи, фонограми, я тоді ще в школі навчалася, то мама пішки ходила. На всьому заощаджувала, щоб назбирати мені на запис чи на участь у конкурсі. Уявляєте, пішки ходила! Коштів не було, їсти що не було, одяг був тільки найнеобхідніший. Мама багато чим пожертвувала. Дуже. І я дуже за це вдячна. (Інна тепло посміхається, коли згадує про маму)

Також мене завжди підтримувала моя старша сестра (Юлія Дума - авт.). Зараз я розумію, як це круто мати рідну людину, яка навіть на відстані відчуває мене. Юля живе з родиною у Львові. Вона – головний диригент народної хорової капели студентів "Гаудеамус". Дуже класний хор. Часті гості за кордоном. І я багато в чому беру приклад з неї, вчуся та надихаюся.

 

– В одному з інтерв’ю ти розповідала, що з джазом познайомилася лише на першому курсі навчання у виші. Зараз ти продовжуєш творити в цьому стилі. Чому джаз, блюз? Що саме тебе приваблює в цій музиці?

Тому що це воля і імпровізація. Я люблю вигадувати все і всюди, не тільки в музиці. В кулінарії, в подорожах – всюди експерименти. Мені подобаються нові враження та випробування. Це якийсь авантюризм, можливо. Так от, джаз і блюз дозволяють бути авантюристом, іншою людиною, змінювати ролі. В класиці цього не можна робити. Там все за канонами і правилами. В класиці імпровізація не вітається.

 

 

– Інна, ти не тільки співачка, але й викладаєш в університеті. Де саме ти вчилася? І як ти вважаєш, чи обов’язково потрібна освіта для вокаліста, чи просто достатньо таланту?

Навчалася в Луцьку. Я закінчила училище спочатку. Зараз це називається коледж Стравінського. Потім закінчила інститут, магістратуру, зараз навчаюся в аспірантурі. Вчилася також в джазовій школі в Польщі. Щодо обов’язковості освіти… Переконана, всім потрібна вища освіта. Мова йде не тільки про те, що треба вивчити українську мову, філософію і ще купу предметів, які здаються непотрібними. Освіта додає широти мислення. Зараз багато студентів навчається на заочній формі. Їм це просто потрібно для диплома, бо виженуть з роботи. Ось це надзвичайно сумна ситуація. Молодь не думає про навчання, його мету, стратегію, а думає, як з Польщі машини ганяти. Народ, це все класно! Але вища освіта потрібна. Не тільки для того, щоб працювати за фахом, не обов’язково після бакалавра закінчувати магістратуру та аспірантуру, якщо це не ваше. Але соціум, який буде вас оточувати, обов’язково знадобиться.

 

– Як ти ставишся до самоосвіти? Вона приносить користь чи навпаки, призводить зрештою до погіршення якості знань?

Самоосвіта... Взагалі все нове, чому ми навчаємося, – це круто. Наприклад, я почала вчити іспанську мову. В якийсь момент, впевнена, це вистрелить. Я раджу молоді розвиватися. Не стояти на місці. Не факт, що хтось простягне руку допомоги, самому потрібно над собою працювати.

– Твої учні вже виступають на сцені? В яких гуртах співають?

Майже всі мої студенти, так би мовити, влаштовані. Вони беруть участь в гуртах, співають сольно. Це – їх результат і досягнення, наполеглива робота. І плюс талант, звичайно. В мене крута банда. Таня Грицак співає в гурті Havana Music, Аня Сліпчук – в Пластиліні, ще Юля Воронко...(замислюється, згадує). В гурті Wind West виступає Саша Лукащук. Вони всі реально пекельно працюють. Це не впало їм з небес на голову просто так.

 

– Ти брала учать у вокальних конкурсах, шоу? Які порадиш для обдарованої молоді?

Я категорично проти телевізійних шоу. Я їх навіть для цікавості не дивлюся. Я знаю, що робиться всередині тих проектів, що потрібно людям, які їх знімають. Розумієте, це все не чесно, тому я проти таких проектів, особливо дитячих. Адже після цього в дитини може бути серйозна психологічна травма, якщо вона відчуває несправедливість. А якщо дорослий вокаліст хоче спробувати себе в шок, він має розуміти, для чого йому це потрібно: показати свої пісні, мати більші гонорари, засвітитися на телебаченні. Якщо визначилися -  йдіть, значить, вам це потрібно.

– Ти відкриваєш нам трохи інший світ. Бо бачимо картинку по телевізору, там все класно, красиво…

Ніколи не задумувалися, чому по ТБ запитують саме те, що треба?! Чому камера оператора наведена, куди потрібно і саме в той момент, коли потрібно... Бо там наперед все розписано: хто куди має рухатися, що казати і купа інших внутрішніх моментів. Багато там всіляких нечесних штук. У мене загострене почуття справедливості, тому корисного для себе я там не бачу.

– З якими артистами ти співала дуетом? Яка найяскравіша згадка?

Я запам’ятала, як співала з Василем Зінкевичем. Це – легенда. З багатьма сучасними артистами виступала: Альоша, ВВ, Бумбокс, Міла Нітіч. Всіх зараз навіть і не перерахую. І на корпоративах ми пересікаємося часто. Але Зінкевич для мене – це просто…(підбирає влучне слово). Це – висота, справжня легенда, людина від якої аж мурашки бігають. На одній сцені з Зінкевичем…, о Боже!

 

– Ого, скільки ти людей знаєш, зі скількома на сцені співаєш…

Це моя робота. Більшість естрадних зірок абсолютно нормальні. Для мене зірка – це лише газоподібне утворення. Я не вважаю, що я успішна. Я просто роблю свою роботу, тому щось там трохи в мене виходить. Не зациклююсь на популярності зовсім, бо зараз насправді просто пробитися, було б бажання і активність. Можна написати в фейсбуці будь-кому, вислати свою пісню, вірші. Зараз і досвідчені артисти так шукають собі авторів: питають, пишуть на електронки. Треба не боятися. Вийде – то вийде. Не вийде, – значить, так потрібно в той момент, і не варто боятись цієї невдачі.

– А в тебе було таке, що опускались руки і не вдавалося? Як ти справлялася з труднощами?

Було. Впевнена, в кожного своє було. Немає жодної людини, яка чогось досягла, і в неї все завжди гладко йшло. Були травми, розчарування, невдачі. Треба переступити і йти далі

– Де тебе можна почути найближчим часом?

Приходьте 5 квітня на благодійний бал "IMPREZA LUBARTA" в музеї сучасного мистецтва Корсаків. Там ми будемо грати, співати. Запрошуємо!

 

– Ти ще співаєш в церковному хорі, це камерний хор «Оранта». Зовсім інший напрям, інше звучання і техніка співу. Це таке випробування чи пошук себе? Робота чи хобі? Що це для тебе?

В церкві я з 4 років. Мене туди привела бабуся. Дивилася я на хор (тоді вже співала Оранта), а бабуся каже: "Це там янголи співають!". Уявляєте, це пам’ятається до сих пір! У мене мрія така була: туди потрапити співати… Я була мегащаслива, коли Василь Васильович (Василь Мойсіюк, керівник камерного хору «Оранта» – авт.) запропонував співати в хорі. Це щось інше, щось духовне. Воно наповнює. Ти приходиш до церкви, співаєш і тобі легко потім на душі. Виходить так, що вихідних в мене ніби і немає, але вдається все задумане. Бо церковний спів натхнення дає, рівновагу. Це важливо, круто…

 

– Часто співаки прагнуть поїхати за кордон, бо там більше можливостей для реалізації, вищі гонорари. Чому ти працюєш тут, саме в Луцьку, і чи не маєш бажання підкорювати Європу, Азію, Америку?

Я працювала в Німеччині, ми там були місяць на гастролях. Була в Польщі. Це вже для нас звична справа. Поїхати в Польщу – це як на концерт до Львова з’їздити. Працювала в Кореї і стала там офіційним голосом корпорації Самсунг. Працювала з живим відомим брендом. Це - колосальний досвід, і я не шкодую, що поїхала туди. Це і матеріально відчутно, і в голові багато що помінялося. Кожна наша поїздка, проект, кожна наша зустріч – це не просто так. Десь воно відобразиться, вернеться. Звісно, хочеться, щоб мою творчість оцінили і в Європі, і в Америці, але жити я хочу тут, в Україні, в Луцьку.

 

– Ти не залишилася в Південній Кореї, хоча мала там гарний гонорар, цікаві проекти. Чому?

Повернулася, тому що у мене є тут мрія – відкрити власну вокальну школу. Я вже почала її реалізовувати, у мене вже є десяток учнів, які співають, хочуть розвиватися. Цікаво з ними працювати, бо різниця у віці величезна. Є учні і 8 років, і 40 років.

– З ким легше працювати. З меншими чи старшими?

По-різному буває. Все дуже відносно. Є старша людина, яка легка до сприйняття, і маленьке дитя, яке ніби має бути "губкою", але все важко сприймає. Я люблю зі всіма працювати. Люблю свою роботу і викладаюсь на всі 150 %.

 

– А чи порадиш їхати молоді за кордон?

Якщо є мрія – їдьте. Взагалі себе не обмежуйте ні в чому. Хочете спробувати попрацювати за кордоном– їдьте, хочете навчатися – тільки за. Там наберетеся досвіду, практики, і вам ще більше захочеться повернутися додому. А якщо не захочете вертатися, значить там справді ваша доля.

– Давай ще згадаємо про спорт. Чи маєш ти час на спорт? Чим займаєшся і навіщо?

Коли маю час, ходжу в спортзал. Більше того, я додому придбала орбітрек. Тільки для мене це зараз дорога вішалка для одягу (сміється). Ще я його так поставила, щоб телік було видно. Але тренажерний зал все-таки краще, бо там підбадьорююча атмосфера, знайомі. Це більше мотивує. Тож, я ходжу в спортзал, ще бува і на йогу. Хм... ще інколи на танці ходжу, коли є натхнення. На зумбу до Оленки (викладач танців Олена Кашевська – авт.). Зумба – це дика суміш африканських та латиноамериканських танців, яка за годину з тебе вижимає усі соки. Займаюся спортом, бо вважаю, що обов’язково потрібно займатись чимось. Якщо ви витрачаєте свою енергію, вона до вас повертається. Потрібно хоч що-небудь робити: бігати, стрибати, танцювати. Природа у нас така, фізіологія. Ми мусимо це робити.

 

– Згадай себе 10 років тому. Що б ти зараз порадила собі тодішній?

Ух ти, яке питання! (Думає…) Я б сказала: "Ти все правильно робиш. Молодець!" Більше того, я б нічого не змінювала в своєму житті. Кожне рішення, навіть з рештою не зовсім правильне, дає можливість рости і потім змінити все на краще. В житті все потрібно, будь-який життєвий досвід: чи хороший, чи поганий. Тому якщо у вас щось не складається, думайте, що у вас саме такий життєвий момент, і потрібно щось змінювати, думати про своє майбутнє.

– Як ти думаєш, Луцьк комфортний для молоді? Чого не вистачає місту?

Дивовижне місто. Я люблю цих людей, які тут живуть. Люблю ту атмосферу, яка панує. Луцьк дуже особливий. Коли багато подорожую, хочеться скоріш вернутися і пройтися рідними місцями, мальовничими вуличками міста, відчути його запах. Повітря в нас особливе, це правда. Це все таке тепленьке і рідненьке.

Я б його озеленила, трішки "підлатала". На деяких вулицях нашого міста – жахлива дорога. Я – автомобіліст, я на це звертаю увагу. Загалом, за останні роки місто наше стало краще. Це факт.

А ще наше місто дуже тепле, дуже молодіжне. Кажуть, що в нас нічого не відбувається. Насправді, це не так. Озирніться! В нас проходить дуже багато концертів, виставок і всіляких прикольних імпрез.

 

– Три твої поради для молоді, яка обирає музику своєю професією.

Так…треба подумати... Отже:

Якщо ви хочете реалізувати себе в музиці, ви мусите займатись музикою. Це як мінімум. Це заняття не на один день. Це постійно, треба жити цим.

Слухайте багато музики, ходіть на концерти, Ходіть в театр, на балет, навіть якщо вам це не подобається – ходіть. Будете мати уявлення про різні напрями. Зможете визначитися, що подобається. Та й черпати в цьому всьому натхнення, ідеї для своєї творчості.

Вірте в себе. І збирайте навколо себе тих людей, які досягли успіху. І хай вони вам допомагають: словом, можливо, якоюсь порадою. Гуртуйте навколо себе активних людей, бо пасивні будуть тягнути вас назад.

 

 

– Яку фразу ти найчастіше повторюєш в житті?

Вставай і роби! Буває, зранку хочеться повалятися чи немає настрою, чи щось засмучує, то я так собі і кажу: "Так, Інна, встала і пішла працювати! Ніяких "не можу", "не хочу". Працюй!"

– І невеликий бліц:

Чорне чи біле? – Чорне.

Морозиво чи шоколад? – Шоколад. (Без сумніву і вагань каже)

Кіт чи собака? – Ой, не знаю, у мене кіт. Але мрію про собаку. Кіт і собака.

Море чи гори? – Море.

Солодке чи солоне? – Солодке, звичайно!

 

– Інна, дякуємо тобі за зустріч! Це було неймовірно і надихаюче. Від тебе йде суперпотужний заряд енергії. Сподіваюся, твої поради та закулісні секрети допоможуть молодим співакам визначитися з пріоритетами і мріями. А тобі - натхнення і успіху в реалізації твоїх мрій. Обов’язково прийдемо на концерт. Тож, до зустрічі!!

– Дякую! Домовилися, я буду чекати!

 

 

 

 

 


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина У двох селах під Луцьком відключать світло
Наступна новина На Волині від вогню рятували цвинтар. ФОТО
Останні новини
Схожі новини